Ухвала суду № 136363153, 28.04.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/6226/17

Провадження № 4-с/361/66/25

28.04.2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Червонописького В.С.

секретаря судового засідання Тихоненко І.В.,

за участі:

представник ВДВС - Мурашко О.В.,

представника боржника Пшеничної Л.І.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксани Анатоліївни, заінтересовані особи - боржник: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Броварської міської ради,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області із скаргою на неправомірні дії державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксани Анатоліївни.

У обґрунтування скарги вказує, що у провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Броварський ДВС) перебуває виконавче провадження №73990545 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17, виданого 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено, зокрема: детальний графік побачень обох дітей (доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з кожним із батьків почергово на вихідних, з урахуванням інтересів дітей та забезпечення участі кожного з батьків у їх вихованні.

Боржником у даному виконавчому провадженні є батько дітей ОСОБА_2 .

Як встановлено з обставин, що мали місце під час проведення виконавчих дій 15.11.2025, о 09:58 державним виконавцем було розпочато проведення виконавчих дій у присутності боржника ОСОБА_2 , стягувача ОСОБА_1 , дітей та сторонньої особи, присутність якої була зафіксована на місці здійснення виконавчих дій.

Попри те, що боржник формально забезпечив фізичну присутність дітей, фактичного забезпечення спілкування з матір`ю у визначеному судом обсязі не відбулося через активний психологічний спротив дітей та відсутність належної реакції державного виконавця на вказані обставини.

Зокрема, діти висловлювали відкрито ворожі та агресивні висловлювання у бік матері, відмовлялися від будь-якого контакту, перебували у стані очевидного емоційного напруження. Натомість державний виконавець передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення реального виконання рішення суду, у тому числі: не зробив зауваження боржнику щодо недопустимості дій чи бездіяльності, які перешкоджають виконанню рішення; не задокументував ознаки можливого впливу боржника на дітей, що є істотною перешкодою для виконання рішення суду; не забезпечив належні умови для контакту матері з дітьми, що є його прямим обов`язком.

Крім того, державний виконавець фактично змістив акцент уваги з виконання судового рішення на з`ясування присутності сторонньої особи - питання, яке не впливало на можливість чи неможливість забезпечення спілкування матері з дітьми, що призвело до штучного затягування процесу та створило додатковий емоційний тиск на дітей.

У подальшому боржник фактично припинив виконавчі дії, забравши дітей з місця проведення заходів, при цьому державний виконавець не відреагував належним чином, не зафіксував перешкоджання виконанню рішення та не застосував передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового впливу.

Так, о 10:05 державний виконавець самовільно припинив виконавчі дії, не забезпечивши мінімального строку для фактичного виконання рішення суду, не задокументувавши перешкоди та не надавши жодних приписів боржнику для усунення порушень у подальшому.

Під час проведення виконавчих дій 15.11.2025 було зафіксовано, що боржник ОСОБА_2 фактично перебрав на себе функції державного виконавця, самостійно давав розпорядження учасникам провадження та визначав порядок проведення виконавчих дій, у той час як державний виконавець не лише не припинив ці незаконні дії, але й підпорядкувався вказівкам боржника.

Із урахуванням викладеного вище та заяви про уточнення вимог скарги просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні ВП 73990545 щодо примусового виконання рішення суду у справі No 361/6226/17 в частині спілкування матері з дітьми у встановлений судом графік побачень.

2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Цахло Оксани Анатоліївни, працівника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, під час здійснення виконавчих дій 15.11.2025 року у межах виконавчого провадження No 73990545, які полягали в упередженому ставленні до стягувача, створенні конфліктної атмосфери та перешкоджанні, реалізації процесуальних прав стягувача, а також у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій, що не відповідає фактичним обставинам, зокрема умисно не відображає поведінку боржника, емоційний стан дітей та інші істотні деталі, які мають значення для належного виконання судового -рішення, та скасувати вказаний акт.

3. Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34837745) Цахло Оксани Анатоліївни, у виконавчому провадженні No 73990545, яка полягає у невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у ненакладенні штрафу на боржника ОСОБА_2 за невиконання 15.11.2025 року рішення суду без поважної причини.

4. Зобов`язати старшого державного виконавця Цахло Оксану Анатоліївну або іншу уповноважену посадову особу Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34837745) усунути допущене порушення під час здійснення виконавчих дій 15.11.2025 року у межах виконавчого провадження No 73990545, а саме: вирішити питання щодо винесення постанови про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання 15.11.2025 року рішення суду без поважної причини.

5. Встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду, зобов`язавши Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34837745) подати до суду письмовий звіт про виконання ухвали суду у строк, визначений судом, з моменту набрання нею законної сили.

6. Стягнути судові витрати з Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у даній справі визначено Червонописького В.С.

Надалі ухвалою від 01.12.2025 скаргу призначено до судового розгляду.

Представником Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло О.А. подано відзив на скаргу. Наголошує на безпідставності скарги, оскільки стягувачем не вмотивовано заявлені вимоги та не обгрунтовано наявність причинно- наслідкового зв`язку між небажанням дітей проживати з нею у встановлені судовим рішенням періоди та конкретними діями (бездіяльністю) виконавця, так як на стадії примусового виконання виконавчого документу на користь ОСОБА_1 діти жодного разу не погодились на проживання з нею, більше того, пояснили своє небажання тим, що «мати била», а отже таке небажання виникло до відкриття виконавчого провадження, відчуження дітей та матері не пов`язано з початком виконавчих дій, натомість державним виконавцем виконавчі дії організовуються без порушення періодичності графіку побачень, на виконавчих діях забезпечується присутність сторін виконавчого провадження, дітей, представників органу опіки та піклування, психологів, які залучаються постановами виконавця згідно клопотань сторін, що підтверджується актами державного виконавця, вмотивовані відповіді на заяви стягувача та постанови державного виконавця направляються на вказану стягувачем електронну адресу для листування та долучені до до матеріалів виконавчого провадження у паперовій та електронній формі. Отже, скаржником не визначено, яке саме з її прав порушено виконавцем після відкриття виконавчого провадження, так як не зважаючи на відчуження дітей та матері (стягувача), державним виконавцем протягом року з дати відкриття виконавчого провадження забезпечується присутність боржника та дітей у відповідний час, визначений судом для побачень дітей з матір`ю, забезпечується можливість їх контакту. Із урахуванням викладеного, наполягає на відсутності підстав для задоволення скарги.

Представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подано відзив на скаргу, у якому просила залишити скаргу без задоволення, з наступних підстав. Вважає скаргу необгрунтованою, надмірно надуманою, та яка не містить належних та допустимих доказів, оскільки відсутні докази щодо предмету доказування (ст. 80 ЦПК України), зі змісту скарги та із акту державного виконавця від 15.11.2025 вбачається, що боржник не ухилявся від виконання рішення суду або перешкоджав участі матері вихованні дітей, як вказує у скарзі скаржниця, навпаки із акту державного виконавця від 15.11.2025 року, а також зі змісту самої скарги вбачається, що боржник забезпечив можливість участі стягувачки у вихованні дітей, шляхом їхнього спілкування, також із акту вбачається, що боржник просив стягувачку спілкуватись із дітьми, однак стягувачка прохання боржника проігнорувала. Звертає увагу суду, що заявлені у скарзі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки стягувачка не обирає спосіб захисту для складання вимог, що є невиправданим та необґрунтованим, не додає допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення її права, а сама скарга обґрунтована тільки суб`єктивними твердженнями самої стягувачки.

У судове засідання стягувач (заявник) не з`явилася, про час та місце розгляду скарги повідомлялася належним чином.

Представник Броварського відділу державної виконавчої служби Мурашко О.В. заперечувала щодо задоволення скарги, вважаючи її безпідставною. Свою позицію обґрунтовувала тим, що державний виконавець діяв у межах та у спосіб, передбачений законодавством, а небажання дітей спілкуватися з матір`ю є поважною причиною невиконання рішення, примусити до якого виконавець не має права.

Представник боржника ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні скарги, вважаючи її необґрунтованою та надуманою. Свою позицію обґрунтовує тим, що боржник належним чином виконує рішення суду, забезпечуючи можливість матері бачитися з дітьми, що підтверджується актами державного виконавця. На її думку, невиконання рішення відбувається виключно через категоричне та тривале небажання самих дітей спілкуватися з матір`ю.

Представник Служби у справах дітей Броварської міської ради судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином.

Суд дослідивши матеріали справи, письмові докази, відзиви державного виконавця та боржника, клопотання, подані учасниками справи, а також відомості автоматизованого реєстру виконавчих проваджень, пояснення державного виконавця Броварського ВДВС та представника боржника, у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні судом встановлено, що старший державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Цахло О.А. звільнена з роботи та постановою начальника Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 15.12.2025 утворено виконавчу групу щодо виконання виконавчого провадження № 73990545 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17 виданого 19.02.2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області. В межах наданих повноважень, старшому державному виконавцю Мурашко О.В. доручено проведення виконавчих дій в межах чинного законодавства щодо виконання виконавчого документа.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, рішенням Броварського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року, яке було залишене без змін постановами Київського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року та Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановлено, зокрема: детальний графік спілкування обох дітей (доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з кожним із батьків почергово на вихідних, з урахуванням інтересів дітей та забезпечення участі кожного з батьків у їх вихованні.

Відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження підтверджується, що, у провадженні Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 73990545 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6226/17, виданого 19 лютого 2021 року Броварським міськрайонним судом Київської області.

У зазначеному виконавчому провадженні стягувачкою є мати дітей ОСОБА_1 , а боржником є батько дітей ОСОБА_2 , що сторонами у судовому засіданні не заперечувалось.

Відповідно до акту державного виконавця, виконавчі дії призначені відповідно до рішення суду на 15.11.2025 о 10:00, за адресою місця проживання боржника, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 .

З акту державного виконавця від 15.11.2025 судом встановлено, що у виконавчих діях приймали участь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавець Цахло О.А. Орган внутрішніх справи та орган опіки і піклування для участі у виконавчих діях не прибули. Судом з`ясовано, що 15.11.2025 виконавчі дії розпочалися о 09:58 за адресою, визначеною у виконавчому документі. У подальшому між ними відбувся діалог, діти не хотіли контактувати з матір`ю. Виконавчі дії закінчено о 10:05.

Предметом розгляду скарги стягувачки є протиправні дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачень з дітьми, які відбулись 15.11.2025.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року, Іммобільяре Саффі проти Італії від 28 липня 1999 року).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 3 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі виконавчих листів, виданих судом.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних чи приватних виконавців.

Згідно з ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави вимог, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Із змісту скарги вбачається, що заявниця оскаржує як дії державного виконавця під час проведення виконавчих дій 15 листопада 2025 року, так і бездіяльність, яка, на її думку, полягає у не вжитті всіх передбачених законом заходів для реального виконання судового рішення, зокрема у ненакладені штрафів на боржника, формальному підході до проведення виконавчих дій та відсутності належної організації виконання.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, за приписами частини другої статті 451 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника.

Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.

Особа, звертаючись із до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути заявник, звертаючись до суду.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, на що неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 50 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Обрання особою не ефективного способу захисту, який не призводить до поновлення прав особи, яка звертається до суду є самостійною, достатньою підставою до відмови в задоволенні скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Окрім того, вимога про скасування акту не підлягає задоволенню, оскільки акт не є індивідуальним рішенням у розумінні статті 447 ЦПК України та не породжує самостійних правових наслідків, а лише фіксує перебіг виконавчих дій.

Суд також враховує, що накладення штрафу за ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише за наявності факту невиконання рішення суду без поважних причин з вини боржника. З матеріалів справи встановлено, що боржник - батько дітей ОСОБА_2 забезпечував явку дітей під час проведення виконавчих дій, у тому числі 15.11.2025 року, однак діти відмовлялися йти до матері. За таких обставин неможливо встановити, що невиконання рішення пов`язане саме з винною поведінкою боржника, а відтак відсутні належні та достатні докази підстав для застосування до нього заходів відповідальності. У зв`язку з цим вимога про зобов`язання державного виконавця накласти штраф задоволенню не підлягає.

Суд, здійснюючи контроль за законністю дій або бездіяльності виконавця у межах статей 447-451 ЦПК України, не підміняє його у виконанні процесуальних дій та не вирішує питання, що потребують оцінки з боку виконавця. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2023 року у справі № 760/7752/21.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини другої статті 451 ЦПК України, суд вважає, що у задоволенні скарги слід відмовитиу повному обсязі.

Керуючись статями 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

п о с т а н о в и в:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цахло Оксани Анатоліївни, заінтересована особа - боржник: ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Червонописький