Рішення № 136402891, 11.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/2876/25

Провадження № 2/761/1605/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Греку Д.С.

за участі:

представників позивача: Остренка Б.І., Круглика В.В.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача

ОСОБА_2 : Самарцева Я.Ю.,

третьої особи: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва, за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артфінброк», ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дідович Ірина Вікторівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Наталія Іванівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін Андрій Олегович, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Дмитро Валентинович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця; відновлення становища, яке існувало до порушення права,

в с т а н о в и в :

У січні 2025р. позивач ТОВ «Ю-Бейс» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 15-37 т. 2) до відповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк», ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дідович І.В., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н.І., Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін А.О., Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Д.В., в якому просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу машиномісця № 6,

що розташоване на цокольному поверсі автопаркінгу в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 632583580000, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О. 19 червня 2015р. та зареєстрований в реєстрі за № 22398 (далі по тексту - вимога № 1);

- відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення права власності на машиномісце № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 та розташоване на цокольному поверсі автопаркінгу в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 632583580000 - відповідачу ОСОБА_4 (далі по тексту - вимога № 2).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній справі № 761/10121/14-ц, яке набрало законної сили, було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором № 113/1/13-KL від 19 квітня 2013р. у розмірі 63625485,96 грн. та за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013р. у розмірі 16883848,75 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013р. у розмірі 16883848,75 грн., звернуто стягнення на предмет застави - зернозбиральний комбайн марки КЗС-812СХ, 2010р. випуску, який належав на праві власності Сільськогосподарському ТОВ «Ла Лана», шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною продажу предмета застави на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_4 та Сільськогосподарського ТОВ «Ла Лана» на користь ПАТ «Златобанк» в рівних частинах судові витрати у розмірі 3654,0 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «Златобанк» про визнання договору поруки недійсним - відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду був виданий виконавчий лист № 761/10121/14-ц від 22 жовтня 2015р., який неодноразово пред`являвся стягувачем до примусового виконання.

Крім того, позивач зазначав, що 06 червня 2024 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240508-68848 від 21 травня 2024р., між позивачем та первісним кредитором ПАТ «Златобанк», був укладений договір про відступлення прав вимог, зареєстрований за № 965, за умовами якого банк відступив позивачу, а останній набув права вимоги до ТОВ «Лотуре Агро» за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013р., договором поруки № 83/1/13-KL/P-1 від 29 березня 2013р., кредитним договором № 113/1/13-KL від 19 квітня 2013р., договором поруки № 113/1/13-KL/Р-1 від 19 квітня 2013р.

20 вересня 2024р. представник позивача ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, яке перебуває в провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В., в ході якого виявив довідку з реєстру речових прав на нерухоме майно № 373521394 від 09 квітня 2024р., з якої вбачалось, що відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності належало ряд об`єктів нерухомого майна, в тому числі і вищезазначене машиномісце № 6, яке відповідач відчужив, на підставі договору купівлі - продажу від 19 червня 2025р. на користь свого представника - адвоката ОСОБА_1. В подальшому зазначене машиномісце неодноразово перепродувалося, і останнім набувачем цього машиномісця, з 07 червня 2021р. є відповідач ОСОБА_2 .

На думку сторони позивача, відповідач ОСОБА_4 в період наявності непогашеної заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами, наявності рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р., яке набрало законної сили 16 червня 2015р., здійснив відчуження належного йому майна (спірного машиномісця) 19 червня 2015р., у зв`язку з чим ОСОБА_4 перестав бути платоспроможним. На думку позивача, зазначений правочин купівлі - продажу від 19 червня 2015р., укладений між відповідачами: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не відповідає ознакам добросовісності та спрямований на штучне виведення майна боржника та уникнення звернення на нього стягнення, у межах виконавчого провадження, з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва по цивільній справі № 761/10121/14.

З метою захисту своїх порушених прав, як кредитора, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, і просив суд його задовольнити, на підставі ст. ст. 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2025р. позов залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків.

04 лютого 2025р. на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків та виправлена редакція позову (а.с. 15-37 т. 2).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

12 березня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов відповідача ОСОБА_1 (а.с. 75-84 т. 2), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

У позовній заяві позивач робить нічим не підтверджене припущення того, що договір купівлі-продажу машиномісця від 19 червня 2015р. є фіктивним і був укладений сторонами, з метою нібито ухилення продавця ОСОБА_4 , як поручителя від виконання грошового зобов`язання перед ПАТ «Златобанк». При цьому, відповідач звертав увагу суду, що ним було здійснено повну оплату вартості машиномісця, та здійснено реєстрацію права власності на набуте майно, оскільки жодних заборон чи перешкод в укладенні договору купівлі-продажу цього майна не існувало.

