Рішення № 136367572, 08.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9308/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 02.04.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби в Одеській області щодо нарахування єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , за період з 2017 року по 2019 рік у розмірі 29293,44 грн (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні 44 копійки);

2. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області скасувати незаконно нараховані суми єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , за період з 2017 року по 2019 рік у розмірі 29293,44 грн (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні 44 копійки).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 25.04.2006 була зареєстрована, як фізична особа підприємець, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.04.2006 № 25560000000041829, основний вид діяльності: 52.62.0 Роздрібна торгівля з лотків та на ринках. З 2007 року повністю припинила ведення підприємницької діяльності, не отримувала доходу та подавала до податкової служби нульові звіти. На початку 2020 року подала заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, повністю пройшла процедуру припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця відповідно до вимог чинного законодавства, подала ліквідаційну звітність в податкову службу, та унаслідок чого була знята з обліку як ФОП, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з`явився запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, дата запису: 13.02.2020, номер запису: 25560060003041829, підстава: 3 власне рішення. Тобто підприємницька діяльність була припинена у встановленому законом порядку. Ніяких повідомлень про наявність податкового боргу, боргу по сплаті єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ), або будь-яких інших непогашених зобов`язань мені, ані у особистий податковий кабінет, ані через мобільний застосунок «Дія», ані засобом поштового зв`язку, не надходило.

У листопаді 2025 року в особистому електронному податковому кабінеті побачила що їй, як фізичній особі-підприємцю податковою службою нараховано борг по сплаті ЄСВ у розмірі 29293,44 грн. 03.12.2025 року звернулася до Головного управління ДПС в Одеській області з заявою щодо надання інформації стосовно боргу з ЄСВ. Листом № 51004/6/15-32-13-05-06 від 26.12.2025 ГУ ДПС в Одеській області повідомило, що ОСОБА_1 «в автоматичному режимі проведені нарахування з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю на загальній системі оподаткування за: 2017 рік (січень-грудень) у сумі 8448,00 грн; 2018 рік (січень-грудень) у сумі 9828,72,00 грн; 2019 рік (січень-грудень) у сумі 11016,72 грн. Таким чином заборгованість станом на 17.12.2025 року з єдиного внеску у сумі 29293,44 грн необхідно сплатити.»

Вважаючи такі дії ГУ ДПС в Одеській області протиправними, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді від 06.04.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження у адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст.262 КАС України).

20.04.2026 до суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що дії по нарахуванню внеску вчинені правомірно.

22.04.2026 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, у яких заявник на позовних вимогах наполягає.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем у період з 25.04.2006 по 13.02.2020.

Як зазначає позивач, не заперечує відповідач та вбачається з листів Головного управління ДПс в Одеській області від 26.12.2025 №51004/6/15-32-13-05-06 (а.с.33-34), від 17.02.2026 №3803/6/15-32-24-07-10 (а.с.39-41), позивачу в автоматичному режимі проведені нарахування з єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю на загальній системі оподаткування за:

-2017 рік 8448,00 грн;

-2018 рік 9828,72 грн;

-2019 рік 11016,72 грн.

Вважаючи дії Головного управління Державної податкової служби в Одеській області щодо нарахування єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , за період з 2017 року по 2019 рік у розмірі 29293,44 грн протиправними, позивач звернулась до суду.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.

Абзацом другим статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України, податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Водночас нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Виключно Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 статті 2).

Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об`єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу) (частина дванадцята статті 9 Закону).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органам у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах встановлених законом.

Відповідно до ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Виконанням податкового обов`язку згідно з п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до частини першої ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Відповідно до пункту 14.1.39 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно із положеннями пункту 14.1.153 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України обумовлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Повертаючись до обставин даної справи, позивач вважає протиправними дії Головного управління Державної податкової служби в Одеській області щодо нарахування єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , за період з 2017 року по 2019 рік у розмірі 29293,44 грн.

Суд підкреслює, що відповідно до підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Позивачу слід врахувати, що відповідно до пункту 19 статті 4 КАС України індивідуальний акт (який може бути предметом оскарження до суду) - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Тобто, обов`язковою ознакою акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Отож, позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його переконання, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Суд зазначає, що обов`язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України.

Цей обов`язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою. А відтак позивач має сформулювати зміст позовних вимог з урахування наведених правових норм.

На переконання суду, доводи позивача щодо протиправності дій податкового органу щодо нарахування єдиного соціального внеску, можуть бути перевірені адміністративним судом у разі звернення особи з позовом про визнання протиправним і скасування рішення, яким порушено права, свободи або законні інтереси позивача, прийнятого за результатами вчинення спірних дій.

Твердження позивача щодо неправомірного нарахування можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, в основу яких покладені згадувані дії, що передують прийняттю рішення.

У даному випадку, самостійним предметом оскарження до суду в розумінні КАС України може бути рішення контролюючого органу як індивідуальний акт, який породжує певні права та обов`язки для позивача, а не дії щодо нарахування податкових зобов`язань, як вважає позивач.

Так, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Верховний Суд у справі № 640/11938/20 зазначає: порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19 вказано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги (п. 54).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 та у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 22.04.2021 у справі №640/2291/20, від 13 квітня 2022 року у справі №620/3527/20.

Водночас, аналізуючи вказані вище положення законодавства, вбачається, що дії контролюючого органу з нарахування внеску, є способом реалізації наданої суб`єкту владних повноважень компетенції.

Відповідні доводи про незаконність таких нарахувань, можуть були включені до обґрунтувань позову при оскарженні винесених за результатами таких нарахувань рішень, які саме створюють для такого суб`єкта значущі наслідки.

Суд вважає, що оскаржувані позивачем дії на момент звернення з цим позовом до суду, не порушують жодних прав, свобод або інтересів позивача. При цьому, неправомірність дій контролюючого органу не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками таких дій.

Відтак, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача стосовно нарахування єдиного соціального внеску, не є правовими інструментами, які встановлюють відповідальність для позивача, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.