Рішення № 136338850, 05.05.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/1589/26

Провадження № 2/750/1654/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря - Левченка К.С.,

за участі відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

у лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 24203 грн.

Обґрунтовано позов тим, що 27.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_4 укладено Договір № 5066365 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 10000 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_4 виконало та надало їй кредит в сумі 10000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану Банком АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання по сплаті кредиту належним чином не виконувала, у неї утворилася заборгованість у розмірі 24203 грн., яка складається з 10000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 14203 грн. - заборгованості за відсотками, яку позивач просить стягнути на свою користь з відповідача. Крім того позивач просить стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витратами на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представник відповідача через систему «Електронний суд» надіслав відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, зазначивши, що відповідач вказаний кредитний договір не укладала, заявку на отримання кредиту не подавала, а кредитні кошти не отримувала і не використовувала у власних інтересах. Відповідач стала жертвою шахрайських дій з боку невідомих осіб. Зловмисники незаконно заволоділи її персональними даними, змінивши її фінансовий номер та від її імені оформили низку мікропозик, у тому числі й кредит, що є предметом даного позову. Кредитні кошти були перераховані на банківську картку Відповідачки, відкриту в АТ КБ «ПриватБанк» (картка № НОМЕР_1 ), після чого шахраї одразу несанкціоновано переказали ці кошти на невідомі рахунки. Також до відзиву на позов надано докази на підтвердження того, що відповідач змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_5 у зв`язку з укладенням шлюбу.

Представник позивача надіслав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, просив проводити розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві.

Заслухавши пояснення відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач у позові зазначає, що 27 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (товариство) та ОСОБА_4 (клієнт) укладено договір № 5066365 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого відповідачу надано кредит у сумі 10000 грн. строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів. Договір підписаний клієнтом електронним підписом одноразовим ідентифікатором 97712 27 жовтня 2004 року о 07:25:21 (а.с. 78-89).

У пункті 1.4. даного договору визначено, що тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах. Стандартна процентна ставка становить 1.00% у день та застосовується у межах всього строку кредиту, вказаного в пункті 1.3 цього договору. Знижена процентна ставка становить 0,01% у день та застосовується на таких умовах. Якщо клієнт до 05 листопада 2024 року (включно) сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт, як учасник Програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, у зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Згідно з пунктом 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 3251,30% річних, за стандартною процентою ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2394,44% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 46000 грн.; за стандартною процентою ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 45010 грн. (пункти 1.5. - 1.6.2. договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору товариство надало відповідачу грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У пунктах 2.1, 2.5 договору сторони погодили, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 . Кредит вважається погашеним у день отримання товариством коштів у погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з підпунктом 5.1.3 пункту 5.1 договору товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача, але з обов`язковим повідомленням споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону про кредитування, що забезпечить доведення до відома споживача такого факту.

02 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (клієнт) укладено договір факторингу № 02-1/06/2025, за яким фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язався відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, враховуючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с. 42-46).

Відповідно до копії акту прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 02-1/06/2025 від 02 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» прийняло Реєстр боржників кількістю 3620, після виконання фактором вимог пункту 1.2. договору факторингу № 02-1/06/2025 від 02 червня 2025 року від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 47 на звороті).

Ціна продажу за договором факторингу становить 3536290 грн.55 коп., які у повному обсязі фактором сплачені клієнту, що підтверджено платіжними інструкціями на а.с.67-69.

З копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 02-1/06/2025 від 02 червня 2025 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором № 5066365 у сумі 10003 грн., до якої входить: 10000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 03 грн. - сума заборгованості за процентами (а.с. 106-107).

Також, позивачем нараховані відсотки, які, згідно розрахунку, складають 14200 грн. (а.с. 108-109).

