Ухвала суду № 136305204, 06.05.2026, Романівський районний суд Житомирської області

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

285/8/26

1-кп/290/234/26

06 травня 2026 рокуселище Романів

Романівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 12024060530000462 від 07.05.2024 відносно

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гриньки Звягельського району Житомирської області,

зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень,

передбачених ч.ч. 1,2 ст. 317, ч.ч. 1,2 ст. 311, ч.ч. 2,3 ст. 309, ч.ч. 2,3 ст. 307 КК України,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ;

захисника ОСОБА_7 ;

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Суть питання, що вирішується ухвалою

1.1. У судовому засіданні розглянуто клопотання прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , поданого 04.05.2026.

1.2. Також судом розглянуто клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на більш м`який цілодобовий домашній арешт.

2. Встановлені судом обставини

2.1. У провадженні суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 317, ч.ч. 1,2 ст. 311, ч.ч. 2,3 ст. 309, ч.ч. 2,3 ст. 307 КК України.

2.2. Ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 15 травня 2025 року до ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави. Надалі ухвалами слідчих суддів строк тримання під вартою неодноразово продовжувався, зокрема ухвалою Романівського районного суду від 10.03.2026 строк продовжено до 08.05.2026.

2.3. Судовий розгляд кримінального провадження на даний час не завершений. Станом на дату розгляду цього клопотання 06.05.2026 строк дії запобіжного заходу закінчується 08.05.2026.

3. Позиції сторін кримінального провадження

3.1. Прокурор підтримав подане клопотання та просив продовжити строк тримання під вартою без визначення розміру застави. Прокурор зазначив, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, пов`язаних з організацією місць для їх незаконного виготовлення та збутом у великих та особливо великих розмірах. Ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишаються актуальними.

3.2. Прокурор також наголосив на наявності у ОСОБА_8 закордонного паспорту та фактах неодноразового його перебування за кордоном у минулому, що додатково підтверджує реальність ризику переховування. Крім того, ОСОБА_8 не має офіційного місця роботи та джерела доходів, що свідчить про корисливий мотив вчинення злочинів та ризик продовження злочинної діяльності.

3.3. Захисник подав клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на наявність постійного місця проживання, соціальних зв`язків та відсутність необхідності подальшого тримання під вартою.

3.4. Обвинувачений підтримав позицію захисника.

Мотиви суду та правові підстави ухвали

4. Загальні правові засади

4.1. Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний перевірити доцільність подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та встановити, чи зберігаються ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а також чи можуть вони бути усунуті шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

4.2. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Letellier v. France» (1991), «Kharchenko v. Ukraine» (2011), «Ilijkov v. Bulgaria» (2001), продовження тримання особи під вартою може бути виправданим лише за наявності релевантних та достатніх підстав, а національні суди повинні наводити конкретні обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених законом.

4.3. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (справа «Neumeister v. Austria», 1968; «W. v. Switzerland», 1993; «McKay v. United Kingdom», 2006) сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою, однак вона повинна оцінюватися у сукупності з іншими конкретними обставинами, що підтверджують реальний характер ризиків.

4.4. Оцінюючи матеріали кримінального провадження, суд враховує, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення кількох тяжких та особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, пов`язаних з організацією місць незаконного виготовлення, зберіганням та збутом особливо небезпечних психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах.

4.5. Санкції статей, за якими обвинувачується ОСОБА_8 , передбачають покарання у вигляді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 307 КК України від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 309 КК України від п`яти до восьми років; за ч. 2 ст. 317 КК України від трьох до п`яти років; за ч. 2 ст. 311 КК України від двох до п`яти років. Таким чином, обвинуваченому загрожує реальне покарання у вигляді тривалого позбавлення волі, що формує стійкий мотив для ухилення від правосуддя.

4.6. Суд приймає до уваги аргумент прокурора про наявність у ОСОБА_8 паспорту громадянина України для виїзду за кордон та його неодноразове перебування за межами України у минулому. Ці обставини, підтверджені матеріалами кримінального провадження, надають ризику переховування конкретного та реального, а не абстрактного характеру. Позиція ЄСПЛ у справі «Stogmuller v. Austria» (1969) підтверджує, що наявність у особи можливостей та мотивів для втечі є самостійною підставою для продовження тримання під вартою.

4.7. Суд враховує, що судовий розгляд кримінального провадження не завершений: показання свідків та потерпілих підлягають безпосередньому дослідженню судом. У справі «W. v. Switzerland» (1993) ЄСПЛ наголосив, що ризик впливу на свідків може бути виправданою підставою для тримання під вартою, особливо на стадіях, коли доказова база ще не завершила своє безпосереднє дослідження.

4.8. З огляду на системний, організований характер інкримінованої ОСОБА_8 злочинної діяльності, яка охоплювала множинні епізоди виготовлення, придбання та збуту психотропних речовин з використанням мережі постачальників прекурсорів та невстановлених покупців, суд вважає ризик незаконного впливу на свідків реальним.

4.9. З матеріалів провадження вбачається, що діяльність ОСОБА_8 мала тривалий, систематичний та повторюваний характер: щонайменше 9 епізодів злочинної діяльності охоплюють період з листопада 2024 по травень 2025 року. ОСОБА_8 не має офіційного місця роботи та джерела доходів, що, з урахуванням корисливого мотиву вчинення злочинів, свідчить про те, що злочинна діяльність могла бути єдиним джерелом його існування.

4.10. ЄСПЛ у справах «Matznetter v. Austria» (1969) та «Clooth v. Belgium» (1991) підтвердив, що систематична злочинна діяльність та відсутність легальних засобів до існування є самостійними та достатніми підставами для висновку про ризик продовження злочинних дій після звільнення.

4.11. Вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, суд виходить із принципу пропорційності втручання у право на свободу, гарантоване ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, яка визнає тримання під вартою винятковим запобіжним заходом.

4.12. Суд розглянув доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого цілодобового домашнього арешту та дійшов висновку, що такий захід не здатний нівелювати встановлені ризики, оскільки: не унеможливлює переховування особи, яка має закордонний паспорт; не виключає можливості опосередкованого впливу на свідків та учасників провадження; не гарантує запобігання можливому продовженню злочинної діяльності через мережу пособників; дотримання умов домашнього арешту не може бути забезпечено у достатній мірі з огляду на характер та масштаб інкримінованої діяльності.

4.13. Суд враховує, що ОСОБА_8 має певні соціальні зв`язки та постійне місце проживання, однак ці обставини самі по собі не спростовують встановлені ризики з огляду на наведені вище конкретні обставини справи (ЄСПЛ, «Labita v. Italy», 2000).

4.14 Правові підстави для невизначення розміру застави. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою мають право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

4.15. Злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 (зокрема ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КК України), є особливо тяжкими злочинами у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Отже, суд має законодавчо закріплену підставу для невизначення розміру застави.

4.16. Аналіз судової практики щодо застосування застави у наркотичних справах.

4.17. Застава як запобіжний захід або альтернатива варті є доцільною лише тоді, коли вона реально здатна усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України, насамперед ризик ухилення від суду (ЄСПЛ, «Neumeister v. Austria», 1968). Однак у справах, пов`язаних з організованим виробництвом і збутом особливо небезпечних психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах, визначення застави є недоцільним з наступних підстав.

4.18. По-перше, фінансовий характер ризику ухилення. Злочинна діяльність ОСОБА_8 , за матеріалами провадження, охоплювала виробництво та збут психотропних речовин у особливо великих розмірах протягом тривалого часу. Така діяльність, як правило, пов`язана зі значними фінансовими надходженнями, які важко відстежити та легалізувати. За таких обставин визначення застави навіть у значному розмірі не усуне ризик ухилення, оскільки особа, яка мала доступ до значних незаконних коштів, може легко перекрити будь-яку заставу або здійснити перерозподіл коштів через третіх осіб.

4.19. По-друге, застава не усуває ризик впливу на свідків та продовження злочинної діяльності. На відміну від ризику ухилення, застава не є ефективним інструментом для запобігання впливу на учасників провадження чи новим злочинам. Системний характер наркозлочинності передбачає наявність широкої мережі зв`язків, які у разі звільнення особи під заставу неможливо нейтралізувати. Конституційний Суд України у рішенні від 8 липня 2003 року № 14-рп/2003 підкреслив, що при обранні запобіжного заходу необхідно оцінювати всю сукупність ризиків, а не лише ризик ухилення.

4.20. По-третє, суспільна небезпека та принцип невідворотності покарання. У справах, пов`язаних з виробництвом та збутом особливо небезпечних психотропних речовин у великих та особливо великих розмірах, звільнення обвинуваченого під заставу суперечило б принципу невідворотності кримінальної відповідальності та суспільним інтересам у запобіганні подальшій шкоді здоров`ю населення. ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» (1991) визнав, що суспільний інтерес може превалювати над правом особи на свободу у справах щодо тяжких злочинів, які становлять значну суспільну небезпеку.

4.21. По-четверте, наявність спеціальної законодавчої норми. Законодавець, запровадивши п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, спеціально виокремив цю категорію злочинів як таку, що за своїм характером вимагає особливого підходу до вирішення питання про заставу. Ця норма відображає усвідомлену позицію законодавця щодо обмеженої ефективності застави у справах, пов`язаних з наркотиками.

4.22. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що визначення розміру застави у цьому кримінальному провадженні не є доцільним та не відповідало б меті запобіжного заходу забезпеченню належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

5. Висновок суду

5.1. Таким чином, перевіряючи необхідність подальшого тримання під вартою та можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, суд дійшов висновку, що на даний час: ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, залишаються актуальними та підтверджені конкретними обставинами справи; альтернативні запобіжні заходи, включаючи цілодобовий домашній арешт, не здатні їх усунути; подальше тримання під вартою є пропорційним та необхідним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та дотримання принципів справедливого судочинства.

5.2. З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на більш м`який задоволенню не підлягає, тоді як клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

5.3. Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

1. Рішення суду

1.1. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_8 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт відмовити.

1.2. Клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

1.3. Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення розміру застави на підставі п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.

1.4. Копію ухвали вручити обвинуваченому та прокурору.

2. Строк і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження

2.1. Строк дії ухвали суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту оголошення ухвали суду, тобто з 06.05.2026. Ухвала суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію о 24 годині 04.07.2026.

2.2. Ухвала суду щодо продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

2.3. Ухвала суду, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом п`яти днів з дня її оголошення.

2.4. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Головуючий суддяОСОБА_9

судді: ОСОБА_10

ОСОБА_11