Ухвала суду № 136359982, 14.04.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/18400/24-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2026 р. Печерський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судових засідань Романенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/18400/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд: визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) право власності на наступне нерухоме майно:

- 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153,50 кв.м., житловою площею 85,60 кв.м.

- 1/2 частину гаражу, машиномісце в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 12,70 кв.м.

- 1/2 частину гаражу, машиномісце в підземніи? автостоянці № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 12,90 кв.м.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 04 травня 2006 року був зареєстрований шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис за № 629.

Під час перебування сторін у шлюбі ними було придбане вищевказане майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Вказані обставини послугували підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 25.04.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

10.06.2024 до суду надійшла заява представника позивача про витребування доказів.

10.06.2024 ухвалою суду заяву представника позивача про витребування доказів задоволено та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гніденко Наталії Юріївни (01033, Київ, вулиця Шота Руставелі, буд. 20 А):

- належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 21 січня 2011 року та копії документів, які стали підставою для його нотаріального посвідчення та реєстрації.

- належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу гаража, машиномісця в підземній автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 від 21 січня 2011 року та копії документів, які стали підставою для його нотаріального посвідчення та реєстрації.

- належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу гаража, машиномісця в підземній автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 від 21 січня 2011 року та копії документів, які стали підставою для його нотаріального посвідчення та реєстрації.

21.11.2024 до суду надійшла заява представника позивача про витребування доказів.

21.11.2024 ухвалою суду заяву представника позивача про витребування доказів задоволено та витребувано від Київського державного нотаріального архіву (03151, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 76-Г):

- належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 21 січня 2011 року та копії документів, які стали підставою для його нотаріального посвідчення та реєстрації. Договір посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Наталією Юріївною;

- належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу гаража, машиномісця в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 від 21 січня 2011 року та копії документів, які стали підставою для його нотаріального посвідчення та реєстрації. Договір посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Наталією Юріївною;

- належним чином засвідчену копію Договору купівлі-продажу гаража, машиномісця в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 від 21 січня 2011 року та копії документів, які стали підставою для його нотаріального посвідчення та реєстрації. Договір посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Наталією Юріївною.

02.01.2025 та 11.02.2025 до суду надійшли витребовувані документи від Київського державного нотаріального архіву.

27.05.2025 для всебічного та повного розгляду провадження судом направлено запит до Товариство з обмеженою відповідальністю «Артем-Банк» щодо надання інформації про чинність обтяжень наступного майна та надати відповідні докази, а саме:

- квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153,50 кв.м., житловою площею 85,60 кв.м. ;

- гараж, машиномісце в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 12,70 кв.м.;

- гараж, машиномісце в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 12,90 кв.м.

Проте, до суду відповідь на вказаний запит не надійшла.

Разом з цим, судом було встановлено, що Національний банк України, за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, прийняв рішення від 15 грудня 2016 року №492-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк".

Таким чином, суд звернувся із запитом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України, з метою отримання інформації, яка стосується предмету спору, оскільки повне та всебічне дослідження обставин справи впливає на вірність прийнятого рішення та не буде впливати на порушення прав третіх осіб.

06.01.2026 до суду надійшов лист з Національного банку України, яким повідомлено, що кредитні справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в описах архівних справ АТ "Артем-Банк" не зазначені та на архівне зберігання не передавалися.

Ухвалою суду від 18.02.2025 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

14.04.2026 до суду надійшла заява представника позивача, в якій просив постановити заочне рішення суду.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлено належним чином, заяв, клопотань до суду не подано.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.

Судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 04 травня 2006 року був зареєстрований шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис за № 629.

Шлюб між сторонами до цього часу не розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі ними було придбане наступне майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу:

1. Квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153,50 кв.м., житловою площею 85,60 кв.м.

Загальна вартість нерухомого майна: 1 194 032 грн.

Підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу від 21 січня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Киі?вського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю.

2. Гараж, машиномісце в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 12,70 кв.м.

Загальна вартість нерухомого майна: 38 963,00 грн.

Підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу від 21 січня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Киі?вського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю.

3. Гараж, машиномісце в підземніи? автостоянці НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 12,90 кв.м.

Загальна вартість нерухомого майна: 38 963,00 грн.

Підстава виникнення права власності: Договір купівлі-продажу від 21 січня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Киі?вського міського нотаріального округу Гніденко Н.Ю.

Згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку, суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення, суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Як зазначено в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з п. 23 цієї Постанови, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3, ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Главою 5 ЦПК України визначені основні положення про докази, доказування. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Так, відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте, поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

У постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 Об`єднана палата КЦС ВС, урахувавши висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, за змістом яких прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання, відступила від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат КЦС ВС, конкретизувавши його таким чином, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

Разом з тим, під час судового розгляду позивачем не доведено існування спору, враховуючи, що сторони перебувають у шлюбі, відповідач не з`явилася до суду та не підвередила існування спору. Крім того, не надано доказів, щодо підстав перебування майна, яке позивач просить поділити між ним та відповідачем, під обтяженням, та, чи зобов`язання, відповідно до якого було здійснено обтяження, виконано.

За правилами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4 ст. 81 ЦПК України визначено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

На підставі встановлених обставин та відповідних норм цивільного процесуального законодавства, суд приходить до висновку про відсутність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак предмет спору відсутній.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 14, 33, 142, 255, ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА