Ухвала суду № 136387128, 30.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4738/26

Провадження по справі № 1-кс/752/3265/26

У Х В А Л А

іменем України

"30" квітня 2026 р. слідчий суддя Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва клопотання ОСОБА_3 в інтересах третьої особи, щодо якої вирішено питання про арешт ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №12017140210000681 від 23.11.2017 за ч.1 ст.361 КК України,

за участю: представника третьої особи, щодо якої вирішено питання про арешт,- ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ)

С встановив:

14 квітня 2026 до провадження слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва надійшло клопотання ОСОБА_3 в інтересах власника майна ОСОБА_4 про скасування арешту, який накладений ухвалою слідчого судді Золочівського районного суду Львівської області від 30.11.2017 у кримінальному провадженні №21017140210000681 від 23.11.2017 на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування клопотання представник ОСОБА_3 вказав, що арешт накладений безпідставно, оскільки його довіритель не має відношення до кримінального провадження. Його довіритель є добросовісним набувачем, що доводять дані з Державного реєстру прав на нерухоме майно та довідки з БТІ, відповідно до яких ОСОБА_4 набув право власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.1997, зареєстрованому Київською Універсальною біржею від 27.03.1997. Квартира з 2016 перебувала під обтяженням, що було пов`язано із позовною заявою про відшкодування шкоди, завданої затопленням квартири. Вказаний арешт був скасований в судовому порядку лише у січня 2026 року. Крім того, на його думку, квартира не відповідає критеріям, визначеним у ст. 68 КК України, та не може бути речовим доказом. Арешт позбавляє права його довірителя на мирне володіння майном.

Просить арешт скасувати як необґрунтований.

В судовому засіданні представник власника майна ОСОБА_3 , який приймав участь у режимі відеоконференції, подане ним клопотання підтримав. Вказував на те, що під час попереднього розгляду клопотанні про скасування арешту було встановлено, що арешт накладався в рамках кримінального провадження №12017140210000681, яке об`єднано з кримінальним провадженням №12015100010006084. Наразі досудове розслідування здійснюється СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві. Враховуючи встановлені обставини, просив зобов`язати прокурора надати матеріали досудового розслідування, які доводять обґрунтованість арешту, зокрема в тій частині, що майно його довірителя стало об`єктом кримінально-протиправний дій, які розслідувають у даному кримінальному провадженні. Зокрема просив зобов`язати прокурора надати відомості, які доводять викладені в ухвалі суду про накладання арешту від 30.11.2017 обставини, що внаслідок незаконних дій, шляхом втручання у Реєстр речових прав на нерухоме майно від імені заступника начальника Золочівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_5 , були внесені записи з припинення обтяжень нерухомого майна, в тому числі й квартири його довірителя, після чого відбувалося їх незаконне відчужене. Також відсутні відомості у Реєстрі про відчуження квартири його довірителя на користь третіх осіб. Його довіритель є власником квартири з 1997 року. Представник вважає, що неможливість отримати відповідні документи у прокурора та слідчого, порушує право його довірителя на отримання належного захисту, шляхом надання відповідної правової допомоги.

Просив також врахувати, що дані з Державного реєстру прав на нерухоме майно, яка наданим ним до клопотання про скасування арешту, не містить відомостей про будь-які інші обтяження, ніж пов`язані з цивільним позовом, також відсутні відомості про скасування таких обтяжень, окрім як за рішенням суду, яке було постановлено у 2025 році.

Також представник вказував, що арешт майна накладений у порушення принципів співмірності, пропорційності тощо й є занадто довготривалим.

Прокурори Голосіївської окружної прокуратури м. Києва, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015100010006084, на неодноразові судові виклики для участі у судовому засіданні не з`явився. Прокурор ОСОБА_6 23.04.2026 подав заяву через систему «Електронний суд» про проведення судового розгляду за його відсутності. Заперечував проти скасування арешту.

Розглянувши клопотання, дослідивши додані до нього документи, надавши оцінку відомостям, що у них містяться, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Так ухвалою слідчого судді Золочівського районного суду Львівської області від 30.11.2017 у кримінальному провадженні №21017140210000681 від 23.11.2017 на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Арешт накладався в рамках кримінального провадження № 12017140210000681, яке об`єднано з кримінальним провадженням 12015100010006084, досудове розслідування у якому наразі здійснюється СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві. Досудове розслідування наразі триває.

Надаючи оцінку законності, обґрунтованості застосування такого запобіжного заходу як арешт майна, слідчий суддя виходить з наступного.

Так, підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Главою 2 КПК України встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9), недоторканність права власності (ст. 16).

Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У силу ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно із п.7), ч.2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, регламентовані ч.3 ст. 132 КПК України. Так, застосування таких заходів відбувається на підставі ухвали слідчого судді, суду у разі, якщо орган досудового розслідування, який ініціює дане питання, доведе:1) що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Порядок арешту майна, його скасування у кримінальному проваджені регламентовані ст. 170-174 КПК України.

Згідно із ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, всування, знищення, перетворення, відчуження.

При цьому, у відповідності до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у задоволені клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 частини1 статті 170 КПК України.

Також ч. 2 ст. 173 КПК України визначає, що при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя повинен врахувати:

1)правову підставу для арешту майна;

2)можливість використання майна як доказ у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1.ч.2 ст. 170 КПК України;

3)наявність обґрунтованої підозри у вчинені особою кримінального правопорушення (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч.2 ст. 170 КПК України ;

3-1)можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст. 170 КУПК України);

4)розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4. ч.2 ст. 170 КПК України)

5)розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження

6)наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб

Відповідно до ч.5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд в ухвалі повинен зазначити серед іншого про підстави застосування арешту майна.

