Рішення № 136414374, 11.05.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/37/26

Провадження № 2/638/16/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області, третя особа: Ізюмська державна нотаріальна контора Харківської області про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлення факту проживання за однією адресою зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, починаючи з 23.04.2019 і по 24.04.2025; встановлення факту того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживала за однією адресою на час його смерті; визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6322883000:05:000:0204. Свої вимоги обґрунтовує тим, що в 1992 році познайомилася з ОСОБА_2 , на час знайомства вони обидва не перебували у інших шлюбах. ОСОБА_2 від заводу, на якому працював, мав квартиру та позивач, ОСОБА_2 разом з сином стали проживати в квартирі. За час проживання однією сім`єю, як чоловік та дружина, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, робили поточний ремонт, купували разом предмети домашнього побуту, мали спільні права та обов`язки, які притаманні чоловіку та дружині. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер та після його смерті залишилася спадщина: земельна ділянка кадастровий номер 6322883000:05:000:0204. Нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки позивач не перебували з померлим у шлюбі.

У судовому засіданні від 06.04.2026 ОСОБА_1 підтримала вимоги позовної заяви та просила їх задовольнити.

У судове засідання, призначене на 05.05.2026 учасники справи не з`явилися про час та місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином, позивач надала заяву про проведення судового засідання за її відсутності, представник відповідача надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, підтримав позовні вимоги, представник третьої особи надав заяву про розгляд справи за їх відсутності, покладався на розсуд суду.

Також, судом у якості свідків в судовому засіданні від 06.04.2026 допитані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у хуторі Середній Ізюмського району Харківської області.

Поставною державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Нікуліної О.М. від 23 грудня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про права на спадщину після померлого ОСОБА_2 , оскільки їх місце проживання було зареєстровано за різними адресами і вони не перебували у шлюбі.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою: Харківська обл., Ізюмський район, Заводська сільська рада розміром 4.0867 га, кадастровий номер 6322883000:05:000:0204.

Згідно довідки старости Малокомишуваського старостинського округу від 21.10.2025 ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 , в період з квітня2019 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , та вели спільне господарство.

Згідно довідки старости Малокомишуваського старостинського округу від 05.11.2015 ОСОБА_2 був зареєстрований в період з 23.04.2019 по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у домоволодінні належному ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання ухвали суду про витребування доказів Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надав інформацію, за якою підтверджується факт розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_6 18.03.1984 (актовий запис№53) та розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 02.04.1984 (актовий запис №71). В інших шлюбах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не перебували.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жили в селі, вона з ними спілкувалася кожен день, вони жили дружньо, у них було господарство, худоба, вони виховували онука. Вони жили постійно разом з 1992 року, як чоловік та дружина по АДРЕСА_2 до часу смерті.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у цивільному шлюбі, як чоловік та дружина до дня смерті останнього з 1992 року. Вони тримали господарство, обробляли город, утримували будинок. Вони проживали за адресою пров.Вишневий постійно разом, допомагали виховувати онука.

Згідно копії спадкової справи №162/2025 ОСОБА_2 мав доньку - ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 , інші заяви про прийняття спадщини відсутні.

Частинами 2,4 ст.3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.

У рішенні Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.

Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Важливою складовою сімейного життя є право жити разом, щоб сімейні стосунки могли нормально розвиватись (Marckx проти Бельгії, § 31), а члени сім`ї могли спілкуватись одне з одним (Olsson проти Швеції (no. 1), § 59). Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні "сімейне життя", залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140). Тому Суд розглядає сімейні зв`язки de facto, наприклад, коли заявники живуть разом, за відсутності будь-якого правового визнання сімейного життя (Johnston і Інші проти Ірландії, § 56).

Поняття "сім`я" за статтею 8 Конвенції не обмежується лише стосункам на основі шлюбу і може включати інші de facto "сімейні зв`язки", коли сторони живуть разом не одружуючись (тобто не укладаючи шлюб) (Johnston і Інші проти Ірландії, § 56; Van der Heijden проти Нідерландів [ВП].

Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Подібні за змістом висновки висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 справа №295/4081/23, зазначено, про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Відповідно до п. 3.20. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини підтверджується: витягом з реєстру територіальної громади; довідкою про реєстрацію місця проживання; іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (паспортом громадянина України, виготовленим у формі книжечки, з відміткою про реєстрацію постійного місця проживання громадянина, якщо спадщина відкрилась до 01 грудня 2021 року, рішенням суду тощо).

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 362/642/22 зроблено наступний висновок: «відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судами».

Відповідно до правової позиції, що в викладена у постанові Верховного Суду у справі № 142/897/24 від 03.04.2026, доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Суд вважає належними доказами показання допитаних свідків, оскільки вони узгоджується між собою та стосуються обставин, які підлягають доказуванню.

Так, дослідженими судом доказами повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 квітня 2019 року проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації, шлюбу, зокрема вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, надавали взаємну допомогу, в зареєстрованому шлюбі не перебували, зазначене підтверджується показання свідків, фотокартками, довідками старости села.

Крім того, встановлений та доведений у судовому засіданні факт постійного проживання позивача разом із спадкодавцем за однією адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини (день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Судом встановлено, що позивач від спадщини не відмовлялася, а отже, у встановленому законом порядку прийняла її.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Оскільки позивач є спадкоємцем за законом, прийняла спадщину у визначений законодавством спосіб, однак наразі позбавлена можливості оформити свої спадкові права в позасудовому (нотаріальному) порядку через відмову нотаріуса, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для захисту її майнових прав у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку кадастровий номер 6322883000:05:000:0204 ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, знайшли своє повне підтвердження під час розгляду справи по суті, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.1269 ЦК України, 3,6 СК України, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Оскільської сільської ради Ізюмського району Харківської області (Харківська обл., Ізюмський район, с.Оскіл, вул.Слобідська, 1, код ЄДРПОУ 44661440), третя особа: Ізюмська державна нотаріальна контора Харківської області (Харківська обл., мІзюм, пр-т Незалежності, 64-В) про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлення факту проживання за однією адресою зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування- задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Середній, Ізюмського району Харківської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, протягом п`яти років до часу відкриття спадщини у період часу, починаючи з 23 квітня 2019 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали за однією адресою: АДРЕСА_1 на час його смерті, тобто на ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку, загальною площею 4,0867 га, розташовану на території Заводської сільської ради Ізюмського району Харківської області, за цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6322883000:05:000:0204, що належала померлому, ОСОБА_2 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія, номер ХР 022888.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В. Невеніцин