Рішення № 136327831, 04.05.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5736/25

Провадження № 2-др/204/43/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Чудопалової С.В.

за участю секретаря Янчук П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі питання про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі 204/5736/2025 за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворова 15» про визнання наймача житлового приміщення таким, що втратила право користування житловим приміщенням, та визнання наймачем,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Чечелівського районногосуду міста Дніпра перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа ОСОБА_3 та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Суворова 15» про визнання наймача житлового приміщення таким, що втратила право користування житловим приміщенням, та визнання наймачем.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18.02.2026 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 . Визнано ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

До суду від представника позивача адвоката Ковальчук Д.Ю. 13.04.2026 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, відповідно до якої просив суд стягнути з Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі по 10 00,00 грн. з кожного відповідача. В обґрунтування заяви зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Також вказано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, а тому прохає суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. з кожного відповідача. На підтвердження понесення вказаних витрат надав суду договір про надання правничої допомоги від 29.01.2025, додаткову угоду до нього від 10.04.2026 та акт виконаних робіт за вказаним договором від 10.04.2026 на суму 20 000,00 грн.

Представник відповідача Бровкіна М.І. 28.04.2026 надала суду заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, якими просила суд відмовити у її задоволенні, у зв`язку з необґрунтованістю, оскільки Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, як орган місцевого самоврядування діяв виключно в межах своїх дискреційних повноважень та не міг самостійно, без законних підстав, позбавити особу права на житло, гарантованого ст. 47 Конституції України. Крім того, вказала, що з боку Дніпровської міської ради також не було допущено порушень, тому вважає, що підстави для стягнення з місцевого бюджету відсутні. Тому, просила суд відмовити у задоволенні заяви представнику позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Представник позивача адвокат Ковальчук Д.Ю. в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення у його відсутність. Заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст.247 ЦПК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 270 ЦПК України, суд не вбачає необхідності викликати сторони в судове засідання, у зв`язку з чим, згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення суду зазначається розподіл судових витрат.

Так, частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Крім того, нормами ч. ч. 6, 7 ст. 139 ЦПК України визначено, що розмір витрат, зокрема, на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірними зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 139 ЦПК України визначено, що у випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову

При цьому, вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Більш того, суд зазначає про те, що приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на сторін: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18.02.2026 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 . Визнано ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що правову допомогу ОСОБА_4 у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги від 29.01.2025 та ордеру серії АЕ № 1492038 від 08.04.2026надавав адвокат Ковальчук Д.Ю.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 29.01.2025, додаткову угоду до нього від 10.04.2026 та акт приймання наданої правничої допомоги за вказаним договором від 10.04.2026на суму 20 00,00 грн.

Відповідно до п. 5.1. договір про надання правничої допомоги від 29.01.2025, вартість правничої допомогиа двоката, що визначена пунктом 1.1. даного договору становить 8000,00 грн., виходячи із вартості 1 години - 1000,00 грн.

10.04.2026 між сторонами було підписано додаткову угоду доданого договору, якою пункт 5.1. даного договору викладено в наступній редакції: «Вартість правничої допомоги адвоката, що визначена пунктом 1.1. договору становить 20000,00 грн., виходячи із вартості 1 години - 1000,00 грн.».

Відповідно до детального опису робіт від 10.04.2026 встановлена фіксована сума за надані послуги, а саме: підготовка, підписання та подання позовної заяви до суду складає 10 000,00 грн., із розрахунку 1000,00 грн. за одну годину; загальна кількість витрачених годин склала 10 год., аналіз відзивів на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив 5000,00 грн., із розрахунку 1000,00 грн. за одну годину, загальна кількість витрачених годин склала 5 год., а також участь адвоката у п`яти судових засіданнях від 04.08.2025, 29.09.2025, 03.11.2025, 20.01.2026 та 18.02.2026 вартістю 5000,00 грн., із розрахунку 1000,00 грн. за одне судове засідання., загальна кількість витрачених годин склала 5 год. Загальна вартість виконаних юридичних послуг складає 20 000,00 грн.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Водночас судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Згідно з частиною 9 статті 141 ЦПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, основною причиною звернення позивача до суду із вказаною позовною вимогою стала необхідність визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв`язку з її тривалою відсутністю. Відмова Департаменту житлового господарства ДМР у зміні умов договору найму, що передувала судовому розгляду, була цілком правомірною та ґрунтувалася на вимогах чинного житлового законодавства, оскільки на момент звернення у позивача були відсутні документи, що підтверджують зняття ОСОБА_2 з реєстрації або судове рішення про втрату нею права користування житлом, яке б набрало законної сили.

Таким чином, орган місцевого самоврядування діяв виключно в межах своїх дискреційних повноважень та не міг самостійно, без законних підстав, позбавити особу права на житло, гарантованого статтею 47 Конституції України.

Більше того, розгляд справи підтвердив, що спір виник виключно через дії та правовий статус відповідачки - ОСОБА_2 , яка виїхала на постійне місце проживання до іншої країни та втратила інтерес до житла та надала суду заяву про визнання позову. Враховуючи, що Діпровська міська рада та Департамент житлового господарства ДМР не оспорювали законних прав позивача, а лише виконували функцію контролю за дотриманням процедури зміни наймача, покладання на них тягаря оплати судового збору та витрат на правничу допомогу суперечить принципам справедливості та розумності.

Оскільки, що з боку відповідачів не було допущено жодних порушень, а позов було задоволено лише в частині визнання особи такою, що втратила право користування, підстави для стягнення коштів з місцевого бюджету також відсутні.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатським об`єднанням роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, судом не було вирішено питання про розподіл витрат по сплаті судового збору, які були понесені позивачем під час розгляду вказаної справи.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки, при зверненні до суду ОСОБА_4 було сплачено судовий збір за дві вимоги не майнового характеру у розмірі 3028,00 грн., що підтверджується квитанціями від 26.05.2025, враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим стягнути саме з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 133, 137, 139, 141, 259, 260, 270 ЦПК України, -

УХВАЛИВ :

Заяву представника позивача адвоката адвокат Ковальчука Дениса Юрійовича про стягнення судових витрат на правничу допомогу у справі № 204/5736/25 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

В іншій частині відмовити.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Додаткове рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя С.В.Чудопалова