Рішення № 136394363, 08.05.2026, Васильківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 172/279/26

Провадження № 2/172/130/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.05.2026 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Битяка І.Г.

за участі секретаря судового засідання Глушко О.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , Міністерство оборони України про самостійне виховання та утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов вищевказаний позов. В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_2 вказує, що 13 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідачки народився син ОСОБА_5 . В подальшому між позивачем та відповідачкою сімейні відносини зіпсувалися і вони припинили вести спільне господарство та припинили спілкування. 01.11.2021 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя шлюб між позивачем та відповідачем припинено. Після розірвання шлюбу неповнолітня дитина ОСОБА_5 , за домовленістю батьків залишився проживати з батьком на повному його утриманні, мати від участі в житті дитини відмовилася, у його вихованні участі не приймає, здійснює своє життя самостійно. В період з 2021 по 2025 роки позивач разом з неповнолітнім сином ОСОБА_6 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Свідком усіх вищезазначених обставин є ОСОБА_4 . Усім забезпеченням неповнолітнього сина та його вихованням займається позивач одноосібно та на сьогоднішній день має намір оформити соціальну допомогу, як особа, яка самостійно займається вихованням сина та виконати вимоги ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, через що і виникла необхідність у зверненні до суду з відповідним позовом. Просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідачка у судовому засіданні позов визнала, пояснила, що не може проживати з сином ОСОБА_7 , так як зі старшою дитиною перебуває за кордоном. Також не має можливості утримувати ОСОБА_7 , так як працює в Швейцарії. Повертатися в України не планує.

Представник третьої особи-1 Савченко О.А. надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, зазначає, що надати будь-який висновок щодо предмета спору немає можливості, оскільки ОСОБА_4 та неповнолітня дитина ОСОБА_5 , 2015 р.н. не проживають на території Васильківської ОТГ.

Представник третьої особи-3 ОСОБА_8 надала суду письмові пояснення щодо предмета спору.

Третя особа ОСОБА_4 про день та час судового засідання повідомлена належним чином. Пояснила, що живе в Італії 25 років, чоловік помер у 2015 році.

Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

13 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 13.12.2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , в свідоцтві про народження якого батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.11.2021 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Згідно з довідкою Запорізького ліцею № 71 Запорізької міської ради від 17.02.2026 року ОСОБА_9 є учнем 5-А класу закладу освіти. Фактичним вихованням, утриманням та щоденним доглядом за дитиною займається його батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до акту обстеження від 02.05.2026 року, складеного комісією у складі спеціалістів Служби у справах дітей Запорізької міської ради, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним проживає батько ОСОБА_1 . Житлові умови є належними для проживання та розвитку дитини. Під час обстеження встановлено наявність окремого місця для сну та відпочинку дитини, місця для навчання, необхідного одягу та продуктів харчування, належних санітарно-побутових умов, умов для виховання, навчання та розвитку дитини. Санітарний стан житла задовільний. У ході обстеження та бесіди із заявником, а також дослідження наданих документів встановлено, що дитина фактично постійно проживає та самостійно виховується батьком ОСОБА_1 . Батько самостійно здійснює щоденний догляд за дитиною, матеріального забезпечує сина, виховує його та утримує, здійснює супровід до закладів освіти та лікування. Матір дитини ОСОБА_3 не проживає з дитиною, участі у вихованні фактично не здійснює, спільного господарства з дитиною не бере, самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Результатами обстеження умов проживання дитини встановлено, що саме ОСОБА_1 самостійно виконує функції єдиного фактичного вихователя дитини, яка також перебуває й на утриманні батька.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

У статті 7 СК України визначено, що суд при розгляді справ про регулювання сімейних відносин повинен забезпечити можливість здійснення прав дитини, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні та максимально можливо враховувати інтереси дитини.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У ч. 3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У принципі 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У частинах 1-3 ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 160 СК України закріплює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 180, ч. 1 ст. 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини.

Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

При цьому доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане із настанням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Таким чином, судом в ході розгляду справи було встановлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_10 , 2015 року народження є ОСОБА_1 та ОСОБА_11 . Дитина проживає з батьком ОСОБА_12 , знаходяться на його повному утриманні та виховується ним самостійно, матір дитини перебуває за кордоном, повертатися в Україну не виявляє бажання, визнає позовні вимоги щодо самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітнього сина ОСОБА_10 , 2015 року народження. Встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком свого неповнолітнього сина необхідне для забезпечення прав та інтересів дитини, соціальних гарантій, визначених законодавством України, а також з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Факт самостійного утримання та виховання батьком свого неповнолітнього сина ОСОБА_7 повністю підтверджується зібраними у справі доказами.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , тому позов слід задовольнити у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, принципу 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, ст.ст. 7, 19, 141, 153, 157, 160, 180, 181 СК України, ст.ст. 8,11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 258-259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , Міністерство оборони України про самостійне виховання та утримання дитини задовольнити.

2. Встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк