Рішення № 136349258, 29.04.2026, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/230/2026 Справа № 641/6759/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року

Слобідський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Боговського Д.Є.,

за участю секретаря судового засідання Білоконь І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить встановити факт її проживання однією сім`єю з 1998 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати за позивачем право власності квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був її хресником. Останньому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що її сім`я та сім`я ОСОБА_3 товаришували, її чоловік та ОСОБА_4 були двоюрідними братами. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача ОСОБА_5 , а наступного дня ІНФОРМАЦІЯ_4 померла дружина ОСОБА_4 ОСОБА_6 . Через рік, у 1998 році, позивач та ОСОБА_4 вирішили проживати спільно як чоловік та дружина, оселившись у квартирі АДРЕСА_1 . З ними проживав і син ОСОБА_4 ОСОБА_2 , 1978 р.н. Позивач стверджує, що з 1998 року вони мешкали втрьох як сім`я, мали спільні кошти, загальний бюджет, робили спільні покупки предметів домашнього вжитку, позивач готувала їжу для всієї сім`ї, прала одяг, доглядала чоловіків, останні, в свою чергу, допомагали їй по господарству, сприймали її як дружину та мати відповідно. Наприкінці 2016 року ОСОБА_4 захворів на цукровий діабет, перебував на стаціонарному лікування і позивач доглядала його. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер, позивач займалась його похованням, організовувала помини, отримувала свідоцтво про смерть. Після смерті її хрещеного ОСОБА_2 у останнього не залишилось родичів, а тому позивач займалась і його похованням та поминами. В червні 2022 року позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець четвертої черги, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки нею не було надано нотаріусу документів на підтвердження факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 впродовж останніх п`яти років.

Ухвалою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04.10.2024 провадження у справі відкрито та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 30.04.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Бієнко С.М. у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що була сусідкою позивача та підтвердила, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_2 , вказала, що ОСОБА_8 мав інвалідність, у зв`язку із чим заявник піклувалась про останнього як про рідного сина, ОСОБА_2 називав ОСОБА_1 мамою, під час спільного проживання. Після смерті ОСОБА_4 , його син ОСОБА_2 та позивач зробили ремонт у квартирі. Крім того, свідок зауважила, що ОСОБА_2 не був одружений.

Представник відповідача Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце судового засідання у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подавав.

За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, давши добутому правової оцінки, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Так, ними можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Комінтернівської районної ради м. Харкова від 20.01.2004 за № 26-17 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , було видано свідоцтво про право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2

17.02.2004 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори Петренко Н.В, реєстровий № 3-765, на підставі якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 25.02.2004.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер, про що 29.06.2022 Новобаварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) складено відповідний актовий запис № 904.

12 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 відповідно до ст. 1264 ЦК України як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини.

З матеріалів спадкової справи № 274П/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 з 29.12.2020 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно інформаційного довідки з Реєстру територіальної громади станом на 13.05.2022 за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрована одна особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Хлистун О.В. від 19.12.2022 було відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_2 , 1978 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не надано нотаріусу рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Враховуючі дані обставини, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , вказуючи, що з 1998 року вона проживала із ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_2 однією сім`єю. Під час спільного проживання було придбано наступне майно: холодильник «Аристон» у 2013 році, телевізор «Telefunken» 03.01.2009 року, газова панель у 2013 р. Крім того, в 2014 році на спільні кошти було придбано віконні металопластикові конструкції VEKA, алюмінієві конструкції, металеві двері, міжкімнатні двері. Наприкінці 2016 року ОСОБА_4 захворів на цукровий діабет, з грудня 2016 року він перебував у лікарні до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 . Після смерті ОСОБА_4 позивач проживала разом із сином померлого ОСОБА_2 , до якого ставилась як до рідного сина, піклувалась про нього, оскільки ОСОБА_2 мав інвалідність третьої групи. Крім того, за час спільного проживання позивач та ОСОБА_2 придбали морозильну камера «Атлант» вартістю 6119 грн. 24.10.2017 року, пральну машину «Індезит» у 24.10.1917 р., 11.10.1918р. придбали духовку електричну « ОСОБА_9 ». У травні 2017 року позивач разом із ОСОБА_2 за спільні кошти утеплили квартиру із зовнішнього боку будинку та встановили вхідні металеві двері в квартирі, брали участь в загальних витратах на утримання помешкання, сплачували комунальні послуги.

На підтвердження своєї позиції позивачем наді суду документи, з яких вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_5 , про що Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану 08.02.1997 зроблено запис № 2678.

ІНФОРМАЦІЯ_9 померла ОСОБА_6 , про що Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану 25.02.1997 зроблено запис № 3448.

ІНФОРМАЦІЯ_10 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області складено відповідний актовий запис № 2739.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , було встановлено третю групу інвалідності, загальне захворювання, була протипоказана тяжка фізична праця, рекомендовано стаціонарне лікування у відділенні у лікаря-ортопеда.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті атеросклеротична хвороба серця.

ОСББ «»Жовтень-2» 24.12.2022 видано довідку про те, що ОСОБА_1 мешкала в квартирі АДРЕСА_1 разом із цивільним чоловіком ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_2 з 1998 року по день їх смерті.

ОСББ «»Жовтень-2» 29.04.2024 видано довідку про те, що ОСОБА_1 мешкає в квартирі АДРЕСА_5 на теперішній час та сплачує комунальні послуги.

Також позивачем надані документи, що свідчать про придбання товарів та замовлення послуг в квартиру АДРЕСА_1 , а також документи, що підтверджують здійснення оплати витрат на організацію та проведення поховання ОСОБА_2 .

До матеріалів справи також долучені копії світлин, на яких за твердженням позивача зображені вона, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджують їх спільне проживання однією сім`єю не менше п`яти років до відкриття спадщини.

В порядку цивільного судочинства розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт.

Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де вказано, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, а встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно врахувати правила ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При віднесенні особи до кола спадкоємців четвертої черги суд має виходити не лише із кровного споріднення, а й інших наведених ознак. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2018 року по справі № 127/1765/16.

У постанові Верховного Суду 14 квітня 2021 року, справа № 205/2102/19-ц, провадження № 61-872св21 зазначено, що у разі, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім того, зроблено висновок, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання осіб та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) осіб, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Належними та допустимими доказами спільного проживання однією сім`єю є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї тощо.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, відсутні і підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги та має право на спадкування за законом після ОСОБА_2 .

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд виходить із наступного.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Так, у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, а на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, підтверджуючих факт її спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 141, 255, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на спадкове майно залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Відповідач Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, м. Харків, майдан Конституції,7.

Повне судове рішення складено 08 травня 2026 року.

Суддя Д.Є.Боговський