Рішення № 136355146, 06.05.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

Справа №338/1424/25

Провадження №2/338/137/26

06 травня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого-судді Шишка О.А.,

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 35200 грн за кредитним договором №4775307, укладеним 29 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою було укладено договір №4775307 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредитні кошти у розмірі 5500 грн. Договір було укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідачки. Товариство свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі та надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами договору. Відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за договором. 27 лютого 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу №27/02/2025, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги від відповідачки за кредитним договором №4775307 від 29 червня 2024 року. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу позивач набув право вимоги до відповідачки за вищевказаним договором на загальну суму 28380 грн.

Крім того позивачем в межах строку кредитування нараховано проценти за користування кредитними коштами н в розмірі 9570 грн.

Оскільки відповідачка у добровільному порядку заборгованість за вищевказаним договором не погасила, то просив позов задовольнити, стягнути з відповідачки 35200 грн заборгованості за кредитним договором №4775307 від 29 червня 2024 року, з яких: 5500 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 20130 грн сума заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, 9570 грн сума заборгованості за процентами, нарахованими позивачем. Також просив стягнути судові витрати: 2422,40 грн судового збору та 10000 грн витрат на правову допомогу.

Представник позивача на розгляд справи не з`явилася, у поданій заяві просила проводити розгляд справи у її відсутності, позов підтримала у повному обсязі, не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку, про причину неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. У зв`язку з цим судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 29 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4775307 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір було укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (одноразовим ідентифікатором). Відповідно до умов договору позикодавець надав відповідачці кредит в розмірі 5500 грн на наступних умовах: дата надання кредиту 29.06.2024 року; на строк 360 днів (по 24.06.2025 року); періодичність платежів кожні 30 днів (згідно графіку платежів); % ставка (знижена) 0,01 %, % ставка (стандартна) 1,5 % в день.

Товариство свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі та надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами договору, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1-0603 від 06.03.2025 року та листом АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-260224/106221-БТ від 26.02.2026 року.

Відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість за договором.

27 лютого 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу №27/02/2025, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги від відповідачки за кредитним договором №4775307 від 29 червня 2024 року. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу позивач набув право вимоги до відповідачки за вищевказаним договором на загальну суму 28380 грн, з яких: 5500 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 20130 грн сума заборгованості за відсотками (за період з 29.06.2024 року по 27.02.2025 року), 2750 грн сума заборгованості за пенею, штрафами.

Відповідно до наданого розрахунку ТОВ «Українські фінансові операції» здійснило нарахування % річних в розмірі 9570 грн за період з 28.02.2025 року по 23.06.2025 року.

Відповідно до ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з положеннями пунктів 12-13 ст. 11 цього ж Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копія, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Згідно з п. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов`язання боржника виконати свій обов`язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов`язанні вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Як слідує зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

В силу ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і на час розгляду цієї справи.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, неустойка не може бути стягнута.

Як видно з розрахунку заборгованості проценти за користування кредитом первісним кредитором нараховані за період з 29.06.2024 року по 27.02.2025 року із застосуванням визначеної п.1.4.1 Договору денної процентної ставки 1,5%.

Також в межах строку кредитування з 28.02.2025 року по 24.06.2025 року позивачем нараховано проценти із застосуванням визначеної п.1.4.1 Договору денної процентної ставки 1,5%.

Суд вважає, що як первісним кредитором так і позивачем невірно визначено розмір таких процентів.

З 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Цим Законом внесені зміни, зокрема і у Закон України «Про споживче кредитування».

Пункт 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» зазначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Кредитний договір було укладено після набрання чинності цим Законом, а саме 29.06.2024 року.

Відтак з 29.06.2024 року по 24.06.2025 слід застосовувати визначену законом денну процентну ставку на рівні не більше 1 %.

Так загальна сума заборгованості за тілом кредиту становить 5500 грн. З урахуванням денної процентної ставки в розмірі 1%, розмір нарахованих процентів за користування кредитом за період з 29.06.2024 року по 24.06.2025 року (360 днів) становить 19800 грн (550 х 1% х 360 днів).

Виходячи з вищевказаних норм закону, умов кредитного договору, договору факторигну, зважаючи на порушення відповідачкою взятих на себе зобов`язань, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню і з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість заборгованості за кредитним договором №4775307, укладеним 29 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , в розмірі 25300 грн, що складається з: 5500 гривень простроченої заборгованості за кредитом; 19800 гривень простроченої заборгованості за нарахованими процентами.

Крім того, у ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.

Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн. Оскільки судом позов задоволено частково на суму 125300 грн грн, що становить 71,88% заявлених вимог (25300х100/35200), то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1741,22 грн (2422,40х71,88/100).

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано: копію договору №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року, заявки на виконання доручення від 21.04.2025 року, акту прийому передачі виконаних робіт від 14.10.2025 року, детального опису робіт та рахунку на оплату №4775307-2025 року від 14.10.2025 року. Із вищевказаних документів видно, що вартість наданих послуг становить 10000 грн.

Сума гонорару адвоката повинна бути такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціні позову. Для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи понесено витрати на правничу допомогу, то такі витрати підлягають стягненню з відповідачки.

Разом з тим, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів, тощо). На думку суду, стороною позивача завищено розмір судових витрат за надані послуги з правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що суму витрат позивача на правничу допомогу слід визначити в розмірі 4000 грн, що буде співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також часом, витраченим ним на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Разом з тим, як уже зазначалося вище, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на суму 25300 грн що становить 71,88% заявлених вимог, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2875,20 грн (4000х71,88/100).

На підставі наведеного, ст.11, 141, 205, 512, 514, 610, 612, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050, 1077, 1078 ЦК України, керуючись ст. 280-285 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ «Українські фінансові операції» 25300 грн заборгованості за кредитним договором №4775307, укладеним 29 червня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , а також 1741,22 грн судового збору та 2875,20 грн витрат на правову допомогу, всього 29916,42 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 08 травня 2026 року.

Головуючий О. А. Шишко