Рішення № 136279882, 23.04.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 року Справа № 915/183/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від прокуратури - прокурор Григорян Е.Р.,

від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з`явився,

від відповідача (представник відповідача) - Панченко С.В., адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури, пров. Костенка, 2, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

електронна пошта: voznes@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі: Південноукраїнської міської ради, вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 33850880

електронна пошта: yuzhvk@gmail.com

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

про: усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності.

Перший заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 53/5-1162вих.-26 від 20.02.2026 (вх. № 2319/26 від 20.02.2026), в якій просить суд:

1. Усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді (ЄДРПОУ 33850880, вул. Європейська, 48, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район Миколаївська область, 55002) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на нежитлову будівлю Літ. А-1 - магазин площею 29,3 кв. м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по вулиці Миру, 9/9 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна № 2427731348108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Анварова Васіба Байрамовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

3. Про дату, час і місце розгляду справи проінформувати Вознесенську окружну прокуратуру та Миколаївську обласну прокуратуру, якою буде забезпечуватись участь у справі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Вознесенською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та за наслідками проведеного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022152040000041 від 10.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України, встановлені порушення інтересів держави під час набуття права власності на тимчасову споруду, що розміщена на земельній ділянці комунальній форми власності на території міста Південноукраїнська, Вознесенського району, Миколаївської області.

Так, за даними прокурора, як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04.08.2021 рішенням державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським О.А. (індексний номер 59705819 від 06.08.2021) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Анваровим В.Б. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 29,3 м2, розташовану по вул. Миру, 9/9 у м. Южноукраїнську Вознесенського району Миколаївської області (фактично зазначений об`єкт розташований по вул. Миру, 9 у м. Південноукраїнську ).

Проте, як вказує прокурор, в межах кримінального провадження № 42022152040000041, дізнавачем СД ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області із залученням експерта Миколаївського відділення ОНДІСЕ 03.06.2025 проведено огляд володіння особи, а саме: будівлі під назвою « Кавунівський хліб », право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2021 за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, вулиця Миру, 9/9 (фактично зазначений об`єкт розташований по вулиці Миру, 9 у м. Южноукраїнськ). Встановлено, що вказаний об`єкт за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову некапітальну споруду з дахом та стінами.

Прокурор виснує, що ФОП Анваровим В.Б. фактично розташовано на земельній ділянці тимчасову споруду, без ознак капітального спорудження, щодо якої чинним законодавством України не передбачено взагалі можливості здійснення державної реєстрації права власності як на нерухоме майно. Крім того, навіть якби існував факт капітального будівництва Анваровим В.Б. об`єкта нерухомості - магазину, то останнім також порушено передбачений законодавством порядок забудови.

З посиланням на правову позицію, викладену в п. 69 Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 по справі № 914/1785/22, прокурор зазначає, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда та здійснена незаконна державна реєстрація права приватної власності, для захисту прав користування та розпорядження такою землею, є вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

З огляду на це, на переконання прокурора, найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику, тобто територіальній громаді в особі Південноукраїнської міської ради, у здійсненні права користування та розпорядження землею шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 15, 16, 181, 182, 376, 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. ст. 90, 95, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. ст. 2, 5, 14, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», ст.ст. ст. 1, 26, 29,36, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 25 Закону України «Про основи містобудування».

Разом з позовною заявою, Першим заступником керівника Вознесенської окружної прокуратури подано до суду заяву № 53/5-1178вих-26 від 20.02.2026 (вх. № 2326/26 від 20.02.2026) про забезпечення позову, яку суд задовольнив ухвалою від 20.02.2026.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2026 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/183/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31.03.2026 о 14:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

04.03.2026 до суду від Південноукраїнської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 04.03.2026 (вх. № 2902/26 від 04.03.2026), за змістом якої позивач зазначає, що в повному обсязі підтримує позовні вимоги керівника Вознесенської окружної прокуратури та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На переконання позивача, заява керівника вознесенської окружної прокуратури є належною, обґрунтованою та підкріпленою всіма відповідними доказами. Південноукраїнська міська рада повідомляє, що не має додаткових пояснень та доказів до цієї позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було відкладено підготовче засідання на 23.04.2026 о 09:30.

15.04.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 2 від 15.04.2026 (вх. № 5347/26 від 15.04.2026) про визнання позову, в якій відповідач повідомляє суд про те, що визнає позов в повному обсязі, а також про те, що наслідки визнання позову відповідачу відомі. Крім того, керуючись ст.ст. 46, 130, 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідач просить суд:

- прийняти визнання позову у справі № 915/183/26;

- здійснювати розгляд справи без участі відповідача;

- здійснити розподіл судових витрат з урахуванням вимог ст. 130 ГПК України.

15.04.2026 до суду від Південноукраїнської міської ради надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 15.04.2026 (вх. № 5364/26 від 15.04.2026), за змістом якої позивач вказує, що Південноукраїнська міська рада ознайомилась з заявою відповідача Анварова В.Б. про визнання позову по справі № 915/183/26 та не заперечує проти її задоволення судом. Крім того, позивач просить суд розгляд справи призначений на 23.04.2026 здійснювати без участі уповноваженого представника міської ради.

В судове засідання 23.04.2026 з`явилися прокурор та представник відповідача, які підтвердили актуальність правових позицій сторін, викладених в письмових заявах у справі.

Прокурор підтримавши позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача підтвердив актуальність заяви про визнання позову.

При цьому, 23.04.2026 до суду від представника Фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича надійшла заява б/н від 23.04.2026 (вх. № 5844/26 від 23.04.2026), в якій заявник просить суд розглянути справу та прийняти рішення в підготовчому засіданні відповідно до вимог ч. 3 ст. 185 ГПК України у зв`язку з визнанням відповідачем позовної заяви в повному обсязі. Вказана заява містить відмітку прокурора у справі про те, що останній не заперечує проти ухвалення рішення на стадії підготовчого засідання.

Суд зауважує, що п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч.ч. 2, 4-5 ст. 191 ГПК України до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що заява відповідача № 2 від 15.04.2026 (вх. № 5347/26 від 15.04.2026) про визнання позову підписана особисто Анваровим Васібом Байрамовичем, який не обмежений у повноваженнях на подання до суду заяви по суті, а визнання позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому підлягає прийняттю господарським судом.

Згідно ч.ч. 3,4 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги факт визнання позову відповідачем, суд вважає за можливе у підготовчому засіданні розглянути спір по суті та ухвалити рішення.

За такого, у судовому засіданні 23.04.2026 за результатами розгляду справи за наявними матеріалами судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

З матеріалів справи вбачається, що 30.11.2021 Фізична особа-підприємець Анваров Васіб Байрамович звернувся до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (на даний час - Південноукраїнська міська рада) із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову (короткострокову) оренду під розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (магазину), розташованого по вул. Миру, 9/9, м. Южноукраїнськ (на даний час м. Південноукраїнськ), Вознесенський район, Миколаївська область , яке перебуває у приватній власності останнього.

Матеріали справи містять також лист Відділу містобудування та архітектури Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 09 від 12.01.2022 (наданий у відповідь на лист Відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин № 224 від 10.12.2021), за змістом якого Відділ містобудування та архітектури повідомляв про те, що відповідно до основного креслення Генерального плану міста Южноукраїнська, затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 03.06.2016 № 218 земельна ділянка за адресою вул. Миру, 9/9 не передбачена під будівництво та обслуговування будівель торгівлі.

За результатами розгляду наведеної заяви відповідача Южноукраїнською міською радою прийнято рішення № 923 від 03.02.2022 «Про відмову громадянину України Анварову Васібу Байрамовичу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: вулиця Миру, 9/9, м. Южноукраїнськ, Вознесенського району, Миколаївської області ». Рішення міської ради про відмову мотивовано посиланням на лист відділу містобудування та архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради щодо неможливості відведення земельної ділянки.

У подальшому, Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради звернувся до Вознесенської окружної прокуратури з листом № 21/02-34/1790 від 21.07.2022 «Про вжиття заходів щодо представництва інтересів» з приводу незаконної реєстрації за Анваровим В.Б. права власності на об`єкт нерухомості.

За змістом вказаного листа виконавчий комітет повідомляв, зокрема, про те, що при розгляді, зокрема, заяви Анварова В.Б. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (магазину), розташованого за адресою вул. Миру, 9/9 в місті Южноукраїнську Миколаївської області , було виявлено, що Анваров В.Б. бажає розробити проект землеустрою під тимчасову споруду « Кавунівський хліб ». При цьому до заяв додані копії технічних паспортів, розроблених 30.06.2021 Миколаївським обласним інжиніринговим центром. Згідно наданих документів зазначені тимчасові споруди заявлені як постійні будівлі, збудовані на залізобетонному фундаменті з панельними стінами у 1991 році. Виконавчий комітет звертав увагу прокурора на те, що зазначені тимчасові споруди використовуються на підставі паспорту прив`язки виданого 10.07.2020 року. За такого, виконавчий комітет зазначав про те, що магазин хлібобулочних виробів, що належить Анварову В.Б., розташований по вул. Миру є тимчасовою спорудою, встановленою значно пізніше ніж заявлено у технічному паспорті. Окрім цього, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що на дану споруду зареєстровано право власності як на об`єкти житлової нерухомості за адресами, які не присвоювалися рішеннями виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради.

Так, матеріали справи свідчать, що 09.07.2020 Фізична особа-підприємець Анваров Васіб Байрамович звернувся до Южноукраїнської міської ради із заявою про видачу паспорту прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - магазин « Кавунівський хліб » на території міста Южноукраїнська за адресою: вулиця Миру.

Відповідно до ескізних намірів забудови (розроблених у 2020 році ФОП Леденчук В.І. на замовлення Анварова В.Б.) загальна площа забудови тимчасової споруди становить 30 кв. м.

10.07.2020 Управлінням містобудування, архітектури та розвитку інфраструктури Южноукраїнської міської ради було видано Фізичній особі-підприємцю Анварову Васібу Байрамовичу паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон для реалізації продовольчих товарів в районі супермаркету «Копійка» по вулиці Миру. Паспорт прив`язки (реєстраційний № 10-20) виданий строком до 10.07.2025 та продовжує діяти до теперішнього часу на підставі п.п. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 18.03.2022 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану».

При цьому, зі змісту наданих до позовної заяви Інформаційних довідок № 464611252 від 17.02.2026 та № 464611463 від 17.02.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 04.08.2021 рішенням державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським О.А. (індексний номер 59705819 від 06.08.2021) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Анваровим Васібом Байрамовичем (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 29,3 м.кв., розташовану за адресою Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, вулиця Миру, будинок 9/9 (за даними прокурора, фактично зазначений об`єкт розташований по вул. Миру, 9 у м. Південноукраїнську ).

За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для державної реєстрації були подані такі документи: «довідка, серія та номер: 2242/3, виданий 30.06.2021, видавник: ТОВ "Миколаївський обласний інжиніринговий центр"; технічний паспорт, серія та номер: 774, виданий 30.06.2021, видавник: ТОВ "Миколаївський обласний інжиніринговий центр"».

Інші документи, які би слугували підставою для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (з відкриттям розділу), реєстратором не зазначені.

