Ухвала суду № 136352070, 04.05.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/5501/25

1-кп/583/129/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в колегіальному складі:

головуючої судді ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6 /в режимі відеоконференції/

її захисника ОСОБА_7 /в режимі відеоконференції/

з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження № 22025220000000342 від 07.04.2025щодо

ОСОБА_6 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.ч.2,3 ст. 436-2 КК України,-

встановив:

У провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської області перебуває зазначена кримінальна справа.

21.04.2026 від прокурора надійшло клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що строк запобіжного заходу невдовзі закінчується, однак судовий розгляд кримінального провадження не може бути завершений в межах строку дії запобіжного заходу, при цьому ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що стали підставою для застосування саме цього виключного запобіжного заходу до обвинуваченої, не зникли та не зменшилися. Так ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого та тяжкого злочинів, з огляду на характер кримінальних правопорушень, які їй інкримінуються, їх суспільну небезпеку, існує високий ризик, що залишаючись на волі, ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки остання вчинила злочин у співпраці зі спецслужбами держави-агресора, та відповідно, маючи вказаний зв`язок, зможе переховуватись на її території, з використанням умов військового стану та того факту, що частина державного кордону України перебуває не під контролем Державної прикордонної служби України. Зважаючи на те, що за вчинені кримінальні правопорушення у яких обвинувачується ОСОБА_6 , у випадку їх доведення в суді, обвинуваченій загрожує безальтернативне покарання, санкція якого передбачає п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, що не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути більш м`яким запобіжним заходом ніж тримання під вартою. Також ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки вона діяла саме з ідеологічних мотивів, з метою надання всебічної допомоги державі агресора, поставленої співробітником гу гш зс рф та неодноразово проявляючи ініціативу щодо готовності виконання аналогічних завдань на шкоду обороноздатності України, а тому, перебуваючи на волі, обвинувачена може намагатися повторно вчинити злочин на замовлення спецслужб російської федерації, враховуючи, що предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є вчинення останньою повторно злочинів передбачених ст. 436-2 КК України.

У судовому засіданні прокурор клопотання про продовження запобіжного заходу підтримав, вважав наявними зазначені у клопотанні ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. З цих же підстав прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисника щодо зміни обвинуваченій запобіжного заходу.

Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважали недоведеними ризики, на які посилається прокурор та відсутніми докази винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому їй злочині. 27.04,2026 від захисника обвинуваченої надійшло клопотання, за яким він просить суд звернутися до адміністрації Рівненського слідчого ізолятора щодо необхідності поміщення обвинуваченої до кардіологічного відділення КНП «Центральна міська лікарня» для всебічного обстеження і надання повноцінного лікування. Вважав наявними підстави для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання. В обґрунтування клопотання зазначив, що обвинувачена має поганий стан здоров`я, а саме ряд серцево-судинних захворювань, 30.07.2025 та 23.01.2026 проходила обстеження у медичному закладі, однак, на даний час стан її здоров`я погіршився, через що 15.04.2026 та 17.04.2026 вона не змогла прийняти участь у судових засіданнях, в умовах СІЗО належного медичного обстеження та лікування вона не отримує.

Вивчивши клопотання, заслухавши думку учасників процесу, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 20.06.2025 ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого неодноразово продовжувався, востаннє до 09.05.2026.

Згідно зі ст. 29 Конституції України ніхто не може триматися під вартою інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочинів, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочинів, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість злочинів, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд вважає, що ризики, які були враховані судом при застосуванні обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час не зменшилися.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Прокурор, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій, посилається на наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Так ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимостей може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченій переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення ймовірного покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих їй злочинів може вдатися до відповідних дій.

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого та тяжкого злочинів, найсуворіша відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, вчинила злочин у співпраці зі спецслужбами держави-агресора, та відповідно, маючи вказаний зв`язок, зможе переховуватись на її території з використанням умов військового стану та того факту, що частина державного кордону України перебуває не під контролем Державної прикордонної служби України. Більш того, зважаючи, що за вчинені кримінальні правопорушення у яких обвинувачується ОСОБА_6 , у випадку їх доведення в суді, обвинуваченій загрожує безальтернативне покарання, санкція якого передбачає п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, що не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, більш м`яким запобіжним заходом ніж тримання під вартою. Окрім того, ОСОБА_6 інкримінуються злочини вчинені з ідеологічних мотивів, а саме з метою надання всебічної допомоги поставленого співробітником гу гш зс рф та неодноразово проявляючи ініціативу щодо готовності виконання аналогічних завдань на шкоду обороноздатності України, а тому, перебуваючи на волі, існує велика вірогідність повторного вчинення злочину на замовлення спецслужб російської федерації, враховуючи, що предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є вчинення останньою повторно злочинів передбачених ст. 436-2 КК України.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Таким чином наявний ризик переховування від суду, щоб уникнути покарання.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Також необхідно враховувати, що в умовах воєнного стану питання щодо забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої набуває особливого значення, оскільки здійснення правосуддя в особливих умовах ускладнюється наявністю певних перешкод, які не існують у мирний час та вимагає від учасників судового розгляду відноситись до виконання своїх обов`язків, та реалізації наданих прав з більшою відповідальністю і зобов`язує суд діяти більш ефективно та організовано.

Беручи до уваги, що на даний час вторгнення РФ на територію України триває, частина території України тимчасово окупована, є підстави вважати, що обвинувачена може виїхати на вказану територію поза межами контролю прикордонного органу.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, то перебуваючи на волі матиме змогу продовжити вчиняти дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_6 , дозволить під час судового розгляду контролювати її місце перебування та запобігти встановленим ризикам, які на теперішній час продовжують існувати.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченій, а саме того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до указу президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність інкримінованого злочину.

Отже, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував клопотання та які на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

Відповідно доводи захисту про недоведеність існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Стосовно надання обвинуваченій медичної допомоги в умовах ізоляції від суспільства, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ст. 49 Конституції України кожному гарантується право на медичну допомогу.

За приписами ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 21 Закону України «Про попереднє ув`язнення» адміністрація місць попереднього ув`язнення зобов`язана створити особам, взятим під варту, необхідні житлово-побутові умови відповідно до встановлених норм, забезпечити їх харчуванням та медичним обслуговуванням.

Відповідно до Розділу X Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого Наказом Мінюсту №1769/5 від 14.06.2019 порядок лікувально-профілактичної і санітарно-протиепідемічної роботи в СІЗО визначається Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та законодавчими актами.

Надання ув`язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», ст.ст. 8,107,116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10.02.2012 № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 15.08.2014 № 1348/5/572.

Так у СІЗО здійснюється медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством. У СІЗО ув`язнені та засуджені звертаються по медичну допомогу до медичного працівника під час щоденного обходу ним камер та відділення для засуджених, залишених для роботи з господарського обслуговування СІЗО, або у разі потреби - до персоналу СІЗО. Посадова особа СІЗО, до якої звернувся хворий ув`язнений або засуджений, зобов`язана вжити заходів до організації надання йому медичної допомоги. Засуджені забезпечуються лікарськими засобами, медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації відповідно до вимог законодавства України.

Ув`язнені та засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до закладів охорони здоров`я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров`я України, які надають платні медичні послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації. Оплату таких послуг і придбання необхідних лікарських засобів здійснюють ув`язнені та засуджені або їхні родичі за рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах під наглядом медичних працівників. У разі потреби у лікуванні в умовах стаціонару ув`язнений або засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих коштів чи коштів рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров`я. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок.

Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.

Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.

Керівництво СІЗО організовує та забезпечує цілодобову охорону особи, узятої під варту, під час лікування у закладах охорони здоров`я відповідно до вимог нормативно-правових актів Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров`я.

У випадку погіршення стану здоров`я особи, узятої під варту, та неможливості надання невідкладної медичної допомоги у повному обсязі в умовах медичної частини здійснюється виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі - бригада ЕМД). Начальник СІЗО забезпечує негайний виклик бригади ЕМД у разі прийняття такого рішення медичним працівником.

Як вбачається зі змісту клопотання захисника, обвинувачена неодноразово, а саме 30.07.2025 та 23.01.2026 проходила обстеження в кардіологічному відділенні КНП «Центральна міська лікарня».

На звернення суду до медичної частини ДУ «Рівненський слідчий ізолятор» щодо надання інформації про стан здоров`я обвинуваченої ОСОБА_6 , завідувач Рівненської міської медичної частини повідомив, що ОСОБА_6 надається постійне лікування, 30.07.2025 та 23.01.2026 у відділенні кардіології КНП «Центральна міська лікарня» проведено контроль стану роботи ШВРС. 21.07.2025 та 19.12.2025 на базі КНП «Центральна міська лікарня» проведено лабораторний контроль лікування. Рекомендовано постійне лікування та періодичний огляд лікаря кардіолога з перевіркою роботи ШВР кожні 6 місяців. Також проведено огляд 17.04.2026, за результатом якого рекомендовано спокій та огляд лікарем кардіологом-аритмологом в закладі охорони здоров`я. Аналогічна інформація міститься і у виписці з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 .

З наведеного вбачається, що ОСОБА_6 в умовах СІЗО надається медичне обслуговування відповідно до встановлених їй медичних діагнозів та наданих рекомендацій, а також, за медичним показаннями, проводяться лабораторні дослідження та медичні обстеження у медичному закладі поза межами СІЗО.

Доказів того, що обвинувачена чи її захисник зверталися до лікаря медичної частини СІЗО, чи адміністрації СІЗО щодо проведення медичного обстеження у медичному закладі та їм у цьому було відмовлено, суду не надано.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що обвинувачена за станом здоров`я не може утримуватися в умовах ізоляції від суспільства.

За наведених обставин, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченій на більш м`який, оскільки підстави запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відпали, на даний час судовий розгляд справи триває на стадії дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, тому з метою запобігти спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вбачає за доцільне продовжити обвинуваченій строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів,

Разом з тим, відповідно до положень ч.6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями, зокрема, 110, 111 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено. Таким чином в Україні наразі триває воєнний стан.

Зважаючи на викладене, суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченій строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на шістдесят днів. Застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої та запобігання встановлених ризиків.

Керуючись ст.ст. 7-29, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 369-372, 376, 392, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИЛИ:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з 4 травня 2026 року.

Строк дії ухвали до 24.00 год. 2 липня 2026 року.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченою з моменту вручення їй копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 07 травня 2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3