Рішення № 136366433, 07.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2026 року справа №320/3845/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та до Міністерства оборони України (адреса 03168, місто Київ, проспект Повітряних Сил,6 РНОКПП 00034022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 та до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд: (з урахуванням уточненої позовної заяви):

-Визнати дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди протиправними.

-Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 , заборгованість з невиплаченої додаткової винагороди в розмірі 221 100 грн 00 коп.

-Визнати протиправною бездіяльність з боку посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненаданні позивачу обґрунтованої відповіді на неодноразові рапорти позивача, незабезпеченні його ознайомлення з наказами стосовно проходження військової служби, невиконання вимог закону в частині повноти виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, неознайомлення ОСОБА_1 з особовою справою перед звільненням, а також Міністерства оборони України, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 обґрунтованої відповіді на його неодноразові звернення на «гарячу лінію», незабезпеченням контролю за виконанням цих імперативних вимог законодавчих та підзаконних актів військовою частиною.

-Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 та Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 , 25 000 грн. 00 коп. відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідачів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 постановлено витребувати у Військової частини НОМЕР_2 документи, що стали підставою для підписання наказу про виведення поза штат наказ від 06.10.2023 № 92-РС, документи щодо обліку робочого часу ОСОБА_1 під час проходження військової служби у даній військовій частині; - докази направлення відповіді на рапорти ОСОБА_1 .

На виконання вказаної вище ухвали Відповідач 05.05.2026 скерував до суду докази, а саме: - витяг з наказу: №92РС від 06.10.2023р., про увільнення від займаної посади та зарахування у розпорядження старшого солдата ОСОБА_1 .;- копія відповіді (вих.. №8358 від 12.12.2024р.) та доказ її направлення Позивачу;- копія відповіді (вих.. №1079 від 17.02.2025р.) разом із додатками.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 05.10.2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та зарахований до військової частини НОМЕР_2 . У подальшому проходив службу на посадах старшого майстра-гранатометника, начальника електростанції та номера обслуги, помічника кулеметника. Згідно з довідкою №1220 від 29.04.2024 року позивач у періоди з 12.03.2023 по 18.04.2023 та з 22.05.2023 по 05.10.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи у населених пунктах Бахмут, Іванівське та Часів Яр Донецької області. Це підтверджується бойовим розпорядженням командира НОМЕР_4 ОМБр №530 від 21.03.2023 року та журналом бойових дій військової частини НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що з 02.08.2023 року неодноразово звертався до медичної служби ВЧ НОМЕР_2 зі скаргами на проблеми сечовиведення та біль у лівій частині тулуба, однак належної допомоги не отримав. Після погіршення стану здоров`я 04.10.2023 року його направлено до медичного закладу, а 05.10.2023 року до КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського», де діагностовано сечокам`яну хворобу, гідронефроз зліва, хронічний обструктивний пієлонефрит у стадії загострення та інші захворювання. 06.10.2023 року позивачу проведено операцію з внутрішнім дренуванням лівої нирки, однак стан залишався ускладненим. 30.10.2023 року йому проведено операцію з видалення лівої нирки у зв`язку з гострим гнійним ускладненим пієлонефритом, множинними карбункулами лівої нирки та некрозом паренхіми. 19.01.2024 року, згідно з довідкою ВЛК №1545, позивача визнано обмежено придатним до військової служби. За результатами огляду МСЕК йому встановлено інвалідність ІІ групи довічно, що підтверджується довідкою від 26.03.2024 року. 04.08.2024 року згідно зі свідоцтвом про хворобу №17604 позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Позивач зазначає, що з 19.01.2024 року по 11.12.2024 року, попри статус обмежено придатного, він продовжував проходити службу у ВЧ НОМЕР_2 , залучався до чергувань, нарядів, караулів та господарських робіт, за винятком участі у бойових діях. 24.03.2024 року позивача усно повідомили про зарахування у розпорядження командира. Водночас наказ, його номер, дату, підстави та процедуру такого зарахування йому не повідомили, з наказом не ознайомили, іншу посаду не запропонували. Неодноразові звернення до стройової частини ВЧ НОМЕР_2 залишались без реагування, рапорти не реєструвались. 12.04.2024 року ОСОБА_1 подав командиру батальйону ОСОБА_2 рапорт щодо ознайомлення з наказом про зарахування у розпорядження. Рапорт зареєстровано за №1777 із резолюцією «Надати відповідь», однак до моменту звільнення відповідь не була надана. Позивач також звертався на гарячу лінію Міністерства оборони України із заявами №РО-17291800 від 20.05.2024 року, №РО-17291800/2 від 11.10.2024 року та №РО-17291800/3 від 18.11.2024 року щодо бездіяльності ВЧ НОМЕР_2 , проте відповіді по суті не отримав. 10.04.2024 року позивача визнано особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи довічно. 11.12.2024 року наказом командира ВЧ НОМЕР_2 №353 його звільнено зі Збройних Сил України у відставку з виключенням з військового обліку. ОСОБА_1 вказав, що відповідно до його банківської виписки, у 2024 році виплачувалося зменшене грошове забезпечення: зокрема, за лютий-липень 2024 року по 738,75 грн щомісячно, а за серпень-листопад 2024 року по 770,52 грн щомісячно. За розрахунком позивача, недоплата додаткової грошової винагороди за лютий-грудень 2024 року становить 221 100 грн, тобто по 20 100 грн за кожен місяць. Позивач вважає, що бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 та Міністерства оборони України полягає у ненаданні обґрунтованих відповідей на його рапорти і скарги, неознайомленні з наказами щодо проходження служби, ненаданні доступу до особової справи перед звільненням, невиплаті належного грошового забезпечення, а також у незабезпеченні Міністерством оборони України належного контролю за діями військової частини. На переконання позивача, така бездіяльність порушує його права та законні інтереси як військовослужбовця. Унаслідок цього він зазнав моральних страждань, відчуває занепокоєння, незахищеність, має порушення сну, погіршення стану здоров`я та потребує додаткового лікування. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 25 000 грн. Таким чином, ОСОБА_1 просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18.09.2025 Міністерство оборони України, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, скерувало письмовий відзив.

Сторона відповідача вважає, що ОСОБА_1 у позовній заяві після надання судом строку для уточнення позовних вимог, не навів належних аргументів щодо порушення саме Міністерством оборони України його прав як військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 . Із самої позовної заяви вбачається, що 24.12.2024 року позивач отримав відповідь від військової частини НОМЕР_2 на своє звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України. При цьому зміст позовних вимог свідчить, що позивач фактично не погоджується саме з відповіддю військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення при звільненні. Міністерство оборони України зазначає, що військова частина НОМЕР_2 не перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Міністерства оборони України, а є військовою частиною Збройних Сил України, яка належить до підпорядкування Сухопутних військ Збройних Сил України. Відповідач вважає, що ця інформація є відкритою та була відома позивачу як військовослужбовцю зазначеної військової частини. На думку Міністерства оборони України, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства з питань, які стосуються проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , тобто з питань, вирішення яких належить до компетенції командира військової частини НОМЕР_2 . Відповідач зазначає, що порядок розгляду рапортів військовослужбовців урегульований Порядком, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, зокрема через мобільний застосунок «Армія+». Відповідач вважає, що ОСОБА_1 фактично направив до нього рапорт щодо питання, яке не належить до компетенції та повноважень Міністерства оборони України. Відповідач посилається на пункт 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, відповідно до якого грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини, за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні та на підставі наказу командира. За позицією відповідача, позивач мав право подати рапорт саме до своїх безпосередніх командирів відповідно до Порядку №531. Згідно з цим Порядком, з питань, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби, а також з особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира, а якщо він не може вирішити порушене питання до наступного прямого командира. Міністерство оборони України вказує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до наступного прямого начальника командира військової частини НОМЕР_2 , а саме до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_1 , із рапортом та необхідними документами. У зв`язку з цим відповідач вважає, що підстав для визнання бездіяльності Міністерства оборони України протиправною немає, а позовні вимоги до Міністерства є передчасними та безпідставними. Окремо Міністерство оборони України звертає увагу на пропущення позивачем строку звернення до суду, зокрема строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, а також строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. З огляду на викладене, Міністерство оборони України просить суд прийняти поданий відзив, врахувати наведені у ньому доводи під час розгляду справи та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії у повному обсязі.

10.10.2025 Військова частина НОМЕР_2 подала до суду письмовий відзив.

У відзиві відповідач зазначає, що підстави для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 20 100 грн були відсутні, оскільки наданими медичними документами підтверджено захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини та проходженням військової служби, а не поранення, контузію, травму чи каліцтво, з якими закон пов`язує право на таку виплату. Також відповідач вказує, що позивач був зарахований у розпорядження командира наказом №279 від 06.10.2023 року, а після спливу двох місяців перебування у розпорядженні йому виплачувалось грошове забезпечення відповідно до вимог Порядку №260. Крім того, відповідач заперечує наявність протиправної бездіяльності, посилаючись на те, що рапорти позивача датовані 09.12.2024 року, а поштові відмітки не дають можливості достеменно встановити факт та адресу їх направлення. Також зазначено, що звернення позивача на гарячу лінію Міністерства оборони України були опрацьовані, а відповіді направлені позивачу та Міністерству оборони України. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідачів, факту заподіяння шкоди, причинно-наслідкового зв`язку та належних доказів моральних страждань чи погіршення стану здоров`я, у зв`язку з чим вимога про стягнення 25 000 грн є необґрунтованою.

21.10.2025 ОСОБА_1 скерував письмову відповідь на відзив, у якій зазначає, що ВЧ НОМЕР_2 отримала позов ще 29.08.2025 року, однак подала відзив із пропуском строку, посилаючись на перебування особового складу в районі бойових дій. На думку позивача, такі обставини не є поважними причинами, оскільки військова частина має електронний кабінет у ЄСІТС та уповноваженого представника, а доказів неможливості своєчасного подання відзиву не надано. Позивач також вказує, що до відзиву не долучено всіх витребуваних судом документів, зокрема довідок про нарахування грошового забезпечення за 2022 та 2024 роки, наказу №92-С від 06.10.2023 року та документів щодо обліку проходження служби. Частина наданих копій є неналежної якості та нечитабельною. Позивач звертає увагу, що підставою для виведення його поза штат визначено тривале лікування, однак станом на дату видання наказу від 06.10.2023 року він перебував на лікуванні лише два дні, що, на його думку, не відповідає вимогам Положення про проходження військової служби. Крім того, наказ №92-С, який став підставою для видання спірного наказу, відповідачем не надано. Позивач не погоджується із запереченнями щодо виплати додаткової винагороди у розмірі 20 100 грн, зазначаючи, що відповідна норма діяла на момент його звільнення, а такі виплати фактично здійснювались у 2023 році та були припинені у 2024 році. Також позивач зазначає, що підставою для направлення його на ВЛК була довідка про обставини поранення від 17.07.2023 №2397, тоді як відповідач після звернення до суду почав заперечувати факт поранення, посилаючись на захворювання. На думку позивача, така поведінка суперечить принципу добросовісності.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

У відзиві сторона відповідача просила суд розгляд справи здійснювати в судовому засіданні з викликом сторін.

Водночас, суд враховуючи зазначені обставини, обсяг та характер доказів у справі, для об`єктивного та повного з`ясування обставин справи, дійшов висновку, що розгляд даної справи слід проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Справа, що є предметом розгляду, до категорій спорів, для яких законом передбачено розгляду в порядку загального позовного провадження, не відноситься.

До того ж обсяг доказової бази та кількість учасників у даній справі не є значним.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Так, спрощене провадження (як з викликом, так і без виклику сторін) спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням в якому розглядаються безспірні вимоги.

Таким чином, суд вважає, що зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень, з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, підстави для задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відсутні.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 був мобілізований до лав Збройних Сил України 05.10.2022 року з метою забезпечення оборони держави.

Згідно з наказом командира №143 від 05.10.2022 року ОСОБА_1 було зараховано до військової частини НОМЕР_2 на посаду старшого майстра-гранатометника.

Наказом командира №58 від 27.02.2023 року позивача призначено на посаду начальника електростанції, а наказом №67 від 08.03.2023 року на посаду номера обслуги (помічника кулеметника), що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України №1220 від 29.04.2024 року.

02.08.2023 року позивач звертався до медичної служби ВЧ НОМЕР_2 зі скаргами на проблеми сечовиведення та болі з лівої сторони тулуба.

04.10.2023 року позивача направлено до медичного закладу у м. Барвінкове, а 05.10.2023 року до КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського» з діагнозом: сечокам`яна хвороба, камінь нижньої третини лівого сечоводу, гідронефроз зліва, хронічний обструктивний пієлонефрит та хронічний гастродуоденіт у стадії загострення, згідно з довідкою ВЛК №1545 від 19.01.2024 року.

06.10.2023 року позивачу проведено контактну лазерну літотрипсію конкременту нижньої третини лівого сечоводу з внутрішнім дренуванням лівої нирки ендопієловезикальним стентом.

21.10.2023 року позивача переведено до КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня» з діагнозом COVID-19 та гострий бронхіт, а 25.10.2023 року повторно направлено до Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського у зв`язку з підвищеною температурою.

30.10.2023 року позивачу проведено нефректомію зліва у зв`язку з гострим гнійним ускладненим пієлонефритом, множинними карбункулами лівої нирки та некрозом паренхіми.

16.11.2023 року позивача направлено до КП «ЛЛІЛ» ЛМР у м. Лубни до хірургічного відділення, а відповідно до виписки №11017/1545 від 01.12.2023 року його виписано та направлено до ВЧ НОМЕР_2 для подальшого проходження військово-лікарської комісії.

02.12.2023 року позивач прибув до тимчасового пункту дислокації ВЧ НОМЕР_2 у населеному пункті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії НВМКЦ «ГВКГ» №1545 від 19.01.2024 року на підставі статей 67-б, 4-г графи 2 Розкладу хвороб позивача визнано обмежено придатним до військової служби. У довідці також зазначено, що захворювання пов`язане із захистом Батьківщини.

Із довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №2397 від 17.07.2023 року, виданої військовою частиною НОМЕР_2 , вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 21.03.2023 року отримав опік правого ліктя, правого коліна ІІ ступеня, цефалгічний синдром та астеноневротичний стан під час виконання обов`язків військової служби у районі бойових дій у м. Бахмут Донецької області. У довідці зазначено, що поранення пов`язане із захистом Батьківщини та отримане за відсутності ознак алкогольного чи наркотичного сп`яніння. Підставою видачі довідки зазначено наказ командира військової частини НОМЕР_2 №615 від 08.07.2023 року.

Із свідоцтва про хворобу №17604 від 16.07.2024 року, виданого гарнізонною військово-лікарською комісією НВМКЦ «ГВКГ», вбачається, що ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. У свідоцтві зазначено діагнози, зокрема: сечокам`яна хвороба, стан після нефректомії зліва, хронічна хвороба нирок ІІІ стадії, хронічний гастродуоденіт, а також вказано, що захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, пов`язане з проходженням військової служби.

Із витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України №6560 від 05.09.2024 року вбачається, що захворювання ОСОБА_1 , зокрема сечокам`яна хвороба, стан після нефректомії зліва, хронічна хвороба нирок, визнані такими, що пов`язані із захистом Батьківщини. У витягу також зазначено, що підставою для такого висновку є довідка про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України №1220 від 29.04.2024 року.

Із довідки військової частини НОМЕР_2 №1220 від 29.04.2024 року про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 у періоди з 12.03.2023 року по 18.04.2023 року та з 22.05.2023 року по 05.10.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи у населених пунктах Бахмут, Іванівське та Часів Яр Донецької області. Підставами зазначені бойове розпорядження командира НОМЕР_4 ОМБр №530 від 21.03.2023 року та журнал бойових дій військової частини НОМЕР_2 інв. №120дск від 01.03.2023 року.

Судом встановлено, що за результатами огляду МСЕК позивачу встановлено інвалідність ІІ групи довічно, що підтверджується довідкою від 26.03.2024 року.

10.04.2024 року Управлінням соціального захисту населення Дарницької районної адміністрації м. Києва позивача визнано особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи довічно відповідно до пункту 11 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 .

Судом встановлено, що у період з 19.01.2024 року по 11.12.2024 року позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 як особа, обмежено придатна до військової служби, виконуючи чергування, наряди, караули та господарські роботи без участі у бойових діях. Обставина підтверджується поясненнями позивача та фактом перебування на службі до моменту звільнення.

24.03.2024 року у стройовій частині позивача було усно повідомлено про зарахування його в розпорядження командира батальйону. На звернення позивача щодо ознайомлення з наказом, підставами та процедурою такого зарахування, а також щодо причин непризначення на іншу посаду відповіді надано не було. Обставина підтверджується рапортом від 12.04.2024 року.

У подальшому позивач звертався до стройової частини ВЧ НОМЕР_2 з проханням ознайомити його з особовою справою та зареєструвати рапорти щодо зарахування в розпорядження командира.

12.04.2024 року ОСОБА_1 особисто подав рапорт командиру батальйону ОСОБА_2 з проханням ознайомити його з наказом про зарахування в розпорядження. Рапорт зареєстровано за №1777 із резолюцією «Надати відповідь», однак станом на дату звільнення позивача відповіді надано не було.

Судом також встановлено, що позивач звертався на гарячу лінію Міністерства оборони України за номером 1545 зі зверненнями №РО-17291800 від 20.05.2024 року, №РО-17291800/2 від 11.10.2024 року та №РО-17291800/3 від 18.11.2024 року щодо бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , однак відповіді не отримав.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 №353 від 11.12.2024 року позивача звільнено зі Збройних Сил України у відставку з виключенням з військового обліку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

24.12.2024 року ОСОБА_1 отримав відповідь від ВЧ НОМЕР_2 на звернення, подане через гарячу лінію Міністерства оборони України, однак у листі не було надано відповідей по суті поставлених питань та не зазначено, на яке саме звернення надано відповідь.

Відповідно до грошового атестата №353 від 11.12.2024 року позивачу на день виключення зі списків особового складу було встановлено посадовий оклад у розмірі 600 грн, оклад за військовим званням 60 грн, а надбавка за вислугу років 5 % становила 30 грн.

Відповідно до довідок №3538 та №3539 від 11.12.2024 року позивачу у 2022-2024 роках нараховувались надбавка за особливості проходження служби, премія відповідно до наказу МОУ №260, надбавка за роботу з таємними виробами, носіями та документами, надбавка за службу в умовах режимних обмежень та надбавка за класну кваліфікацію. Середній розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення становив 18 830,79 грн, а загальна сума грошового забезпечення, врахована для обчислення пенсії, склала 226 221,18 грн, з яких 37 918,39 грн становила надбавка за особливості проходження служби, а 188 302,79 грн премії відповідно до наказу МОУ №260.

З банківської виписки встановлено, що у 2024 році позивачу з березня по липень щомісячно виплачувалось по 738,75 грн грошового забезпечення, а з серпня по листопад по 770,52 грн. Також позивачу виплачено допомогу на оздоровлення у розмірі 21 151,53 грн, допомогу при звільненні у такому ж розмірі, компенсацію за невикористані відпустки у розмірах 44 418,34 грн та 19 741,49 грн, а також разову виплату до Дня Незалежності України у розмірі 1 000 грн.

Із листа військової частини НОМЕР_2 №8358 від 12.12.2024 року вбачається, що звернення ОСОБА_1 , подане на гарячу лінію Міністерства оборони України, було розглянуто. У листі зазначено, що документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги направлено до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України. Також зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 №353 від 11.12.2024 року позивача звільнено із Збройних Сил України у відставку з виключенням з військового обліку, а грошове забезпечення він отримував відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року.

Із відповіді військової частини НОМЕР_2 №1079 від 17.02.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 з 05.10.2022 року по 11.12.2024 року, у період з 22.05.2023 року по 05.10.2023 року отримував додаткову винагороду на підставі наказів командира військової частини, а наказом №279 від 06.10.2023 року був зарахований у розпорядження командира військової частини. Також у документі зазначено, що з 30.01.2024 року позивачу нараховувалось грошове забезпечення у розмірі посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а щомісячна виплата після утримання військового збору становила 738,75 грн. Крім того, позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки у розмірі 21 473,51 грн щороку, разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 1 000 грн, компенсацію за невикористані дні відпустки за 2022 рік у сумі 45 094,77 грн, з яких виплачено 44 418,35 грн, компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2023-2024 роки у сумі 20 042,12 грн, з яких виплачено 19 741,49 грн, а також одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 21 473,63 грн, з яких після утримання військового збору виплачено 21 151,53 грн.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Висновки суду.

Щодо пропущення позивачем строку звернення до суду.

Приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022 року] положення статті 233 Кодексу законів про працю України , у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 Кодексу законів про працю України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 №353 від 11.12.2024 року позивача звільнено зі Збройних Сил України у відставку з виключенням з військового обліку на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Разом з цим, ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом 04.02.2025 року.

Таким чином позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Щодо невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Пунктом 8 зазначеної постанови установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168.

Згідно з абзацом 8 пункту 1-1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.

Норми Постанови, зокрема, абзацу 8 пункту 1-1, не ставлять право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди у розмірі 20 100 грн у залежність від ступеня тяжкості отриманого поранення (травми, контузії, каліцтва).

Визначальними юридичними фактами для виникнення такого права є: отримання поранення (травми), пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування військовослужбовця на лікуванні або у статусі, зумовленому лікуванням, зокрема, у розпорядженні командира військової частини.

Отже, у даному випадку ключове значення має те, що ОСОБА_1 був зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , проходив лікування у зв`язку із захворюванням та наслідками поранення, пов`язаними із захистом Батьківщини, а за результатами військово-лікарської комісії спочатку був визнаний обмежено придатним до військової служби, а в подальшому непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Судом встановлено, що довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №2397 від 17.07.2023 року, виданою військовою частиною НОМЕР_2 , підтверджується отримання ОСОБА_1 21.03.2023 року поранення під час виконання обов`язків військової служби у районі бойових дій у м. Бахмут Донецької області. У вказаній довідці зазначено, що поранення пов`язане із захистом Батьківщини.

Також судом враховано довідку військової частини НОМЕР_2 №1220 від 29.04.2024 року, відповідно до якої позивач у періоди з 12.03.2023 року по 18.04.2023 року та з 22.05.2023 року по 05.10.2023 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та захисту держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у населених пунктах Бахмут, Іванівське та Часів Яр Донецької області.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №1545 від 19.01.2024 року ОСОБА_1 на підставі статей 67-б, 4-г графи 2 Розкладу хвороб визнано обмежено придатним до військової служби.

Із відповіді військової частини НОМЕР_2 №1079 від 17.02.2025 року та довідок №3538, №3539 від 11.12.2024 року судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 №279 від 06.10.2023 року позивача зараховано у розпорядження командира військової частини.

Судом також встановлено, що після перебування у розпорядженні позивачу, починаючи з 30.01.2024 року, виплачувалось грошове забезпечення лише у розмірі окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та інших виплат, передбачених пунктом 5 розділу XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом МОУ №260 від 07.06.2018 року, а фактичний розмір щомісячної виплати після утримання військового збору становив 738,75 грн.

Крім того, свідоцтвом про хворобу №17604 від 16.07.2024 року та витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії №6560 від 05.09.2024 року підтверджується, що захворювання позивача пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до пункту 5 розділу XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом МОУ №260 від 07.06.2018 року, військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20 100 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт поранення позивача, його безпосередню участь у бойових діях, визнання його обмежено придатним до військової служби, зарахування у розпорядження командира військової частини, а також встановлено зв`язок захворювання із захистом Батьківщини, суд дійшов висновку, що позивач належить до категорії військовослужбовців, на яких поширюється дія вказаної норми.

Разом з тим, як встановлено судом, у період з лютого 2024 року по грудень 2024 року, а саме по день звільнення з військової служби, додаткова винагорода у розмірі 20 100 грн позивачу не виплачувалась, що підтверджується відповіддю військової частини НОМЕР_2 №1079 від 17.02.2025 року та банківськими виписками про рух коштів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди є протиправними, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення невиплачену додаткову винагороду за період з 01 лютого 2024 року по 11 грудня 2024 року у розмірі 20 100 грн щомісячно, загальна сума заборгованості становить 221 100 грн, яка підлягає стягненню з військової частини НОМЕР_2 на користь позивача.

За таких обставин, враховуючи предмет позову, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача необхідно задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 20 100 грн щомісячно за період з лютого 2024 року по грудень 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум, що не є втручанням у дискреційні повноваження останнього з огляду на таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

При цьому належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірні грошове забезпечення та додаткову винагороду з урахуванням раніше виплачених сум, а не стягнення їх з відповідача, враховуючи, що вони не були нараховані позивачу військовою частиною.

Водночас, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо невиплати грошового забезпечення суд відмовляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що у спірний період позивачу здійснювалась виплата грошового забезпечення, а спір фактично стосується ненарахування та невиплати додаткової винагороди.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідачів стосовно нерозгляду рапортів та звернень.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №160/6885/19.

Окрім того, колегія суддів у постанові вказує, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі 3813/4640/17.

У постанові Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином. у даному випадку, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності посадових осіб військової частини НОМЕР_2 та Міністерства оборони України, з огляду на наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивач звертався із рапортами та зверненнями до військової частини НОМЕР_2 та на гарячу лінію Міністерства оборони України, зокрема зверненнями №РО-17291800 від 20.05.2024 року, №РО-17291800/2 від 11.10.2024 року та №РО-17291800/3 від 18.11.2024 року.

Разом з тим, із відповіді військової частини НОМЕР_2 №1079 від 17.02.2025 року вбачається, що рапорти ОСОБА_1 від 19.12.2024 року були розглянуті військовою частиною, за результатами чого позивачу надано інформацію щодо проходження військової служби, виплати додаткової винагороди, перебування у розпорядженні командира військової частини, нарахування грошового забезпечення, виплати допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що Міністерство оборони України після отримання позовної заяви зверталось до військової частини НОМЕР_2 листом Головного управління військової юстиції №220/74/270 від 20.01.2025 року щодо надання документів, витребуваних позивачем, а після отримання ухвали суду від 28.08.2025 року повторно звернулось до ІНФОРМАЦІЯ_1 листом №220/4/3187 від 10.09.2025 року щодо забезпечення надання витребуваних судом документів.

Суд враховує, що сам по собі факт незгоди позивача зі змістом наданих відповідей або неповнотою, на його думку, наданої інформації не свідчить про протиправну бездіяльність відповідачів.

При цьому позовна вимога в частині визнання протиправною бездіяльності щодо «ненадання обґрунтованої відповіді», «незабезпечення контролю» та «неознайомлення з особовою справою» сформульована узагальнено та не містить конкретизації, які саме дії та у який спосіб відповідачі були зобов`язані вчинити, а також які саме норми закону ними порушено.

З огляду на встановлені обставини та наявність доказів розгляду звернень позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_2 та Міністерства оборони України протиправною у цій частині позовних вимог.

Щодо позовної вимоги виплатити позивачу відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідачів.

Позивач зазначає, що бездіяльність військової частини НОМЕР_2 та Міністерства оборони України полягала у ненаданні обґрунтованих відповідей на його неодноразові рапорти, звернення та скарги, неознайомленні його з наказами щодо проходження військової служби, невиконанні вимог законодавства у частині повноти виплати грошового забезпечення, неознайомленні з особовою справою перед звільненням, а також у незабезпеченні Міністерством оборони України належного контролю за виконанням військовою частиною вимог законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

На думку позивача, вказана бездіяльність порушує його права та законні інтереси як військовослужбовця, гарантовані законами України, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Позивач також зазначає, що внаслідок такого ставлення до нього як до військовослужбовця, який втратив здоров`я під час захисту Батьківщини, він відчуває психологічне напруження, занепокоєння та незахищеність, у зв`язку з чим погіршився стан його здоров`я та виникла необхідність у додатковому лікуванні.

У зв`язку з викладеним позивач вважає, що завдана йому моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 25 000 грн.

Так, для відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести факт її заподіяння, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних чи психічних), тривалість таких страждань, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та завданою шкодою.

Водночас позивачем не обґрунтовано та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральних страждань, їх характеру та тривалості, не доведено, у чому саме полягає завдана шкода, а також відсутні докази причинного зв`язку між заявленою шкодою та діями чи бездіяльністю відповідачів.

Крім того, судом встановлено, що відповідачами вчинено дії, спрямовані на розгляд звернень позивача та вирішення порушених у них питань, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що мала місце бездіяльність у розумінні адміністративного судочинства.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України.

Також відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій та як особа з інвалідністю II групи, що підтверджується відповідними копіями посвідчень, що містяться у матеріалах справи.

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та до Міністерства оборони України (адреса 03168, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 6 РНОКПП 00034022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 20 100 грн щомісячно за період з 01 лютого 2024 року по 11 грудня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.