Рішення № 136320938, 20.04.2026, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 593/1766/25

Провадження № 2/593/178/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"20" квітня 2026 р.

в складі: головуючого судді: Німко Н.П.

при секретарі: Олексів О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся в суд із позовом до відповідачки ОСОБА_1 із вимогами стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №01.05.2025-100000719 від 01.05.2025 року у розмірі 12 400,00 грн., а також судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

В обґрунтування заявлених вимог у позові вказано, що 01 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою укладено кредитний договір №01.05.2025-100000719, відповідно до умов якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн, строком на 140 днів. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит згідно умов договору. Відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 12 400,00 грн, з яких: 4000,00 грн. заборгованість за тілом кредита; 5600,00 грн. заборгованість за процентами, 800,00 грн. заборгованість за комісією, 2000,00 грн. заборгованість за неустойкою. З огляду на наведене, позивач вважає, що його порушені права мають бути захищені у судовому порядку, шляхом стягнення з відповідачки в його користь заборгованості за згаданим кредитним договором.

У судове засідання представник позивача ТОВ «Споживчий центр» не з`явився, просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Подала відзив на позовну заяву, у якому частково визнала позовні вимоги. Також зазначила, що є дружиною військовослужбовця, отримала споживчий кредит для задоволення інтересів сім`ї, заборгованість зі сплати кредиту виникла через складну фінансову ситуацію, яка була пов`язана із проходженням її чоловіком військової служби. Вказує, що тіло кредиту у сумі 4000,00 грн. вона сплатила, про що додає квитанцію, а від сплати штрафів, пені та відсотків вона звільнена на підставі ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У своїй відповіді на відзив сторона позивача вказала, що жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Крім того, Відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору. Враховуючи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка, яка передбачена договором, є застосованою та законною. Щодо комісії вказано, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

Щодо неустойки представник позивача вказав, що кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування".

Зважаючи на викладене, неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірною та підлягає стягненню.

Щодо наданих документів стосовно проходження військової служби позивачем заявлено таке. Копія довідки форми 5, яка надана Відповідачкою разом з відзивом на позовну заяву не дозволяє встановити підставу прийняття на військову службу та період проходження військової служби. Відповідно до даної довідки ОСОБА_2 проходить військову службу станом на 09.02.2026, проте не містить інформації про проходження військової служби за період дії кредитного договору. Відтак, відповідач не надав документів, які б підтверджували, що її чоловік брав/бере участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України. Тому, права на відповідну пільгу відповідач не має.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснював.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить із такого.

Приписами ст.6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено таке: 01 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №01.05.2025-100000719 на суму 4000,00 грн., строком на 140 днів, з датою повернення 17 вересня 2025 року.

У зв`язку із невиконанням відповідачкою зобов`язань за договором кредиту, остання має заборгованість перед позивачем у розмірі 12 400,00 грн., із яких: 4000,00 грн. заборгованість за тілом кредита; 5600,00 грн. заборгованість за процентами, 800,00 грн. заборгованість за комісією, 2000,00 грн. заборгованість за неустойкою, що доводиться довідкою-розрахунком.

Відповідачка ОСОБА_1 26 лютого 2026 року сплатила кошти у сумі 4000,00 грн. в користь позивача ТОВ «Споживчий центр», як оплату заборгованості за спірним кредитним договором, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №8 від 26.02.2026 року і стороною позивача не заперечено.

Судом також встановлено, що відповідачка не визнає та заперечує проти стягнення з неї штрафів, пені та відсотків, оскільки її чоловік є військовослужбовцем.

Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2023 року, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 із 28 вересня 2023 року.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №33 від 09 лютого 2026 року, ОСОБА_2 перебуває на військовій службі ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

У частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Із огляду на викладене, судом встановлено, що відповідачка має статус дружини військовослужбовця Збройних Сил України і на неї поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто до неї не може застосовуватись відповідальність у виді штрафних санкцій та неустойки за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки тіло кредиту відповідачкою сплачено, у стягненні нарахованих комісії, неустойки та процентів слід відмовити з вказаних вище підстав, а саме зважаючи на право відповідачки, як дружини військовослужбовця, на гарантоване законом надання їй відповідних пільг.

Статтею 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 14, 76-78, 89, 133, 134, 137, 141, 141, 258, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, 526, 527, 530, 549, 625, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості у розмірі 12 400 (дванадцять тисяч чотириста) гривень 00 коп. за кредитним договором №01.05.2025-100000719 від 01 травня 2025 року.

Відомості про сторін у справі:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», вул.Саксаганського, 133 А, м.Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

У зв`язку із складністю справи, у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України, повний текст рішення суду складено 29 квітня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко