Рішення № 136402792, 11.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 рокуСправа №160/292/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії №2318900738 від 16.12.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу період роботи з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року та призначити пенсію за віком з 10.12.2025 року ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням йому протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року у зв`язку із наявністю недоліків заповнення трудової книжки та протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

09.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

28.01.2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтуванням відзиву відповідач-1 зазначив, що спірний періоди роботи позивача не зараховано до страхового стажу оскільки назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, в свою чергу довідка про перейменування підприємства не надана. Крім того, запис про звільнення скріплено печаткою УРСР. Також міститься виправлення в даті прийняття на роботу та відсутня посада відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення з роботи. У зв`язку з чим відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі 09.01.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідач-1 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, як і заяву про визнання позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

16.12.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 10.12.2025 року та прийняло рішення №2318900738, яким відмовило заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку відсутністю у заявника необхідного страхового стажу.

Також у вказаному рішенні зазначено, що період роботи з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року не зараховано до страхового стажу, оскільки наявне виправлення в даті звільнення, оскільки назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу, в свою чергу довідка про перейменування підприємства не надана. Крім того, запис про звільнення скріплено печаткою УРСР. Також міститься виправлення в даті прийняття на роботу та відсутня посада відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення з роботи.

Крім цього, у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж заявника становить 21 рік 01 місяць 03 дні, при необхідному 30 років та вік заявника 62 роки 05 місяців 12 днів.

Непогоджуючись із непризначенням пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача містяться наступні записи щодо спірних періодів (далі мовою оригіналу):

- 05.03.1991 року принят директором малого предприятия «СПИК-агро»;

- 01.10.1995 року переведен на должность заместителя директора по снабжению;

- 10.10.1995 року уволен по собственному желанию ст.38 КЗоТ УССР.

Суд зазначає, що відповідачем-2 не зараховано період роботи позивача з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року, оскільки наявне вправлення в даті звільнення; назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу; запис про звільнення скріплено печаткою УРСР; наявність виправлення в даті прийняття на роботу та відсутня посада відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення з роботи.

Судом було досліджено трудову книжку позивача та не встановлено наявність виправлень в даті прийняття позивача на роботу щодо спірного періоду, а також не встановлено, що назва підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, не відповідає назві підприємства при прийнятті на роботу.

Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду відповідачами до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу.

Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а.

Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 року по справі №754/14898/15-а, зауважив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Таким чином суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до страхового стажу період роботи з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року, а отже оскаржуване рішення в частині відмови в зарахування даного періоду роботи позивача до страхового стажу є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на зазначене позовні вимоги в частині зарахування даного періоду роботи до страхового стажу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до ч.4 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Як встановлено судом, станом на момент звернення до пенсійного органу позивачу виповнилось 62 роки, страховий стаж становив 25 років 08 місяців 08 днів (з урахуванням періоду роботи з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року).

В свою чергу необхідний страховий стаж для призначення пенсії з 60 років до 63 років в даному випадку становить 32 роки.

З огляду на відсутність необхідного страхового стажу у позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем-2 правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу.

Отже вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи той факт, що судовий збір у розмірі 605,60 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись ст.2, 77, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №2318900738 від 16.12.2025 року в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.03.1991 року по 10.10.1995 року

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський