Рішення № 136367546, 08.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8423/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 26 березня 2026 року надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Стіллі до Одеської митниці, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA500110/2026/000054/2 від 19.03.2026 року, прийняте Одеською митницею;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіллі» в обґрунтування позовних вимог зазначило, що ним було подано достатньо доказів на підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом. Проте Одеською митницею, всупереч вимогам діючого законодавства за результатами опрацювання поданих митних декларацій та документів, винесена картка відмови у прийнятті митної декларації та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Позивачем наголошувалося, що Одеською митницею в оскаржуваному рішенні не наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не зазначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

Позивач не погоджується із зазначеними у рішенні доводами митного органу та стверджує, що подані ним документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують митну вартість товару.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці, містились розбіжності та були відсутні всі відомості що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст.54 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VІ, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митного органу у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

Таким чином, на переконання відповідача, Одеська митниця, під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, а також картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підставі для задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі».

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

15 квітня 2026 року від Одеської митниці до суду надійшов відзив на позов та клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року в задоволенні заяви представника Одеської митниці про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін адміністративної справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару відмовлено.

Станом на 08 травня 2026 року будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

18.07.2022 року між RUIAN TONGQI SHOES CO., Ltd (Продавець) та ТОВ «СТІЛЛІ» (Покупець) укладено Контракт № 1, за умовами якого продавець зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар взуття.

Згідно з п. 1.5. Контракту № 1 номенклатура товару та ціни визначаються у Додатках до цього Контракту, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.1. Контракту № 1 всі ціни визначаються у пропозиціях продавця і встановлюються у Доларах США. Продавець не має права змінювати ціни з моменту надання пропозиції.

Згідно з п. 2.2. Контракту № 1 загальною вартістю Контракту є ціна всіх товарів, погоджених сторонами у Додатках протягом дії цього Контракту.

Згідно з Додатковою угодою від 19.07.2022 року до Контракту № 1 сторони вирішили викласти п. 3.1. Контракту № 1 в новій редакції: 3.1. Умови поставки: (базові умови) FOB.

15.01.2026 року на виконання умов Контракту № 1 продавцем було виставлено Інвойс № 225 з переліком товарів на загальну суму 43521,49 доларів США.

19.03.2026 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості № UA500110/2026/000054/2, яке обґрунтовано наступним:

1. Згідно п.2.6 договору транспортного експедирування умови і особливості перевезення сторони взаємно узгоджують в заявці, яка є невід`ємною частиною даного договору, і згідно п.2.7. цього договору остаточна вартість і перелік послуг можуть уточнюватись Актом і рахунками із зазначенням фактичного обсягу наданих послуг. Наразі, в пакеті документів наданих декларантом, - відсутня заявка та Акт щодо умов та обсягу фактично наданих послуг;

2. В наряді від 12.03.2026 № 26343 зазначено, що контейнер HAMU5031143 з заявленим вантажем прибув в Україну на морському судні HARRISON, а в поданому коносаменті зазначено судно SPEED 603W,- що свідчить про перевантаження товару за межами України і наявність додаткових витрат на перевезення, пов`язаних з портовими витратами, зберіганням та завантаженням на інше судно в іноземному порту, інформація і документи щодо яких відсутні у пакеті документів;

3. У наданому коносаменті наявні відомості щодо місця видачі SHENZHEN(Китай), але при цьому зазначено маршрут прямування товару NINGBO(Китай)Chornomorsk(Україна), і інформація щодо витрат на перевезення товару з пункту SHENZHEN(Китай) до порту NINGBO(Китай) відсутня у товаросупровідних документах;

4. Відповідно до п.6 ч.10 ст.58МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, додаються такі складові митної вартості, як витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до місця ввезення на митну територію України. Отже, у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даних складових митної вартості товару;

5. У випадку якщо покупець бажає, то він може самостійно вжити заходів до забезпечення страхування вантажу, за наявності такі витрати теж додаються до ціни товару (п.7ч.10ст.58МКУ). Документи про наявність або відсутність витрат на страхування товарів покупцем до кордону України не надано.

Поставлений товар було випущено у вільний обіг за результатом сплати позивачем різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, відповідно до розділу X Митного кодексу України.

Товар було випущено у вільний обіг за МД 26UA500110002249U8. Згідно з п. 47 (Подробиці розрахунків) визначено розмір гарантії (тобто додаткових платежів на підставі оскаржуваного рішення про коригування митно вартості) загальною сумою 570432,34 грн (178260,11 грн за кодом 020 та 392172,23 грн за кодом 028).

Позивач, вважаючи, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, таким, що прямо суперечить нормам та вимогам Митного кодексу України, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність наданих позивачем доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що оскаржуване рішення та картка відмови є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Джерела права та висновки суду

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно частини 1 статті 49 Митного кодексу України (далі МК України): митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно з частиною 4 статті 53 МК України , у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

У частині 5 статті 53 МК України зазначено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У відповідності до частини 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 2 статті 54 МК України , контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

У частині 3 статті 54 МК України зазначено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 7 статті 54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У відповідності до частини 3 статті 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу .

Відповідно до частини 4 статті 57 МК України, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з частиною 2 статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язок доведення митної ціни товару покладений на декларанта, а у митного органу, у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є право витребувати додаткові документи.

Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд зазначає, що сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є, зокрема, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України заборонено.

Як встановлено судом, при перевірці митної декларації та поданих до неї документів, митний орган виявив, на його думку, наявність розбіжностей у поданих документах, та у порядку ч.2,3 ст.53,54 МК України, запитав додаткові документи, які б могли спростувати виявлені митним органом розбіжності.

Щодо витрат на транспортування товарів, суд зазначає наступне.

Ч. 2 ст. 53 МК України передбачає надання документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

При цьому вказано норма не встановлює конкретних вимог щодо виду таких документів.

Згідно з наказом МФУ № 599 від 24.05.2012 року, на який посилається відповідач, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: -рахунок-фактура (акт виконаних роб іт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів.

Згідно з положеннями п. 4.3. Договору транспортного експедирування, вартість транспортно-експедиторських послуг за даним договором також може бути визначена, зокрема, у рахунках-фактури.

В підтвердження транспортних витрат декларантом було надано відповідачу Рахунок на оплату від експедитора, який містить детальну вартість кожного виду транспортних витрат та охоплює транспортні послуги за весь маршрут транспортування товарів від постачальника до митної території України. Надання виставленого рахунку на підтвердження транспортних витрат повністю узгоджується з МК України, наказом МФУ № 599 від 24.05.2012 року та умовами договору.

Також необхідно зазначити, що Верховний Суд у своїх висновках неодноразово наголошував, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами (постанови ВС № 804/16553/14 від 31.05.2019 року та № 803/718/17 від 07.07.2023 року).

Крім того відповідачу також було надано довідку експедитора про вартість міжнародного перевезення вантажу.

З наведеного вбачається, що відповідач безпідставно відхилив зміст рахунку на оплату транспортних послуг.

Щодо транспортування товарів (в частині операцій розвантаження та перевантаження в порту), суд зазначає наступне.

Згідно Довідки про вартість міжнародного перевезення вантажу ТОВ «Інтер Транс Лоджістікс», зазначена вартість перевезення вантажу за весь маршрут від порту Ningbo (Китай) до порту України. Тобто вартість включає всі витрати за весь маршрут прямування від країни постачальника до країни покупця.

З поданих декларантом документів не вбачається, що витрати з перевантаження підлягають окремій оплаті і що вони не включені в загальну вартість перевезення.

Такі ж відомості містяться і у виставленому експедитором рахунку на оплату, а саме: у ньому зазначена вартість за «морське перевезення за межами державного кордону». Також у рахунку окремо визначені локальні портові витрати за межами державного кордону.

Згідно п. 2.1 Договору транспортного експедирування, У відповідності до цього Договору, Експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Клієнта надавати транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з організацією та забезпеченням перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів Клієнта, у відповідності до Стандартів надання послуг.

Згідно п. 2.2 Договору транспортного експедирування, Експедитор надає Клієнту, на умовах, передбачених цим договором, всі види допоміжних і супутніх послуг, пов`язаних з належним здійсненням транспортного експедирування та перевезенням вантажів, в тому числі, але не обмежуючись, виконує роботи, пов`язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, сортуванням, складуванням, зберіганням вантажу; веде облік руху вантажу по маршруту слідування; організовує спеціалізовану охорону вантажу, а також його супровід силами Експедитора; здійснює перевірку і оформлення товаросупровідної документації, а також її розсилання за належністю; надає інші види супутніх послуг.

Згідно п. 3.1.1 Договору транспортного експедирування, при виконанні своїх зобов`язань за цим договором Експедитор: зобов`язаний відповідно до предмету Договору представляти інтереси Клієнта у взаємовідносинах з перевізниками, портами та іншими третіми особами, пов`язаними з перевезенням, перевалкою і транспортно-експедиторським обслуговуванням (далі по тексту- ТЕО) зовнішньоторговельних вантажів Клієнта.

Згідно п. 3.1.2 Договору транспортного експедирування, при виконанні своїх зобов`язань за цим договором Експедитор: зобов`язаний надавати послуги з організації перевезення вантажу, вантажно розвантажувальних робіт, зберігання вантажу, а також проводити розрахунки з портами та іншими організаціями за виконання таких робіт за дорученням, в інтересах і за рахунок Клієнта.

Згідно п. 4.2. Договору транспортного експедирування, Послуги Експедитора, а також витрати, затрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, сплачуються Клієнтом на умовах 100% передоплати або за фактом надання послуг на підставі виставленого Експедитором рахунку. У разі виникнення в Експедитора додаткових витрат, витрат по оплаті штрафів і проведенні інших платежів в інтересах Клієнта та пов`язаних з виконанням цього Договору, Експедитор виставляє Клієнту додатковий рахунок, який оплачується Клієнтом.

З наведеного вбачається, що Експедитор надає декларанту комплексну послугу з експедирування вантажу від постачальника до покупця. При цьому експедитор самостійно вживає заходи щодо організації такого перевезення, в тому числі укладає договору з третіми особами, несе всі необхідні витрати на користь таких осіб. За результатами перевезення експедитор виставляє покупцю рахунок на оплату транспортних послуг, який містить всі складові витрат, пов`язаних з таким перевезенням. При цьому декларант самостійно не укладає жодних додаткових договорів з іншими особами та не здійснює жодних оплат на користь таких осіб.

Відповідний виставлений рахунок експедитора, який містить загальну вартість перевезення, було надано митному органу. Жодних додаткових рахунків, пов`язаних з додатковими транспортними витратами декларанту не було виставлено.

У зв`язку з цим намагання відповідача виокремити певні елементи з комплексної послуги транспортування (такі як доставка до місця навантаження, роботи з перевантаження та ін.) та затребувати окремі договори на такі послуги і окремі платіжні документи є безпідставними і не узгоджуються з умовами договору транспортного експедирування.

Щодо місця видачі коносаменту та транспортування до порту відправлення.

Згідно з наданим інвойсом, поставка товарів відбувається на у мовах FOB Ningbo.

Згідно з Інкотермс (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати), FOB, FREE ON BOARD (... named port of shipment), ФРАНКО-БОРТ (... назва порту відвантаження). Термін "франко-борт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. Термін FOB зобов`язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом.

Тобто у даному випадку всі посилання на будь-які можливі витрати покупця на транспортування товарів до порту відправлення є недоречними, оскільки за умовами FOB всі витрати до порту відправлення несе саме продавець.

Крім того, митний орган навмисно змішує поняття місце видачі коносамента (тобто місце його оформлення) та місце відправлення товарів (тобто порт відправлення товарів), що не обов`язково має співпадати.

Щодо страхування товарів, суд зазначає наступне.

Згідно з умовами наданого інвойса (4-ий рядок після переліку товарів), страхування не здійснюється.

З наданих декларантом документів безсумнівно і однозначно можна встановити вартість придбаного товару, зокрема, ціна зазначена в Інвойсі відповідно до вимог Контракту.

У поданих документах відсутні будь-які суперечності та неповнота, які могли б вплинути на вартісні характеристики оцінюваного товару.

Відповідач лише формально послався на ненадання повного переліку витребуваних документів, не зазначивши які саме обґрунтовані сумніви щодо вартості товару залишились не усунутими.

Ігноруючи положення чинного законодавства України відповідач прийняв оскаржувані Рішення та здійснив розрахунок митної вартості за резервним методом, обмежившись загальною фразою про те, що декларантом заявлені не повні відомості про митну вартість товару, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, не вказав які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, а також не зазначив, чому саме з документів, які було подано декларантом неможливим є встановлення даних складових.

Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами.

Отже вимога митниці щодо подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, є безпідставною, оскільки необхідній перелік документів, що підтверджують складові митної вартості товарів був наявний у митного органу.

Інших документів, затребуваних митницею надати декларантом позивача було неможливо, у зв`язку з їх відсутністю.

Таким чином митний орган має право витребувати додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості, але це право виникає лише в передбачених законом випадках, а саме: у разі якщо документи, що подаються декларантом містять розбіжності, наявні ознаки підробки, або неповноту відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зазначені обставини митним органом, на думку суду, не було доведено.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду №809/1174/17 від 27.07.2018 року; №820/17417/14 від 21.02.2018 року.

При цьому, неподання документів, витребуваних митницею, не є підставою для відмови в митному оформленні товару, оскільки для прийняття такого рішення митний орган повинен довести, що подані до митного оформлення документи в своїй сукупності не дають можливість здійснити митне оформлення товару за методом, обраним декларантом. У ході розгляду документів такі обставини відповідачем не доведені.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що документи, подані позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених ч. 2 ст. 53 МК України та не містять розбіжностей.

Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не зазначив про наявність жодних

розбіжностей у числових показниках сплачених декларантом сум та проігнорував подані

декларантом додаткові документи та пояснення.

Відповідачем не вказано, які саме конкретні розбіжності або невідповідності в поданих позивачем до митного оформлення документах стали підставою для невизнання встановленої ним митної вартості товару, як і не наведено обставин, що вплинули на таке коригування; зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів не вбачається, який саме показник ціни придбаного товару, на думку відповідача, був сумнівним чи/або помилковим, що є підставою для визнання незаконним та скасування рішення митного органу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 року у справі №820/307/17.

При цьому суд зазначає, що витребування додаткових документів у позивача було обґрунтовано формальними підставами (всіма переліченими у ч. 3 ст. 53 МК України підставами).

При цьому, відповідачем не було зазначено яких саме відомостей не вистачає;

проігноровано документи, надані позивачем, якими підтверджується як ціна товарів так і

розмір фактичної сплати за такі товари; не зазначено конкретних розбіжностей щодо

числових значень складових митної вартості імпортованих товарів.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що

витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може

мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих

декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 р. у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до

запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме

складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 р. у справі №820/263/17 дійшов висновку, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості

товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість

витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні

дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

З викладеного можна дійти висновку, що відповідачем було формально запитано всі

документи, які передбачені статтею 53 МК України без зазначення конкретних розбіжностей

задекларованої позивачем митної вартості, тому такий запит відповідача не мав на меті та на

стосувався визначення митної вартості товару.

Відсутність належного обґрунтування митним органом причин та суті запиту додаткових документів є однією із підстав для подальшого визнання рішення про коригування митної вартості протиправним.

Щодо обраного відповідачем методу митної вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов`язково зазначаються помер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).

Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось.

Частиною 1 ст. 57 МК встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому частинами 2, 3, 6 ст.57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості ігноруючи попередні методи при об`єктивній можливості їх застосування.

В рішенні про коригування митної вартості зазначає, що "у митного органу відсутня інформація стосовно операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами", внаслідок чого він застосовує саме резервній (6) метод.

Митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п. 2 ч. 1 ст.57 Митного кодексу України, у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичного, подібного (аналогічного) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі №809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у постанові від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14.

Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.

Отже, вказані позивачем при декларуванні товару відомості не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.

Висновки відповідача про заниження позивачем митної вартості товару та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товару.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення, прийняті Одеською митницею, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Звежинський проти Польщі», заява №34049/96 відповідно до п.71 якого суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності (цит. вище справа Брумареску). Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (див. рішення у справі «Pressos Compania Naviera S. A. та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995, серія A, N 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (див. цит. вище рішення у справі Спорронга і Льонрота. При цьому, п. 73 суд підкреслює, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (див. цит. вище рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок.

Крім цього, згідно рішення у справі «TOB «Полімерконтейнер» проти України», заява №23620/05, відповідно до п.17 суд повторює, що будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, пп. 69-73, серія А №52).

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, наявні в справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення щодо визначення (коригування) митної вартості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» у загальній сумі 6 845,19 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500110/2026/000054/2 від 19.03.2026 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Стіллі» суму сплаченого судового збору в розмірі 6 845,19 грн. (шість тисяч вісімсот сорок п`ять гривень дев`ятнадцять копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіллі» (Грецька площа, буд. 1, оф. 201-Б, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 44601800).

Відповідач: Одеська митниця, як відокремлений підрозділ Державної митної служби України (вул. Лип Івана та Юрія, буд.21А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631).

Суддя С.О. Cтефанов