Вирок № 136292445, 06.05.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/31582/25

Провадження №1-кп/127/1043/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

інших учасників судового провадження: представника потерпілого адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 у місті Вінниці кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.07.2025 за № 12025020010001038, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2025 близько 09.27 год ОСОБА_5 , перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вулиці Андрія Первозванного у місті Вінниці, зі сторони проспекту Космонавтів зі швидкістю в межах 50,0 - 56,6 км/год, тобто з перевищенням максимально дозволеної швидкості в населеному пункті, в районі перехрестя з вулицями Костянтина Василенка 600-річчя Андрія Первозванного, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому з справа-наліво перетинала проїзну частину пішохід ОСОБА_7 , не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, хоч повинен був і мав технічну можливість це зробити, в результаті чого з необережності допустив наїзд на останню.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а саме відкрита проникаюча черепно-мозкова травма - забій головного мозку, травматичний субарахноїдальний крововилив; перелом потиличної кістки з переходом на основу черепа, уламковий перелом великого потиличного отвору з пошкодженням стінок яремних отворів білатерально зі зміщенням, поперечний перелом пірамідки правої скроневої кістки зі зміщенням, перелом тіла основної кістки з пошкодженням стінок правої основної пазухи; параорбітальна гематома ліворуч, забійні садна обличчя та голови, забій м?яких тканин лівої виличної ділянки; закрита травма грудної клітки - забій обох легень, респіраторний дистрес-синдром II-III ступеня, двобічний пневмоторакс; закрита травма живота з підозрою на ушкодження внутрішніх органів; гематома та садна поперекової ділянки зліва. Уламковий перелом гілок лівої лобкової та сідничної кістки зі зміщенням уламків; вертикальний перелом бокової маси крижової кістки зліва з пошкодженням S1, S2 крижових отворів зліва без зміщення уламків; травматичний шок III ступеня.

Водій автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_5 повинен був діяти згідно з технічними вимогами пункту 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху (далі ПДР).

Отже, в діях водія ОСОБА_5 наявні ознаки невідповідності вимогам пунктів 12.4, 18.1, 2.9 (а) ПДП:

пункт 12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год;

п. 18.1 водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека;

п. 2.9 водієві забороняється: «а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Невідповідність дій водія ОСОБА_5 вимогам пунктів 12.4, 18.1 ПДР знаходиться у причинному зв`язку з наслідками даної дорожньо-транспортної пригоди.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав, суду пояснив, що вчинив його за обставин, викладених у обвинувальному акті. Додатково зауважив, що амфетамін він вживав приблизно за два тижні до події.

Потерпіла ОСОБА_7 в судове засідання не з`являлась, згідно з поданими до суду її заявами, неявка до суду пов`язана станом здоров`я, тому просила здійснити судовий розгляд за її відсутності, однак за участю її представника.

Відповідно до частини третьої статті 26 КПК суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази:

-виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 81 від 13.01.2026, відповідно до якої зазначені відомості про надходження ОСОБА_7 до медичного закладу, встановлений діагноз, стан хворої;

-виписку з медичної карти хворого від 12.07.2025, згідно з якою зазначені відомості про надходження ОСОБА_7 до медичного закладу, встановлений діагноз, стан хворої;

-довідка КПН «ВМКЛ ШМД» від 14.07.2025 щодо перебування ОСОБА_7 на лікуванні у зазначеному медичному закладі, встановленого діагнозу та її стану;

-протокол огляду місця події від 12.07.2025, відповідно до якого у період часу з 09.50 по 11.30 год оглянута ділянка дороги вул. А. Первозваного, зафіксоване місце розташування автомобіля марки Renault, р.н. НОМЕР_1 , місце виявлення номерного знаку автомобіля, місце наїзду на пішохода, іншу слідову інформацію; виявлені в автомобіля пошкодження;

-протокол огляду предмета від 14.07.2025, згідно з яким у період часу з 13.40 по 14.00 год оглянутий диск із записом з камер зовнішнього спостереження, описаний момент появи автомобіля марки Renault, р.н. НОМЕР_1 , вихід пішохода на пішохідний перехід;

-висновок експерта № 2145 від 15.07.2025, відповідно до якого при судово-медичній експертизі крові ОСОБА_5 наявність метилового, етилового спиртів, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;

-висновок експерта № 2146 від 21.07.2025, згідно з яким при судово-медичній експертизі крові ОСОБА_5 виявлений амфетамін; наявність похідних барбітурової кислоти, алкалоїдів групи опію, похідних 1,4-бензодіазепіну, піразолону, фенотіазину та фенілалкіламінів, а також тетрагідроканабінолу не виявлено;

-протокол проведення слідчого експерименту від 12.07.2025, відповідно до якого у період часу з 18.15 по 19.05 ОСОБА_9 відтворив швидкість руху пішохода по пішохідному переходу, а також показав місце перебування пішохода на пішохідному переході в момент наїзду на неї;

-висновок медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують уваги та швидкість реакції № 0430 від 12.07.2025, згідно з яким за результатами огляду ОСОБА_5 12.07.2025 о 10.00 год встановлений факт перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння внаслідок вживання амфетаміну;

-висновок експерта № СЕ-19/102-25/15646-ІТ від 22.07.2025, відповідно до якого на момент експертного огляду рульове керування, робоча гальмова система автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_1 , знаходяться у працездатному стані; у деталях та вузлах рульового керування, робочої гальмової системи автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_1 , на момент експертного огляду експлуатаційних несправностей, які б виникнули до ДТП та могли впливати на можливий некерований рух чи керованість даного автомобіля до початку розвитку події ДТП не виявлено;

-висновок експерта № КСЕ-19/102-25/16828 від 26.08.2025, згідно з яким у дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_5 повинен був діяти згідно з технічними вимогами пукнтів 12.4, 18.1 ПДР; автомобіль Renault, номерний знак НОМЕР_2 , відповідно до відеозапису «602 600річ.-А.Первозваного (71.182)» перед наїздом на пішохода ОСОБА_7 рухався зі швидкістю близько 50,0...56,6 км/год; у цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_10 мав технічну можливість запобігти наїзд на пішохода ОСОБА_7 , виконавши вимоги пункту 18.1 ПДР, при цьому в діях водія ОСОБА_11 , вбачається невідповідність вимогам пунктів 12.4, 18.1 ПДР; дії водія автомобіля Renault, номерний знак НОМЕР_2 , які не відповідали вимогам пункту 18.1 ПДР з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з виникнення події даної дорожньо-транспортної пригоди;

-висновок експерта № 1420/1421 від 02.10.2025, згідно з яким під час стаціонарного лікування у ОСОБА_8 виявлене тілесне ушкодження у вигляді політравми: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма - забій головного мозку, травматичний субарахноїдальний крововилив; перелом потиличної кістки з переходом на основу черепа, уламковий перелом великого потиличного отвору з пошкодженням стінок яремних отворів білатерально зі зміщенням, поперечний перелом пірамідки правої скроневої кістки зі зміщенням, перелом тіла основної кістки з пошкодженням стінок правої основної пазухи; параорбітальна гематома ліворуч, забійні садна обличчя та голови, забій м?яких тканин лівої виличної ділянки; закрита травма грудної клітки - забій обох легень, респіраторний дистрес-синдром II-III ступеня, двобічний пневмоторакс; закрита травма живота з підозрою на ушкодження внутрішніх органів; гематома та садна поперекової ділянки зліва. Уламковий перелом гілок лівої лобкової та сідничної кістки зі зміщенням уламків; вертикальний перелом бокової маси крижової кістки зліва з пошкодженням S1, S2 крижових отворів зліва без зміщення уламків; травматичний шок III ступеня; вказані ушкодження у ОСОБА_7 , у вигляді політравми, являлися небезпечними для життя в момент заподіяння і супроводжувалися загрозливими для життя явищами, належать до тяжких тілесних ушкоджень.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

В пред`явленому ОСОБА_5 обвинуваченні наявне посилання на порушення останнім вимог пунктів 12.4, 18.1, 2.9 (а) ПДП. Зміст наведених пунктів судом наведений вище.