Відповідач у судовому засіданні стверджувала, що вона не зверталася та не підписувала договору про отримання кредиту, невідома особа шляхом шахрайських дій вчинила зміну її фінансового номеру та оформила кредити у різних установах, а отже позивачем не надано доказів того, що саме вона зверталась із заявою про видачу кредиту, була ознайомлена з істотними умовами надання кредиту та його повернення, а також не надано доказів, що саме відповідачка підписувала договір. Зловмисники також намагалися отримати несанкціонований доступ до її рахунків в Monobank, що підтверджується перепискою відповідачки зі службою технічної підтримки вказаного банку. У кредитному договорі та позовній заяві вказані номери телефонів, які ніколи не належали Відповідачці, за винятком одного контактного номера (380939785040). Зловмисники свідомо використали сторонні номери зв`язку для проходження процедури верифікації та унеможливлення зв`язку з реальною особою. На електронну пошту, що була вказана при оформленні оспорюваного кредитного договору, Відповідачці не надходило жодних повідомлень, примірників договорів чи підтверджень, що позбавило її можливості вчасно дізнатися про шахрайські дії. Про шахрайську активність також свідчить кількість взятих нібито від імені Відповідачки кредитів, та перекази кредитних коштів на невідомі рахунки. Крім того, система безпеки АТ КБ «ПриватБанк» самостійно виявила підозрілу шахрайську активність за рахунками Відповідачки, внаслідок чого банк автоматично заблокував її картки. Після цього інциденту відповідачка була змушена перевипустити банківську картку, проте з невідомих технічних причин в системі банку наразі не відображається історія транзакцій за той період, коли здійснювалося оформлення кредиту та переведення коштів зловмисниками. З огляду на зазначене відповідачка наразі навіть точно не може підтвердити чи належала їй картка НОМЕР_1 . За фактом вчинення шахрайських дій відповідачка невідкладно звернулася до правоохоронних органів, за результатами чого було зареєстровано кримінальне провадження. Витяг з ЄРДР підтверджує факт відкриття провадження.

З листа ТОВ «Споживчий центр» від 28.01.2025 №174, наданого на виконання ухвали слідчого судді видно, що 28.10.2024 від імені ОСОБА_4 також було укладено кредитний договір №28.10.2024-100000035 на суму 13000 грн. При укладенні договору особою не надавалися документи та фотофіксація особи не здійснювалася, оскільки клієнт проходила ідентифікацію через систему Bank ID перед відкриттям кредиту №27.10.2024-100000026: дата/час 27.10.2024 00:20:42, Банк АТ КБ «ПриватБанк». Щодо ІР адреси в листі вказано, що 27.10.2024 та 28.10.2024 користувач підключався з різних ІР адрес.

У протоколі огляду речей від 05.02.2025, що був проведений у рамках досудового розслідування кримінального провадження №12024270340003499, та наданий представником відповідача в якості доказу, оглянуті файли з інформацією про анкетні дані та анкету - заяву, укладену ОСОБА_4 з АТ «ПриватБанк». Оглядом карткового рахунку, належного ОСОБА_4 виявлені транзакції з банківської картки відповідача, що мали місце 27.10.2024 з 06:41:02 до 07:42:36 на картки невідомих осіб. При цьому, під час огляду файлу «ip.xlsx» зафіксовано, що у момент входу в мобільний додаток «Приват 24», наявний вхід за допомогою «Smartphone» в період вчинення кримінального правопорушення, а саме 27.10.2024 о 00:08:26 год. фіксувався за ІР адресою НОМЕР_3 .

Вхід у додаток здійснювався за допомогою «Smartphone» з операційною системою Android, версії 10, ІD -11401334. Використовуючи публічний сервіс у мережі інтернет встановлено, що ІР адреса НОМЕР_3 належить провайдеру ВФ Україна із зоною територіальності: м. Вишневе, Київська область. При детальному огляді точки встановлено, що ІР адреса фіксується за адресою: Київська область, м. Вишневе, поблизу вул. Святошинська, 26.

Під час огляду файлу «зміна номеру xlsx» зафіксовано, що в мобільному додатку «Приват 24» відбулася зміна логіну з НОМЕР_4 (що належав відповідачу) на НОМЕР_5 , що належить невідомій особі і мало місце 27.10.2024 о 00:06:03.

Вказаними доказами відповідач доводить, що її волі на укладення договору з позивачем не було, вона його не підписувала та грошові кошти не отримувала, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні поговорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання не зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У частині першій статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Отже із аналізу вищезазначених норм матеріального права суд робить висновок, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

Установлено, що ні паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), що підписаний одноразовим ідентифікатором 36997, ні договір №5066365 від 27.10.2024 з додатком №1, що підписані одноразовим ідентифікатором 97712, що містяться в матеріалах справи, не містять підпису ОСОБА_4 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Згідно з пунктом 56 частини першої статті 1 вказаного Закону платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього (п. 57 ч. 1 ст. 1).

Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.

Згідно статті 8 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання: 1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача; 2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника; 3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.

Частиною 11 вказаної статті передбачено що платник, з рахунку якого внаслідок помилки неналежного стягувача без законних підстав списано кошти, має право на стягнення суми такої платіжної операції з неналежного стягувача у судовому порядку.

Відповідно до частин 19, 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна жодним іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого частиною шістнадцятою цієї статті); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) не надавати користувачу електронні платіжні засоби без відповідного запиту користувача, крім випадку надання користувачу електронного платіжного засобу на заміну раніше виданого електронного платіжного засобу; 4) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату електронного платіжного засобу, або втрату індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання електронного платіжного засобу після отримання такого повідомлення; 5) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про необхідність розблокування або заміни (перевипуску) електронного платіжного засобу; 6) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу. У разі невиконання емітентом обов`язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від виконання таких операцій несе емітент. Обов`язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі: інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі про надання платіжних послуг; 7) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку України, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Під час реєстрації повідомлення користувача про втрату електронного платіжного засобу емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. Втратою індивідуальної облікової інформації є неможливість здійснення платником використання індивідуальної облікової інформації, неправомірне заволодіння та/або використання чи загроза заволодіння та/або використання іншими особами індивідуальної облікової інформації або її компонентів.

Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Згідно частини 21 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент має право: 1) заблокувати електронний платіжний засіб користувача після надходження повідомлення про втрату чи загрозу втрати електронного платіжного засобу або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 2) розблокувати електронний платіжний засіб, якщо втрата електронного платіжного засобу користувачем не підтвердилася або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 3) зупинити або припинити право користувача на використання електронного платіжного засобу у разі порушення користувачем умов його використання, визначених договором та/або законодавством. Зупинення або припинення права користувача на використання електронного платіжного засобу не припиняє зобов`язань користувача і емітента, що виникли до зупинення або припинення зазначеного права.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою.

Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів.

Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).

Надавачі платіжних послуг зобов`язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації.

Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов`язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.

Надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов`язані застосовувати вимоги частин третьої і п`ятої цієї статті у разі надходження запиту з ініціювання платіжної операції від надавача послуг з ініціювання платіжної операції або запиту від надавача послуг з надання інформації за рахунками.

Згідно статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Відповідно до пункту 136 Постанови Правління НБУ Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі Положення), користувач зобов`язаний: 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; 2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.

Пунктом 140 Положення визначено, що користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Пунктом 146 Положення визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Суд, оцінивши наявні у справі докази, проходить до висновку, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, адже на підтвердження зворотного, позивачем доказів не надано.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08 квітня 2026 року у справі справа № 308/22861/23 (провадження № 61-8642св25)

Вищевказане, з урахуванням усієї сукупності наявних у справі доказів, свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів тому, що відповідач виявила волю на укладення договору № 5066365 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27.10.2024, а тому підстав для задоволення позову суд не знаходить.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 280-282,0 289, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.05.2026.

Суддя