В оскаржуваній ухвалі слідчого судді вказано про те, що слідчим відділом Золочівського ВП ГУНП у Львівській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017140210000681 від 23.11.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 361 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлена особа в період з 31.10.2027 по 15.11.2017 здійснила втручання у Реєстр прав на нерухоме майно від імені заступника начальника Золочівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_5 , та внесла записи щодо припинення обтяжень нерухомого майна, що призвело до незаконного відчуження частини майна. Зокрема таке обтяження було безпідставно припинено щодо квартири АДРЕСА_1 .

30 листопада 2017 року слідчий суддя Золочівського районного суду Львівської області задовольнив клопотання та наклав арешт вищезазначену квартиру.

Зміст ухвали слідчого судді, обставини кримінального правопорушення, які розслідуються у даному провадженні, дають підстави дійти висновку, що накладаючи арешт на майно, слідчий суддя виходив з того, що об`єкт нерухомого майна - зокрема квартира АДРЕСА_1 , відповідає критеріям речових доказів, які визначені у ст.98 КПК України. Арешт на квартиру був накладений з метою забезпечення її збереження як речового доказу відповідно до п.1 ч.2 ст. 170 КПК України.

Між тим такий висновок спростовується наступним.

Так дані, які містяться у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкту нерухомого майна станом на 15.07.2025, містять відомості про те, що ОСОБА_4 набув право власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . на підставі договору купівлі-продажу віл 27.03.1997, зареєстрованому Київською Універсальною біржею від 27.03.1997. У відповідному реєстрі обтяжень містяться відомості про те, що вказана квартира на підставі ухвали Голосіївського районного суду у справі № 742/11994/16-ц від 19.08.2016 перебувала під арештом. Обтяжувачем визначений ТОВ «Гранд-Холл», код ЄДРПОУ 35911688. Номер запису про обтяження - 16121231.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києві у справі № 752/11944/16-ц, провадження № 2-зз/752/36/26 від 29.01.2026 скасовані заходи забезпечення позову, які застосовані відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19.08.2016, зокрема знятий арешт та заборону відчуження квартир АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_4 .

Вищезазначені обставини дають підстави вважати (за умови того, що їх не спростував прокурор), що обтяження № 16121231 від 29.08.2016, яке внесено державним реєстратором приватним нотаріусом ОСОБА_7 на квартиру ОСОБА_4 з 2016 року знято не було.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що внаслідок незаконних дій, шляхом втручання у Реєстр речових прав на нерухоме майно від імені заступника начальника Золочівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_5 , були внесені записи з припинення обтяжень нерухомого майна №16121231, відомості про яке 29.08.2016 були внесені відповідним державним реєстратором на квартиру ОСОБА_4 . Даних про незаконне відчуження вказаного об`єкта на користь третіх осіб також не встановлено.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що об`єкт нерухомого майна - житлова квартира, може відповідати критеріям речового доказу, визначеного у ст. 98 КК України.

Будь-яких даних про те, що арештована квартира має доказове значення для встановлення обставин, у зв`язку із яким здійснюється кримінальне провадження, зокрема й № С12015100010006084, слідчому судді не надано. Про це також не йдеться в оскарженій ухвалі слідчого судді, яка виносилася ще в рамках кримінального провадження № 12017140210000681, яке об`єднано з вищезазначеним.

Вищенаведене свідчить про те, що у порушення вимог ч.3 ст. 132 КПК України слідчий суддя дійшов безпідставного висновку, про те, що обставини, які розслідуються у кримінальному провадженні, можуть бути підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме арешту майна, яке належить ОСОБА_4 , оскільки воно визнано речовим доказом. Таким чином, правова підстава для застосування арешту майна ОСОБА_4 була відсутня, а його мета, яка визначена в ухвалі, як збереження речового доказу, не мала відповідного правового підґрунтя.

Зазначені вище обставини дають слідчому судді підстави дійти висновку, що захід забезпечення кримінального провадження у вигляді накладання арешту на об`єкт нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 був застосований ухвалою слідчого судді необґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.

Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У практиці ЄСПЛ неодноразово зазначалось, що таке втручання держави у права особи повинно здійснюватися на підставі закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського суду з прав людини в контексті вищевказаних положень: володіння майном повинно бути законним, вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля; будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Враховуючи тривалість досудового розслідування, ненадання прокурором як на момент вирішення питання про арешт майна, так під час розгляду клопотання про скасування арешту доказів того, що майно ОСОБА_4 визнано речовим доказом, має кримінально протиправне походження тощо та подальше перебування його під арештом відповідає завданням, визначеним ч. 3 ст. 132 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про скасування запобіжних заходів, які застосовані у даному кримінальному провадженні у вигляді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, яке належить ОСОБА_4 , вважаючи, що він був накладений необґрунтовано.

За вказаних обставин слідчий суддя не вбачає підстав надавати оцінку доводам представника власників майна щодо порушення принципів співмірності, пропорційності тощо.

Відповідно до ст. 2 КПК України до завдань кримінального провадження з-поміж іншого віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Вказані вище обставини у сукупності дають підстави для скасування арешту.

Керуючись .ст.98, 170, 174, 372, 392 КПК України, слідчий суддя,

постановив:

клопотання ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Золочівського районного суду Львівської області від 30.11.2027 у кримінальному провадженні №21017140210000681 від 23.11.2017 (справа № 445/1867/17, провадження № 1-кс/445/474/17), з квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 .

Ухвала набирає законної сили після її оголошення та окремому оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1