Рішення № 136314601, 29.04.2026, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 383/1735/25

Номер провадження 2/383/263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Адаменко І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Ляховецької В.І.,

представника позивача адвоката Деревянко Я.Р.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Бобринець Кіровоградської області, в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області цивільну справу №383/1735/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , через представника, адвоката Деревянко Я.Р., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він 07.05.2018 року надав ОСОБА_2 у позику кошти в сумі 15000 доларів США без відсотків, а той у свою чергу написав власноруч розписку про отримання вказаних коштів, які зобов`язувався повернути до 07.05.2020 року, проте не повернув. Крім того, 10.12.2020 року позивач надав ОСОБА_2 у позику кошти в сумі 6433 доларів США під 3 % на місяць, а той у свою чергу написав власноруч розписку про отримання вказаних коштів, які зобов`язувався повернути до 10.12.2021 року. Вказує, що так як відповідач брав у борг кошти за цим договором під три відсотки на місяць, тому в період з 10.12.2020 року по 10.12.2021 року відповідач мав сплачувати ОСОБА_1 по 193 доларів США, отже сумарно за рік 2316 доларів США, проте у зазначений в договорі позики строк кошти також не повернув. Оскільки заборгованість за вказаними договорами позики відповідач не повертає у добровільному порядку, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 30 грудня 2025 року задоволено заяву представника позивача адвоката Деревянко Я.Р. про забезпечення позову.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 07 січня 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначивши у справі підготовче засідання з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв чи клопотань не подав.

Представник позивача, адвокат Деревянко Я.Р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та просила суд його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Мельник О.В. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, від сторони відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, до спірних правовідносин, що виникли між ним та позивачем застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки. Таким чином, перебіг позовної давності почався від дня, коли було порушено умови договорів позики, тобто у позивача почався перебіг строку позовної давності з 08.05.2020 року за розпискою від 07.05.2018 року та з 11.12.2021 року за розпискою від 10.12.2020 року, але з позовом до суду позивач звернувся 30.12.2025 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Проте, позивач разом з позовом, заяву про поновлення строку не подав та не просив поновити строк позовної давності, також не надано доказів поважності пропуску. На цій підставі просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі та розглянути справу без стоорони відповідача. Відзив не подано (а.с.53-55).

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник відповідача, адвокат Мельник О.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила в повному обсязі та просила суд відмовити в його задоволені. Зазначила, що між сторонами дійсно виникли договірні правовідносини за договорами позики, однак позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду. При цьому заяви про поновлення строку позовної давності подано не було, а також не надано належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску. У зв`язку з викладеним просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В подальшому від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача (а.с.126).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх у відповідності до ст.89 ЦПК України вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

На підставі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики ( ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до змісту статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника. При цьому, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Судом встановлено, що між сторонами 07.05.2018 року було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивача 15000 доларів США, про що власноручно написав розписку (а.с.129).

Текст розписки про отримання позики від 07травня 2018 року містить чітку інформацію про те, що позичальник ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у позику в сумі 15000 доларів США в день складання цієї розписки та зобов`язується їх повернути в строк до 08.05.2020 року.

Крім того, між сторонами 10.12.2020 року було укладено договір позики за яким відповідач отримав від позивача 6433 доларів США, про що власноручно написав розписку (а.с.130).

Текст розписки про отримання позики від 10грудня 2020 року містить чітку інформацію про те, що позичальник ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у позику в сумі 6433 доларів США під 3% в місяць в день складання цієї розписки та зобов`язується їх повернути в строк до 10.12.2021 року.

Таким чином, складені власноруч ОСОБА_2 розписки від 07.05.2018 року та від 10.12.2020 року підтверджують як факт укладення договорів позики та зміст умов цих договорів, так і факт отримання ним від ОСОБА_1 грошових коштів у борг, а також обов`язок його повернути в обумовлений між сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.10.2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18), досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргових розписок у позивача як кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем за договором позики не виконане.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

Частиною 1 статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.2 ст.533 ЦК України).

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №723/304/16-ц, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 640/3796/18 та у постанові Верховного Суду від 26 травня 2025 року у справі №641/7413/23, провадження (61-3734св25).

У постанові Верховного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №754/12040/15-ц зроблено висновки, що чинному законодавству України не суперечить стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином судом встановлено наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договорами позики від 07 травня 2018 року в іноземній валюті 15000 доларів США, які у строк до 07 травня 2020 року відповідач не повернув та від 10 грудня 2020 року в іноземні валюті 6433доларів США під 3% в місяць, які у строк до 10 грудня 2021 року відповідач також не повернув, про що свідчать наявні у позивача оригінали розписок.

Враховуючи встановлені обставини та оскільки станом на день розгляду справи відповідачем не виконано умов договору позики від 07.05.2018 року та від 10.12.2020 року з повернення боргу, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 07.05.2018 року в сумі 15000 доларів США та за договором позики від 10.12.2020 року в загальній сумі 8749 доларів США, з яких: 6433 доларів США загальна сума позики та 2316 доларів США три процентів за місяць за користування позикою за період з 10.12.2020 року по 10.12.2021 рік.

Щодо доводів відповідача та представника відповідача адвоката Мельник О.В. про сплив позовної давності, суд зазначає, що вони є необґрунтованими, тому відхиляє їх, виходячи з наступних підстав.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якою заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 262 ЦК України).

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.ст. 263, 264 ЦК України.

Судом враховано, що під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності та зупинення позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу,продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до ЦК України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Оскільки п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року, саме зазначена вище редакція п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України діяла на момент звернення позивача з позовом у даній справі.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що у зобов`язаннях із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається саме з моменту порушення такого строку, тобто з дня прострочення виконання зобов`язання (зокрема, постанова Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 522/1912/16-ц, постанова від 16.06.2021 у справі № 308/9708/19).

Також у практиці Верховного Суду сформовано правовий висновок про те, що на період дії карантину строки позовної давності продовжуються на весь час його дії, а на період воєнного стану - зупиняються, що виключає сплив позовної давності у відповідні періоди.

Водночас вже з 12.03.2020 перебіг строку позовної давності фактично не здійснювався у зв`язку із запровадженням карантину, а надалі у зв`язку з введенням воєнного стану, що утворює єдиний безперервний період, протягом якого перебіг строку позовної давності не відбувався.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що за розпискою від 07 травня 2018 року перебіг позовної давності розпочався 08 травня 2020 року - з наступного дня після настання строку виконання зобов`язання, тому відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності за вказаною розпискою був продовжений на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, а саме з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, з урахуванням пункту 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг позовної давності за розпискою від 07 травня 2018 року був зупинений на період дії воєнного стану, який введено в Україні з 24 лютого 2022 року та станом на час розгляду справи триває.

Водночас за договором позики від 10 грудня 2020 року перебіг позовної давності розпочався 11 грудня 2021 року - з наступного дня після настання строку виконання зобов`язання та перебіг позовної давності за вказаним договором позики також був продовжений на період дії карантину - з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Окрім цього, перебіг позовної давності за договором позики від 10 грудня 2020 року був зупинений на період дії воєнного стану - з 24 лютого 2022 року та станом на час розгляду справи триває.

Таким чином, з урахуванням зупинення та продовження перебігу позовної давності на період дії карантину, встановленого на всій території України, а також на час дії правового режиму воєнного стану, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом 30 грудня 2025 року відбулося в межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Доводи представника відповідача, адвоката Мельник О.В. про обов`язок позивача доводити поважність причин пропуску строку позовної давності є безпідставними, оскільки в даному випадку такий строк не пропущено.

Суд також відхиляє твердження сторони відповідача про необхідність доведення позивачем впливу карантинних обмежень на можливість звернення до суду для застосування пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Вказана норма передбачає автоматичне продовження строків позовної давності на строк дії карантину та не ставить таке продовження у залежність від доведення будь-яких додаткових обставин чи обмежень, які впливали б на конкретну особу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 31 травня 2022 року у справі № 926/1812/21, від 22 червня 2022 року у справі № 916/1157/21, а також від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21.

Отже, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даному випадку відсутні.

Також, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 9998,33 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 137,141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07.05.2018 року в сумі 15000 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10.12.2020 року в сумі 8749 доларів США, а також судовий збір в сумі 9998,33 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Бобринецьким РВ УМВС України в Кіровоградській області 03.07.2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована та фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_3 виданий Бобринецьким РВ УМВС України в Кіровоградській області 20.03.1998 року,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено 07.05.2026 року.

Суддя І. М. Адаменко