Ухвала суду № 136369109, 08.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/6520/26

Провадження №: 2-з/755/87/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову у забезпеченні позову

"08" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва, у складі головуючої-судді Хромової О.О., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Китаєва Ігоря Юрійовича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, про встановлення факту, повернення неповнолітньої дитини, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, про встановлення факту, повернення неповнолітньої дитини, зобов`язання вчинити дії.

Також представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Китаєвим І.Ю., подано заяву про забезпечення позову, а саме просить зобов`язати Cлужбу у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації негайно повернути дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її матері, ОСОБА_1 до вирішення цієї справи по суті, до набрання рішенням суду законної сили.

У порядку автоматизованого розподілу справ, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 травня 2026 року та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06 травня 2026 року, позовну заяву та заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Хромовій О.О. 06 травня 2026 року о 17-00 год.

Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, дійшов таких висновків.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову представник ОСОБА_1 адвокат Китаєв І.Ю., зазначив, що позивач, ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має відповідальне ставлення до своїх батьківських обов`язків, належним чином дбає про неї, приймає участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні. Дитина регулярно відвідує середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 182, музичну школу, басейн та школу мистецтв, театр, де працюють її бабуся і дідусь, активно спілкується з однолітками після навчань, поряд з цим, зауважень щодо зміни у поведінці дитини, настрою або погіршення уваги до навчання від працівників навчального закладу не надходило. Також участь у вихованні дитини беруть її бабуся, ОСОБА_5 , та дідусь, ОСОБА_6 . Батько дитини, ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте, 03 квітня 2026 року під час навчального процесу класний керівник шостого «А» класу, психолог та директор середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 182 передали малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працівниками органу опіки та піклування Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Відібрання дитини є безпідставним. Не надано жодного достовірного і належного доказу, що мати дитини, з якою проживає малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про свою доньку, що дитина не відвідує місце навчання, що мати самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, не приймає участь в житті своєї доньки, не піклується про стан її здоров`я, а також, що існують достовірні перешкоди, які негативно впливають на дитину, не кажучи про те, що щось загрожує здоров`ю або життю дитини. Не існує обставин, що загрожують здоров`ю або життю дитини, які б стали підставою для екстреного відібрання дитини у матері. На підтвердження підстав для відібрання дитини матері надано фіктивний висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Волноваської міської територіальної громади» від 01 квітня 2026 року № 6 в якому зазначено, що ОСОБА_1 має високий ступінь втрати здоров`я внаслідок тривалої хвороби, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та залежність від інших осіб і перешкоджає виконанню батьківських обов`язків. Водночас, ОСОБА_1 не проходила медичний огляд і не надавала документів для складання такого висновку КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Волноваської міської територіальної громади». Також ОСОБА_1 не надавала згоди на використання даних електронної медичної картки пацієнта в ЕСОЗ, а підписана декларація, як із сімейним лікарем такого права не надає. Отримана травма та встановлена внаслідок цього третя група інвалідності жодним чином не впливає на здатність до самообслуговування, а також залежність від інших осіб та не може бути підставою для відібрання дитини. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не залишилася без батьківського піклування і не перебувала у складних життєвих обставинах, мати дитини, виконує і виконувала свої батьківські обов`язки, і всім необхідним для розвитку дитини забезпечувала, створюючи належні умови для забезпечення реалізації права своєї доньки. Під час відібрання дитини 03 квітня 2026 року не були враховані такі обставини: дитина не втратила батьківське піклування зі сторони матері; життєвий шлях дитини разом із мамою та родинні зв`язки, наявність братів і сестер, бабусі та дідуся, контакти із соціальним оточенням, стан здоров`я, освіта, інші потреби; мати виконує свої батьківські обов`язки.

Також невідомо коли і від кого служба у справах дітей отримала відповідне повідомлення про загрозу здоров`ю або життю дитини позивачки, після якого прийнято рішення про негайне відібрання дитини у матері. Матері не надали відповідний Акт проведення оцінки рівня безпеки її дитини, який повинен виявити оцінку «дуже небезпечно», що є підставою для негайного відібрання дитини у матері. Матері нічого не надали і не повідомили місцезнаходження її дитини.

З огляду на викладене вимоги заяви просив задовольнити.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.

Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).

Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.

Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них належать: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупинення митного оформлення товарів чи предметів; арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; інші заходи у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті

150 ЦПК України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року

№ 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами існує спір щодо встановлення факту відсутності законної підстави для відібрання, передачі та подальшого утримання дитини, повернення неповнолітньої дитини, зобов`язання вчинити дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У Параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Водночас, абзацом 1 частини десятої статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Предметом спору у справі є повернення дитини матері, після її відібрання органом опіки та піклування, тому вид забезпечення позову шляхом зобов`язання Cлужби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації негайно повернути дитину матері, є тотожним задоволенню позовних вимог, вирішує спір по суті.

Таким чином, враховуючи предмет позову та обраний позивачем вид забезпечення позову, суд вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову є тотожним задоволенню позовних вимог. Тобто, забезпечивши позов у заявлений представником позивача спосіб, суд фактично вирішить питання щодо позову шляхом його задоволення без розгляду справи по суті.

З огляду на зазначене, на підставі частини десятої статті 149 ЦПК України відповідна заява представника позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 149, 150, 153 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Китаєва Ігоря Юрійовича, про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, про встановлення факту, повернення неповнолітньої дитини, зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.О. Хромова