Рішення № 136417992, 07.05.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Справа №348/576/26

Провадження № 2/348/905/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ЗАОЧНЕ

07 травня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гундяка Т.Д.,

секретар судового засідання Дмитрук С.І.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Гураш М.В., звернулася із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позову зазначає, що 20 жовтня 2014 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем у виконавчому комітеті Верхньомайданської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів цього ж числа складено відповідний актовий запис №8.

У шлюбі сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 , яка на цей час є неповнолітньою і проживає разом з нею.

На перших порах сімейного життя у нас були менш-більш нормальні дружні стосунки, однак в подальшому наше подружнє життя не склалося.

Причиною розпаду їх сім?ї стало те, що у них з відповідачем з часом стали різні погляди на життя, на сімейні цінності, тощо, в результаті чого між ними стали постійно виникати непорозуміння і конфлікти.

Вона намагалася зберегти сім?ю і вплинути на чоловіка з метою знайти консенсус в їх взаємовідносинах, однак з того нічого не вийшло. Вони вже не могли знайти спільну мову при вирішенні навіть самих елементарних побутових питань. В результаті між ними склалося таке відношення, я нетерпимість один до одного.

Однак основною причиною припинення наших подружніх відносин ста той факт, що відповідач вчиняє щодо неї психологічне насильство, а саме постійно обзиває її різними непристойними словам, при цьому робить при неповнолітній дитині, принижуючи її гідність як жінки так і матері.

Протягом останнього часу вони не підтримують подружніх стосунків, проживають окремо.

Такі обставини привели до остаточного розпаду їх сім?ї.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року (справа №348/2045/25) шлюб між сторонами розірвано. Вказане судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувало ся і 05 грудня 2025 року набрало законної сили.

Протягом останнього часу відповідач не надає належну матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При таких обставинах вона змушена звернутися в суд з цим позовом про стягнення з нього аліментів в її користь на її утримання в примусовому порядку. На її прохання добровільно врегулювати цей спір вони не дійшли спільної домовленості.

Вона разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають у будинку її батьків за АДРЕСА_1 , що стверджується витягами Надвірнянської територіальної громади про місце її з дочкою реєстрації та проживання, саме: №2025/013219456 від 10.09.2025 та №2025/004762316 від 11.04.202 виданими УНАП Надвірнянської міської ради.

Вона сама не в змозі в повному обсязі забезпечувати всім необхідним неповнолітню дочку від їх шлюбу з відповідачем, що навчається в 4 класі Верхньомайданської гімназії, в зв?язку з цим зазнає значні труднощі через відсутність належної матеріальної допомоги із сторони відповідача.

Вона працює по тимчасових заробітках, які приносять мізерні доходи, оскільки більшість часу зайнята доглядом неповнолітньої дочки від їх шлюбу, будь-як інших доходів, в тому числі від ведення підсобного господарства не має. Також підприємницькою діяльністю не займається. Таким чином, її матеріальне становище є неналежним і потребує від відповідача коштів утримання неповнолітньої очки від їх шлюбу. Вказані обстави стверджуються актом обстеження її матеріально-побутових умов проживання з дитиною за №244/18.2-20 від 25.02.2026, складеного старостою Верхньомайданського старостинського округу Карманським В.I.

На цей час відповідач ОСОБА_3 постійно працює по заробітках на будівництві, зокрема робить євроремонти, а тому має належний дохід, розмір якого від неї приховує та витрачає на свої особисті потреби.

Враховуючи наведене, нею визначено спосіб стягнення аліментів, які буду присуджені в її користь з відповідача ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дочки від їх шлюбу, так як це моє виключне право. Тому бажає, щоб аліменти були присуджені у частці від доходу відповідача справі.

Крім того, це також пов?язано з тим, що прожитковий мінімум для дітей постійно змінюється і кожного року зростає. Також зростають ціни продукти харчування, одяг та інші необхідні потреби дітей. Вона не бажаю через кожний період збільшення прожиткового мінімуму пред?являти позов в суд про збільшення розміру аліментів в твердій грошовій сумі і судитися відповідачем, що тягне за собою часові та матеріальні затрати. На її переконання визначення способу стягнення аліментів в частці є біль правильним та справедливим не тільки по відношенню до мене та відповідача по справі, але в інтересах неповнолітньої дитини від їх шлюбу.

Враховуючи наведене і його доходи, а також той факт, що у відповідача немає на утриманні інших неповнолітніх дітей та непрацездатних осіб, вважає, що відповідач повинен сплачувати аліменти в її користь на утримання нашої неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його доходу щомісячно до досягнення нею повноліття, що є менш біль достатнім для її нормального фізичного та духовного розвитку на цей час

Посилаючись на викладене, просила стягнути аліменти з ОСОБА_3 у її користь на утримання неповнолітньої дочки від їх шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його доходу щомісячно до досягнення нею повноліття, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення аліментів розпочати з дня подачі позовної заяви в суд і проводити до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, відзив на позовну заяву не подав, повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на адресу його місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та судової повістки. Кореспонденція з штриховим ідентифікатором R0671177827213 12.03.2026 вручена члену сім`ї відповідача, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Повторно направлена відповідачу кореспонденція повернута, згідно довідки підприємства поштового зв`язку причина невручення: «адресат відсутній за вказаною адресою». Будь-яких заяв чи клопотань від нього не надходило.

У постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Згідно ч. 5 ст. 259, ч. 1 ст. 281 ЦПК України судом із занесенням до протоколу судового засідання постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 280, 281 ЦПК України.

Розглянувши матеріали цивільної справи, вислухавши позивача та її представника, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 20 жовтня 2014 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Верхньомайданської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів цього ж числа складено відповідний актовий запис №8, який рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року у справі №348/2045/25, яке 05 грудня 2025 року набрало законної сили, розірвано.

У шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом № 21 від 15.09.2015, вчинений виконавчим комітетом Верхньомайданської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківській області, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 15.09.2015, видане виконавчим комітетом Верхньомайданської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківській області.

Згідно витягів з реєстру територіальної громади №2025/013219456 від 10.09.2025 та №2025/004762316 від 11.04.202 виданими УНАП Надвірнянської міської ради, позивач з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта обстеження №244/18.2-20 від 25.02.2026, складеного старостою Верхньомайданського старостинського округу Карманським В.I., позивач проживає з донькою за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працює, доходів від ведення підсобного господарства не має. Проживає у будинку батьків, власного житла та земельної ділянки не має, самостійно виховує та утримує доньку. Стан житла задовільний, дитина забезпечена всім необхідним для розвитку та навчання.

Відповідно до частин першої і другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема ст. 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 2, 3, 5 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

За змістом вказаних норм закону обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 3 512 грн.

При цьому суд зауважує, що сплата аліментів на утримання малолітньої дитини у розмірі 50 % прожиткового мінімуму не є обмеженням для платника аліментів, оскільки такий розмір встановлений ст. 182 СК України як необхідний для дитини відповідного віку.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом встановлено, що дитина сторін проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні. Відповідач останнім часом ухиляється від покладеного на нього обов`язку утримувати дітей, хоча є здоровим, працездатним чоловіком молодого віку та може надавати дитині матеріальну допомогу.

Доказів того, що відповідач має на утриманні інших неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, суду не надано.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) і кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, врахувавши, що відповідач є фізично здоровим чоловіком працездатного віку, його матеріальне становище, відсутність даних про інших документально підтверджених його утриманців, а також, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо утримання дітей і цей обов`язок не може бути покладено лише на одного з них, дійшов висновку, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Визначений судом розмір аліментів є гарантованим, справедливим, розумним, необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Позивач відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення аліментів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року у розмірі 3 328 грн.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 331,20грн на користь державного бюджету України.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу подано копії: договору № 34 про надання правничої допомоги, укладеного 05.03.2026 між позивачем та адвокатом Гурашем М.В., згідно якого визначено тарифи на оплату правничої допомоги; акт виконаних робіт від 07.05.2026, згідно якого адвокатом надано послуги щодо попереднього опрацювання матеріалів та законодавчої бази і надання консультацій по суті позову 500 грн, складання позовної заяви - 2 000 грн, представництво в суді 1 000 грн за одне судове засідання, всього на суму 3 500 грн, квитанцію від 05.03.2026 про оплату процесуальних витрат на правничу допомогу в сумі 3 500 грн.

Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд враховує відсутність заперечення відповідача і чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності таких витрат.

З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу в розмірі 3 500 грн є обґрунтованими і пропорційними до предмета спору, та їх слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289, 430 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на дитину, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення аліментів розпочати з 06 березня 2026 року.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.) грн судового збору (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача (ГУДКСУ) Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106, Найменування коду класифікації доходів бюджету Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 )

Суддя Гундяк Т.Д.

Повний текст рішення складено 11.05.2026.