Ухвала суду № 136319869, 07.05.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 466/4992/25

Провадження № 6/461/185/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові заяву ОСОБА_1 щодо виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою, в якій просить суд зобов`язати приватного виконавця Шелінської Ю.А.вирішити питання зняття арешту з коштів державної допомоги (1000 грн «єПідтримка»). Заява мотивована тим, що він є боржником у виконавчому провадженні, у межах якого приватним виконавцем накладено арешт на його банківські рахунки, у тому числі на рахунок, на якому знаходяться кошти державної допомоги (1000 грн за програмою «єПідтримка»), у зв`язку з чим він фактично позбавлений можливості отримувати кошти соціального призначення, що істотно погіршує його складне фінансове становище.

Учасники процесу в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи.

Вивчивши заяву та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов`язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України).

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16 зазначено, що «принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки перешкоджає такому виконанню.

При цьому, слід зауважити на тому, що виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2025 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за Кредитним договором № 29.05.2024-100003399 від 30.05.2024 у розмірі 22960 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Виконавчий лист, виданий на виконання вказаного рішення, перебуває у приватного виконавця Шелінської Ю.А.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (частина четверта статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Перелік інших виплат, на які не може бути звернено стягнення, наведений у частині першій статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що:

«7.13. З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

7.14.Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

7.15. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

При вирішенні даної заяви, суд виходить із того, що саме на банк, який виконує постанову про арешт коштів боржника, в силу положень частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», покладено визначення статусу коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку.

В контексті наведених правових норм суд дійшов до висновку, що приватним виконавцем не було порушено основні засади виконавчого провадження, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим; виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, накладення арешту на кошти, які розміщені на банківському рахунку зі спеціальним режимом використання, у межах процедури звернення стягнення на майно боржника, заборонено Законом. Разом із цим, встановлені судом обставини справи не свідчать про те, що приватний виконавець звернув стягнення на кошти, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, або на рахунок із спеціальним режимом використання або інший рахунок, звернення стягнення на які заборонено законом.

Доказів того, що існують інші підстави для скасування постанови про арешт коштів боржника, суду не надано.

З огляду на вказане, заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 260, 261 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

заяву ОСОБА_1 щодо виконання рішення суду залишити без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя І.Р.Волоско