Рішення № 136365296, 07.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року Справа № 160/4279/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №010737 від 27.01.2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивач не є автомобільним перевізником у розумінні статті 29 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт», спірна постанова є протиправною. Зазначив, що відповідач не розглянув справу у відповідності до принципу своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, а керувався лише фактом реєстрації автомобіля.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Витребувано від Державної служби України з безпеки на транспорті у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії всіх матеріалів, що були підставою для винесення постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №010737 від 27.01.2026 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що під час перевірки було виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Як наслідок, за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 27.01.2026 № 010737. Водій під час перевірки, не надав договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копію договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, інформацію на паперовому носії режимів праці та відпочинку водія з діючого та повіреного тахографа. В поясненнях, наданих відповідачу ФОП ОСОБА_1 від 26.01.2026 № 3-26, а також ТОВ «БАСТРАНС» від 26.01.2026 № 11-01/26, повідомляється, що транспортний засіб VOLKSWAGEN CRAFTER AE0814PB знаходиться у тимчасовому користуванні ТОВ «БАСТРАНС» згідно договору оренди № 22-03/24 від 15.03.24, при цьому в додатках до вказаних пояснень відповідний договір оренди відсутній. Отже, зважаючи на вищевказане, у посадових осіб Укртрансбезпеки не було підстав вважати, що належним користувачем транспортного засобу є особа відмінна від позивача.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги та зазначив, зокрема, що позивачем 15.03.2024 року було передано транспортний засіб «VOLKSWAGEN CRAFTER» з номерним знаком НОМЕР_1 у користування ТОВ «Бастранс», що підтверджується Тимчасовим реєстраційним талоном серії НОМЕР_2 від 15.03.2024 року, який є дійсним (чинним) до 15.03.2029 року. Наголошено, що позивачем до початку розгляду справи в Управлінні державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, було повідомлено, що транспортний засіб «VOLKSWAGEN CRAFTER» з номерним знаком НОМЕР_1 використовується ТОВ «Бастранс» з метою здійснення господарської діяльності та на підтвердження цього було надано копію тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_2 від 15.03.2024 року. Виходячи з наведеного, транспортний засіб «VOLKSWAGEN CRAFTER» з номерним знаком НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 , який не здійснює на вказаному транспортному засобі господарську діяльність з перевезення пасажирів, оскільки транспортний засіб «VOLKSWAGEN CRAFTER» з номерним знаком НОМЕР_1 перебуває у користуванні ТОВ «Бастранс», який здійснює на ньому господарську діяльність через водіїв, зокрема, ОСОБА_2 , який є найманим працівником ТОВ «Бастранс», що підтверджується наявним у матеріалах цієї справи листом від 23.02.2026 року №12-02/26. Відтак, позивач, не здійснює самостійну господарську діяльність на транспортному засобі «VOLKSWAGEN CRAFTER» з номерним знаком НОМЕР_1 .

Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

ОСОБА_1 з 30.09.2019 зареєстрований як фізична особа - підприємець, видfvb діяльності якого є: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний) 82.19 Фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність 82.11 Надання комбінованих офісних адміністративних послуг 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів 52.24 Транспортне оброблення вантажів 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду) 49.41 Вантажний автомобільний транспорт 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у. 49.32 Надання послуг таксі.

Судом встановлено, що 08.01.2026 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті у Дніпропетровській області на підставі Щотижневого графіку проведення рейдових перевірок та направлення на перевірку №ЕНР 000288 від 29.12.2025 проводилась рейдова перевірка транспортного засобу марки VOLKSWZGEN державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами перевірки державними інспекторами було складено акт №008158 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08.01.2026.

Відповідно до вказаного акту в ході перевірки транспортного засобу марки VOLKSWZGEN державний реєстраційний номер НОМЕР_3 співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було встановлено, що він належить ОСОБА_1 та на момент проведення перевірки виявлено порушення відсутні договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, інформація на паперовому носії режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 08.01.2026 р. з діючого та повіреного тахографа, чим порушено вимоги ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт». У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абзац третій частина 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 цього Закону.

Пояснення водія про причини порушень: водій від підпису та пояснень відмовився.

Повідомленням №2411/26.2/24-26 від 13.01.2026 позивача було викликано для розгляду справи на 27.01.2026 з 09:00 до 12:00.

26.01.2026 позивач листом №3-26 повідомив відповідача, що з 15.03.2024р. транспортний засіб VOLKSWAGEN CRAFTER р.н НОМЕР_1 знаходиться у тимчасовому користуванні ТОВ "БАСТРАНС" згідно договору оренди №22-03/24 від 15.03.24 р. На даний час ФОП ОСОБА_1 підприємницьку діяльність з перевезення пасажирів тимчасово не здійснює.

За результатами розгляду акту №008158 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08.01.2026 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №010737 від 27.01.2026 за порушення статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17 000,00 грн.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Неправомірність застосування штрафних санкцій позивач пов`язує зокрема, з тим, що вона у спірному випадку не виступала автомобільним перевізником, а отже до неї не можуть бути застосовані штрафні санкції.

Відтак, спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону № 2344-III.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом № 2344-ІІІ.

Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

На виконання вимог абз. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі Положення №103).

Відповідно до п. 1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із пп. 1 п. 4 Положення №103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Положення про територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті визначає організаційно-правовий статус, основні завдання, функції, повноваження та організаційні засади діяльності територіальних органів Укртрансбезпеки, утворених відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 196-р від 03.03.2020 "Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті".

Цим Положенням передбачено, що територіальний орган є структурним підрозділом апарату Укртрансбезпеки і забезпечує виконання покладених на Укртрансбезпеку завдань на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а такий, що утворений як міжрегіональний територіальний орган, - на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, на які поширюються його повноваження.

Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок № 1567).

За приписами п. 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, статтею 1 якого визначено, що: 1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до статті 29 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ст. 31 Закону № 2344-III, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Частиною першою статті 34 цього Закону передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Згідно зі статтею 39 Закону № 2344-III, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення пасажирів на законних підставах.

Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору про перевезення пасажирів надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Аналогічний висновок узгоджено з правовою позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 23 серпня 2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Судом встановлено, що транспортний засіб (марки VOLKSWZGEN державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ) належить ОСОБА_1 , за кермом цього транспортного засобу під час перевірки перебував водій ОСОБА_2 .

Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повного та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення пасажирів на законних підставах, проте наголошує, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору про перевезення пасажирів надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу.

Суд враховує, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом чотирнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вказаний правовий висновок відповідає позиції, яку викладено в постановах від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 та від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21.

Варто зауважити, що жодних документів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.

Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону № 2344-III.

Та обставина, що власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , має значення для з`ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.

Суд зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта від 08.01.2026 щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення пасажирів не підтверджена належними доказами.

Разом з цим, в позовній заяві позивач стверджує, що відсутність зазначених у цій постанові документів не може вважатися порушенням вимог законодавства України, оскільки 08.01.2026 транспортний засіб не використовувався ним для перевезення вантажу з метою здійснення підприємницької діяльності, а перебував у користування ТОВ «Бастранс», що підтверджується Тимчасовим реєстраційним талоном серії НОМЕР_2 від 15.03.2024 року, який є дійсним (чинним) до 15.03.2029 року.

Крім цього, водій ОСОБА_2 є найманим працівником ТОВ «Бастранс», що підтверджується наявним у матеріалах справи листом від 23.02.2026 року №12-02/26.

Вказаним листом, підписаним керівником Грищенком Кирилом, ТОВ «Бастранс» також підтвердило, що ТОВ «БАСТРАНС» здійснює нерегулярні перевезення на підставі діючої ліцензії серія АЕ №572946 від 08.04.2015. Водій ОСОБА_2 з 01.01.2026 і по теперішній час надає послуги водія підприємства. На підприємстві ТОВ «БАСТРАНС» у тимчасовому користуванні знаходиться Volkswagen CRAFTER A308.51 д.р.н. НОМЕР_1 , на підставі тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 від 15.03.2024. 08.01.2026 водій ОСОБА_2 на мікроавтобусі Volkswagen CRAFTER A308.51 д.р.н. НОМЕР_1 здійснював нерегулярне перевезення пасажирів за маршрутом Дніпро - Кривий Ріг.

Суд зазначає, що вказані обставини відповідач зобов`язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте, цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки 08.01.2026 автомобільним перевізником був саме ОСОБА_1 , тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводи щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлене порушення.

Суд зазначає, що обов`язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.

При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.

Аналогічний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2023 року у справі № 300/4673/22.

Таким чином, постанова Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.01.2026 № 010737 прийнята без додержання вищенаведених норм, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставин суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам на підтримку заявлених позовних вимог, позаяк вони не впливають на викладений вище висновок суду про скасування винесеної відповідачем постанови від 27.01.2026 № 010737 та, відповідно, задоволення позовних вимог.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивач звернувся до суду засобами підсистеми Електронний суд із однією вимогою немайнового характеру.

До позовної заяви долучено квитанцію про сплату №7637-0087-1493-1618 від 23.02.2026, за якою сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Згідно абзацу 4 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3328 гривень.

Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір сплачується у розмірі - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, належна до сплати сума судового збору за подачу даного позову є 1064,96 грн (17000*1%) але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

Суд роз`яснює позивачу, що надмірно сплачена сума судового збору у розмірі 1597,44 грн може бути повернута позивачу на підставі відповідної заяви.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст. ст. 77-78, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті серії ОПШ №010737 від 27.01.2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код за ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 07.05.2026.

Суддя Н.Є. Калугіна