Рішення № 136344745, 04.05.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/7432/25

Провадження № 2/345/590/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.05.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Сирка Й. Й.,

з участю секретаря судового засідання Слободян Т. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.04.2024 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачем цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором) через вебсайт Товариства підписано кредитний договір та отримано на свій рахунок грошові кошти в сумі 16 300,00 грн. Під час ідентифікації позичальника останній пройшов однозначне встановлення особи. Кредитні кошти за договором № 1379-3806 від 11.04.2024 надано строком на 300 днів. Кінцева дата повернення кредиту зі сплатою процентів 04.02.2025 без можливості продовження (пролонгації) цього строку. Додатковою угодою від 14.04.2024 № 1 кредитодавець та позичальник домовилися про збільшення суми кредиту до 19 500,00 грн. Проте відповідачем не виконані взяті на себе кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 165 510,00 грн., яка є документально підтвердженою. До загальної суми боргу включено 146 010,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, але Товариством із застосуванням внутрішньої програми лояльності для споживачів фінансових послуг ухвалено рішення про часткове списання боргу за нарахованими процентами за умови сплати позичальником боргу в цій частині у розмірі 78 000,00 грн. Відтак, Товариство просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 97 500,00 грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.02.2026 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на підставі норм ст. 19,274 ЦПК України.

04.02.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача, адвокатом Неофітою Д.Б., подано відзив на позовну заяву, в якому його автор, не оспорюючи факт укладення договору між сторонами з визначеними у ньому істотними умовами, наголошує на тому, що починаючи з 24.12.2023 Законом України від 22.11.2023 № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон № 3498) кредитодавців за договорами споживчого кредитування обмежено у праві застосовувати до позичальників денну процентну ставку із перевищенням граничного розміру 1% за один день користування коштами. Натомість, Товариством під час нарахування процентів застосовано до ОСОБА_1 згідно з договором про відкриття кредитної лінії від 11.04.2024 денну процентну ставку розміром 2,5% в день за період з 02.05.2024 до 04.02.2025. Стверджує, що вищенаведена умова кредитного договору є нікчемною, натомість до правовідносин сторін в частині нарахування процентів потрібно застосувати положення ч.1 ст. 1048, ч. 1,3 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Попри те, що стороною відповідача заперечується правомірність нарахування позичальнику процентів лише за частину погодженого строку кредитування, ОСОБА_2 вважає, що проценти за договором мають розраховуватися виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України за весь строк кредитування. Після перерахунку належна до сплати сума процентів складене 2 483,25 грн. Просить позов задовольнити частково, стягнувши сумарно з відповідача 21 983,25 грн боргу. Додатково зазначив, що закріплений у кредитному договорі розмір процентів є несправедливим у розумінні приписів законодавства України про захист прав споживачів, порушує дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, але яким чином відповідні доводи сторони відповідача пов`язані з предметом заявленого позову не пояснив.

Крім того, 23.02.2026 представником відповідача подано заяву із помилковим зазначенням про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Сторона позивача жодним чином не відреагувала на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 18.03.2026 представник Товариства Мельник В.С. підтримала позовні вимоги в повному обсязі, попередньо надіславши до суду заяву про свою участь в розгляді справи у режимі відеоконференції (враховуючи значну територіальну віддаленість до суду місця проживання та діяльності представника позивача).

18.03.2026 представником Товариство надіслано до суду додаткові письмові пояснення, за змістом яких перед отриманням кредиту позичальник ОСОБА_1 був детально та вичерпно поінформований про основні умови споживчого кредитування, після чого ухвалив самостійне рішення. Відтак, доводи сторони відповідача про несправедливість умов кредитування є надуманими та не можуть заслуговувати на увагу. На думку представника Товариства, визначені у договорі розміри процентів жодним чином не суперечать вимогам законодавства України. Вказана у ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VIII (далі Закон № 1734) денна процента ставка та процентна ставка, яка встановлена у договорі й розраховується на залишок неповернутої суми кредиту, мають різну правову природу і зміст та не повинні ототожнюватися. Денна процентна ставка є репрезентативним показником, що використовується лише для обрахунку витрат споживача і базується на припущенні, що укладений кредитний договір залишатиметься чинним до завершення строку кредитування. Водночас, процентна ставка за умовами договору є конкретною умовою цього договору, яка регулює порядок щоденного нарахування процентів за отриманим кредитом. На підтвердження власних доводів у цій частині, посилається на те, що відповідно до п.8,9 ст.12 Закону № 1734 у договорі про споживчий кредит повинні окремо зазначатися процентна ставка за кредитом та порядок її обчислення, а також денна процентна ставка з її розрахунком та загальними витратами споживача за кредитом саме на дату укладення договору про споживчий кредит. Установлені з 24.12.2023 Законом № 3498 вимоги до максимального розміру денної процентної ставки можуть застосовуватися лише з 21.08.2024, натомість договір про відкриття кредитної лінії з відповідачем укладено 11.04.2024. Категорично заперечила можливість розрахунку процентів позичальнику ОСОБА_1 в межах погодженого між сторонами договору строку кредитування виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України, адже розмір фіксованої процентної ставки чітко визначений умовами вищенаведеного договору про відкриття кредитної лінії. До пояснень додано копію листа відповідного банку від 03.07.2025 «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» (а.с.74-77).

15.04.2026 представником Товариства Богдановою В.С. надіслано до суду про розгляд справи за відсутності позивача.

В письмових поясненнях від 04.05.2026 ОСОБА_2 повторно викладено раніше викладені у відзиві на позовну заяву доводи щодо необхідності часткового задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов необхідно задоволити частково з таких підстав.

Відповідно до ст.12-13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В свою чергу, положеннями ст.525-527 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3 ст. 207 ЦК України визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач через вебсайт Товариства 11.04.2024 уклав договір № 1379-3806 про відкриття кредитної лінії в межах продукту «Credos» шляхом використання (отриманого на мобільний телефон за попередньо вказаним номером) одноразового електронного ідентифікатора, вираженого у алфавітно-цифровій послідовності С3868. Грошові кошти в сумі 16 300,00 грн. перераховано на банківську платіжну картку відповідача за допомогою платіжної системи LiqPay, що підтверджується квитанцією №2448733560.

14.04.2024 між сторонами у цій справі укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої розмір кредиту позичальнику збільшено на 3 200,00 грн (номер квитанції в платіжній системі LiqPay - 2449967789).

Істотні умови договору про відкриття кредитної лінії: кошти надано у користування строком на 300 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 04.02.2025 (п.4.12.); плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом, яка є фіксованою, однак позичальнику на умовах, вказаних у цьому договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися кредитом за Промо-ставкою та/або Пільговою, та/або Зниженою процентними ставками. Надані клієнту в межах програм лояльності ставки діють і залишаються незмінними протягом усього періоду дії пропозиції в межах програми лояльності за умови дотримання клієнтом усіх умов відповідної програми лояльності (п.4.7.); базовий період складає 21 календарний день; перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду. Перебіг кожного наступного базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього базового періоду. Перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії цього Договору (п.4.8.); сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше визначених графіком платежів (який є Додатком 3 до договору) дат, які є останніми днями відповідних базових періодів шляхом здійснення безготівкового переказу суми, що дорівнює обов`язковому платежу, на банківський рахунок кредитодавця; (п.4.10.) стандартна процентна ставка становить 2.50% процентів за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за Промо-ставкою та/або Зниженою, та/або Пільговою процентною ставкою); денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 2.50% процентів; загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення кредитного договору складають 122 250.00 грн. та включають у себе проценти за користування кредитом; наведений у договорі розрахунок денної процентної ставки містить обчислення розміру відповідної ставки виходячи із вказаного вище розміру загальних витрат споживача за користування кредитом в межах передбаченого договором 300-денного строку кредитування (п.4.15.-4.18); пільгова процентна ставка становить 0.01% за кожен день користування кредитом протягом першого базового періоду, яка надається кредитодавцем винятково як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника спробувати скористатися послугами кредитодавця; позичальнику протягом першого базового періоду надана можливість сплати процентів за користуванням кредитом за пільговою процентною ставкою (п.10.1.).

Сторони у справі визнають факт укладення кредитного договору, розмір та строки отриманого позичальником ОСОБА_1 кредиту в сумі 19 500,00 грн, відтак більш детальне дослідження судом умов споживчого кредитування не потрібне. До того ж, відповідач визнає, що не здійснював згідно з взятими на себе зобов`язаннями повернення отриманого кредиту, тому викладений у розрахунку Товариства борг за основною сумою (тілом) неповернутого кредиту доводиться належними та допустимими доказами.

Отже, суду належить вирішити спір між сторонами лише в частині правомірності нарахованих позичальнику процентів в межах 2-го та всіх наступних дисконтних періодів, тобто за 279 календарних днів (з 02.05.2024 до 04.02.2025).

Ухвалюючи рішення в цій справі суд зазначає таке.

Конституційний Суд України в своєму рішенні (справа № 1-12/2013) від 11.07.2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь в договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Відсутність позову про визнання недійсними умов кредитного договору як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У ч.3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч.3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

В разі сумніву необхідно застосовувати принцип contra proferentem (слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Зазначений правовий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16, який є обов`язковим до застосування.

Відповідно до приписів ч.5 ст.8 у чинній з 24.12.2023 редакції Закону № 1734 максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Процентна ставка за споживчим кредитом є істотною умовою договору. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом № 1734, є нікчемними, тобто недійсним в силу цього закону. Відповідно до п.17 «Перехідних та прикінцевих положень» Закону № 1734, доповненого Законом № 3498 протягом перших 120 днів після набрання чинності цим законом (з 24.12.2023) максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом не може перевищувати 2,5%, а протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Однак відповідно до п. 2 Розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону №3498 можливість встановлення упродовж перехідного періоду тривалістю 240 календарних днів денних процентних ставок за кредитними договорами у вищому, ніж граничному розмірі, поширюється лише на договори про споживчий кредит, що укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після 24.12.2023.

Більше того, запроваджена Законом № 3498 денна процентна ставка за договором про надання споживчого кредиту в жодному разі не може імперативно перевищувати 1%.

Суд окремо наголошує, що до набуття чинності положеннями Закону № 3498 у нормах Закону № 1734 не передбачалися ані поняття «денної процентної ставки», ані не вказувалася як обов`язкова формула розрахунку цієї ставки у відносинах споживчого кредитування. Натомість, відповідна ставка із формульним розрахунком безпосередньо передбачена чинною з 24.12.2023 редакцією ч.4,5 ст.8 Закону № 1734.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону № 1734 загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з вимогами п.4,6,8 ч.3 ст.9 Закону № 1734 інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити, зокрема, відомості про: тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки; орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів. Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення (ч.12 ст.9 Закону № 1734).

Відповідно до п.8,9 ч.1 ст. 12 закону № 1734 у договорі про споживчий кредит зазначаються: процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Системний аналіз чинних з 24.12.2023 редакцій ч.4,5 ст.8 Закону № 1734 у поєднанні з вищезазначеними положеннями ст.9,12 цього Закону вказує, що кожен без винятку кредитодавець зобов`язаний у відносинах зі споживачами надавати кредити з урахуванням законодавчо встановленого максимального розміру денної процентної ставки, попередньо надавши споживачу інформацію щодо кількості, розмірів та періодичності внесення усіх платежів. Зазначаючи у договорі про споживчий кредит процентну ставку, кредитодавець не має права визначати такий розмір цієї ставки, який би дозволяв йому отримувати від споживача плату у вигляді процентів, розмір яких перевищує встановлений Законом № 1734 максимальний розмір денної процентної ставки. В іншому разі, кредитодавець щоразу міг ігнорувати вимоги Закону № 3498.

Суд додатково зазначає, що відповідно до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (реєстр. № 9422 від 26.06.2023) суб`єктами законодавчої ініціативи якраз порушувалося питання про необхідність обмеження законом за договорами споживчого кредитування граничного розміру процентної ставки для споживачів (насамперед при отриманні мікрокредитів). При цьому, відповідне обмеження існувало в 63 країнах світу станом на 2020 рік.

У цій справі Товариством визначено у договорі про відкриття кредитної лінії від 11.04.2024 № 1379-3806 стандарту процентну ставку за 279 календарних днів погодженого строку кредитування розміром 2,5% процентів за один день користування коштами без урахування вимог ч.5 ст. 8 Закону № 1734, а викладені у додаткових поясненнях представника позивача аргументи в цій частині спору ґрунтуються на довільному та неправильному розумінні відповідних положень цього закону. При цьому, суду не зрозуміло навіть з огляду на доводи сторони позивача, яким чином кредитодавець виконав норму вищенаведеної статті Закону № 1734.

Зважаючи на викладене, стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в частині суми нарахованих процентів, яка розрахована Товариством з порушенням вимог Закону № 3498-ІХ є неможливим та протиправним, а нарахований ОСОБА_1 борг підлягає перерахунку.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак у договорі про відкриття кредитної лінії № 1379-3806 від 11.04.2024, який укладено між Товариством і ОСОБА_1 , розмір процентів встановлений. Відповідний розмір прямо суперечить вимогам Закону № 3498 винятково у частині перевищення максимального розміру денної процентної ставки, що передбачена положеннями існуючої з 24.12.2023 редакції ч.5 ст.8 Закону № 1734 (нікчемність стосується тільки максимального розміру денної ставки).

Таким чином, доводи сторони відповідача про необхідність сплати позичальником процентів виходячи з облікової ставки Національного банку України, а тим більше за весь строк кредитування, суд відхиляє як необґрунтовані. Після перерахунку сума боргу відповідача перед Товариством складатиметься з таких сум: 16 300,00х0,0001=1,63грнх3 кд.=4,89 грн; з 14.04.2024 до 01.05.2024 (19 500,00х0,0001=1,95 грнх18 к.д.=35,10 грн); з 02.05.2024 до 04.02.2025 (300-21=279; 19 500,00х0,01=195,00 грнх279=54 405,00 грн).

Представник відповідача неодноразово посилається у поданих заявах по суті справи на вимогу п.5 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» 12.05.2021 № 1023-XII (далі Закон № 1023) про віднесення законодавцем до числа несправедливих умов договорів зі споживачами про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Проте суд відхиляє цей аргумент як очевидно необґрунтований.

Суд наголошує, що з прийняттям Закону № 1734 одночасно внесено зміни до ст.11 Закону № 1023 із веденням правила про незастосування положень останнього до відносин споживчого кредитування, які мають пріоритет. Отже, Закон № 1023 не може суперечити Закону № 1734.

Дійсно, суд не вбачає у Законі № 1023 норми, яка б суперечила відповідному пункту Закону № 1023. Але відповідна норма стосується, по-перше, встановлення лише сум компенсацій для споживача, а по-друге, відповідна компенсація повинна застосовуватися тільки за невиконання споживачем взятих на себе зобов`язань. По-третє, несправедлива умова договору, навіть у разі її встановлення, є оспорюванню з точки зору дійсності правочину, тому суд не вправі з власної ініціативи визнавати умову договору недійсною з мотивів її несправедливості без окремого звернення із позовною заявою.

Натомість, жоден доказ у справі не вказує, що відповідачу Товариством нараховано компенсацію за прострочення грошового зобов`язання з повернення тіла кредиту і нарахованих процентів. Проценти згідно з умовами кредитного договору є правомірною платою, на отримання якої розраховує кредитодавець під час передачі грошових коштів позичальнику в користування.

За таких умов, твердження відповідача про необхідність зменшення сум нарахованих процентів із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 (справа № 902/417/18) є надуманими та ґрунтуються на помилковому розумінні відповідачем суті цієї правової позиції. У цій справі відповідач не повернув основну суму (тіло) кредиту, не здійснював сплату процентів за користування кредитним коштами.

Ніщо у справі не вказує на те, що Товаристово вимагає стягнути з відповідача неустойку (штраф, пеню) чи проценти річних за затримку розрахунку згідно з ст.625 ЦК України, суми яких за певних умов, із додержанням принципів розумності та справедливості, дійсно можуть бути зменшені судом.

Позовні вимоги Товариства є підставними і обґрунтованими, однак позов може бути задоволений лише частково (75,80 % від ціни позову) зі стягненням на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь Товариства пропорційно до розміру задоволених вимог судового збору в розмірі 1 836,17 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.263-265,274-279,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ідентифікаційний код юридичної особи (код за ЄДРПОУ) 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) заборгованість за кредитним договором № 1379-3806 від 11.04..2024 в розмірі 73 905,00 гривень, з яких прострочена заборгованість за кредитом 19 500,00 гривень та заборгованість за нарахованими процентами 54 405,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 1 836 грн 17 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено та підписано 08.05.2026.

Суддя