Сторона відповідача вважає, що відчуження відповідачем ОСОБА_4 було здійснено, з метою виконання власних кредитних зобов`язань перед ПАТ «Златобанк», як позичальник, зокрема, за кредитним договором № 060/14/CL від 03 квітня 2014р. Помилковими на думку сторони відповідача, є твердження сторони позивача про продаж майна за цінами, які нижчими від ринкових, що може свідчити про його фіктивність.

Крім того, відповідач звертав увагу суду, що згідно умов кредитних договорів № 113/1/13-KL і № 83/1/13-KL, Додатку №1 до договору відступлення прав вимоги від АТ «Златобанк» до позивача, судових рішень у справі № 761/10121/14-ц та довідок від ТОВ «Лотуре-Агро», що видані директором товариства Андросюком Є.В. вбачається, що кредитні зобов`язання ТОВ «Лотуре - Агро» перед АТ «Златобанк» були забезпечені заставою самого позичальника та майновою порукою дочірніх підприємств позичальника на суми, що в декілька раз перевищували суму позики від АТ «Златобанк». Банк видав кредити ТОВ «Лотуре - Агро» на 15000000,0 грн. і 65000000,0 грн., під забезпечення на 24329346,00 грн. і на 125859346,00 грн. відповідно.

Також, відповідач звертав увагу суду на те, що позивачем разом із позовною заявою було надано суду у цій справі Витяг з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Лотуре-Агро» станом на 18 вересня 2013р., згідно якого Статутний капітал цього товариства становив 292379000,00 грн., що значно перевищує суму позики, наданої ПАТ «Златобанк». Крім того, станом на травень 2017р. загальна вартість виявленого і оціненого арбітражним керуючим Гусаром І.О. майна банкрута ТОВ «Лотуре-Агро» в межах справи № 910/7266/14 про банкрутство цього товариства становила 556490264,60 грн., та відповідач ОСОБА_4 , як поручитель частково виконав зобов`язання позичальника перед кредитором після ухвалення Шевченківським районним судом м. Києва рішення від 14 січня 2015р. по справі № 761/10121/14-ц, за кредитним договором №83/1/13-KL, сплативши 22 січня 2015р. АТ «Златобанк» кошти в сумі 600027,21 грн.

Відповідач вважає, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки основні зобов`язання ТОВ «Лотуре - Агро» за кредитними договорами припинились, то припинились будь-які зобов`язання поручителя ОСОБА_4 перед АТ «Златобанк» у 2020р., враховуючи процедуру банкрутства боржника.

Крім того, відповідач, в порядку ст. 267 ЦК України, заявив про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки відомості про укладення договору купівлі-продажу машиномісця від 19 червня 2015р. були внесені до публічного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які є відкритими та загальнодоступними і повинні були стати відомі ПАТ «Златобанк» 19 червня 2015р.

18 березня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача ОСОБА_1 (а.с. 127-135 т.2), в якій позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначивши, що доводи та аргументи відповідача є безпідставними та необґрунтованими. Так, твердження відповідача ОСОБА_1 , що поручитель ОСОБА_4 мав власні кредитні зобов`язання перед АТ «Златобанк» як позичальник за кредитним договором № 060/14/CL від 03 квітня 2014р., та саме з метою виконання своїх власних грошових зобов`язань перед АТ «Златобанк» ОСОБА_4 продав машиномісце № НОМЕР_1 не заслуговують на увагу, оскільки неможливо встановити, як саме ОСОБА_4 розпорядився коштами, отриманими від продажу машиномісця.

При цьому позивач звертав увагу суду, що відповідач ОСОБА_4 відчужив все належне йому майно: земельну ділянку, будинок, квартиру, машиномісце, шляхом дарування та продажу, саме в той період, коли банк розпочав процедуру стягнення заборгованості.

При цьому доводи сторони відповідача, про належну вартість проданого майна (машиномісця), на думку сторони позивача є безпідставними, оскільки відповідач не надав до відзиву жодних доказів здійснення розрахунку з ОСОБА_4 , а також не долучив копію звіту про визначення ринкової вартості майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 від 18 червня 2015р.

Також позивач звертав увагу суду, що доводи сторони відповідача, про наявність у боржника грошових коштів, які перевищували суму заборгованості за кредитними договорами, що дозволяло банку задовольнити свої вимоги за цими кредитними договорами № 113/1/13-KL і № 83/1/13-KL у повному обсязі, спростовується ухвалою Господарського суду м. Києва від 22 червня 2020р. № 910/7266/14.

Щодо доводів сторони відповідача про припинення поруки ОСОБА_4 , то зазначена позиція відповідача суперечить положенням ст. ст. 559 та 593 ЦК України, в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин.

Щодо пропуску строку позовної давності, то позивач вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що АТ «Златобанк» було відомо (повинно було стати відомо) про спірний договір купівлі-продажу 19 червня 2015р. Позивач наголошує, що лише 20 вересня 2024р. представник позивача ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_10 щодо боржника ОСОБА_4 , та дізнався про відчуження останнім всього належного йому майна.

24 березня 2025р. на адресу суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_1 га відповідь позивача на відзив (а.с. 170-174 т. 2), в яких відповідач проти позову заперечив, з посиланням на підстави, які ним були зазначені у відзиві на позов.

28 березня 2025р. на адресу суду надійшли пояснення на позов третьої особи ОСОБА_3 (а.с. 199-204 т. 2), в яких третя особа проти позову заперечила, зазначивши, що була добросовісним набувачем спірного майна (машиномісця), та в подальшому здійснила відчуження цього майна на користь ОСОБА_2

24 квітня 2025р. на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позов (а.с. 1-14 т. 3), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що він є добросовісним набувачем спірного майна з червня 2021р., та користується цим майном відкрито по теперішній час, зазначаючи, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем не враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014р. Також, стороною відповідача, в порядку ст. 267 ЦК України, заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , стороною позивача до суду не подавалась.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 17 липня 2025р. представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав наведених у позові, відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити, наголошуючи, що при зверненні до суду, позивачем не були пропущені строки позовної давності, враховуючи обставини, за яких сторона позивача довідалася про відчуження відповідачем ОСОБА_4 , належного йому на праві власності майна, з метою ухилення від зобов`язань за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва по цивільній справі № 761/10121/14. Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов.

В судовому засіданні 18 вересня 2025р., відповідач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , проти позову заперечили, з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, та поясненнях третьої особи.

Решта учасників процесу, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, в судові засідання не з`являлись, поважності причин неявки не повідомили. Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін А.О. клопотав перед судом про розгляд справи у його відсутність.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність учасників справи, які не з`явились.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши подані сторонами, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, та не оспорювалося учасниками справи, що 06 червня 2024р. за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240508-68848 від 21 травня 2024р., між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс» (позивачем), як новим кредитором, був укладений договір про відступлення прав вимог, зареєстрований за № 965, за умовами якого банк відступив, а позивач набув права вимоги до ТОВ «Лотуре Агро» за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013р., договором поруки № 83/1/13-KL/P-1 від 29 березня 2013р., кредитним договором № 113/1/13-KL від 19 квітня 2013р., договором поруки №113/1/13-KL/Р-1 від 19 квітня 2013р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. у цивільній справі 761/10121/14-ц позовні вимоги ПАТ «Златобанк» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 (поручителя) на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором № 113/1/13- KL від 19 квітня 2013р. у розмірі 63625485,96 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 60063620,0 грн.; відсотків за користування кредитом - 3245139,28 грн.; пені - 316726,68 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованість за кредитним договором № 83/l/13-KL від 29 березня 2013. у розмірі 16883848,75 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 15000000,0 грн.; відсотків за користування кредитом - 1458037,36 грн.; пені - 425811,39 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 83/1/13-KL від 29 березня 2013р. у розмірі 16883848,75 грн. звернуто стягнення на предмет застави - комбайн зернозбиральний реєстраційний номер НОМЕР_8, марка КЗС-812 СХ, заводський номер - НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , 2010р. випуску, який належить на праві власності Сільськогосподарському ТОВ «Ла Лана», шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною продажу предмету застави на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподілу судових витрат.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «Златобанк» про визнання договору поруки недійсним - залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2015р. апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_1. - відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній справі №761/10121/14-ц - залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається, що за відповідачем ОСОБА_4 було зареєстровано на праві приватної власності наступне нерухоме майно:

- машиномісця № 5, № 6, кожне загальною площею по 15,0 кв.м., по АДРЕСА_1 ;

- земельні ділянки, кадастрові №№ 3223155400:05:013:0073, 3223155400:05:013:0072, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- житловий будинок, загальною площею 719,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .

В судовому засіданні представник позивача звертав увагу суду, що в період часу 2013-2015рр. відповідачем зазначене майно було відчужено, шляхом продажу чи дарування.

На виконання вказаного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. у цивільній справі № 761/10121/14-ц, Шевченківським районним судом 22 жовтня 2015р. було видано виконавчий лист № 761/10121/14-ц стягувачу ПАТ «Златобанк», який неодноразово пред`являвся до виконання.

Постановою головного державного виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозовим О.М. від 09 листопада 2015р. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_9 з примусового виконання виконавчого листа № 761/10121/14-ц від 22 жовтня 2015р. на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованості за кредитним договором № 113/1/13- KL від 19 квітня 2013р. у загальному розмірі 63625485,96 грн. та стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Златобанк» заборгованості за кредитним договором № 83/l/13-KL від 29 березня 2013р. у загальному розмірі 16883848,75 грн.

01 грудня 2015р. боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_9 ОСОБА_4 , в особі представника адвоката ОСОБА_1. було подано письмові пояснення головному державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозову О.М., про те, що боржник ОСОБА_4 немає коштів або майна за рахунок якого можна було б виконати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній праві № 761/10121/14-ц (а.с. 143, 144 т. 1).

19 травня 2017р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозовим О.М. винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу ПАТ «Златобанк», з підстав п. 2) ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», за відсутності у ОСОБА_4 майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені протягом року виконавцем, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

15 листопада 2018р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімовою А.Н. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 761/10121/14-ц, а 12 лютого 2024р. цим же державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу та зроблено на виконавчому листі запис про стягнення з боржника коштів.

03 квітня 2024р. третьою особою Ляпіним Д.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_10, щодо примусового виконання виконавчого листа № 761/10121/14-ц.

Звертаючись до суду з вимогою № 1, позивач наголошував, що відповідачем ОСОБА_4 , в період існування грошового зобов`язання перед кредитором (ПАТ «Златобанк», а на теперішній час позивачем), та наявного невиконаного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній справі № 761/10121/14-ц, було укладено 19 червня 2015р. договір купівлі - продажу, на підставі якого в подальшому право власності на машиномісце № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 перейшло від боржника (відповідача) ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 , внаслідок такого правочину відповідач, як боржник, перестав бути платоспроможним, та сторона позивача вважає, що вказаний правочин було укладено з метою не виконання вищезазначеного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2015р. між відповідачами: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , було укладено договір купівлі - продажу (а.с. 176-179 т. 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., зареєстрований в реєстрі за № 22398, за яким ОСОБА_4 , як продавець передав у власність (продав), а ОСОБА_1 , як покупець прийняв (купив) машиномісце № НОМЕР_1 , на цокольному поверсі автопаркінгу по АДРЕСА_1 ; продаж вчинено за домовленістю сторін за 149522,0 грн.

Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не було надано до суду належні і допустимі докази, щодо сплати ОСОБА_8 грошових коштів ОСОБА_4 за придбане машиномісце.

13 листопада 2017р. між відповідачем ОСОБА_8 та третьою особою ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» було укладено договір купівлі - продажу машиномісця (а.с. 180, 181 т. 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дідович І.В., за яким продавець ОСОБА_1 передає у власність (продає), а покупець - ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» приймає у власність (купує) машиномісце № НОМЕР_1 на цокольному поверсі автопаркінгу по АДРЕСА_1 ; продаж вчинено за домовленістю сторін за 150367,0 грн.

15 червня 2018р. між ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» (іпотекодавцем) та ТОВ «Оптімус - ЛПІГ» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки (а.с. 182-187 т. 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., зареєстрований в реєстрі за № 2252, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно - машиномісце № НОМЕР_1 , що розташоване, на цокольному поверсі автопаркінгу в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 15,0 кв.м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 632583580000. Предмет іпотеки оцінено сторонами в сумі 785151,0 грн.

22 вересня 2020р. іпотека була припинена на підставі заяви ТОВ «Оптімус-ЛПГ» про зняття іпотеки та обтяжень.

24 вересня 2020р. між третьою особою ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» та третьою особою ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу машиномісця (а.с. 189-192 т. 1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., зареєстровано в реєстрі за № 1776, відповідно до якого продавець ТОВ «Фінансова компанія «Артфінброк» передає у власність (продає), а покупець ОСОБА_3 приймає і зобов`язується оплатити на нижчевикладених умовах машиномісце № НОМЕР_1 на цокольному поверсі автопаркінгу по АДРЕСА_1 ; продаж вчинено за домовленістю сторін за 50000,0 грн.

07 червня 2021р. між третьою особою ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу машиномісця (а.с. 193-195 т.1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстровано в реєстрі за № 2657, відповідно до якого продавець ОСОБА_3 , в порядку та на умовах, визначених цим договором, передає у власність (продає), а покупець ОСОБА_2 приймає у власність (купує) на праві приватної власності машиномісце № НОМЕР_1 на цокольному поверсі автопаркінгу по АДРЕСА_1 ; продаж вчинено за домовленістю сторін за 329300,0 грн.

На час розгляду справи в суді, власником спірного машиномісця є відповідач ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно із вимогами частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частини 2 та 3 ст. 13 ЦК України визначають, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019р. в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 ст. 13 ЦК України)».

В судовому засіданні представник позивача, наголошував, що внаслідок укладеного між відповідачами: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі - продажу від 19 червня 2015р. та переходу права власності на машиномісце № НОМЕР_1 від відповідача ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_4 перестав бути платоспроможним, а перехід права власності унеможливив звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_4 у грошовому зобов`язанні, що виникло, на підставі кредитних договорів № 113/1/13- KL від 19 квітня 2013р. у загальному розмірі 63625485,96 грн.; № 83/l/13-KL від 29 березня 2013р. у загальному розмірі 16883848,75 грн., рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній справі № 761/10121/14.

Верховний Суд в постанові від 05 січня 2024р., в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23) зазначив, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні, як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора, як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину, як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Так, суд вважає, що укладення між відповідачами: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі - продажу від 19 червня 2015р., було здійснено з порушенням принципу добросовісності та зловживання правом, виходячи з наступного.

В ході розгляду цивільної справи № 761/10121/14-ц, рішення суду першої інстанції було постановлено 14 січня 2015р., в свою чергу вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2015р., та відхилено апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_1.

В судовому засіданні сторона позивача наголошувала, що на час здійснення відчуження спірного машиномісця - 19 червня 2015р., і відповідачу ОСОБА_4 , і його адвокату Бордаченку О.В. було відомо, що з ОСОБА_4 підлягала стягненню сума заборгованості за кредитними договорами № 113/1/13- KL від 19 квітня 2013р.; № 83/l/13-KL від 29 березня 2013р. При цьому, судом не встановлено факту оплати стороною набувача ( ОСОБА_1 ) придбаного машиномісця № НОМЕР_1 на користь продавця ( ОСОБА_4 ). Як і не встановлено судом, що отримані відповідачем ОСОБА_4 грошові кошти за договором купівлі-продажу від 19 червня 2015р. були направлені саме на погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Златобанк» за кредитними договорами, в яких ОСОБА_4 був позичальником. Надана стороною відповідача Довідка АТ «Златобанк» № 1207 від 05 квітня 2017р. про повне виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором № 060/14/CL від 03 квітня 2014р. є неналежним доказом, оскільки не може підтверджувати факт використання отриманих коштів за договором купівлі - продажу від 19 червня 2015р., саме для погашення кредиту.

Крім того, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача ОСОБА_4 не були зазначені виключні обставини, які змусили його здійснити відчуження всього належного йому майна (п`ять об`єктів нерухомості), 27 грудня 2013р. - було відчужено чотири об`єкти і 19 червня 2015р. - було відчужено п`ятий об`єкт нерухомості - спірне машиномісце № НОМЕР_1 .

Крім того, стороною відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не було спростовано той факт, що відповідач ОСОБА_4 добровільно виступив поручителем за кредитними зобов`язаннями боржника ТОВ «Лотуре-Агро», а за змістом ст. ст. 553, 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником, а у разі такого порушення - солідарно з боржником і в тому ж обсязі, що й боржник, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже обсяг і реальність відповідальності ОСОБА_4 не залежали від подальшої поведінки основного боржника. Визначальним у даному випадку є й те, що 27 грудня 2013р., тобто в день відчуження чотирьох об`єктів нерухомості, які належали ОСОБА_4 на праві приватної власності, шляхом укладення договорів дарування, ОСОБА_4 особисто підписав зміни до договору поруки, якими визнав заборгованість у розмірі 62500000,0 грн., тобто у значній сумі, що сама по собі виключала будь-яке непорозуміння щодо характеру, обсягу та наслідків невиконаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2024р. в справі № 916/379/23, (пункти 108, 115, 116) зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Оспорюваний правочин: договір купівлі - продажу від 19 червня 2025р. (вимога № 1) щодо спірного машиномісця № НОМЕР_1 , на цокольному поверсі по АДРЕСА_1 , укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на думку суду за своїм змістом суперечить вимогам закону та вчинений, з метою уникнення відповідальності відповідача ОСОБА_4 , за зобов`язаннями, які виникли за кредитними договорами № 113/1/13- KL від 19 квітня 2013р.; № 83/l/13-KL від 29 березня 2013р., і в подальшому за зобов`язаннями цього відповідача щодо виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній справі № 761/10121/14, за рахунок цього майна (спірного машиномісця), що є порушенням ст. ст. 3, 13, частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_1 викладених у відзиві на позов, то зазначені доводи не знайшли свого підтвердження протягом всього часу розгляду справи в суді.

