Рішення № 136381697, 15.04.2026, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/351/26

№ 2/207/1311/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Кам`янське

Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Юрченко І.М.,

при секретарі Сівачук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

03 лютого 2026 року на розгляд суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», у якій просять стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021 року у розмірі 11310 грн. 00 коп., витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 10500,00 грн., та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 27.05.2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі ТОВ «Лінеура Україна») укладено Кредитний договір № 1963684, на умовах споживчого кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в розмірі 3500 грн. 00 коп., строком на 30 днів, на споживчі потреби під 1,90% в день, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом, у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.

24.12.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШТУ ГОУ» було укладено Договір факторингу №02-24122001, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» право грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами, зокрема за кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , заборгованість якої станом на 24.11.2025 року становить 11310 грн. 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3500 грн., прострочена заборгованість за відсотками - 7810 грн. 00 коп., які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Вищенаведене зумовило позивача звернутись до суду з відповідною позовною заявою.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтвердив та просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п. 2 ч. 7 ст. 128, ч. 9 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання.

Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечував.

Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 27.05.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 1963684 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. Сума виданого кредиту 3500 гривень, дата надання кредиту - 27.05.2021 року, строк кредиту - 30 днів, валюта кредиту - UAH, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процентна ставка - 1,90 % в день (арк.с. 22-29).

ОСОБА_1 для підписання договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1963684 від 27.05.2021 року було надано наступний одноразовий ідентифікатор Р414 (арк.с. 28).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ якої забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ІТС товариства.

Згідно з п. 1.2 кредитного договору, на умовах, встановлених договором товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Строк кредиту становить 30 днів, дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору (п. 1.3 кредитного договору).

Відповідно до п.п. 1.5, 1.6 кредитного договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 24079,41% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 5495 грн. 00 коп. (арк.с. 22 зворот).

Згідно з п. 2.1 кредитного договору, кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або на іншу платіжну картку клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.

Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) на користь клієнта та вважається погашеним в день отримання товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом.

Пунктом 3.1 кредитного договору встановлено, що нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації/авто пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Згідно п. 4.2.6 кредитного договору, договір припиняється в день повного повернення клієнтом суми кредиту, процентів за користування кредитом та штрафу/пені за прострочення виконання грошового зобов`язання (за наявності). Датою закінчення строку дії договору є дата надходження повної суми заборгованості за договором на рахунок товариства.

Відповідно до п. 5.1 кредитного договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів.

Повернення кредитної заборгованості клієнтом, всі платежі та розрахунки, зазначені в договорі, здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на зазначені в договорі та/або на вебсайті поточні рахунки товариства в національній грошовій одиниці України - гривні (п. 5.2 кредитного договору).

Згідно з п. 5.7 кредитного договору, у випадку неналежного виконання клієнтом зобов`язань за договором, зокрема, але не виключно порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, настають умови дострокового виконання зобов`язань (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору, товариство має право, зокрема: вимагати від клієнта повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших встановлених договором зобов`язань; укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта.

Клієнт зобов`язаний зокрема: у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за користування, штрафні санкції (у разі наявності), повідомляти товариство про зміну даних, зазначених у розділі 11 договору в 3-денний строк з моменту виникнення таких змін (п. 6.4 кредитного договору).

Відповідно до п. 10.3 кредитного договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір припиняється в день повного повернення клієнтом суми кредиту, процентів за користування кредитом та у разі наявності штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Підписуючи цей договір, клієнт підтверджує, що: перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація вказана в ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщені на веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», розміщені на веб-сайті та затверджені наказом № 07-ОД від 19.02.2020, повністю розуміє, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися; дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі та реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Клієнт погоджується, що наявність помилок та/або неточностей, та/або описок в таких даних, впливають на зобов`язання клієнта, передбачені цим договором; у разі, якщо клієнт перебуває у шлюбі або фактичних шлюбних відносинах, він діє зі згоди іншого з подружжя (п. 10.9 кредитного договору).

Відповідачем було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором паспорт споживчого кредиту (арк.с. 30-31), яким визначено інформацію щодо умов кредитування.

Відповідно до довідки ТОВ «Лінеура Україна» про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 1963684 від 27.05.2021 року ідентифікований ТОВ «Лінеура Україна», акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифіктора): здійснювалося в інформаційно-телекомунікаційній системі https://credit7.ua/, одноразовий ідентифікатор Р414, час відправки ідентифікатору позичальнику 2021-05-27 19:40:22, номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор 380963481050.

Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Згідно листа товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 04.03.2024 року, який адресований ТОВ «Лінеура Україна», зазначено, що між останніми укладено договір на переказ коштів ФК-19/03-21 від 12.03.2019 року. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: НОМЕР_2 на суму 3500 грн. (арк.с. 19).

Судом також встановлено, що 24.12.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних реєстрів боржників (арк.с. 15-18).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 02-24122001 від 24.12.2021 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (арк.с. 14).

Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 02-24122001 від 24.12.2021, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 11310 грн., що складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту 3500 грн. та простроченої заборгованості за процентами 7810 грн. (арк.с. 14).

Враховуючи вищевикладене, із наявних матеріалів справи вбачається, що кредитором по виконанню зобов`язань боржника ОСОБА_1 за договором № 1963684 від 27.05.2021 року, відповідно до укладеного договору факторингу виступає ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ».

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд приходить до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів (пункт 1.5 кредитного договору).

Підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Лінеура Україна», отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором суд виходить з наступного.

При цьому відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч.1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні обсязі на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, судом встановлено, що 24.12.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату позивачу право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021 року, що укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем.

Щодо переходу права вимоги, то він підтверджується укладеним 24.12.2021 договором відступлення права вимог № 02-24122001 між ТОВ «Лінеура Україна» (первісним кредитором) та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (новим кредитором). Суд враховує, що у матеріалах справи наявні витяг з реєстру боржників, в якому чітко вказано ОСОБА_1 , як боржника на суму 11310,00 грн., а також акт приймання-передачі реєстру боржників.

Таким чином, у розумінні ст.ст. 512-514 ЦК України, позивач належним чином набув статусу нового кредитора у зобов`язанні, що в силу приписів ст. 204 ЦК України презюмується.

Тому суд приходить до висновку, що позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» має право грошової вимоги до ОСОБА_1 щодо стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021 року.

Проте, суд не погоджується із визначеним розміром заборгованості стосовно стягнення з відповідача 11310,00 грн. суми заборгованості за кредитом.

Так, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021 року, заборгованість відповідача за кредитним договором складає 11310,00 грн., з яких: 3500 грн. заборгованість за сумою кредиту, 7810 грн. заборгованість за відсотками.

Згідно умов договору про надання споживчого кредиту № 1963684 від 27.05.2021 року строк договору - 30 днів, дата надання кредиту 27.05.2021, дата повернення 26.06.2021.

Таким чином, строк кредитування сплив 26.06.2021.

Пунктом 4.1 кредитного договору визначено порядок продовження строку кредиту за ініціативою Клієнта (пролонгація). Так, згідно з підпунктами 4.1.1.-4.1.3 договору у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у встановлений термін клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту, шляхом укладення з товариством Додаткової угоди до договору, яку ініціює позичальник, а товариство приймає (акцептує) пропозицію клієнта (оферту) на укладання додаткової угоди за умови здійсненняпозичальником платежу на користь Товариства у розмірі НЕ менше суми нарахованих та несплачених процентів.

За змістом п.п. 4.1.4-4.1.5 кредитного договору Додатковий договір щодо пролонгації вважається укладеним з моменту одержання Товариством грошових коштів від клієнта на погашення процентів та підписання його клієнтом електронним підписом (за допомогою одноразового ідентифікатора). У разі пролонгації протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою або за ставкою, що погоджена сторонами в Додатковому договорі (п.п.4.1.6 кр.договору).

Пунктом 4.2 передбачена автопролонгація строку кредиту, що здійснюється кредитодавцем (товариством) самостійно, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та Клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1.-4.1.6 Договору (п.п.4.2.1). Тобто йдеться про продовження сороку кредитування без укладанням додаткової угоди.

Відповідно до п.п. 4.2.4. у випадку автопролонгації товариство не пізніше 4-го дня після закінчення первинного або продовженого строку кредиту надсилає електронний лист-повідомлення на електронну адресу клієнта та/або СМС- повідомлення на номер телефону, чим інформує клієнта про новий строк користування кредитом та розмір процентної ставки. Зазначена інформація відображається також в Особистому кабінеті. За змістом п.п. 4.2.5. договору загальна кількість атовпролонгацій не може перевищувати 120 днів користування кредитом, включаючи період, визначений в п.1.3 договору.

За правилом пункту 8.1 кредитного договору внесення змін та доповнень до цього договору оформлюється шляхом підписання сторонами додаткових договорів/угод.

Доказів пролонгації та автопролонгації договору, як це передбачено п. 4.2.4 Договору після 26.06.2021 позивачем суду не надано, тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації або автопролонгації по кредиту.

Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №192/875/17 сформовано наступний правовий висновок. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як положення статті 43 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов`язки.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції.

У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Встановлені в суді обставини та аналіз поданих позивачем доказів, у тому числі розрахунок боргу свідчать, що правом на пролонгацію строку договору відповідач не скористався, учасником Програми лояльності не став.

Враховуючи те, що відповідака ОСОБА_1 не повернула кредитні кошти 3500,00 грн. та не сплатила поточні проценти в сумі 1995,00 грн за 30 днів користування кредитом згідно п. 1.3 договору (3500 грн х 1,90% х 30 днів), вона є такою, що прострочила виконання грошового зобов`язання за договором, а тому повинна нести відповідальність у виді примусового стягнення грошового боргу на користь нового кредитора, яким згідно договору факторингу від 24.12.2021 є позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ».

Визначаючи суму стягнення, суд виходить з того, що позивачем не надано жодного доказу пролонгації строку кредитування згідно положень п.4.1 (з укладанням додаткової угоди) та п.п.4.2.3 4.2.6 пункту 4.2, за змістом яких продовження строку надання кредиту з ініціативи кредитора (автопролонгація) відбувається без укладання додаткової угоди, але з відома та за згодою позичальника, який має бути повідомлений, щонайменше, про: дату закінчення пролонгованого строку, додаткові витрати клієнта та загальну вартість кредиту з урахуванням додаткового (продовженого) строку.

За правилами ч.7 ст. 12 Закону «Про споживче кредитування» умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною. У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.

На переконання суду це положення закону стосується умов договору щодо так званого автоматичного продовження (автопролонгацій) строку кредитування та нарахування кредитодавцем плати (процентів) за кожен день користування кредитом після спливу строку, на який надавався кредит, та/або у більшому розмірі, що по суті є зміною умов договору кредитором в односторонньому порядку.

Частиною 5 ст. 12 Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів, у тому числі, додаткової угоди про продовження строку користування кредитом, що є істотною зміною умов договору та не може відбуватися без згоди позичальника, суд визнає необґрунтованою вимогу позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у сумі 7810,00 грн, що нараховані понад визначений договором строк надання кредиту, та у чотири рази перевищують, визначену договором суму процентів 1995,00 грн, як витрати клієнта (плата по кредиту).

Водночас, суд бередо уваги зміст підпункту 4.2.2. кредитного договору, де зазначається, що клієнт, підписуючи цей договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії договору та строку користування кредитом з дня закінчення заявленого строку або продовженого строку кредиту (п.1.3 та п.п.4.1.5) ще на 15 календарних днів.

З урахуванням вищевикладеного, за відсутності заперечень відповідача проти позову, а також за відсутності у матеріалах справи даних про внесення відповідачем будь-яких коштів (платежів) на погашення кредитної заборгованості, суд стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» як нового кредитора у грошовому зобов`язанні за кредитним договором №1963684 від 27.05.2021 суму заборгованості в розмірі 6492, 50 грн, з яких 3500,00 грн. неповернутий кредит; 2992, 50 грн проценти за користування кредитом (1,90% в день згідно п. 1.4.1 договору), які нараховані за 30 днів строку, на який надавався кредит (п.1.3) та додатково за 15 днів в порядку пролонгації цього строку за згодою позичальника у відповідності до п. 4.2.2 договору, а всього за 45 днів кредитування (3500грн х 1,90% х 45 днів=2992, 50 грн).

Отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню внаслідок зменшення заявленої до стягнення суми процентів. Інший висновок суду не відповідав би з`ясованим обставинам, принципу законності та справедливості.

Тому, у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії - 45 днів.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року, справа №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до з статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, враховуючи наведене, підстави для нарахування та сплати відсотків після спливу 45 днів відсутні.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 1,90 % (п. 1.4.1 договору).

Розрахувати відсотки необхідно в межах строку дії договору, тобто за 45 днів, розмір яких складає 2992,50 грн. (3500 грн. х 1,90%= 66,5 грн. х 45 днів).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, та з відповідача на користь позивача необхідно стягнути за кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021 року суму заборгованості у розмірі 6492 (шість тисяч чотириста дев`яносто дві грн. 50 коп. з яких: 3500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2992 грн. 50 коп. - прострочена заборгованість за відсотками.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.

Судовий збір покладається на сторо ни пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини 2 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10500 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано такі документи: копію Договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, укладеного між адвокатом Пархомчук С.В. та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ»; рахунок на оплату до Договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року на суму 10500,00 грн. (арк.с. 44); копію Акту про отримання правової допомоги від 09.03.2026 до Договору про надання правничої (правничої) допомоги від 29 грудня 2023 року на суму 10500,00 грн. (арк.с. 41), платіжну інструкцію № 3 10850 (арк. с. 42).

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (постанова ВС від 16.02.2023 у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи критерій розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи віднесення справи до категорії малозначних, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та значення справи для сторін, виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу на користь якого ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.

Враховуючи малозначність та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг та виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, а також те, що сума наданого кредиту про стягнення заборгованості за яким просить позивач становила лише 3500,00грн., суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Як вбачається з матеріалів справи, вона не є складною, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без участі у судовому засіданні учасників справи та їх представників, отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовної заяви та клопотань у своїй більшості є подібними.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17 звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи обсяг виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності таких витрат, те, що сума наданого кредиту становила лише 3500,00грн., а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та те, що спір, який виник між сторонами відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких було витрачено багато часу, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» 2000 грн. у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (ЄДРПОУ 42228158, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7) заборгованість за Кредитним договором № 1963684 від 27.05.2021 року у розмірі 6492 (шість тисяч чотириста дев`яносто дві грн. 50 коп., з яких: 3500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2992 грн. 50 коп. - прострочена заборгованість за відсотками.

В іншій частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» витрати по сплаті судового збору у сумі 1528 грн. 35 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» витрати витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто Південним районним судом міста Кам`янського за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.М. Юрченко