Рішення № 136384387, 08.05.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 587/5271/25

2/950/284/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовною заявою вих. № 85/22285569/У/25 від 22.10.2025 року до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року у розмірі 7660 грн, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 29.10.2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, за твердженням позивача, було укладено договір про споживчий кредит № 103313974, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 2000 грн. Позивач зазначає, що кредитодавець свої зобов`язання виконав, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку відповідача, а відповідач належним чином зобов`язання не виконав.

Згідно з позовною заявою, заборгованість становить 7660 грн, з яких: 2000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 5280 грн - прострочена заборгованість за процентами; 380 грн. - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту.

На підтвердження заявлених вимог позивач посилається, зокрема, на: договір про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року; платіжне доручення № 53381832 від 29.10.2022 року; довідку ТОВ «Мілоан» від 10.09.2025 року; анкету-заяву на кредит № 103313974; графік платежів; таблицю щоденних нарахувань; договір відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31.01.2023 року; витяг з реєстру боржників; претензію про погашення заборгованості вих. № 22285569/85 від 16.10.2025 року.

Відповідно до позовної заяви, 31.01.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т, за яким позивач вважає себе новим кредитором у зобов`язанні відповідача за договором № 103313974 від 29.10.2022 року.

Представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечив повністю. Відповідач зазначив, що позивач не довів факту укладення саме відповідачем договору про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року, не надав належних доказів реєстрації відповідача в особистому кабінеті ТОВ «Мілоан», отримання та використання ним одноразового ідентифікатора, а також доказів належності відповідачу банківської картки, на яку нібито перераховано кредитні кошти.

Крім того, у відзиві відповідач посилається на недоведеність фактичного отримання кредитних коштів, оскільки платіжне доручення № 53381832 від 29.10.2022 року, на думку відповідача, не є достатнім доказом зарахування коштів саме на рахунок відповідача. Також відповідач заперечує проти стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 380 грн., вказуючи на нікчемність таких умов у споживчому кредитуванні.

Представником позивача подано відповідь на відзив. Позивач просив поновити строк для подання відповіді на відзив, посилаючись на обставини воєнного стану, обстріли, перебої з електропостачанням і зв`язком. По суті спору позивач зазначив, що кредитний договір № 103313974 від 29.10.2022 року був укладений в електронній формі шляхом використання відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти були перераховані на картковий рахунок відповідача згідно з платіжним дорученням № 53381832 від 29.10.2022 року.

Позивач також зазначив, що відповідно до пункту 6.5 кредитного договору сторони погодили, що такий договір прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а відповідно до пункту 6.2 договору акцепт оферти здійснювався шляхом використання одноразового ідентифікатора, який надсилався SMS-повідомленням на номер мобільного телефону позичальника.

Оцінивши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів. Зазначена норма підлягає застосуванню у цій справі, оскільки спір виник із правовідносин споживчого кредитування, де відповідач є фізичною особою, а ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень».

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести: факт укладення кредитного договору саме відповідачем; факт належної електронної ідентифікації відповідача; факт використання відповідачем одноразового ідентифікатора; факт перерахування та зарахування коштів саме відповідачу; розмір заборгованості; факт переходу до позивача права вимоги за конкретним зобов`язанням.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

За статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності не означає обов`язку суду вважати доведеною обставину лише тому, що про неї стверджує сторона. Така обставина має бути доведена таким чином, щоб висновок про її існування був більш вірогідним, ніж протилежний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі № 904/2104/19 також наголошено на необхідності застосування стандарту більшої переконливості доказів.

Суд застосовує зазначені правові висновки, оскільки у цій справі між сторонами існує спір саме щодо доведеності первинних фактів: укладення договору, отримання кредиту та виникнення заборгованості.