Таким чином, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договір купівлі - продажу від 19 червня 2015р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А.О., зареєстрований в реєстрі за № 22398, не був звичайним добросовісним розпорядженням майном, цей договір має ознаки фраудаторного правочину, оскільки внаслідок його вчинення з власності боржника вибуло майно, яке могло слугувати джерелом задоволення вимог кредитора, що свідчить про спрямованість цього правочину на унеможливлення звернення стягнення на відповідний актив.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно із ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018р. у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».

Аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду були наведені в постанові від 29 червня 2021р. у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».

Так, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є, як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (постанова Верховного Суду від 03 грудня 2025р. у справі № 344/2910/23).

За змістом позову, та у відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 , сторона позивача зазначала, що про порушене право позивач, як кредитор дізнався лише 20 вересня 2024р., коли представник ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс» ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_10, яке перебуває в провадженні приватного виконавця Ляпіна Д.В., та в якому міститься довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 373521394 від 09 квітня 2024р. щодо боржника ОСОБА_4 , з якої вбачається, що йому належало нерухоме майно, та яке було останнім відчужено.

Судом критично оцінюються зазначені твердження сторони позивача, враховуючи положення ст. 262 ЦК України, а також те, що 01 грудня 2015р. боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_9 ОСОБА_4 , в особі представника адвоката ОСОБА_1. було подано письмові пояснення головному державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозову О.М., про те, що боржник ОСОБА_4 немає коштів або майна за рахунок якого можна було б виконати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 січня 2015р. по цивільній праві № 761/10121/14-ц (а.с. 143, 144 т. 1). При цьому сторона стягувача (кредитора) не була позбавлена можливості ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження.

В подальшому, 19 травня 2017р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сивокозовим О.М. було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу ПАТ «Златобанк», з підстав п. 2) ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», за відсутності у ОСОБА_4 майна, на яке може бути звернено стягнення. Тобто, стягувач (кредитор) вдруге був повідомлений про відсутність майна боржника.

З 15 листопада 2018р. в провадженні головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. перебувало виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 761/10121/14-ц, що також не позбавляло сторону стягувача (кредитора) ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, з метою з`ясування наявності у боржника ОСОБА_4 майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимога № 1 не підлягає до задоволення, у зв`язку з пропуском стороною позивача строків позовної давності, про що було зазначено стороною відповідача під час розгляду справи по суті.

Частина 2 ст. 16 ЦК України, визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, у спірних правовідносинах, метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; належним способом захисту є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду від 18 травня 2022р. у справі № 643/15604/17 (провадження № 61-3068св21).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57. постанови від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72. - 76. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018р. у справі № 488/5027/14-ц).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996р. у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005р.).

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018р. у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019р. у справі № 310/11024/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019р. у справі №48/340, від 22 жовтня 2019р. у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020р. у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021р. у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021р. у справі № 910/2861/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021р. у справі № 925/642/19, пункт 99. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021р. у справі № 910/10011/19).

Таким чином, враховуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду зі спірних правовідносин, а також беручи до уваги, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги № 1, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 2, яка є похідною від вимоги № 1.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягають стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 13, 15, 16, 203, 215, 216, 234 ЦК України;, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» (код ЄДРПОУ: 42901825, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 55) до ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артфінброк» (код ЄДРПОУ: 38960167, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Д, офіс 3), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_7 ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дідович Ірина Вікторівна (місцезнаходження: АДРЕСА_8 ), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Наталія Іванівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Олександра Довженка, буд. 14/1, оф. 5), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін Андрій Олегович (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 4, прим. 3; м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 15-Б, прим. №№ 13, 14, 15), Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ляпін Дмитро Валентинович (місцезнаходження: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 10, цокольний поверх), про визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця; відновлення становища, яке існувало до порушення права - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 11 травня 2026р.

Суддя: