Рішення № 136380879, 08.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30345/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, стягнення надмірно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо тлумачення чинного законодавства України в частині стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів, та зобов`язати Державну податкову службу України скасувати такі протиправні вимоги;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надмірно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб у розмірі 20070,49 (двадцять тисяч сімдесят) грн. 49 копійок та військового збору в розмірі 51 144,93 (п`ятдесят одна тисяча сто сорок чотири) грн. 93 копійки;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.;

- стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнувань Державної податкової служби України (ЄДРПОУ: 43005393) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 11.10.1999 року по 26.04.2004 року позивач працював заступником начальника Державної інспекції охорони Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Наказом № 156-о Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 26.04.2004 року позивача було звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12.08.2004 року у справі № 2-4602/2004 наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 156-о від 26.04.2004 року визнано неправомірним та скасовано, позивача поновлено на попередньої посаді і стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу. Роботодавець в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України багато років не виконував рішення суду і не поновлював позивача на роботі. В наслідок цього позивач був вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу із-за затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року по справі № 420/1364/19 стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України заробітну плату за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року у розмірі 259 329,48 грн. і за моральну шкоду 100 000 грн. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року по справі № 420/1364/19 рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь позивача заробітну плату за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2 912 390,64 грн. Рішення суду першої інстанції щодо стягнення моральної шкоди залишено без змін. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 року по справі № 420/1364/19 суд замінив у виконавчих листах у справі № 420/1364/19 боржника Міністерство охорони навколишнього природного середовища України на його правонаступника Державну екологічну інспекцію України.

Заробітна плата згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року по справі № 420/1364/19 була стягнута Головним управлінням Державної казначейської служби України з Державної екологічної інспекції України частинами, починаючи з 20.10.2023 року по 28.02.2025 року. На запит позивача, Державна екологічна інспекція України, листом від 01.04.2025 року № 1494/4/11-25, повідомила про суми доходів стягнутих на виконання рішення суду, а також про розміри стягнутих з цих доходів податків на доходи фізичних осіб та військового збору згідно вимог Державної податкової служби України. З вказаного листа, позивачем встановлено, що податки на доходи фізичних осіб стягувався по стабільної ставки 18 %, не зважаючи, що ця ставка була запроваджена з 01.01.2016 року. В період з 01.01.2004 року по 31.12.2015 року податки на доходи фізичних осіб був 13 %, а потім 15 %. Крім цього, за весь період стягнення військового збору відбувалося в розмірі 1,5 %, навіть за роки (2004 - по липень 2014 року), коли військового збору ще не існував (запроваджено з 03.08.2014 року). Починаючи з лютого 2019 року військовий збір стягувався в розмірі 5 %, який в законодавчому порядку був запроваджений тільки з 01.12.2024 року.

Позивач вказує, що на його запит, Державна податкова служба України листом від 07.03.2025 року № 1325/Я/99-00-24-03-03-09 повідомила наступне: «Враховуючи викладене, дохід у вигляді середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка нараховується та виплачується після 01 грудня 2024 року на користь фізичної особи, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, незалежно від того, що такий дохід нараховується за податкові періоди до 01 грудня 2024 року». В цій цитаті вказується: «... яка нараховується...», але заробітна плата була нарахована - визначена постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року по справі № 420/1364/19. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (далі - Закон 4015) від 10.10.2024 № 4015-ІХ ставка військового збору встановлена в розмірі 5 % з 01.12.2024 року. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4015, який набрав чинності 01.12.2024 року, встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених п. 162.1 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом № 4015, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності Законом № 4015, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених ПКУ. Закон № 4015 не містить вказівки про надання його нормам зворотної дії в часі, а отже його дія не розповсюджується на період до набрання ним чинності. ПКУ також не містить вказівки про надання його нормам зворотної дії в часі, а отже його дія не розповсюджується на період до набрання ним чинності. Відповідно до п. п. 17.1.10 та 17.1 ст. 17 ПКУ, платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом. За приписами статті 43 ПКУ, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Також позивач вказує, що на підставі проведеного ним розрахунку загальна сума надмірно стягнутих з нього податку на доходи фізичних осіб та військового збору склала 71215,42 грн, в тому числі надмірно стягнутий податок на доходи фізичних осіб в сумі 20070,49 грн і надмірно стягнутий військовий збір в сумі 51144,93 грн.

З огляду на викладене, позивач уважає протиправними дії Державної податкової служби України щодо тлумачення чинного законодавства України в частині стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів, а також вказує, що йому завдано моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою від 09.09.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/30345/25, залучив Державну казначейську службу України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

18.09.2025 року до суду від Державної казначейської служби України надійшли пояснення на позовну заяву, в яких вказано, що стягнення коштів з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Також, на думку Казначейства, у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної, оскільки позивач не обґрунтовує свої вимоги та не надає жодних доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди.

26.09.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Державна податкова служба України не погоджується з позовними вимогами та уважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову відповідач вказує, що Державної податкової служби України надходило звернення позивача від 10.02.2025 року (вх. ДПС № Я/570/ЕЗ від 10.02.2025) щодо надання роз`яснення про розмір військового збору (1,5 відс. чи 5 відс.), який повинен стягнути роботодавець з коштів, сплачених за рішенням суду про поновлення на роботі. ДПС України на зазначене звернення надано відповідь листом № 1325/Я/99-00-24-03- 03-09 від 07.03.2025 року, в якому заявнику повідомлено, що дохід у вигляді середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка нараховуються та виплачується після 01 грудня 2024 року на користь фізичної особи, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, незалежно від того, що такий дохід нараховується за періоди до 01 грудня 2024 року. З огляду на обґрунтування позову підставою для звернення до суду з позовом стала фактична незгода позивача з наданою ДПС України відповіддю на інформаційний запит ОСОБА_1 .

Відповідач зазначає, що моментом нарахування доходу, з якого утримується військовий збір є дата, коли роботодавець фактично здійснює нарахування та виплату коштів. Пункт 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (далі Кодекс) визначає, що загальний оподатковуваний дохід це будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, який підлягає оподаткування. Це положення є фундаментальним, оскільки прямо пов`язує оподаткування з фактом нарахування (виплатою) доходу, а не з моментом, коли право на його отримання було встановлено судовим рішенням. Підпункт статті 168 Кодексу встановлює, що податковий агент (згідно запиту це роботодавець), який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримати податок (включаючи військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Таким чином, нормативні положення Кодексу свідчать про те, що судове рішення від 16.03.2022 по справі № 420/1364/19 є лише підставою для виникнення зобов`язання роботодавця здійснити виплату. Проте, вона не є датою нарахування доходу з точки зору податкового законодавства. Датою нарахування доходу є момент, коли роботодавець, як податковий агент, здійснює бухгалтерську операцію з нарахування цих сум та їх фактичну виплату працівнику. Оскільки як зазначено у позові виплати здійснюються частинами, тож кожна окрема виплата є моментом нарахування доходу, і саме на цю дату застосовується відповідна ставка військового збору. Відповідно якщо виплата здійснюється станом після 01 грудня 2024 року, то до неї застосовується ставка чинна на цю дату, незалежно від того що такий дохід нараховується за податкові періоди до 01 грудня 2024 року. Тож, Кодекс чітко пов`язує оподаткування доходу з моментом його нарахування та виплати, а роботодавець як агент зобов`язаний утримати збір на дату виплати, незалежно від того, коли було ухвалене судове рішення, що вказує на відповідність позиції ДПС України чинному законодавству. Крім того, вимога фізичної особи про визнання протиправних дій ДПС України у тлумаченні норм законодавства, викладених у листі № 1325/Я/99- 00-24-03-03-09 від 07.03.2025, не є належним та ефективним способом судового захисту. Лист ДПС України, який надає роз`яснення щодо застосування норм податкового законодавства, не є індивідуальним актом управління і не створює жодних правових наслідків для позивача, не зобов`язує до вчинення чи невчинення дій, а лише відображає позицію податкового органу з порушеного питання. При цьому, позов не містить жодних доказів порушення прав позивача у правовідносинах утриманням роботодавцем військового збору через зазначені у позові дії ДПС України. Тому, скарження дій контролюючого органу щодо тлумачення норм законодавства, викладеного в листі на запит позивача, є безпідставним, оскільки права останнього в контексті обставин заявленого позову не порушуються цим листом.