Матеріали справи містять надані прокурором до позовної заяви копії вказаних документів, зокрема:

- довідка, серія та номер: 2242/3 від 30.06.2021, видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до якої адресу магазину присвоєно згідно з рішенням виконкому Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 26.06.2006 за № 21, а саме: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вулиця Миру 9/9 ;

- технічний паспорт, серія та номер: 774 від 30.06.2021, виданий товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївський обласний інжиніринговий центр», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році. Окрім того, згідно з технічним паспортом, серія та номер: 774 від 30.06.2021, магазин - «Кавунівський хліб», на який оформлено право власності Анварова В.Б. , являє собою одноповерхову будівлю, з залізобетонним фундаментом, стіни якого виготовлені з панелів та вагонки, покрівля оцинкована/стальна, металеве перекриття, підлога виготовлена з плитки.

Як зазначено прокурором, та не спростовано іншими учасниками справи, за фактом використання завідомо підроблених документів, а саме: технічного паспорту від 30.06.2021 № 774 та довідки від 30.06.2021 № 2242/3, що стали підставою для реєстрації права власності на нежитлову будівлю, розташованої за адресою: вулиця Миру, 9/9, м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42022152040000041 Анварову В.Б. 23.01.2026 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (використання завідомо підробленого документа).

В межах кримінального провадження № 42022152040000041, дізнавачем СД ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області із залученням експерта Миколаївського відділення ОНДІСЕ 03.06.2025 проведено огляд володіння особи, а саме: будівлі під назвою «Кавунівський хліб», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2021 за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, вулиця Миру, 9/9 (фактично зазначений об`єкт розташований по вулиці Миру, 9 у м. Южноукраїнськ). Встановлено, що вказаний об`єкт за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову некапітальну споруду з дахом та стінами (протокол огляду місця події від 03.06.2025 надано прокурором до матеріалів справи).

Також, постановою прокурора Южноукраїнського відділу окружної прокуратури Руденко О.В. від 16.04.2025 призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

За результатами проведення експертизи, судовим експертом Олександром Салтиковим 31.07.2025 складено висновок № 1891-34-25 судової будівельно-технічної експертизи, зі змісту якого вбачається таке:

1. Відповідно до проведеного дослідження об`єкта, що розташований в районі супермаркету «Копійка» на вул. Миру, 9 у м. Південноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області - експерт може припустити, що споруду встановлено на залізобетонну основу (плиту), виконану для нівелювання нерівності рельєфу без улаштування фундамента, який регламентується згідно вимог ДБН-В.2.1-10:2018 «Основи і фундаменти будівель та споруд. Основні положення». Також слід зазначити, що одноповерхові павільйони при встановленні не потребують фундаментів.

2. За результатами порівняння наданих на дослідження матеріалів з отриманими даними огляду споруди експерт може зазначити, що за місцем розташування об`єкт дослідження відповідає паспорту прив`язки тимчасової споруди «Кавунівський хліб», що розташована в районі супермаркету «Копійка» по вул. Миру в м. Південноукраїнську Вознесенського району Миколаївської області, паспорт прив`язки реєстр. № 10-20, виданий 10.07.2020; за фактичними розмірами споруда не відповідає паспорту прив`язки.

3. В ході проведення дослідження, експерт дійшов висновку, що павільйон «Кавунівський хліб», що розташований по вул. Миру, 9/9, в м. Південноукраїнську Вознесенського району Миколаївської області, можна віднести до тимчасової споруди торгівельного призначення.

Покликаючись на вказані обставини прокурор зазначає, що відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

За змістом ст. ст. 181, 182 Цивільного кодексу України тимчасова споруда є рухомим майном, а не нерухомістю, яка повинна бути пов`язана фундаментом із землею.

Приписами ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, у тому числі, на тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.

З урахуванням наведеного, прокурор виснує про те, що Фізичною особою-підприємцем Анваровим Васібом Байрамовичем фактично розташовано на земельній ділянці тимчасову споруду, без ознак капітального спорудження, щодо якої чинним законодавством України не передбачено взагалі можливості здійснення державної реєстрації права власності як на нерухоме майно. Крім того, навіть якби існував факт капітального будівництва Анваровим В.Б. об`єкта нерухомості - магазину, то останнім також порушено передбачений законодавством порядок забудови.

Отже, з метою захисту інтересів держави прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Приписами ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на майно, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні права територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, що не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Посилаючись на існування принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі), який характеризується невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований, прокурор вказує, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Відповідно, незаконне набуття права власності на неіснуючий об`єкт нерухомості в подальшому може призвести до відчуження земельної ділянки комунальної форми власності, яка в силу положень Основного Закону є власністю Українського народу в цілому та територіальної громади зокрема, суспільним інтересам не відповідає. Вказане свідчить про необхідність вжиття органом місцевого самоврядування відповідних заходів реагування, у тому числі представницького характеру щодо відновлення порушеного права вільно володіти та розпоряджатися своєю земельною ділянкою. Наявність зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прав на об`єкт нерухомого майна, який у дійсності є тимчасовою спорудою, одночасно є реєстрацією обмежень прав власника землі.

За такого «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а саме при набутті права власності на неіснуючий об`єкт нерухомості за адресою: м. Південноукраїнськ, вул. Миру, 9/9 (а фактично в районі супермаркету «Копійка» по вул. Миру) за рахунок земель територіальної громади міста Південноукраїнська, Вознесенського району, Миколаївської області, які для такої мети не відводились. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органу місцевого самоврядування та відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на нерухоме майно - земельну ділянку комунальної власності.

За такого, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

В силу положень ч. 5 ст. 16, ч. ч. 4, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

З урахуванням наведеного, прокурор зазначає, що Південноукраїнська міська рада має право звернутися до суду за захистом порушеного права.

Матеріали справи свідчать, що 03.08.2022 до Вознесенської окружної прокуратури надійшов лист Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 21/02-34/1790 від 21.07.2022 «Про вжиття заходів щодо представництва інтересів» з приводу незаконної реєстрації за Анваровим В.Б. права власності на об`єкт нерухомості.

Вознесенською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було надіслано запити від 21.10.2024 за № 53/5-7687вих-24 та від 30.09.2025 за № 53/5-7861вих-25 до Південноукраїнської міської ради, в яких міську раду як власника земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення під час використання ФОП Анваровим В.Б. земельної ділянки за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, вулиця Миру, а також запитано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами. На факт незаконної державної реєстрації права власності вказувалось в інших запитах Вознесенської окружної прокуратури від 11.01.2024 за № 53/5-189вих-24, від 06.08.2024 № 53/5-5678вих-24, від 04.07.2025 за № 53/5-5776вих-25 та від 26.05.2025 за № 53/5-4611вих-25, які скеровувалися на адресу Південноукраїнської міської ради.

Південноукраїнська міська рада листом від 24.10.2024 за № 23/01-34/2832 повідомила, що звернення до суду з вказаних питань не планується та відповідні заходи не вживалися. Крім того, листом від 21.10.2025 за № 31/01-32/2926 міська рада повідомила, що не зверталася до суду з відповідною позовною заявою та враховуючи ту обставину, що всі матеріали, необхідні для підготовки позовної заяви перебувають у володінні Вознесенської окружної прокуратури, висловила прохання до органів прокуратури самостійно звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах Південноукраїнської міської ради.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 14.07.2021 у справі № 911/3211/19 дійшов висновків, що якщо за обставинами справи вбачається, що відповідному органу було відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але такий орган не здійснював та/або не здійснює захист порушених інтересів, то в такому випадку вимога про надання відповідному органу «розумного строку» для самостійного реагування на порушення є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові від 26.07.2018 по справі № 926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Про подання позовної заяви Вознесенською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було попередньо повідомлено Південноукраїнську міську раду шляхом направлення повідомлення № 53/5-912вих-26 від 10.02.2026 про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позову.

Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

При цьому, відповідно до інформації, наданої в листах Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради за № 14/01-34/173 від 19.01.2024 та № 31/01-32/1586 від 02.06.2025, наданої на запити Вознесенської окружної прокуратури, між міською радою та ФОП Анваровим В.Б. договір особистого строкового сервітуту на земельну ділянку, розташовану під спірною спорудою, не укладався та кошти за користування цією землею не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, чинній на момент здійснення будівництва), фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об`єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 26, ч.ч 2, 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент реєстрації права власності на майно) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Складовими вихідних даних будівництва є містобудівні умови та обмеження.

Фізична або юридична особа, яка подала заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

У ч. 2 ст. 36 та ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» міститься заборона виконання будівельних робіт без подання документів, що надають таке право, та експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію (якщо таке прийняття передбачено законодавством).

За приписами ст. 25 Закону України «Про основи містобудування» особи, винні у недотриманні норм і правил при проектуванні і будівництві; проектуванні об`єктів з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації; виконанні будівельних чи реставраційних робіт без дозволу та затвердженого у встановленому порядку проекту або з відхиленням від нього; самовільній зміні архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації; недотриманні екологічних і санітарно-гігієнічних вимог, встановлених законодавством при проектуванні, розміщенні та будівництві об`єктів; прийнятті в експлуатацію об`єктів, зведених з порушенням законодавства, норм і правил; наданні інформації, що не відповідає дійсності, про умови проектування і будівництва чи у необґрунтованій відмові надати таку інформацію, несуть відповідальність, передбачену законом.

При цьому, за інформацією, наведеною у листі Відділу містобудування та архітектури Южноукраїнської міської ради № 09 від 12.01.2022, наданою на запит начальника відділу екології, навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради, відповідно до основного креслення Генерального плану міста Южноукраїнська, затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 03.06.2016 № 218, спірна земельна ділянка не передбачена під будівництво та обслуговування будівель торгівлі.

За даними прокурора, не спростованими та не запереченими іншими учасниками справи, згідно з даними Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що функціонує відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.06.2021 № 681, за параметрами пошуку «ЄДРПОУ замовника Анваров В.Б. 2966608053» відсутні містобудівні умови та обмеження, дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, що стосується спірної ділянки.

З відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування України № 5939/02/13-14 від 27.09.2024 (на запит окружної прокуратури щодо надання інформації з приводу отримання Анваровим В.Б. відповідних дозвільних документів для здійснення будівництва та введення в експлуатацію спірного об`єкта) вбачається, що тимчасова споруда не є об`єктом будівництва, щодо якого передбачено здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю.

Крім того, згідно з листом Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради за № 14/01-34/2144 від 08.08.2024, наданим на запит Вознесенської окружної прокуратури від 06.08.2024 № 53/5-5678вих.-24, рішення про присвоєння адреси по вулиці Миру, 9/9 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області не приймалося та відповідні документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єкта відсутні. Рішення № 21 від 26.06.2006 про присвоєння адреси об`єкту нерухомості - вулиця Миру, 9/9 в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області, на яке посилається ТОВ «Миколаївський обласний інжиніринговий центр» не існує.

Відповідно до інформації Державного архівного відділу Миколаївської області № Ю-101/03-06 від 31.01.2024 в останніх на зберіганні наявне лише рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 21 від 21.01.2006 «Про затвердження списку дітей перших двох років життя із малозабезпечених сімей для безкоштовного забезпечення продуктами дитячого харчування у кварталі 2006 року».

Відсутність рішення виконкому Южноукраїнської міської ради № 21 від 26.06.2006 про присвоєння адреси об`єкту нерухомості також встановлена у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 09.06.2025 у справі № 915/1524/24, яке набрало законної сили 19.08.2025. Зазначена обставина, в силу частини 4 статті 75 ГПК України, є преюдиційною та не підлягає доказуванню.

Отже, при спорудженні спірного об`єкту Анваровим В.Б. не отримано визначені законодавством обов`язкові дозвільні документи - містобудівні умови та обмеження, дозвіл на будівництво та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а виконання «будівельних робіт» проведено без розроблення та затвердження проектної документації.

Крім того, як уже було наведено, одним із документів, що став підставою для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості по вулиці Миру, 9/9 (а фактично в районі супермаркету «Копійка» по вулиці Миру) у м. Южноукраїнську , є технічний паспорт.

Однак, цей документ не підтверджує право власності на зареєстрований об`єкт та не дає можливості встановити підстави набуття права власності Анваровим В.Б. на вищевказаний об`єкт нерухомості. Технічний паспорт не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю, а лише фіксує технічні дані об`єкта.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 752/9104/18.

Таким чином, будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі для цих цілей, відсутність дозволу на будівництво, проведення будівництва без розроблення та затвердження проектної документації або порушення умов, передбачених в ній, неприйняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, державна реєстрації права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію об`єкт усупереч вимогам Закону зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Судом також взято до уваги, що за результатами камеральної перевірки, проведеної Міністерством юстиції України за запитом прокурора у кримінальному провадженні від 07.08.2024 № 53/5-5712вих-24 (оформленої актом від 08.10.2024 № 5029/19.1.1/24) встановлено, що державну реєстрацію права власності Анварова В.Б. на магазин у м. Южноукраїнську Миколаївської області по вулиці Миру, 9/9 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинським О.А. з порушенням вимог ст.ст. 3, 10, 18, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 12, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, а саме:

- за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

- за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

- без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.

Наказом Міністерства юстиції України № 2880/5 від 08.10.2024 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинського Олександра Анатолійовича» державному реєстратору Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області Морозинському О.А. тимчасово блоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць.

З огляду на викладене вище у сукупності та, враховуючи, що спірний магазин по вул. Миру, 9/9 у м. Південноукраїнськ є тимчасовою некапітальною спорудою, суд погоджується з доводами прокурора про те, що державна реєстрація права власності Анварова В.Б. на спірний об`єкт вчинена незаконно.

При цьому, судом також взято до уваги, що відповідач у даній справі проти викладених прокурором обстав не заперечував, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Оцінюючи ефективність обраного прокурором у даній справі способу захисту суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. У випадку, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Державна реєстрація права приватної власності відповідача на нежитлове приміщення загальною площею 29,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район Миколаївської області, вул. Миру, 9/9 (а фактично в районі супермаркету «Копійка» по вулиці Миру) як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.

Відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника земельної ділянки комунальної власності, зокрема відчуження або передачі у користування цієї землі іншим особам, оскільки відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Тобто, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з яким позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своєю землею (схожі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).

Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності Анварова В.Б. на тимчасову споруду (магазин) площею 29,3 кв. м, що розташована на земельній ділянці комунальної форми власності, як на нерухоме майно була здійснена незаконно, а зазначене майно не є нерухомим та створює перешкоди власнику земельної ділянки, тому така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда та здійснена незаконна державна реєстрація права приватної власності, для захисту прав користування та розпорядження такою землею, є вимога про скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 по справі № 914/1785/22.

Судом також були взяті до уваги доводи прокурора про те, що усунення перешкод в користуванні територіальній громаді земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірний об`єкт не становитиме ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини напрацьовано «трискладовий тест», який є засобом перевірки необхідності втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

З обставин даної справи вбачається:

- по-перше, щодо законності втручання: втручання держави у право володіння спірним об`єктом здійснюється на підставі законодавства, яке є доступним, чітким і передбачуваним у застосуванні. Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ст.ст. 181, 182, 190, 331 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на тимчасові, некапітальні споруди не підлягають державній реєстрації. Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Системний аналіз положень ЦК України, ЗК України та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що недотримання вказаних вимог законодавства є підставою для припинення права власності на тимчасову споруду. За такого, втручання у право відповідача здійснюється у даному випадку відповідно до закону.

- по-друге, щодо наявності легітимної мети: територіальні громади, є суб`єктами права власності на землі комунальної власності, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (п. «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України). Право комунальної власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 3 ст. 79 ЗК України; ч. 3 ст. 373 ЦК України). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (п. «а» ч. 2 ст. 83 ЗК України). Усунення перешкод власнику земельної ділянки у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права власності на тимчасову споруду переслідує легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося згідно із законом. Порушення інтересів держави у спірних правовідносинах полягає в тому, що Анваров В.Б. , без будь-яких дозвільних документів та без дозволу власника ділянки, здійснив протиправне втручання у вільне володіння та розпорядження територіальною громадою своїм майном (земельною ділянкою). За такого, втручання держави у право мирного володіння відповідачем майном у вигляді незаконної державної реєстрації права власності на тимчасову споруду, яка знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, переслідує легітимну мету захисту інтересів територіальної громади.

- по-третє, щодо дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою: Верховним Судом у постанові від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19 зроблено висновок, що втручання держави у право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг земель, як національного багатства, та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти у межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля та знищення правового порядку у державі. Протиправне оформлення права власності на спірний об`єкт, з огляду на визначений законодавством принцип єдності юридичної долі земельної ділянки, ставить власника землі у завідомо невигідне становище, оскільки він не зможе розпорядитись належною ділянкою у передбачений законом спосіб (наприклад, шляхом проведення земельних торгів), а лише буде зобов`язаний надати земельну ділянку власнику нерухомого майна. Отже, загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки, необхідність приведення її у належний стан (скасування незаконної державної реєстрації права власності) безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права власності на тимчасову споруду, оформлену без правовстановлюючих документів. Крім того, усунення перешкод в користуванні територіальній громаді земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права власності, не позбавляє відповідача права користуватися тимчасовою спорудою (у випадку чинності паспорту прив`язки).

Підсумовуючи, суд зазначає, що статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд зауважує, що може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене вище, позов прокурора підлягає задоволенню.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 130 ГПК України, що кореспондується з приписами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що прокурор при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що вбачається із платіжної інструкції № 176 (внутрішній номер 486895150) від 12.02.2026.

За подання заяви про забезпечення позову прокурором було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що вбачається з платіжної інструкції № 177 (внутрішній номер 486895151) від 12.02.2026.

Таким чином, беручи до уваги задоволення судом заяви про забезпечення позову, судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за її подання, підлягають покладенню на відповідача.

Крім того, з урахуванням визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд, у відповідності до приписів ст. 130 ГПК України, вирішуючи питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, вважає за можливе повернути Миколаївській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 50 % судового збору у розмірі 1 331,20 грн, перерахованого на підставі платіжної інструкції № 176 (внутрішній номер 486895150) від 12.02.2026 на суму 2662,40 грн.

Решта суми судового збору, сплаченого за подання позову, в розмірі 1 331,20 грн підлягає покладенню на відповідача.

Отже, до стягнення з відповідача підлягає судовий збір у загальному розмірі 2662,40 грн (1331,20 грн - судовий збір сплачений за подання заяви про забезпечення позову + 1331,20 грн - 50% судового збору сплаченого за подання позову).

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 130, 185, 191, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді (Україна, 55002, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, місто Південноукраїнськ, вул.Європейська, будинок 48; код ЄДРПОУ 33850880) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності Анварова Васіба Байрамовича ( АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю Літ. А-1 - магазин площею 29,3 кв. м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по вулиці Миру, 9/9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2427731348108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Анварова Васіба Байрамовича ( АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

4. Повернути Миколаївській обласній прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048) з Державного бюджету України 1 331,20 грн судового збору, перерахованого на підставі платіжної інструкції № 176 (внутрішній номер 486895150) від 12.02.2026.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.05.2026.

Суддя Н.О. Семенчук