Рішення № 136414170, 06.05.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/5831/26

Провадження № 2/638/6594/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Гребенюка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Михайлової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з вказаним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що 27.12.2023 ОСОБА_1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» кредитний договір № 27.12.2023-100001472, відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 4500,00 грн.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконав, що призвело до утворення заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 8910,00 грн, з яких заборгованість по кредиту становить 4500,00 грн., заборгованість по процентам становить 4410,00 грн., які разом з судовим збором ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з відповідача.

Ухвалою Шевченківський районний суд м. Харкова від 30.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, також було встановлено строки для реалізації права сторін на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Представник позивача у поданій позовній заяві просив справу розглянути за його відсутності, позов задовільнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідача було повідомлено про дату, час та місце судового розгляду, однак він в судове засідання не з`явився, причини не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Від сторін не надходило заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За таких обставин судом згідно ч. 2 ст. 247, ст.ст. 280-281 ЦПК України, постановлено ухвалу про розгляд справи у заочному порядку, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

27.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 складено кредитний договір № 27.12.2023-100001472 (далі за текстом - Кредитний договір). Укладення даного договору, згідно позову, відбулося акцептуванням (прийняттям) відповідачем оферти (пропозиції) позивача на укладення кредитного договору. Документи підписано з боку позивача електронним підписом, а відповідачем шляхом підписання одноразовим ідентифікатором Е841.

Відповідно до умов Кредитного договору, позивач мав надати відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 4500,00 грн., строком на 42 дні, до 06.02.2024, а останній мав повернути суму кредиту та сплатити відсотки за фіксованою процентною ставкою «економ» - 2% за день користування кредитом, яка застосовується протягом 14 днів з дня отримання траншу та за фіксованою ставкою «стандарт» - 2,5% за день, що засосовується за період користування кредитом крім часу застосування ставки «економ». Спосіб ідентифікації споживача: ситстема BankID. Кредит мав бути наданий на рахунок до картки НОМЕР_3 (п.п. 1-8, 18 Заявки, п.п. 3.1 - 3.3, 4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта)) .

Електронний кредитний договір, згідно умов Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) п. 2.2 складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця (пп. 2.2.1); заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем (пп. 2.2.2); відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (пп. 2.2.3).

За умовами Кредитного договору одноразовий ідентифікатор направлявся на тел.: 0665124301

З інформації з системи BankID вбачається ідентифікація користувача: ОСОБА_2 , номер телефону: НОМЕР_1 .

До позову додано квитанцію із визначенням операції: видача за договором №27.12.2023-100001472, суми операції: 4500,00 грн., отримувач: номер платіжного інструменту НОМЕР_3.

На підтвердження наявності заборгованості позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості відповідача за Кредитним договором. Згідно даної довідки заборгованість по кредитному договору складає: 4500,00 грн. основний борг; 4410,00 проценти; Всього заборгованість складає: 8910,00 грн. Проценти по кредитному договору нараховані за період 29.04.2025 по 13.10.2025. При цьому дана довідка визначає лише суми заборгованості без наведення які ставки відсотків використані при розрахунку, а їх погоджено дві.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір позики, за правилами частини другої статті 1046 ЦК України, є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України.) Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даній справі суд виходить з того, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню (висновок Верховного суду, викладений в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21).

Позивач у позові вказує, що відповідача було однозначно ідентифіковано шляхом використання системи BankID під час укладення Кредитного договору. Разом з тим, дата та час такої ідентифікації матеріалами справи не визначено. Телефонний номер, ідентифікованой системою BankID не відповідає номеру на який направлявся одноразовий ідентифікатор.

У позовній заяві позивач зазначає, що Кредитний договір і доповнення до нього було укладено відповідачем шляхом підписання даних документів одноразовим ідентифікатором при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов названого договору. Разом з тим, жодним доказом не визначена належність телефонного номеру на який направлявся одноразовий ідентифікатор саме відповідачу і що саме відповідач підписав Кредитний договір одноразовим ідентифікатором..

Таким чином, слід констатувати, що позивач всупереч своєму процесуальному обов`язку, передбаченому у ст.ст.12, 81 ЦПК України, не надав до суду електронних документів з їх відповідними метаданими (або їх паперові копії) на підтвердження заявлених підстав позову: що відповідач має особистий кабінет на сайті позивача, що саме він входив до свого електронного кабінету під своїм логіном, що саме він надсилав свою відповідь на електронне повідомлення щодо оферти, що електронний підпис - одноразовий ідентифікатор був фактично використаний саме відповідачем при підписанні електронного документу - Кредитного договору.

Саме зазначення персональних даних відповідача у письмових доказах, які містяться в матеріалах справи, наявність яких у третіх осіб не виключається, є недостатнім для ідентифікації особи відповідача для підтвердження укладення договору відповідно до зазначених умов кредитного договору.

За правилами частин 1-3 ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є. Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи). Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Поняття бухгалтерського обліку визначено частиною 1 статті 1 названого закону як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. В цій статті визначається поняття господарської операції - дії або події, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства та первинного документу - документу, який містить відомості про господарську операцію.

Основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України встановлено Положенням про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75 (далі за текстом - Положення).

Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 62 Положення).

За правилами п. 63 Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: назву документа (форми); дату складання; найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Однак, на момент розгляду справа не містить документів, які б слугували первинними документами згідно Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України та належним чином підтверджували б виконання операції з безготівкового зарахування суми кредиту на картковий рахунок саме відповідача за Кредитним договором. Розрахунок заборгованості, поданий позивачем не може підтверджувати заборгованість, оскільки є похідним, обробленим документом, що складається на підставі первинних даних та не є первинним документом бухгалтерського обліку, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів належності картки НОМЕР_3 саме відповідачу. Додана до суду квитанція про перерахування коштів не визначає отримувача з достатньою вірогідністю.

Суд відхиляє посилання позивача на неможливість надання належних засобів доказування - первинних документів, адже в силу положень ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Даним правом позивач не вважав необхідним скористатися, як свідчать матеріали справи. При цьому кожна сторона справи несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням відповідних процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Посилання позивача на незаявлення відповідачем претензій з приводу невиконання позивачем обов`язку з надавання кредитних коштів є безпідставним, оскільки відповідно до ст.81 ЦПК України обов`язок доказування факту укладення договору, перерахування та отримання кредитних коштів покладається на позивача. Вимога до відповідача доводити факт неотримання коштів є застосовною лише після доведення позивачем факту перерахування відповідачу кредитних коштів. В іншому разі така вимога за своїм змістом фактично означала би покладення обов`язку доказування негативного факту, що суперечить засадам цивільного судочинства, зокрема принципу змагальності сторін і вищенаведеному висновку Верховного суду.

За вказаних обставин в позові слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 141, 264-265, 273-274, 279-282, 284, 289, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте Шевченківським районним судом м. Харкова за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановленого ЦПК України строку, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

З текстом даного судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ел. пошта: info@sgroshi.com, тел. НОМЕР_4, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено: 11.05.2026.

Суддя В. В. Гребенюк