Рішення № 136380902, 08.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/996/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, в якому позивачі просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невнесення у період з 29.10.2025 р. по 17.11.2025 р. актуальних відомостей про дійсність пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 до Реєстру застрахованих осіб;

- стягнути з Державного бюджету України (через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 16 421,00 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України (через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області) моральну шкоду у загальному розмірі 40000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що 29.10.2025 року ОСОБА_1 було видано нове пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 терміном дії до 31.10.2027 року.

15.11.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із своїми дітьми намагалися перетнути державний кордон України в пункті пропуску «Старокозаче», водночас, уповноважена особа ДПС України відмовила позивачам у виїзді, обґрунтовуючи це тим, що за даними системи «Трембіта» пенсійне посвідчення ОСОБА_1 мало статус «недійсне».

У період з 29.10.2025 року по 17.11.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не вносило актуальні дані до системи «Трембіта» відносно вищевказаного пенсійного посвідчення, що, за твердженням позивачів, стало єдиною причиною для відмови у перетині кордону, а також завдання їм матеріальної та моральної шкоди.

Не погоджуючись із вищевказаною бездіяльністю пенсійного органу щодо вчасного внесення даних відносно пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , позивачі звернулись до суду з вказаним адміністративним позовом.

Ухвалою суду у справі №420/996/26 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Під час розгляду справи до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що інформація про дійсність пенсійного посвідчення не належить до інформації, порядок внесення та забезпечення доступу до якої регулюється Положенням №10-1. В той же час, розділом ІІІ Порядку №26-1, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 03.11.2017 року, який регулює порядок видачі пенсійних посвідчень у паперовій формі, не визначено строків внесення відомостей про статус видачі пенсійного посвідчення до електронного реєстру. Відомості про статус видачі пенсійного посвідчення позивача внесені до електронного реєстру 17.11.2025 року, у той же час, в матеріалах справи наявний лист Головного управління від 18.11.2025 року, який містить пояснення щодо неможливості внесення відомостей про статус видачі пенсійного посвідчення 29.10.2025 року через планові відключення електроенергії, які призвели до збою черговості внесення відомостей до електронних реєстрів. Окрім того, як було зазначено у листі Головного управління від 23.12.2025 року, відповідно до абз.6-8 п.2 Порядку №26-1 за бажанням особи, якій виготовлено пенсійне посвідчення або платіжну картку, яка одночасно є пенсійним посвідченням, може додатково формуватись відображення в електронній формі інформації, що міститься у пенсійному посвідченні (далі Електронне відображення пенсійного посвідчення). Електронне відображення пенсійного посвідчення формується особі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі Портал Дія) за допомогою мобільного додатка Порталу Дія із застосуванням засобів реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, позивач мав можливість самостійно перевірити статус свого пенсійного посвідчення у електронному реєстрі, та у разі наявності помилок/невідповідності - звернутися до органу Пенсійного фонду України з заявою про внесення змін до реєстру. Враховуючи те, що чинним законодавством не визначені строки внесення відомостей про статус пенсійного посвідчення до електронного реєстру, а також враховуючи те, що такі відомості були внесені до Реєстру, відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання бездіяльності Головного управління протиправною. Також представник відповідача у відзиві зазначив, що заявлена позовна вимога в частині стягнення матеріальної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено як наявність протиправної бездіяльності з боку Головного управління, так і зв`язку між діями/бездіяльністю Головного управління та понесеними ним матеріальними витратами, оскільки, положення чинного законодавства та запроваджений функціонал дозволяє позивачу самостійно отримати інформацію про себе з електронних реєстрів, в тому числі про статус пенсійного посвідчення.

Також під час розгляду справи до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому вбачається, що другий відповідач позов не визнає та зазначає, що ГУ ДКСУ в Одеській області у правовідносини з позивачами не вступало, жодної шкоди їхнім інтересам не заподіювало, отже не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну позивачам стверджувальними діями інших державних органів. Разом з цим, за твердженням представника відповідача, стягнення з відповідного казначейського рахунку коштів в рахунок відшкодування майнової, моральної шкоди або судових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи, у загальному розмірі 56 421,00 грн. на користь позивачів, призведе до нецільового використання бюджетних коштів саме Державної казначейської служби України, оскільки кошти, які виділяються на утримання Державної казначейської служби України, як окремої юридичної особи та суб`єкта господарювання, на цілі, визначені чинним законодавством України, не можуть бути стягнуті на користь інших осіб.

Від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій зазначено, що ГУ ПФУ у відзиві фактично визнало, що відомості про дійсність пенсійного посвідчення Позивача (виданого 29.10.2025 року) були внесені до Реєстру лише 17.11.2025 року. Цей факт є прямим доказом протиправної бездіяльності, що тривала 19 днів і стала єдиною причиною відмови у перетині кордону 15.11.2025 року. Крім того, на думку позивача, твердження пенсійного органу про те, що позивач «мав перевірити застосунок «Дія»», є юридично неспроможним, бо отримавши офіційний паперовий документ з печаткою, громадянин має легітимне очікування щодо його чинності. Обов`язок забезпечити відповідність даних у реєстрах лежить виключно на суб`єкті владних повноважень (принцип належного урядування).

Від третьої особи пояснень по суті спірних правовідносин до суду не надходило.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом за час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 є особою з ІІІ групою інвалідності, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 26.06.2024 року отримує пенсію по інвалідності (загальне захворювання).

29.10.2025 року йому було видано нове пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , із терміном дії до 31.10.2027 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є подружжям, а також батьками малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підтвердження чого надано свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 .

Враховуючи вищевказані обставини, 15.11.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із своїми малолітніми дітьми намагалися перетнути державний кордон України в пункті пропуску «Старокозаче», водночас, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України, оскільки його пенсійне посвідчення за даними міжвідомчого електронного обміну (система «Трембіта»), мало статус «недійсне».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.11.2025 року позивача було повідомлено, що у зв`язку з плановим відключенням електроенергії 29.10.2025 року, паперове пенсійне посвідчення (далі - ППП) не можливо було перевести по програмі в статус «видано». 17.11.2025 року ППП переведено в статус «видано». Термін дії посвідчення до 31.10.2027 року.

20.11.2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до пенсійного органу із письмовою претензією про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Листом від 23.12.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу та строк дії. Оскільки пенсійне посвідчення у паперовій формі є належним документом, який підтверджує право особи з інвалідністю на перетинання державного кордону у період введення воєнного стану, а додаткових вимог Правила №57 не містять, то відсутній взаємозв`язок між діями/бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнятим відповідальною особою Державною прикордонною службою України рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону. Таким чином, з моменту отримання пенсійного посвідчення у паперовій формі ОСОБА_1 мав можливість самостійно перевірити відображення такого посвідчення в електронній формі та у разі виявлення невідповідності відомостей або відсутності відомостей в електронних реєстрах - звернутися до органу Пенсійного фонду України для усунення таких недоліків. Враховуючи наведене, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю Головного управління та завданою позивачам матеріальної шкоди, що є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 Цивільного кодексу України.

Водночас, у період з 29.10.2025 року по 17.11.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не вносило актуальні дані до системи «Трембіта» відносно вищевказаного пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , що, за твердженням позивачів, стало єдиною причиною для відмови йому у перетині кордону, а також завдання їм матеріальної та моральної шкоди.

Не погодившись із вищезазначеною бездіяльністю пенсійного органу та вважаючи її протиправною, позивачі звернулись за захистом власних прав та інтересів в межах справи №420/996/26.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзиви, відповідь на відзив, та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ч.4 ст.44 Закону №1058-ІV особам, яким призначено пенсію, органи Пенсійного фонду видають пенсійні посвідчення.

Порядок видачі, зразок та форма пенсійного посвідчення затверджуються правлінням Пенсійного фонду.

Порядок оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 03.11.2017 року №26-1 (далі Порядок №26-1).

За п.2 Порядку №26-1 пенсійні посвідчення виготовляються на підставі заяви на виготовлення пенсійного посвідчення (додаток 1) особи, якій призначено пенсію, що подається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем перебування особи на обліку як одержувача пенсії.

Пенсійні посвідчення виготовляються у паперовій формі згідно зі зразком та описом бланка паперового пенсійного посвідчення, наведеними у додатку 2 до цього Порядку, або у вигляді платіжної картки, яка одночасно є пенсійним посвідченням, містить графічну та електронну інформацію про власника, кваліфіковані сертифікати відкритих ключів (далі - електронне пенсійне посвідчення). За бажанням особи, якій призначено пенсію, їй може бути сформоване пенсійне посвідчення в електронній формі (е-пенсійне посвідчення) без виготовлення паперового пенсійного посвідчення або електронного пенсійного посвідчення.

Особам, яким видано електронне пенсійне посвідчення, пенсійне посвідчення в паперовій формі не видається.

За бажанням особи, якій виготовлено пенсійне посвідчення або платіжну картку, яка одночасно є пенсійним посвідченням, може додатково формуватись відображення в електронній формі інформації, що міститься у пенсійному посвідченні (далі - Електронне відображення пенсійного посвідчення).

Електронне відображення пенсійного посвідчення формується особі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за допомогою мобільного додатка Порталу Дія (Дія) із застосуванням засобів реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр) разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом тощо), який забезпечує на запит Порталу Дія отримання з Реєстру інформації про виготовлення особі документа, що підтверджує призначення їй пенсії, та передачу до Порталу Дія з Реєстру відповідно до законодавства України про захист персональних даних.

Електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу та строк дії.

Тобто, аналізуючи вищевказані приписи, пенсійне посвідчення може бути виготовлено у паперовій формі, у вигляді платіжної картки або в електронній формі (е-пенсійне посвідчення).

Як було встановленому судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 є особою з ІІІ групою інвалідності, та з 26.06.2024 року отримує пенсію по інвалідності. 29.10.2025 року йому було видано нове пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 у паперовій формі.

Посилаючись на вищевказані обставини, 15.11.2025 року він разом із сім`єю намагався перетнути державний кордон України в пункті пропуску «Старокозаче», водночас, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України, оскільки його пенсійне посвідчення за даними міжвідомчого електронного обміну (система «Трембіта») мало статус «недійсне».

Суд з цього приводу акцентує увагу на тому, що чинним законодавством передбачено, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу та строк дії.

Тобто, в даному випадку позивач мав право на пред`явлення пенсійного посвідчення у паперовій формі, у вигляді платіжної картки або в електронній формі (е-пенсійне посвідчення), при цьому, посвідчення у будь-якій його формі мало б однакову юридичну силу, враховуючи, що 29.10.2025 року нове пенсійне посвідчення було видано позивачу із строком дії до 31.10.2027 року.

При цьому, за час розгляду справи учасники справи не заперечували той факт, що позивачем при спробі перетину державного кордону 15.11.2025 року було надано уповноваженим особам Державної прикордонної служби України пенсійне посвідчення у паперовому вигляді серії НОМЕР_2 .

На думку суду, невнесення пенсійним органом станом на 15.11.2025 року даних до Реєстру про видачу позивачу оновленого пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , у разі пред`явлення дійсного пенсійного посвідчення у паперовій формі, не мало впливати на прийняття НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України рішення щодо надання або ненадання ОСОБА_1 дозволу на перетин державного кордону, враховуючи той факт, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вищевказана правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 року по справі №420/2429/20.

За ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З цього приводу суд зазначає, що в межах адміністративної справи №420/996/26 позивачі оскаржують бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невнесення у період з 29.10.2025 року по 17.11.2025 року актуальних відомостей до Реєстру про дійсність пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Водночас, аналізуючи вищевказані обставини справи суд доходить висновку, що в межах спірних правовідносин підставою для відмови позивачу у перетинанні державного кордону України була не бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині внесення до Реєстру оновлених даних про пенсійне посвідчення, а виключно застосування НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України дискреційних повноважень при прийнятті рішення відносно ОСОБА_1 про відмову у перетинанні ним державного кордону України.

Разом з тим, рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15.11.2025 року про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України останнім не оскаржується.

Більш того, позивачами за весь час розгляду справи не було зазначено, на які права та законні інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дружини та дітей ОСОБА_1 ) вплинуло невнесення станом на 15.11.2025 року пенсійним органом до Реєстру оновлених даних про пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , враховуючи, що вказане посвідчення було видано виключно на ім`я ОСОБА_1 , а тому не стосувалося і не могло впливати на права та законні інтереси інших осіб в частині перетину державного кордону України.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що: «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту».

Також у зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано про те, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентуєтеся відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи вищевказане суд доходить висновку, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки, в даному випадку, оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невнесення у період з 29.10.2025 року по 17.11.2025 року актуальних відомостей до Реєстру про дійсність пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , не призведе до поновлення його порушених прав, що стосуються його права на перетин державного кордону України.

Аналізуючи вищезгадані обставини, суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Пов`язаними між собою можна уважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Суд зазначає, що в позовній заяві заявлено кілька вимог, які виникли із спільного факту та мають єдину підставу позову.

У даному випадку, основною позовною вимогою є визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невнесення у період з 29.10.2025 р. по 17.11.2025 р. актуальних відомостей про дійсність пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 до Реєстру застрахованих осіб; а похідними - стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 16 421,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги, в такому випадку похідні від неї позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивачі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ), які також діють в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Інглезі, 6/1, код ЄДРПОУ 38016923)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя О.В. Білостоцький

.