Щодо вимог про стягнення з бюджету надміру сплачених податків на доходи фізичних осіб та військового збору, Державна податкова служби України вказує, що основний податковий обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору згідно п. 14.1.180 ст. 14 та п.п. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу покладається на податкового агента, яким згідно обставин позову є роботодавець. Згідно з пунктом 176.1 статті 176 Кодексу податковий агент зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи. Таким чином, саме роботодавець, а не контролюючий орган, визначає, чи є виплата оподатковуваним доходом, і, якщо так, розраховує та утримує податок. Тож, юридичний зв`язок щодо правильності нарахування та утримання податку виникає безпосередньо між працівником (платником податку) і роботодавцем (податковим агентом). Контролюючий орган у цьому разі є адміністратором, який лиш контролює належність сплати до бюджету. У зв`язку з цим, якщо позивач уважає, що роботодавець неправомірно утримано податок, її первинні вимоги про повернення коштів мають бути спрямовані саме до нього. А отже, судовий позов до ДПС України в цій ситуації є спробою вирішити спір, який виник між фізичною особою (позивачем) та її роботодавцем, у неналежній правовій площині, чим засвідчує безпідставність перебування ДПС у статусі відповідача щодо зазначеної позовної вимоги. При цьому, утриманні податку на доходи фізичних осіб та військовий збір до державного бюджету, які позивач вважає надмірно сплаченими, не позбавляли останнього права у зверненні із заявою про повернення із заявою повернення надміру сплачених сум відповідно до статті 43 Кодексу. Згідно із цією статтею, платник податків має право на повернення надміру або помилково сплачених грошових зобов`язань. Для цього необхідно подати заяву до податкового органу. Повернення коштів здійснюється з бюджету за поданням податкового органу, який здійснював адміністрування відповідного платежу. Однак, позов не містить доказів реалізації позивачем адміністративного засобу захисту. Відповідно відсутній предмет спору до ДПС, оскільки останній не створював перешкод у поверненні коштів, а позивач сам не виконав вимоги закону для ініціювання цієї процедури.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, відповідач уважає, що позивач не довів і не обґрунтував наявність втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних на переконання ОСОБА_1 протиправними діями ДПС України. Тож, простої заяви про наявність шкоди недостатньо. Контролюючий орган діяв у межах своїх повноважень, надаючи відповідь на звернення відповідно до чинного законодавства. Тому, надання роз`яснення щодо оподаткування є виконанням його функцій, а не протиправною дією, що може спричинити моральну шкоду. Навіть якщо позивач вважає тлумачення закону неправильним, це не є автоматичною підставою для стягнення моральної шкоди. Сама по собі незгода з позицією відповідача не доводить, що це спричинило душевні страждання, які потребують грошової компенсації. Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого ОСОБА_1 виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, тому позовні вимоги останнього про стягнення з моральної шкоди в сумі 50 000 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також у відзиві відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за участі сторін.

Ухвалою суду від 29.09.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за участі сторін.

03.10.2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, уважає їх безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач у відповіді на відзив вказує, що приймаючи постанову від 16.03.2022 року суд визначав заробіток за кожний окремий період часу з врахуванням того рівня заробітку, який існував тільки в цей період часу. Суд присуджував заробіток, наприклад, за 2011 рік не на рівні заробітку, який був в 2020 році. В розділі 4.1. статті 4 Кодексу міститься перелік принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, цей перелік не містить можливості застосування у сфері оподаткування принципу зворотної дії - стягнення податків за попередні періоди, коли ця норма податку ще не була затверджена і не вступила в дію. В період 2005-2013 р.р. військового збору не існувало. Отже, ДПС не має права нараховувати та стягувати його на доходи, що віднесені до цих років, незалежно від того, коли фактично відбулася виплата. Стаття 58 Конституції України (чітко і однозначно встановлює, що «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи» і не містить будь яких виключень і посилань на «порядком, встановленим законом». В цьому випадку його становище не пом`якшується, а навпаки - погіршується протиправними діями ДПС.

Також позивач зазначає, що пунктом 70 розділу 4 Положення про ДПС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 227 від 06.03.2019 року встановлено, що ДПС «надає індивідуальні податкові консультації, інформаційно-довідкові послуги з питань податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС». Але не «тлумачить» норми законодавства.

Крім того, позивач вказує, що роботодавець в питаннях податкового законодавства не є вільною особою, яка може на свій розсуд «тлумачити» це законодавство. Він повинен суворо, виконувати норми і вимоги податкового законодавства, виконання яких контролює ДПС. Тому, по суті заявленого позову, Державна екологічна інспекція України, як роботодавець, не несе ніякої відповідальності. Так як, Державна екологічна інспекція України вимушена виконувати вимоги ДПС, за невиконання яких ДПС притягне до відповідальності ДЕІ у вигляді суттєвих штрафних санкцій. На думку позивача, якщо ДПС у відповіді на запит відповіла, що ставка військового збору «становить 5% незалежно від того, що такий дохід нараховується за податкові періоди до 01 грудня 2024 року», то ніякі міри адміністративного засобу захисту не мають шансу позитивного рішення, крім судового рішення.

15.10.2025 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких Державна податкова служба України зазначає, що контролюючий орган діяв у межах своїх повноважень, надаючи відповідь на звернення відповідно до чинного законодавства. Тому, надання роз`яснення щодо оподаткування є виконанням його функцій. Окрім того, лист ДПС України від 07.03.2025 № 1325/Я/99-00-24-03-03-09 як акт інформаційного характеру не створює жодних правових наслідків для Позивача, не зобов`язує до вчинення чи невчинення дій, а лише відображає позицію податкового органу з порушеного питання. При цьому, позов не містить жодних доказів порушення прав позивача у правовідносинах з утримання податковим агентом (роботодавцем) військового збору через зазначені у позові дії ДПС України. Тому, скарження дій контролюючого органу щодо роз`яснення норм законодавства, викладеного в листі на запит позивача, є безпідставним в порядку ст. 5 КАС України, оскільки права останнього в контексті обставин заявленого позову не порушуються цим листом.

Також відповідач наполягає, що військовий збір утримується (нараховується) не за період, за який він нарахований, як про це стверджує позивач, а за фактом його фактичного нарахування та виплати, що ґрунтується на фундаментальних принципах Податкового кодексу України (Кодексу) щодо моменту виникнення податкового обов`язку. Податковий обов`язок щодо військового збору виникає та виконується відповідно до правил, встановлених для податку на доходи фізичних осіб, оскільки військовий збір є його складовою частиною. Згідно з підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Дохід у вигляді середнього заробітку (нарахований за рішенням суду) належить до заробітної плати або прирівнюється до неї для цілей оподаткування (пп. 164.2.1 Кодексу). Отже, цей дохід є об`єктом оподаткування військовим збором незалежно від того, за який минулий період він нарахований. Норма підпункту 168.1.1 статті 168 Кодексу чітко встановлює: «Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу». Тож, роботодавець, виконуючи рішення суду, діє як податковий агент і зобов`язаний утримати військовий збір та податок на доходи фізичних осіб з нарахованої суми до моменту її виплати. Оскільки нарахування та виплата середнього заробітку за 2004-2021 роки у розмірі 2 912 390,64 грн. фактично відбулось після постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 № 420/1364/19, податковий агент зобов`язаний був застосувати норми та ставки військового збору чинні саме у 2022 2025 роках. Це пояснюється тим, що у минулому у позивача за рішенням суду по справі № 420/1364/19 виникло право на середній заробіток за 2004 - 2021 роки. До 2014 року військового збору ще на було. Але ж і податковий обов`язок у податкового агента тоді й не виник, бо виплат не було. Упродовж 2022-2025 років відбулась чинна подія факт виплати (отримання) доходу позивачу. Військовий збір діє в Україні з 2014 року (п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), при цьому Кодекс (ст. 168 Кодексу) вимагає, щоб податковий агент утримував податки та збори на дату виплати доходу. Тому норми Кодексу про військовий збір застосовуються прямо до події сьогодення (виплати). Це не застосування закону 2022-2025 року до доходу 2004-2021 року, а застосування закону 2022-2025 років до його виплати, які відбувались у цей період. А тому, ні про яку зворотну силу закону не йде мова, так як податок утримують не за те, коли виникло право на дохід, а за те, коли позивач цей дохід фактично отримав. Таким чином, контролюючий орган у спірних правовідносинах дів законно, оскільки виплата податковим агентом середнього заробітку упродовж 2022-2025 років є подією, яка згідно з чинним Кодексом створює у нього обов`язок з нарахування та сплати військового збору за ставками діючими на дату нарахування та виплати доводу.

Крім того, відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що ДПС України має нести відповідальність і є належним відповідачем, оскільки роботодавець «змушений» виконувати вимоги ДПС України, є юридично невірним і суперечить нормам Податкового кодексу України. Основна помилка полягає в ототожненні функцій податкового агента (Роботодавця) і контролюючого органу ДПС. ДПС України виконує лиш функцію контролюючого органу (адміністрування), тобто є одержувачем і адміністратором цих платежів, однак не нараховує і не утримує податки з доходу позивача. Такий обов`язок покладено на роботодавця (нараховує (виплачує) дохід), який є податковим агентом (п.п. 14.1.180 Кодексу). Його обов`язок з утримування податку на доходи фізичних осіб та військового збору виникає на підставі закону (Кодексу), а не на підставі «вимоги» чи «наказу» ДПС щодо конкретної виплати. Оскільки за рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 №420/1364/19 роботодавець самостійно розраховує, утримує та перераховує податки, то за правильність і своєчасність утримання та сплати податків відповідає останній як податковий агент. Відповідно у спорах про надмірно утримані податків з доходів фізичних осіб, належним відповідачем, який здійснив це утримання, є податковий агент. При цьому, якщо позивач уважає роз`яснення ДПС України протиправним, це не робить ДПС належним відповідачем у справі про стягнення надміру утриманих за його твердженням податків, оскільки не роз`яснення податкового органу, а дії роботодавця призвели до утримання податків до бюджету.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі № 420/1364/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, за участю третьої особи Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря про стягнення середньої плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року у розмірі 259 329,48 грн.

Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року у справі № 420/1364/19 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року змінено, виклавши абзац 2 резолютивної частини цього рішення у новій редакції: Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2 912 390,64 грн.

26.05.2022 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у справі №420/1364/19.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 року по справі №420/1364/19 змінено у виконавчих листах боржника Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на його правонаступника Державну екологічну інспекцію України.

10.02.2025 року позивач звернувся Державної податкової служби України з інформаційним запитом наступного змісту:

«…Рішенням суду від 2022 р. мені було присуджено заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 2004-2021 року, у зв`язку з протиправним звільненням і затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі. Казначейство України повинне було забезпечити сплату повної суми заробітної плати не пізніше 20 січня 2023 р. Але сплата здійснювалася частинами і досі не сплачена повністю, хоча ніякої провини в цьому з мого боку не було.

Керуючись чинним законодавством роботодавець, сплачуючи частинами зазначену заробітну плату утримував відповідні податки: податок на доходи фізичної особи, і військовий збір в розмірі 1,5%, який був запроваджений з 03 серпня 2014 р.

Рішенням Верховної Ради України з 01 грудня 2024 р. запроваджено військовий збір у розмірі 5 відсотків.

Враховуючи викладене, прошу проінформувати мене про розмір військового збору (1,5% чи 5 %), який повинен стягнути роботодавець з коштів (наприклад, 2015 р, за 2016 р., за 2017 р….), котрі ще він повинен мені сплатити починаючи з 01 грудня 2024 р…».

На вказаний запит, Державна податкова служба України, листом від 07.03.2025 року № 1325/Я/99-00-24-03-03-09, повідомила позивача про наступне:

«Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Об`єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, -5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників військового збору, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, за ставками, визначеними п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Згідно з п.п. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету з доходів платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділі 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є особи, визначені у ст. 171 Кодексу, зокрема, податкові агенти.

Враховуючи викладене, дохід у вигляді середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка нараховується та виплачується після 01 грудня 2024 року на користь фізичної особи, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, незалежно від того, що такий дохід нараховується за податкові періоди до 01 грудня 2024 року.

У разі незгоди з наданою відповіддю Ви можете оскаржити її в порядку, визначеному ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян».».

Державна екологічна інспекція України, листом «Про виконання судового рішення» від 01.04.2025 року № 1494/4/11-25, повідомила позивача, що «…Головним управлінням Державної казначейської служби України у міст Києві здійснено безспірне списання коштів середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі згідно виконавчого лист Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 по справ № 420/1364/19 на загальну суму 2 912 390,64 грн.

Станом на 31.03.2025 здійснено перерахування середнього заробітку на користь ОСОБА_2 на суму 2 912 390,64 грн., з них: ПДФО - 524 230,32 грн., військовий збір - 87 857,42 грн. Загальна сума перерахувань разом з ЄСВ 22 % у сумі 640 725,95 грн. склала 3 553 116,59 грн.

Враховуючи те, що Держекоінспекція як юридична особа зареєстрована у лютому 2011 року, проводити видатки, в тому числі по виконанню рішень судів може лише з періоду реєстрації і подавати звіти про сплачені доходи відповідно з того ж періоду. Отже загальну суму середнього заробітку за рішенням суду розраховано помісячно з дати утворення Держекоінспекції та подано відповідну звітність…».

Також Державною екологічною інспекцією України позивачу надана довідка № 5 від 28.03.2025 року про середній заробіток згідно рішення суду, з якої убачається, що позивачу нараховано суму доходів у загальному розмірі 2912390,64 грн, з якої утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 524230,32 грн (18%) та військовий збір у розмірі 87857,42 грн (у розмірі 1,5 % при здійсненні фактичних виплат до 01.12.2024 року та у розмірі 5% при здійсненні фактичних виплат з 01.12.2024 року).

Уважаючи протиправними дії Державної податкової служби України щодо тлумачення чинного законодавства України в частині стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України).

Відповідно до пп.162.1.3 п.162.1 ст.162 ПК платником податку на доходи фізичних осіб є податковий агент.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (пп.14.180 п.14.1 ст.14 ПК України).

За приписами п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Згідно з підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 ПК України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід.

Підпунктом 171.1 пункту 171 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані, зокрема, а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок, ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

З 03.08.2014 року набрав чинності Закон України від 31.07.2014 №1621-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон №1621-VII), яким на період до 01.01.2015 року запроваджено військовий збір. Відповідно до пп.1.1 п.161 підрозділу 10 Розділу XX ПКУ з урахуванням змін, внесених Законом №1621-VII платниками військового збору є особи, визначені п.162.1ст.162 ПКУ, а саме фізична особа резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, податковий агент.

Законом України від 28.12.2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015 року, до ПКУ внесено зміни в частині оподаткування військовим збором.

Так, відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПКУ оподаткування військовим збором подовжено до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України.

Відповідно до підпунктів 1.1.-1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" № 4015-IX від 10.10.2024 до ПКУ внесено зміни в частині оподаткування військовим збором.

Так, відповідно до підпункту 1.1. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України платниками збору є: 1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; 2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп; 3) платники єдиного податку третьої групи, крім електронних резидентів (е-резидентів).

Нормами підпункту 1.2. пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України визначено, що об`єктом оподаткування збором є: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Згідно із підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору з доходів платників збору, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставками, визначеними підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету з доходів платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (підпункт 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України).

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

В контексті обставин справи суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2022р. у справі №755/12623/19, де визначено правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію.

Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП України): середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є; відступила від раніше висловлених об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та неодноразово продубльованих нею висновків про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, у разі визнання звільнення незаконним та постановлення судом рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі держава гарантує отримання ним середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - оскільки цей працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що обчислюється починаючи з дати незаконного звільнення по дату постановлення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню (ст.235 КЗпП України). Якщо ж роботодавець затримує/ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на роботі (котре підлягає негайному виконанню), то вимушений прогул триває, а суд виносить рішення про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (від дати постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення цієї особи на роботі). При цьому, стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.

Вказана правова позиція підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 04.08.2022р. по справі №380/6129/20, згідно з яким затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст.236 КЗпП України) прирівнюється до вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП України).

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 11.07.2023р. по справі №440/5726/22, від 03.05.2023р. по справі №640/12115/21, від 04.05.2023р. по справі №560/3294/22.

З вищевикладеного слідує, що виплата особі доходу у вигляді «середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу» має таку ж юридичну природу як виплата особі доходу у вигляді «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», оскільки в обох випадках вказані виплати є оплатою заробітку працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі по своїй суті є середнім заробітком за період вимушеного прогулу, який виник у результаті затримки виконання судового рішення, а тому є базою для нарахування податків та зборів.

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаду, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Як убачається з матеріалів даної справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі № 420/1364/19, зміненим Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року, на користь позивача стягнуто з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року в розмірі 2 912 390,64 грн.

26.05.2022 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи у справі №420/1364/19.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 року по справі №420/1364/19 змінено у виконавчих листах боржника Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на його правонаступника Державну екологічну інспекцію України.

Як вказує позивач в позові, середня заробітна плата за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 року по справі № 420/1364/19 була стягнута Головним управлінням Державної казначейської служби України з Державної екологічної інспекції України частинами, починаючи з 20.10.2023 року по 28.02.2025 року.

З листа Державної екологічної інспекції України «Про виконання судового рішення» від 01.04.2025 року № 1494/4/11-25 та довідки № 5 від 28.03.2025 року про середній заробіток згідно рішення суду убачається, що ставка податку на доходи фізичних осіб та ставка військового збору застосовувалися у розмірах встановлених на момент проведення такої виплати, а саме податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, військовий збір у розмірі 1,5 % при здійсненні фактичних виплат до 01.12.2024 року та у розмірі 5% при здійсненні фактичних виплат з 01.12.2024 року.

Позивач уважає, що при нарахуванні середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі повинні застосовуватися ставки податків, що діяли в період за який вказаний дохід нараховується, тобто з 13.08.2004 року по 28.07.2021 року.

Так, на думку позивача, податок на доходи фізичних осіб повинен становити щодо доходу нарахованого за період з 2004 року по 31.12.2006 року 13%, з 01.01.2007 по 31.12.2015 року 15 %, з 01.01.2016 року 18 %, а військовий збір повинен був утримуватися щодо доходу нарахованого за період з серпня 2014 року по липень 2021 року у розмірі 1,5 %.

З огляду на викладене, позивач уважає, що з нього надмірно стягнуто податок на доходи фізичних осіб та військовий збір у загальному 71215,42 грн, в тому числі надмірно стягнутий податок на доходи фізичних осіб в сумі 20070,49 грн і надмірно стягнутий військовий збір в сумі 51144,93 грн.

В рамках даної справи позивач звернувся з позовом до Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо тлумачення чинного законодавства України в частині стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів, та зобов`язати Державну податкову службу України скасувати такі протиправні вимоги;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надмірно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб у розмірі 20070,49 (двадцять тисяч сімдесят) грн. 49 копійок та військового збору в розмірі 51 144,93 (п`ятдесят одна тисяча сто сорок чотири) грн. 93 копійки;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.

З огляду на обґрунтування позовних вимог, підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стала його фактична незгода з наданою Державною податковою службою України відповіддю на його інформаційний запит.

Так, як убачається з матеріалів справи, 10.02.2025 року позивач звернувся з інформаційним запитом наступного змісту:

«…Рішенням суду від 2022 р. мені було присуджено заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 2004-2021 року, у зв`язку з протиправним звільненням і затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі. Казначейство України повинне було забезпечити сплату повної суми заробітної плати не пізніше 20 січня 2023 р. Але сплата здійснювалася частинами і досі не сплачена повністю, хоча ніякої провини в цьому з мого боку не було.

Керуючись чинним законодавством роботодавець, сплачуючи частинами зазначену заробітну плату утримував відповідні податки: податок на доходи фізичної особи, і військовий збір в розмірі 1,5%, який був запроваджений з 03 серпня 2014 р.

Рішенням Верховної Ради України з 01 грудня 2024 р. запроваджено військовий збір у розмірі 5 відсотків.

Враховуючи викладене, прошу проінформувати мене про розмір військового збору (1,5% чи 5 %), який повинен стягнути роботодавець з коштів (наприклад, 2015 р, за 2016 р., за 2017 р….), котрі ще він повинен мені сплатити починаючи з 01 грудня 2024 р…».

На вказаний запит, Державна податкова служба України, листом від 07.03.2025 року № 1325/Я/99-00-24-03-03-09, повідомила позивача про наступне:

«Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Об`єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, -5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників військового збору, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, за ставками, визначеними п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Згідно з п.п. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету з доходів платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16-1 підрозділі 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є особи, визначені у ст. 171 Кодексу, зокрема, податкові агенти.

Враховуючи викладене, дохід у вигляді середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка нараховується та виплачується після 01 грудня 2024 року на користь фізичної особи, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків, незалежно від того, що такий дохід нараховується за податкові періоди до 01 грудня 2024 року.

У разі незгоди з наданою відповіддю Ви можете оскаржити її в порядку, визначеному ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян».».

Суд зазначає, що лист ДПС України, який надає роз`яснення щодо застосування норм податкового законодавства, фактично носить інформаційний характер, не є індивідуальним актом управління і не створює жодних правових наслідків для позивача, або інших осіб, не зобов`язує до вчинення чи невчинення дій, не містить жодних вимог щодо «стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів», а лише відображає позицію податкового органу з порушеного позивачем в запиті питання.

При цьому, позов не містить жодних обґрунтувань та доказів порушення прав позивача у правовідносинах утриманням роботодавцем податку на доходи фізичних осіб та військового збору через зазначені у позові дії Державної податкової служби України.

Крім того, суд зауважує, що, як зазначає сам позивач, виплата середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі відбулась в період з 20.10.2023 року по 28.02.2025 року, а лист Державної податкової служби України щодо застосування норм податкового законодавства датований 07.03.2025 року, а тому жодним чином не міг вплинути на утриманням роботодавцем податку на доходи фізичних осіб та військового збору, яке відбулось в період з 20.10.2023 року по 28.02.2025 року.

Таким чином, оскарження позивачем дій Державної податкової служби України «щодо тлумачення норм законодавства», викладеного в листі від 07.03.2025 року № 1325/Я/99-00-24-03-03-09, є безпідставним, оскільки права останнього в контексті обставин заявленого позову не порушуються цим листом.

З огляду на викладене, суд при ходить до висновку, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо тлумачення чинного законодавства України в частині стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів, та зобов`язати Державну податкову службу України скасувати такі протиправні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення надмірно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, суд зазначає наступне.

Так, податковий обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору згідно п. 14.1.180 ст. 14 та п.п. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу покладається на податкового агента, яким згідно обставин позову є роботодавець.

Згідно з пунктом 176.1 статті 176 Кодексу податковий агент зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи.

Отже, саме роботодавець, а не контролюючий орган, визначає, чи є виплата оподатковуваним доходом, і, якщо так, розраховує та утримує податок.

Таким чином, юридичний зв`язок щодо правильності нарахування та утримання податку виникає безпосередньо між працівником (платником податку) і роботодавцем (податковим агентом).

Державна податкова служби України виконує лиш функцію контролюючого органу (адміністрування), тобто є одержувачем і адміністратором цих платежів, однак не нараховує і не утримує податки з доходу позивача. Такий обов`язок покладено на роботодавця, який є податковим агентом (п.п. 14.1.180 Кодексу).

Як убачається з матеріалів справи, під час виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року №420/1364/19 роботодавець самостійно розраховував, утримував та перераховував податки, а тому за правильність і своєчасність утримання та сплати податків відповідає останній як податковий агент.

Таким чином, у даному випадку, у спорі про надмірно утримані податків з доходів фізичних осіб, належним відповідачем, який здійснив це утримання, є податковий агент, оскільки не роз`яснення податкового органу щодо застосування норм податкового законодавства, викладені в листі від 07.03.2025 року № 1325/Я/99-00-24-03-03-09 на запит позивача, а дії роботодавця призвели до утримання податків до бюджету.

Однак, позивач у даній справі не оскаржує дії роботодавця щодо надмірно утриманих податків з доходів фізичних осіб та військового збору, а оскаржує дії Державної податкової служби України «щодо тлумачення норм законодавства», викладеного в листі від 07.03.2025 року № 1325/Я/99-00-24-03-03-09 на його запит.

Щодо посилання позивача на положення пп.17.1.10 п. 17.10 ст.17 та ст. 43 ПК України, суд зазначає таке.

Так, відповідно до пп.17.1.10 п. 17.10 ст.17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із ст. 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Ст. 43 ПК України предбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або на єдиний рахунок або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У разі якщо повернення сум податку на доходи фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу, відповідне повідомлення надсилається контролюючим органом до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення шістдесятиденного строку з дня отримання відповідної податкової декларації.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку.

Наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 №60 затверджений Порядок інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені (далі -Порядок №60).

Так, згідно із пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №60 повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, пені та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які повертаються територіальним органом ДПС на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу (далі - податкова декларація)), поданої до територіального органу ДПС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку №60, якщо за результатами розгляду заяви підрозділом територіального органу ДПС, що виконує функції з адміністрування відповідного податку, збору, платежу, встановлено правомірність повернення коштів, працівник цього підрозділу вносить до Журналу відмітку про правомірність повернення відповідної суми коштів.

Згідно пунктів 7 та 9 розділу ІІІ Порядку №60 інформація про повернення, щодо якого у Журналі здійснено накладання кваліфікованих електронних підписів керівників (заступників керівників) підрозділів територіального органу ДПС, що виконують функції з адміністрування відповідних податків, зборів, платежів та погашення боргу, автоматично вноситься до Реєстру узгоджених повернень, який ведеться засобами інформаційно-комунікаційної системи органів ДПС.

Сформовані електронні висновки про повернення з бюджету помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, пені та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, з накладеними кваліфікованими електронними підписами та кваліфікованими електронними печатками територіальних органів ДПС у строк не пізніше 17:00 шостого робочого дня до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви ДПС в автоматичному режимі надсилає до Казначейства для виконання.

Отже, на пiдставi отриманого висновку вiдповiдний орган Казначейства здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у визначеному законодавством порядку.

З наведеного вище убачається, що платник податків має право на повернення надміру або помилково сплачених грошових зобов`язань, однак для цього необхідна наявність певних передумов, зокрема, подання заяви до податкового органу. Повернення коштів здійснюється з бюджету вiдповiдним органом Казначейства за поданням податкового органу, який здійснював адміністрування відповідного платежу.

Однак, позов не містить доказів ініціювання позивачем питання про повернення надмірно стягнутих сум податків, у порядку встановленому ст. 43 ПК України, та доказів створення перешкод Державною податковою службою України у поверненні коштів.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України надмірно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами ч.1, 2 ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно ч.5 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таким чином, задоволенню в порядку адміністративного судочинства вимоги про відшкодування шкоди має передувати задоволення вимоги щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи, що в даній справі суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання протиправним дій Державної податкової служби України, позовна вимога про стягнення моральної шкоди, є похідною, а тому також не підлягає задоволенню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дій Державної податкової служби України щодо тлумачення чинного законодавства України в частині стягнення податків і зборів, незалежно від того, що такий дохід утворився за податковий період до введення в дію нових ставок податків і зборів, та зобов`язати Державну податкову службу України скасувати такі протиправні вимоги; стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 надмірно стягнутих сум податку на доходи фізичних осіб у розмірі 20070,49 (двадцять тисяч сімдесят) грн. 49 копійок та військового збору в розмірі 51 144,93 (п`ятдесят одна тисяча сто сорок чотири) грн. 93 копійки; стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсації моральної шкоди в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08.05.2026 року.

Суддя Г. В. Лебедєва