За результатами судового розгляду суд встановив, що 12.07.2025 близько 09.27 год ОСОБА_5 , перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вулиці Андрія Первозванного у місті Вінниці, зі сторони проспекту Космонавтів зі швидкістю в межах 50,0 - 56,6 км/год, тобто з перевищенням максимально дозволеної швидкості в населеному пункті, в районі перехрестя з вулицями Костянтина Василенка 600-річчя Андрія Первозванного, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому з справа-наліво перетинала проїзну частину пішохід ОСОБА_7 , не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, хоч повинен був і мав технічну можливість це зробити, в результаті чого з необережності допустив наїзд на останню. Внаслідок здійсненого наїзду ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Обвинувачений у судовому засіданні зазначені обставини не заперечував, надав чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння.

При цьому суд враховує, що під час досудового розслідування була проведена судова експертиза, згідно з якою ОСОБА_5 , здійснюючи керування автомобілем марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити наїзд на потерпілу шляхом виконання вимог пунктів 12.4, 18.1 ПДР. Також під час досудового розслідування була проведена судово-медична експертиза, зі змісту якої випливає, що потерпіла ОСОБА_7 внаслідок здійсненого на неї наїзду отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Крім того, за результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 на момент здійснення наїзду на пішохода перебував у стані наркотичного сп`яніння, викликаному вживанням амфетаміну.

Отже, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт недотримання ОСОБА_5 вимог пунктів 12.4, 18.1, 2.9 (а) ПДП, зміст наведених пунктів судом наведений вище. Саме тому суд вважає, що діяння ОСОБА_5 охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 286-1 Кримінального кодексу України (далі КК), за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, якщо вони заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВСУ) № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зазначив ВС, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання», як зауважив ВС, означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачений згідно з частиною п`ятою статті 12 вчинив тяжкий злочин з необережності, винуватість у вчиненні якого визнав, засудив свою протиправну поведінку та у вчиненому розкаявся. Суд враховує, що обвинувачений, відповідно до наданих суду матеріалів раніше до кримінальної відповідальності та адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху притягнутий не був, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Вирішуючи питання щодо наявності в діянні обвинуваченого ознак відшкодування завданої шкоди, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Суд також враховує, що до початку судового розгляду представником потерпілої був поданий цивільний позов і у подальшому подані заяви про збільшення обсягу позовних вимог. Однак у подальшому представник потерпілої подав заяву, погоджену з останньою, про відмову від заявлених позовних вимог у частині здійсненого відшкодування завданої шкоди згідно з наданими суду розписками. Отже, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт часткового відшкодування завданої потерпілій шкоди.

Отже, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття, часткове відшкодування завданої потерпілій шкоди.

Вирішуючи питання щодо наявності або відсутності обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 67 КК при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Однак згідно з частиною четвертою статті 67 КК у разі якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Як суд зазначив вище, за результатами судового розгляду суд встановив, що інкриміноване ОСОБА_5 діяння було вчинене останнім у стані наркотичного сп`яніння. Однак ця обставина впливає на правову кваліфікацію діяння обвинуваченого. Тому з огляду на приписи частини четвертої статті 67 КК ця обставина не може бути врахована судом в якості такої, що обтяжує покарання обвинуваченого.

З огляду на викладене, враховуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, думку потерпілої, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 3 до 8 років (за частина друга статті 286-1 КК).

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Як суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлена презумпція призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що за результатами судового розгляду не було доведено, що призначення обвинуваченому максимально визначеного кримінальним законом виду та розміру кримінального покарання не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. При цьому суд враховує наявність двох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обставин, що обтяжують його покарання. Тому суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому саме мінімально дозволений строк кримінального покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, санкцією частини другою статті 286-1 КК передбачене безальтернативне застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Тому суд вважає за доцільне застосувати при призначенні обвинуваченому кримінального покарання і наведене вище додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд враховує таке.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд також враховує висновки, викладені ВС у постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За результатом судового розгляду суд дійшов до переконання, що дії обвинуваченого ОСОБА_5 охоплюються, зокрема, складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 КК.

Як вже суд зазначив вище приписи статті 75 КК виключають можливість звільнення від відбування покарання осіб, винних у вчиненні порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (стаття 286-1 КК). Саме тому суд вважає, що правові підстави для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі частини першої статті 75 КК відсутні.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема запобіжні заходи.

Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.

При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

З матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 був затриманий 12.07.2025. У подальшому до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у судовому порядку був продовжений. Тому суд вважає, що строк застосованого запобіжного заходу має бути продовжений до набрання вироком законної сили з урахуванням приписів частини першої статті 197 КПК.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.

Саме тому, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, реченням першим частини п`ятої статті 72 КК визначено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до визначення, наданого у частині першій статті 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» (далі Закон № 3352-XII), попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Отже, строк перебування ОСОБА_5 під вартою з моменту його затримання до моменту набрання вироком законної сили з огляду на приписи частини п`ятої статті 72 КК слід зарахувати до строку призначеного йому покарання з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 1 день позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо початку строку відбування додаткового покарання, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Частиною третьою статті 55 КК регламентовано, що при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

Зі змісту пункту 4 підрозділу 1 розділу VI Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 за № 272/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.2019 за № 120/33091, строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК України з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, зважаючи на ту обставину, що рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі судом не прийняте, суд дійшов до переконання, що строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід рахувати з дня відбуття основного покарання.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих стороною обвинувачення документів випливає, що ухвалами слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області на речові докази у кримінальному провадженні накладений арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Вище суд зазначив, що до початку судового розгляду представником потерпілої ОСОБА_7 був поданий цивільний позов про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої 700 тис грн моральної шкоди, 160 тис матеріальної шкоди та 25 тис витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, представник потерпілої здійснив посилання на те, що потерпіла проходила стаціонарне лікування з 12.07.2025 по 04.09.2025, з 05.09.2025 по 19.09.2025 та з 29.09.2025 по 13.10.2025. Починаючи з 16.10.2025 по день подання цивільного позову, тобто 12.11.2025 потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні й продовжувала купувати ліки та проходити відповідні обстеження. Також представник потерпілої здійснив посилання на була позбавлена можливості отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності, яка оцінена в розмірі 1400 доларів США щомісяця, тобто на загальну суму 160 тис грн. Крім того, у позовній заяві наявне посилання на те, що внаслідок вчинення злочину потерпіла зазнала значних моральних страждань.

У подальшому, як суд зазначив вище, представником потерпілої була подана заява про збільшення обсягу позовних вимог. Зокрема, про стягнення з обвинуваченого 3 млн грн моральної шкоди 360 тис грн упущеної вигоди та 25 тис грн витрат на правову допомогу.

Зі змісту частини п`ятої статті 128 КПК випливає, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна сторона в даному випадку потерпілий повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому частиною першою статті 13 ЦПК визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підтвердження заявлених позовних вимог представник потерпілої надав витяг з пенсійного фонду щодо здійснення ОСОБА_7 відрахування із суми заробітку та копію податкової декларації. Суд враховує, що згідно з витягом з пенсійного фонду, відрахування були здійснені у певні періоди 2023 року та у 2024 році. Аналогічні відомості щодо податкової звітності зазначені й у копії наданої суду податкової декларації, тобто за 2024 рік. Натомість подія, внаслідок якої була завдана шкода, мала місце 12.07.2025.

У постанові від 26.08.2021 (справа № 468/46/18-к) ВС зауважив, що цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК, із застосуванням норм ЦПК. Відповідно до статті 22 ЦК збитками, що були завдані внаслідок упущеної вигоди, є такі збитки, які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Системне тлумачення вказаної норми цивільного законодавства, як зазначив ВС, свідчить про те, що позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов`язаний надати суду докази, які підтверджують те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи і лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

ВС додатково зазначив, що статтею 76 ЦПК встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, такі докази можуть бути письмовими, речовими і електронними. Згідно зі статтею 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У постанові від 24.11.2021 (справа № 161/14197/20) ВС зазначив, що у частині другій статті 22 ЦК визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки, як зазначив ВС у наведеному судовому рішенні, це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові ВС від 04.07.2011 (справа № 3-64гс11) та постановах ВС від 09.10.2018 (справа № 908/2261/17), від 31.07.2019 (справа № 910/15865/14) та від 30.09.2021 (справа № 922/3928/20).

При цьому, як звернув увагу ВС, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому, як зазначив ВС, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

ВС також зазначив, що крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові ВС 30.05.2018 (справа № 750/8676/15-ц), від 10.06.2020 (справа № 910/12204/17), від 16.06.2021 (справа № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, як зазначив ВС, мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 07.11.2018 (справа № 127/16524/16-ц).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах ВС від 06.12.2019 (справа № 908/2486/18), від 15.10.2020 (справа № 922/3669/19), від 16.06.2021 (справа № 910/14341/18).

Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК, як зазначив ВС, свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У частині третій статті 623 ЦК закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Як суд зазначив вище, на підтвердження заявлених позовних вимог представником потерпілої надані витяг з пенсійного фонду щодо здійснення ОСОБА_7 відрахування із суми заробітку та копію податкової декларації. Вище суд також зазначив, що згідно з наданими представником потерпілої документами відповідні відрахування потерпілою були здійснені у певні періоди 2023 року та у 2024 році. Натомість подія, внаслідок якої була завдана шкода, мала місце 12.07.2025. Відомостей, які б свідчили про здійснення відповідних відрахувань за 2025 рік, тобто у рік події, надані суду матеріали не містять. Не надані суду й інші докази, які б свідчили про отримання потерпілою відповідного доходу протягом 2025 року, тобто до моменту події. Саме тому суд вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимоги в частині стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої упущеної вигоди відсутні.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Суд враховує, що абзацом другим частини третьої статі 23 ЦК визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Крім того у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» надано роз`яснення, згідно з якими розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням ступеня вини відповідача та інших обставин, до яких віднесено: характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, який залежить від часу і зусиль, необхідних для відновлення первинного стану.

В якості обґрунтування заявлених позовних вимог представник потерпілої здійснив посилання на те, що внаслідок вчинення ДТП потерпіла отримала тілесні ушкодження, внаслідок чого змушена проходити тривалий курс лікування та реабілітації.

Зі змісту частини першої статті 89 ЦПК випливає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому частиною третьою статті 89 ЦПК визначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи доводи представника потерпілої, викладені у позовній заяві та зазначені в судовому засіданні, суд враховує, що останнім відповідно до приписів частини першої статті 81 ЦПК, за правилами якої здійснюється розгляд цивільного позову, не мотивовано, з чого він виходив оцінюючи завдану йому моральну шкоду в розмірі 3 млн грн. При цьому суд враховує характер вчиненого злочину, глибину фізичних та моральних страждань потерпілої, ступінь винуватості обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, вимоги розумності та справедливості, а тому вважає, що заявлені представником потерпілої позовні вимоги в частині відшкодування завданої моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

У заявлених позовних вимогах представник потерпілої також просив стягнути з обвинуваченого витрати на правничу допомогу у сумі 25 тис грн. Понесення зазначених витрат було підтверджене документально, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286-1 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 8 (вісім) років.

Строк відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Згідно з частиною п`ятою статті 72 Кримінального кодексу України строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 з 12.07.2025 по день набрання вироком законної сили зарахувати до строку призначеного покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж на 60 днів, тобто до 23.59 години 05.07.2026.

Строк відбування додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами рахувати з дня відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Речові докази:

- автомобіль марки Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , який поміщений на спеціальний майданчик для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП у Вінницькій області (вулиця Ботанічна, 30/32 /вулиця Генерала Аребея, 17/ у місті Вінниці), повернути власнику або іншій уповноваженій особі;

- DVD, які приєднані до матеріалів кримінального провадження, залишити у справі;

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 24.07.2025, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь:

- держави 8468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 30 копійок витрат на залучення експерта;

- ОСОБА_7 700000 (сімсот тисяч) гривень моральної шкоди, 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, у той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: