Рішення № 136297204, 04.05.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1346/26

Провадження № 2/204/2300/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 травня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

У С Т А Н О В И В:

18 серпня 2025 року ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з неї заборгованість за кредитним договором № 1584040 від 29 квітня 2024 року, у сумі 20 610 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5 445 гривень та заборгованості за штрафом у розмірі 1 500 гривень (а. с. 1-13 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1584040, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 3 000 гривень строком на 359 днів до 24 квітня 2025 року. Кредитодавцем зобов`язання за договором виконані у повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки. У подальшому між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» був укладений Договір факторингу № 24122024 від 24 грудня 2024 року, за яким ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» відступило ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» право вимоги до позичальників, у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1584040 від 29 квітня 2024 року у сумі 15 165 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 гривень та заборгованості за штрафом у розмірі 1 500 гривень. Отже, позивач є новим кредитором відповідачки за кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору перед позивачем не сплачена і становить 20 610 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5 445 гривень та заборгованості за штрафом у розмірі 1 500 гривень, яку позивач прохає стягнути з відповідачки разом із судовими витратами у сумі 2 662 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 10 000 гривень (а. с. 1-13 та на звороті).

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 102), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 4445/26-Вих /2/204/2300/26 від 18 лютого 2026 року (а. с. 103).

Ухвалою суду від 18 березня 2026 року у справі здійснено перехід від розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб та призначено судове засіданні на 11 годину 15 квітня 2026 року (а. с. 108).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові прохав про розгляд справи за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення (а. с. 13 на звороті).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 120), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 29 квітня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачкою було укладено договір споживчого кредиту № 1584040 (а. с. 61-65), за умовами якого кредитодавець надає позичальниці кредит (грошові кошти) на споживчі потреби в сумі 3 000 гривень, строком на 359 днів, до 24 квітня 2025 року, а позичальниця зобов`язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

В графіку платежів за договором про споживчий кредит 1584040 від 29 квітня 2024 року, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 узгодили суму кредиту, реальну річну процентну ставку, види платежів, загальну вартість кредиту (а. с. 65 на звороті).

В паспорті споживчого кредиту № 1584040, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 узгодили основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 67-68).

ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов`язання за договором про споживчий кредит № 1584040 від 29 квітня 2024 року виконало в повному обсязі, шляхом переказу на рахунок відповідачки грошових кошти, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» № 20250116-1135 від 16 січня 2025 року (а. с. 21).

24 грудня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 24122024 (а. с. 22-30), відповідно до якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пенею за порушення грошового зобов`язання та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до вимог п. 1.2 вказаного договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 3, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження набуття права вимоги за вказаним договором до боржників, позивачем надано копію Акт прийому-передачі Реєстру боржників від 24 грудня 2024 року до договору факторингу № 24122024 від 24 грудня 2024 року (а. с. 30 на звороті) та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 6308 від 26 грудня 2024 року на суму 2 159 760 гривень 91 копійка (а. с. 47).

З реєстру боржників вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідачки за договором № 1584040 від 29 квітня 2024 року (а. с. 18-19) у сумі 15 165 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 3 000 гривень, заборгованості з нарахованих на дату відступлення права вимоги відсотків у сумі 10 665 гривень та штрафу у розмірі 1 500 гривень.

З розрахунку заборгованості (а. с. 93-94) вбачається, що позивачем у період з 25 грудня 2024 року по 24 квітня 2025 року нараховано відповідачці відсотків за користування кредитом у сумі 5 445 гривень.

Таким чином заборгованість відповідачки перед позивачем становить 20 610 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5 445 гривень та заборгованості за штрафом у розмірі 1 500 гривень.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за кредитним договором № 1584040 від 29 квітня 2024 року позивачем надано суду договір факторингу № 24122024 від 24 грудня 2024 року, що був укладений між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», реєстр боржників від 24 грудня 2024 року, Акт прийому-передачі Реєстру боржників від 24 грудня 2024 року, платіжну інструкцію № 6308 від 26 грудня 2024 року.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, право вимоги за якими перейшло позивачу. Позичальниця умови договору належним чином не виконує, тому позивач має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , яке він реалізував, звернувшись до суду, натомість відповідачка заявлені позивачем вимоги не спростувала.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: заборгованість за кредитним договором № 1584040 від 29 квітня 2024 року, у сумі 19 110 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 гривень, заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5 445 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє донині.

Умовами кредитного договору встановлено, що штраф у розмірі 150 гривень нараховується на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання; та у розмірі 30 гривень починаючи з 5 дня за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного та/або неналежно виконання зобов`язання.

Позивачем нараховано відповідачці штраф у розмірі 1 500 гривень, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 1 500 гривень є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року (а. с. 44-45) надавав адвокат Столітній Михайло Миколайович (свідоцтво серії КС № 9422/10, а. с. 49).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано заявку на надання юридичної допомоги № 14720 від 12 січня 2026 року та витяг з Акту № 14720 про надання юридичної допомоги від 09 лютого 2026 року (а. с. 95 та на звороті) на загальну суму 10 000 гривень.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі та з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором 1584040 від 29 квітня 2024 року, у сумі 19 110 гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 гривень та заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5 445 гривень.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 468 гривень 63 копійки, виходячи із розрахунку 2 662,4*(19 110/ 20 610).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 280, 288-289, 354-355 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (03045, м. Київ, вул. Набережна-Клорчувацька, буд. 27, прим. 2; ЄДРПОУ 44559822) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 1584040 від 29 квітня 2024 року, у сумі 19 110 (дев`ятнадцять тисяч сто десять) гривень, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень, заборгованості за сумою відсотків на дату відступлення у розмірі 10 665 (десять тисяч шістсот шістдесят п`ять) гривень та заборгованості за нарахованими відсотками у сумі 5 445 (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 2 468 (дві тисячі чотириста сорок вісім) гривень 63 (шістдесят три) копійки.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати на правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідачки протягом двадцяти днів зо дня отримання нею копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна