Ухвала суду № 136308118, 06.05.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/469/26

Провадження № 1-кп/577/225/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" травня 2026 р.

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі колегії суддів:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Конотопа кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025200000000653 від 05.09.2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , турка, громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Конотопського міськрайонного суду Сумської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025200000000653 від 05.09.2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України з реєстром матеріалів досудового розслідування.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає 22.05.2026 року.

В судовому засіданні прокурор вважає, що запобіжний захід відносно ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою слід продовжити, посилаючись на те, що ризики, які існували на час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілу, вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжують існувати і на даний час. Про існування вказаних ризиків свідчать такі обставини: ОСОБА_6 може переховуватися від суду, так як неодноразово в період 2018-2025 роки безперешкодно перетинав державний кордон України, тривалий час проживав за межами території України та мав на меті після вчинення інкримінованого йому злочину покинути територію України. Окрім того санкцією п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, а тому невідворотність покарання дають йому підстави переховуватися від суду; може незаконно впливати на потерпілу та свідків з метою зміни своїх первинних показань на його користь з метою пом`якшення його відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, а враховуючи той факт, що підозрюваний вчинив інкримінований йому злочин, а саме умисне вбивство, потерпіла та свідки можуть сприймати його погрози реально; буде вчиняти інші кримінальні правопорушення, так як він раніше неодноразово вчиняв корисливі злочини у зв`язку з чим був засуджений 29.10.2021 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ч. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним іспитовим строком на 2 роки. При цьому, на шлях виправлення ОСОБА_6 не став.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 вважає, що клопотання прокурора про продовження застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованим та прокурором не надано доказів існування на даний час ризиків, на які він посилається для обґрунтування свого клопотання. Просить прохає застосувати більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити розмір застави.

Обвинувачений ОСОБА_6 проти продовження обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечує з підстав зазначених захисником.

Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши доводи клопотання прокурора та долучені до нього матеріали, а також заперечення сторони захисту, дійшов наступних висновків.

Положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України встановлено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Запобіжні заходи під час судового провадження застосовуються судом за клопотанням прокурора (ч.4ст.176 КПК України). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, зазначеним у п. п. 1-5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 КПК України(ч.1 ст. 183 КПК України).

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч.1І ст. 194 КПК України).

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно якої питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю інформації про матеріальний, соціальний стан особи та інше. Так у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування».

Вирішуючи питання про наявність зазначених вище ризиків та про те, який саме запобіжний захід забезпечить належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 колегія суддів згідно з вимогами ст. 178 КПК України враховує, що оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

ОСОБА_6 , обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вказаний злочин є кримінальними правопорушенням проти життя та здоров`я особи.

Вищевказані обставини свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має підвищену суспільну небезпеку для оточуючих.

Злочин, передбачений п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України, відповідно до ст. 12 КК України належить до особливо тяжких злочинів та за його вчинення передбачене покарання у виді позбавлення волі від 10 до 15 років, або довічне позбавлення волі.

Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, - незаконного впливу на свідків та потерпілу, то суд виходить з наступного.

Чинним КПК України встановлено процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту свідка слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). При цьому суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.

Стосовно ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, то суд враховує, що обвинувачений був засуджений 29.10.2021 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ч. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним іспитовим строком на 2 роки. При цьому, на шлях виправлення ОСОБА_6 не став.

Крім того, суд вважає, що домашній арешт, на якому наполягає сторона захисту, не забезпечує належної ізоляції обвинуваченого від свідків та потерпілої, не виключає ризик його втечі або вчинення нових злочинів.

Так, Сумська область є прикордонною територією, що безпосередньо межує з країною-агресором. В умовах воєнного стану контроль за лінією кордону та прикордонними смугами суттєво ускладнений через постійні бойові дії, диверсійні загрози та руйнування інфраструктури зв`язку.

Ефективність застосування засобів електронного контролю (електронних браслетів) критично залежить від стабільності мобільного зв`язку та електропостачання. Постійні обстріли Сумської області та застосування засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) призводять до регулярних збоїв у роботі таких пристроїв, що робить неможливим безперервний та надійний моніторинг місцезнаходження обвинуваченого.

Систематичні сигнали «Повітряна тривога» та необхідність перебування в укриттях створюють об`єктивні умови, за яких контроль за дотриманням особою умов домашнього арешту стає фактично неможливим для органів поліції.

Таким чином, в умовах збройної агресії та територіальної близькості до ворога, лише тримання під вартою може гарантувати неможливість втечі обвинуваченого на непідконтрольну територію або за кордон поза межами офіційних пунктів пропуску.

Наведене свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.

Вирішуючи питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до висновку, що на даний час саме цей запобіжний захід є таким, що забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого та є пропорційним тим обставинам, що прийняті судом до уваги, жодних підстав для зміни застосованого обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший більш м`який на даний час не має, заявлені ризики, зазначені в ухвалі суду та на підставі якої був застосований цей запобіжний захід, на даний час не зменшились.

За таких обставин саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належне виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробі, зазначеній у п.п 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оскільки, в судовому засіданні не здобуто відомостей, які безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд доходить переконанню, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

Враховуючи, що дія запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 спливає 22.05.2026 року, судове провадження не може бути завершене до спливу цього строку, підстав для зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який на даний час не має і учасниками процесу докази на підтвердження цих підстав суду надані не були; продовжують існувати ризики зазначені в ухвалі судді та на підставі яких був обраний цей запобіжний захід.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний призначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України, то розмір застави суд не визначає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 необхідно продовжити на строк до двох місяців без визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 177, 178,183,201,331 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Сумської обласної прокуратури ОСОБА_5 задовольнити.

Обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до двох місяців, тобто до 02 липня 2026 року до 24.00 год. без визначення розміру застави.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення через Конотопський міськрайонний суд Сумської області, а обвинуваченому з моменту отримання її копії.

СуддяОСОБА_1