Щодо договору про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року

Судом досліджено копію договору про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року, який, за твердженням позивача, укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Зі змісту договору вбачається, що він датований 29.10.2022 року, містить посилання на суму кредиту 2000 грн, строк кредитування 105 днів, комісію за надання кредиту 380 грн, проценти за користування кредитом та реквізити позичальника. У матеріалах додатків наявний текст договору, у якому зазначено, що кредит надається шляхом переказу на банківську карту, а договір укладається в електронній формі.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України передбачає, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі, у тому числі у вигляді електронного документа, створеного відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та з урахуванням особливостей Закону України «Про електронну комерцію».

Суд погоджується із загальним доводом позивача про те, що кредитний договір може бути укладений в електронній формі та підписаний одноразовим ідентифікатором. Водночас така правова можливість не звільняє позивача від обов`язку довести, що саме відповідач здійснив відповідні електронні дії.

Надана копія договору № 103313974 від 29.10.2022 року не містить таких технічних реквізитів, які б дозволили суду встановити: з якого пристрою здійснювався вхід до особистого кабінету; з якої IP-адреси здійснювалося підписання договору; кому належав номер телефону, на який нібито направлено одноразовий ідентифікатор; чи був цей ідентифікатор доставлений; хто саме ввів його в інформаційній системі; чи проходив відповідач ідентифікацію через BankID або інший незалежний спосіб електронної ідентифікації.

Суд приходить до висновку, що копія договору № 103313974 від 29.10.2022 року підтверджує лише наявність сформованого кредитодавцем тексту договору, однак сама по собі не доводить факту його підписання саме ОСОБА_1 .

Позивачем надано довідку ТОВ «Мілоан» вих. б/н від 10.09.2025 року, у якій зазначено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уклав договір про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року з використанням одноразового ідентифікатора Z25429, дата і час підписання - 29.10.2022 року о 18:31:14, номер телефону НОМЕР_2 .

Суд оцінює цей доказ критично з таких підстав.

По-перше, довідка від 10.09.2025 року складена самим первісним кредитором - ТОВ «Мілоан», тобто особою, зацікавленою у підтвердженні факту виникнення боргу.

По-друге, довідка не містить первинних технічних даних інформаційно-комунікаційної системи: логів входу, доказів направлення SMS-повідомлення з ідентифікатором Z25429, доказів доставки такого повідомлення, доказів введення ідентифікатора саме відповідачем.

По-третє, довідка не підтверджує належність номера телефону НОМЕР_2 саме відповідачу на дату 29.10.2022 року та не підтверджує, що доступ до цього номера мав саме відповідач.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили. Тому довідка ТОВ «Мілоан» від 10.09.2025 року не може бути визнана достатнім і самостійним доказом укладення договору саме відповідачем.

Судом досліджено анкету-заяву на кредит № 103313974, у якій зазначено дату створення - 2022-10-29, суму кредиту - 2000 грн, строк кредиту - 15 днів, дату повернення - 2022-11-13, комісію - 380 грн, проценти - 600 грн, а також персональні дані відповідача, РНОКПП НОМЕР_1 , номер телефону НОМЕР_2 , IP-адресу НОМЕР_3 та етапи розгляду заявки.

Суд зазначає, що анкета-заява є внутрішнім документом кредитодавця, сформованим у його інформаційній системі. Вона не містить власноручного підпису відповідача, кваліфікованого електронного підпису або інших електронних реквізитів, які можливо перевірити незалежно від інформації кредитодавця.

Наявність у такій анкеті персональних даних відповідача не доводить, що ці дані були внесені саме відповідачем. У сучасних умовах персональні дані можуть бути відомі третім особам, а тому для покладення на фізичну особу грошового зобов`язання необхідні більш переконливі докази її особистого волевиявлення.

Крім того, суд звертає увагу, що в анкеті-заяві зазначено строк кредиту 15 днів і дату повернення 2022-11-13, тоді як у позовній заяві та відповіді на відзив позивач посилається на загальний строк кредитування 105 календарних днів. Така розбіжність не усувається іншими доказами та свідчить про необхідність підвищеної уваги до достовірності поданого розрахунку.

Отже, анкета-заява на кредит № 103313974 не є достатнім доказом того, що саме відповідач подав заявку, погодив умови кредитування та підписав договір.

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивач подав платіжне доручення № 53381832 від 29.10.2022 року, у якому зазначено: платник - ТОВ «Мілоан», код 40484607; отримувач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; сума - 2000 грн; призначення платежу - «Кошти згідно договору 103313974»; картковий рахунок - VISA НОМЕР_4 .

Суд зазначає, що платіжне доручення № 53381832 від 29.10.2022 року підтверджує намір або оформлення платіжної операції з боку ТОВ «Мілоан», однак не підтверджує належним чином фактичного зарахування коштів саме на рахунок відповідача.

Позивач не надав суду банківської виписки, підтвердження платіжної системи, документа банку-емітента картки або іншого незалежного доказу, з якого можливо встановити, що картка з номером НОМЕР_4 належала саме ОСОБА_1 та що 29.10.2022 року на неї були фактично зараховані 2000 грн.

Суд відхиляє довід позивача, викладений у відповіді на відзив від 29.12.2025 року, про те, що відповідач повинен був надати докази ненадходження коштів. Такий підхід суперечить статті 81 ЦПК України. Саме позивач, заявляючи вимогу про стягнення боргу, повинен довести факт надання кредиту відповідачу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала, що обставина не може вважатися доведеною лише через те, що інша сторона її не спростувала. Суд застосовує цей висновок до доводу позивача про те, що відповідач не довів ненадходження коштів.

Отже, платіжне доручення № 53381832 від 29.10.2022 року не є достатнім доказом фактичного отримання відповідачем кредитних коштів.

Судом досліджено додатки до договору № 103313974, зокрема графік платежів та паспорт споживчого кредиту. З цих документів вбачається, що кредит становить 2000 грн, комісія за надання кредиту - 380 грн, передбачено проценти за користування кредитом та кінцеву дату платежу.

Разом з тим, суд зазначає, що зазначені документи, як і сам договір, не доводять факту ознайомлення з ними саме відповідача та не доводять його волевиявлення на укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 звернуто увагу на те, що у спорах зі споживачами фінансових послуг кредитодавець повинен довести факт погодження споживачем умов договору, особливо якщо договір має характер договору приєднання.

Суд застосовує цей правовий висновок, оскільки договір № 103313974 від 29.10.2022 року є стандартним договором, умови якого сформовані кредитодавцем, а відповідач як споживач не мав реальної можливості впливати на їх зміст.

Позивачем надано таблицю щоденних нарахувань за договором № 103313974, у якій зазначено нарахування кредиту 2000 грн, комісії 380 грн, а також щоденних процентів. Зокрема, у таблиці відображено нарахування процентів у сумі 40 грн за окремі дні та 60 грн за інші дні, що в сукупності, за твердженням позивача, сформувало заборгованість за процентами 5280 грн.

Суд зазначає, що таблиця щоденних нарахувань є внутрішнім розрахунком кредитодавця. Вона може мати доказове значення лише за умови попереднього доведення факту укладення кредитного договору та факту отримання коштів відповідачем.

Оскільки позивач не довів первинні юридичні факти - укладення договору саме відповідачем і отримання ним кредиту, - таблиця нарахувань не може самостійно підтверджувати існування боргу.

Крім того, суд враховує, що заявлена сума процентів 5280 грн істотно перевищує суму кредиту 2000 грн. У споживчих кредитних правовідносинах така обставина вимагає від кредитодавця особливо переконливого доведення того, що споживач був належно повідомлений про реальну вартість кредиту, порядок нарахування процентів та загальну суму платежів. Належних доказів такого повідомлення саме відповідача суду не надано.

Позивач просить стягнути 380 грн комісії за видачу кредиту. Відповідач у відзиві заперечує проти стягнення такої комісії, посилаючись на нікчемність умов договору про платежі за дії, які не є окремою послугою для споживача.

Суд зазначає, що позивач не довів, у чому саме полягала самостійна послуга, за яку передбачена комісія 380 грн, та які саме дії кредитодавця мали окрему споживчу цінність для відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 викладено правовий висновок щодо недопустимості покладення на споживача платежів за дії кредитодавця, які не є самостійною послугою для споживача.

Суд враховує цю правову позицію, однак у цій справі відмовляє у стягненні комісії передусім з тієї підстави, що позивач не довів самого факту виникнення у відповідача грошового зобов`язання за договором № 103313974 від 29.10.2022 року.

Щодо договору відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31.01.2023 року

Позивач посилається на договір відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31.01.2023 року, укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Суд зазначає, що договір відступлення права вимоги не створює нового зобов`язання відповідача, а лише може підтверджувати перехід уже існуючого права вимоги.

Отже, для задоволення позову позивач мав довести не лише факт укладення договору відступлення № 90-МЛ/Т від 31.01.2023 року, а й факт існування дійсного первинного зобов`язання відповідача перед ТОВ «Мілоан».

Оскільки факт укладення відповідачем договору № 103313974 від 29.10.2022 року та факт отримання ним кредитних коштів не доведені, договір відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31.01.2023 року не може бути достатньою підставою для стягнення коштів з відповідача.

Щодо претензії про погашення заборгованості вих. № 22285569/85 від 16.10.2025 року. Позивач зазначає, що відповідачу була направлена претензія про погашення кредитної заборгованості вих. № 22285569/85 від 16.10.2025 року.

Суд зазначає, що претензія є одностороннім документом кредитора. Вона не підтверджує факту укладення договору, факту отримання коштів або факту визнання боргу відповідачем.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач визнав борг, здійснював часткові платежі за договором № 103313974 від 29.10.2022 року, звертався за реструктуризацією або іншим чином підтвердив наявність заборгованості.

Суд погоджується із доводом позивача про те, що електронні договори можуть укладатися за допомогою одноразового ідентифікатора відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Разом з тим, суд відхиляє довід позивача про те, що сам факт наявності договору № 103313974 від 29.10.2022 року, довідки ТОВ «Мілоан» від 10.09.2025 року та анкети-заяви автоматично доводить укладення договору саме відповідачем.

Суд також відхиляє довід позивача про те, що платіжне доручення № 53381832 від 29.10.2022 року є достатнім доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки позивач не надав банківського підтвердження фактичного зарахування 2000 грн на рахунок, який належить саме відповідачу.

Суд відхиляє довід позивача, викладений у відповіді на відзив від 29.12.2025 року, про те, що відповідач мав самостійно надати банківські документи на підтвердження ненадходження коштів. Відповідно до статті 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які посилається як на підставу позову.

Суд приймає доводи відповідача, викладені у відзиві від 19.12.2025 року, у тій частині, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору саме відповідачем, факт належної електронної ідентифікації відповідача та факт отримання ним кредитних коштів.

Разом з тим, довід відповідача про нікчемність усього договору суд не покладає в основу рішення як самостійну підставу для відмови, оскільки предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості, а не визнання правочину недійсним чи встановлення нікчемності правочину в цілому.

Суд приходить до висновку, що достатньою підставою для відмови у задоволенні позову є саме недоведеність позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши кожний доказ окремо, а також докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами:

факт укладення договору про споживчий кредит № 103313974 від 29.10.2022 року саме ОСОБА_1 ;

факт використання відповідачем одноразового ідентифікатора Z25429 29.10.2022 року о 18:31:14;

факт належності відповідачу номера телефону НОМЕР_2 саме на момент укладення договору;

факт належності відповідачу банківської картки VISA НОМЕР_4 ;

факт фактичного зарахування 2000 грн за платіжним дорученням № 53381832 від 29.10.2022 року саме на рахунок відповідача;

факт виникнення у відповідача заборгованості у розмірі 7660 грн;

факт існування дійсного права вимоги, яке могло перейти до позивача за договором відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31.01.2023 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати, понесені позивачем, покладаються на позивача та з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 8, 42, 129 Конституції України, статтями 11, 15, 16, 207, 509, 512, 514, 526, 626, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про споживче кредитування», статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Роман БАКЛАНОВ