Ухвала суду № 136400066, 30.04.2026, Оболонський районний суд міста Києва

30.04.2026 Справа № 756/2258/25

Справа № 756/2258/25

Провадження №2-п/756/82/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Ребеко О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10.02.2026 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

УСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10.02.2026 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 350 227 (триста п`ятдесят тисяч двісті двадцять сім) гривень 00 копійок, а також стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на проведення оцінки збитків у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, з кожного по 2 000 (дві тисячі) 00 копійок; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) 00 копійок, з кожного по 6 666 (шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 502 (три тисячі п`ятсот дві) гривні 27 копійок, з кожного по 1 167 (одній тисячі сто шістдесят сім) гривень 42 копійки.

14.03.2026 відповідач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Ткачук Г.М., подала заяву про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10.02.2026 та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

В обґрунтування вимог зазначила, що відповідач ОСОБА_1 про наявність судового процесу дізналася з додатку "Дія", копії позовної заяви та доказами якими підтверджуються позовні вимоги не отримувала. Крім того, у зв`язку з військовою агрессію рф, ОСОБА_1 змінила місце проживання та проживає в іншому місці, а тому фізично була позбавлена можливості бути присутньою на суді, та захищати свої інтереси. Таким чином, під час розгляду вказаної цивільної справи відповідач ОСОБА_1 була позбавлена можливості подати відзив на позовну заяву, свої заперечення та докази. З урахуванням наведеного просить скасувати заочне рішення суду від 10.02.2026.

30.04.2026 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, в яких остання зазначила, що в акті про залиття квартири від 28.05.2024, наданому стороною позивача в обгрунтування заявлених позовних вимог, зафіксовано залиття квартири позивачки, проте не проведено огляд квартири відповідачів, яка знаходиться поверхом вище, а тому ґрунтується на припущеннях, відповідач не була ознайомлена з актом та не підписувала його. А тому, вказаний акт не може бути належним і достовірним доказом по справі, оскільки він не відповідає вимогам п.п.2.3.6 та додатку № 4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом № 76 від 17.05.2005 року Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства. Тож, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що залиття належної їй квартири сталося з вини відповідачки ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Ткачук Г.М., у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача, в якій підтримала вимоги заяви про перегляд заочного рішення та просила їх задовольнити.

Представник третьої особи Гусєва М.В. подала до суду заяву, в якій просила здійснювати розгляд заяви про перегляд заочного рішення за її відсутності, заперечувала проти скасування заочного рішення, посилаючись, зокрема, на те, що ваідповідач була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, за результатом якого було ухвалено заочне рішення, а також не надала доказів на спростування обставин, зазначених в акті про залиття.

Позивач та її представник, а також відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у судове засідання не з`явилися з невідомих суду причин, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку.

Суд, дослідивши заяву про перегляд заочного рішення, матеріалами цивільної справи №756/2258/25, приходить до наступного.

Судом встановлено, що заочним Оболонського районного суду м. Києва від 10.02.2026 позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 350 227 (триста п`ятдесят тисяч двісті двадцять сім) гривень 00 копійок, а також стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на проведення оцінки збитків у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок, з кожного по 2 000 (дві тисячі) 00 копійок; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) 00 копійок, з кожного по 6 666 (шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 502 (три тисячі п`ятсот дві) гривні 27 копійок, з кожного по 1 167 (одній тисячі сто шістдесят сім) гривень 42 копійки.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це.

Так, поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об`єктивно перешкоджають явці до судового засідання, які, безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами, тобто, повинні додаватися до заяви про перегляд заочного рішення. Крім того, відповідач має подати документи, що свідчать про неможливість повідомити суд про причини неявки у судове засідання.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток рекомендованими листами з повідомленням про вручення. Крім цього, судові повістки про виклик до суду направлялися представнику відповідача ОСОБА_1 - адвокату Маркіну С.І., до його електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Суд відхиляє посилання представника відповідача на те, що відповідач ОСОБА_1 у зв`язку з військовою агресією російської федерації вимушена була переїхати мешкати до іншого місця, а тому не була повідомлена про розгляд вказаної справи, оскільки доказів іншого місця проживання відповідача суду не надано. Натомість у матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення відповідачу ОСОБА_1 судових повісток про виклик у судові засідання саме за зареєстрованим місцем проживання останньої.

Крім того слід зазначити, що відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

При цьому, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами, та не передбачало зміни у законодавстві щодо повідомлення учасників процесу про дату розгляду справи у суді.

Так, відповідно до п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Суд враховує, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для неприйняття участі у судових засіданнях. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок щодо повідомлення відповідача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Маркіна С.І., про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка є стороною по справі, бути присутньою на засіданні. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі ст. 6 ЄСПЛ, оскільки здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики ЄСПЛ вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень втілюється у неприпустимості зловживання правом, яку зазвичай виводять із конституційних положень, згідно з якими здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.

З урахуванням наведеного суд відхиляє посилання заявника на порушення принципу змагальності при ухваленні заочного рішення від 10.02.2026, адже відповідач не використала свого права на участь у судових засіданнях. А відтак, судом було ухвалене рішення на підставі тих доказів, що були наявні у матеріалах цивільної справи. Обов`язок по доказуванню лежить на сторонах.

Згідно зі ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Використання законодавцем в конструкції даної статті сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

Таким чином, розглядаючи другу умову для скасування заочного рішення суд виходить з того, що відповідно до ст. 288 ЦПК України відповідач або його представник у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення.

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Представник відповідача як на підставу для скасування заочного рішення вказує на неналежність як доказу Акту про залиття квартири від 28.05.2024, проте судом при ухваленні заочного рішення від 10.02.2026 у цивільній справі № 756/2258/25 надавалась відповідна оцінка вказаному письмовому доказу. Стороною відповідача, у свою чергу, не надано належних та допустимих доказів, які не були досліджені судом і яким не була надана відповідна оцінка судом під час розгляду справи по суті та ухвалення заочного рішення, на спростовування обставин, викладених в акті про залиття. Натомість, доводи представника відповідача ОСОБА_2 зводяться лише до незгоди з ухваленим судом рішенням.

Таким чином, до заяви про перегляд заочного рішення жодного доказу в розумінні положень ст. 76 ЦПК України не додано. У заяві про перегляд заочного рішення сторона відповідача фактично вдається до переоцінки доказів та обставин, які судом оцінені і встановлені при ухваленні заочного рішення, тобто фактично висловлено незгоду з прийнятим судом рішенням.

Сукупності обставин, визначених ст. 285 ЦПК України, судом встановлено не було, а відповідачем їх наявність не доведена.

Крім того, у відповідність до ч. 4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи з наведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У відповідності до ч. 3 ст. 287 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви та скасування заочного рішення від 10.02.2026.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 260, 261, 284-288 ЦПК України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_2 , про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10.02.2026 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, залишити без задоволення.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до частини 4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до суду апеляційної інстанції, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Тиха