Рішення № 136276033, 05.05.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1410/26

провадження №: 2/398/2352/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"05" травня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», представник позивача адвокат Журавльов Станіслав Георгійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 75 647,40 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.10.2019 року між первісним кредитором АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 66-413-850-2-19-Г. Відповідач порушив умови кредитного договору щодо своєчасного повернення коштів, сплати відсотків та комісії, внаслідок чого у нього сформувалася заборгованість у загальному розмірі 75 647,40 грн. Згідно з розрахунком позивача, ця сума складається із: заборгованості за кредитом (в тому числі простроченої) 24 667,29 грн, заборгованості по сплаті відсотків 10 976,97 грн та заборгованості по сплаті комісії 40 003,14 грн.

Право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача внаслідок послідовного відступлення прав за ланцюжком договорів: 03.09.2024 року право вимоги перейшло від АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» на підставі договору про відступлення прав вимоги № GL1N426240, а 27.12.2024 року від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» згідно з договором про відступлення прав вимоги № 1/12.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду від представника позивача надійшло клопотання, у якому він просить розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує та зазначає, що не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Згідно з відповіддю Управління надання адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 24.03.2026 року, відповідач знятий з реєстрації місця проживання 06.08.2024 року. У зв`язку з тим, що зареєстроване місце проживання відповідача невідоме, відповідно до вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України він був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи належним чином шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України. Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило, про причини неявки він суд не повідомив.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив не подав, та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 280 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд цієї справи.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору, його умови та видача коштів

Відповідно до Заяви на отримання кредиту на споживчі цілі та Паспорта споживчого кредиту від 21 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 ознайомився з умовами кредитування, а АТ «МЕГАБАНК» виконало переддоговірний обов`язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій. Зазначені документи підписані власноручно відповідачем.

21 жовтня 2019 року між АТ «МЕГАБАНК» (первісний кредитор, код ЄДРПОУ 09804119) та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 66-413-850-2-19-Г. Договір укладено у письмовій формі та власноруч підписано позичальником.

Згідно з індивідуальною частиною договору, сторони погодили такі основні умови кредитування:

сума (загальний розмір) кредиту 28 026,91 грн, які надаються на споживчі цілі шляхом видачі готівки з каси банку;

строк кредитування 36 місяців: з 21 жовтня 2019 року до 20 жовтня 2022 року включно;

процентна ставка за користування кредитом фіксована, у розмірі 15,00% річних;

порядок повернення кредиту щомісячними ануїтетними платежами, розмір яких становить 1 957,43 грн.

Умови щодо сплати комісії викладені у пункті 2.8 Кредитного договору, де зазначено: «Розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості, в % від суми кредиту сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 3,5». Крім того, у розділі 4 Паспорта споживчого кредиту в графі «Платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладання договору» зазначено: «1. Комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості 3.5% від суми кредиту». Будь-якого конкретного переліку банківських послуг, які надаються споживачу за вказану комісійну винагороду, ці документи не містять.

Невід`ємною частиною кредитного договору є підписаний сторонами Додаток № 1 «Графік платежів та обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит». Відповідно до цього Графіка, позичальник зобов`язувався щомісяця сплачувати вказану комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості у фіксованому розмірі 980,94 грн (загалом за 36 місяців 36 294,78 грн).

На виконання умов зазначеного договору АТ «МЕГАБАНК» 21 жовтня 2019 року здійснило видачу кредитних коштів готівкою. Фактичне отримання відповідачем коштів у розмірі 28 026,91 грн підтверджується Заявою на видачу готівки від 21.10.2019 року, що містить підпис ОСОБА_1 .. Крім того, видача позичкових коштів згідно з договором № 66-413-850-2-19-Г відображена у виписці з особового рахунку боржника (операція від 21.10.2019 року, документ TR.2053669.3459.46).

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості, складеною АТ «МЕГАБАНК» станом на 03.09.2024 року, за кредитним договором № 66-413-850-2-19-Г обліковується заборгованість у загальному розмірі 75 647,40 грн. Зазначена сума складається із: заборгованості за основним боргом 24 667,29 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 10 976,97 грн та заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями 40 003,14 грн. Будь-які штрафи, пеня, а також 3% річних чи інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем до стягнення не заявлялися.

Водночас, як встановлено судом з наданих позивачем банківських виписок по особових рахунках відповідача, сформованих у програмному комплексі АТ «МЕГАБАНК», відповідач ОСОБА_1 здійснював часткові платежі на погашення кредитної заборгованості.

Зокрема, відповідно до виписок по рахунку обліку комісії № 220801012117 та рахунку простроченої комісії № НОМЕР_1 , кредитодавцем було зараховано кошти відповідача у рахунок погашення щомісячної комісійної винагороди на загальну суму 17 872,32 грн. Ці погашення відображені в банківських виписках такими платежами: 02.12.2019 року 980,94 грн; 03.01.2020 року 980,94 грн; 03.02.2020 року 980,94 грн; 02.03.2020 року 980,94 грн; 01.04.2020 року 980,94 грн; 16.07.2020 року 1 064,69 грн; 17.08.2020 року 1 878,13 грн; 21.09.2020 року 1 961,88 грн; 29.10.2021 року 262,42 грн; 01.11.2021 року 1 681,38 грн; 01.12.2021 року 1 691,66 грн; 04.01.2022 року 1 681,38 грн; 01.02.2022 року 1 691,66 грн; 01.03.2022 року 1 054,42 грн.

Також, відповідно до виписок по рахунках обліку відсотків, відповідач здійснював платежі, які були зараховані банком саме як сплата нарахованих відсотків за користування кредитом. Загальна сума таких платежів становить 7 455,09 грн, що підтверджується відповідними транзакціями: 01.11.2019 року 128,46 грн; 02.12.2019 року 350,34 грн; 03.01.2020 року 354,17 грн; 03.02.2020 року 346,41 грн; 02.03.2020 року 315,52 грн; 01.04.2020 року 327,84 грн; 16.07.2020 року 935,31 грн; 17.08.2020 року 96,15 грн та 25,72 грн; 01.09.2020 року 122,75 грн; 21.09.2020 року 515,37 грн; 22.03.2021 року 1 737,58 грн; 20.04.2021 року 318,62 грн; 28.05.2021 року 308,34 грн; 23.06.2021 року 318,62 грн; 28.07.2021 року 308,31 грн; 29.10.2021 року 945,58 грн.

Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору строк кредитування було встановлено до 20 жовтня 2022 року включно. Водночас, відповідно до виписок по особовому рахунку, сформованих в Єдиній інформаційно-обліковій системі НБУ, банк продовжував щомісячно нараховувати відсотки за користування кредитом після спливу вказаного строку кредитування. Такі нарахування відсотків здійснювалися протягом усього 2023 року та до вересня 2024 року включно. Зокрема, зафіксовано операції з нарахування відсотків за січень 2023 року на суми 41,83 грн та 276,79 грн, за лютий 2023 року на суму 244,18 грн, за січень 2024 року на суми 153,03 грн та 165,59 грн, а також за вересень 2024 року на суми 5,85 грн та 14,71 грн.

Перехід права вимоги

03 вересня 2024 року АТ «МЕГАБАНК» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку) та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» за результатами електронного аукціону уклали договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Відповідно до цього договору баком було відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом з Реєстру договорів (Додаток № 1 до Договору № GL1N426240), у якому вказано номер кредитного договору та суму заборгованості. Оплатність цього договору підтверджується платіжною інструкцією № 66895 від 31.07.2024 року на суму 23 425 777,00 грн, перерахованою ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» на користь АТ «МЕГАБАНК».

27 грудня 2024 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» уклали договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .. Це підтверджується Витягом з Реєстру договорів (Додаток № 1 до Договору № 1/12). Оплатність цього переходу підтверджується трьома платіжними інструкціями на загальну суму № 1074 від 27.12.2024 року, № 1091 від 31.01.2025 року та № 1822 від 22.09.2025 року).

Норми права, які застосував суд

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зробила такі висновки про правильне застосування норм права.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВП ВС у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 уточнила власний правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

31.15. Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.

32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.

32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.

32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від

19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :

згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» …

Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 21 жовтня 2019 року між первісним кредитором АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 66-413-850-2-19-Г. Договір укладено у письмовій формі та власноруч підписано позичальником. Відповідач був обізнаний з умовами кредитування і погодився з ними. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 28 026,91 грн строком на 36 місяців (до 20 жовтня 2022 року включно). Надалі право вимоги за цим договором перейшло до позивача ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на підставі договорів про відступлення права вимоги.

Відповідач, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст. 526, 1054 ЦК України, взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту належним чином не виконав. Згідно з розрахунком позивача, пред`явлена до стягнення заборгованість становить 75 647,40 грн, з яких: основний борг 24 667,29 грн, відсотки 10 976,97 грн, комісія 40 003,14 грн.

Щодо вимог про стягнення комісії

Відповідно до пункту 2.8 кредитного договору та Паспорта споживчого кредиту, позичальнику було встановлено щомісячний платіж комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,5% від суми кредиту (що становить 980,94 грн щомісяця). При цьому ані договір, ані Паспорт кредиту не містять переліку жодних реальних додаткових чи супутніх послуг, які б надавалися споживачу кредитодавцем за цю щомісячну плату.

При виборі і застосуванні норми права суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, та висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21. Згідно з цими висновками, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати таку плату є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, згідно з яким до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно відповідно до закону.

Оскільки банк у формі комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановив щомісячну плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, та не визначив жодних інших реальних супутніх послуг, за надання яких передбачена сплата комісії, суд приходить до висновку, що зазначені положення кредитного договору є нікчемними. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення комісії у розмірі 40 003,14 грн є необгрунтованою і задоволенню не підлягає.

Щодо заборгованості за тілом кредиту

Судом встановлено з наданих позивачем банківських виписок, що у період з листопада 2019 року по березень 2022 року відповідач здійснював часткові платежі, з яких банком було списано в рахунок погашення щомісячної комісійної винагороди кошти на загальну суму 17 872,32 грн. Оскільки умова договору про сплату цієї комісії є нікчемною, вказані кошти були стягнуті банком без достатньої правової підстави. Згідно з імперативними вимогами черговості погашення вимог кредитора, встановленої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», ці кошти підлягають обов`язковому зарахуванню судом у рахунок погашення наявної законної заборгованості за основним боргом (тілом кредиту).

Відтак, заявлений позивачем залишок тіла кредиту у розмірі 24 667,29 грн має бути зменшений на суму безпідставно списаної комісії, а саме на 17 872,32 грн. Отже, реальний залишок основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 794,97 грн.

Щодо вимог про стягнення відсотків

Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору строк кредитування було встановлено на 36 місяців до 20 жовтня 2022 року включно. Водночас, згідно з пунктом 7.1 договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 20 жовтня 2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань.

Суд зазначає, що строк дії кредитного договору та строк кредитування (строк, на який позичальнику надається право правомірного користування коштами) є різними правовими поняттями. Умова про те, що сам договір діє довше (до 2025 року) або до повного виконання зобов`язань, не означає автоматичного продовження періоду кредитування, за який можна нараховувати проценти як плату за користування тілом кредиту за початковою ставкою 15% річних. Умови щодо пролонгації саме строку кредитування у тексті договору відсутні.

Суд застосовує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів діє виключно у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Як вбачається з виписок з Єдиної інформаційно-облікової системи НБУ, банк продовжував щомісячно нараховувати відсотки за користування кредитом після спливу вказаного строку (тобто після 20.10.2022) протягом 2023 та 2024 років.

Такі нарахування, здійснені після спливу строку кредитування, не є платою за правомірне «користування кредитом» у розумінні ст. 1048 ЦК України. Після завершення строку кредитування можуть бути стягнуті проценти як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, що передбачена статтею 625 ЦК України. Навіть за умови, що договором (п. 2.11) встановлена окрема процентна ставка за користування кредитом понад строк, її правова природа не змінюється.

Суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві просить стягнути суму 10 976,97 грн саме як заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом. Вимоги щодо стягнення процентів річних чи інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем не заявлялися. Крім того, нарахування після 20.10.2022 року були здійснені в період дії воєнного стану в Україні. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у цей період, а відповідні нарахування підлягають списанню кредитодавцем.

Водночас суд враховує, що згідно з наданими банківськими виписками по рахунках обліку відсотків, відповідач у період дії договору (до жовтня 2022 року) самостійно здійснював платежі, які були спрямовані та зараховані банком саме на погашення відсотків за користування кредитом. Загальна сума таких платежів становить, як детально описано вище, становить 7 455,09 грн.

Згідно з п. 2.4 кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом є фіксованою і становить 15% річних. Відповідно до приписів ст. 1048 ЦК України та ч. 1 ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування», відсотки як плата за користування позикою нараховуються виключно на фактичний залишок заборгованості за основним боргом (тілом кредиту).

Як встановлено судом вище, утримані банком кошти у загальному розмірі 17 872,32 грн як комісія є переплатою за нікчемною умовою договору, а тому ці кошти в силу закону підлягають зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту, починаючи з моменту їх фактичного внесення. Внаслідок такого перерозподілу коштів реальний залишок тіла кредиту, який є базою для нарахування 15% річних, динамічно та суттєво зменшувався протягом усього строку кредитування, і на кінець строку склав лише 6 794,97 грн, а не заявлені банком 24 667,29 грн.

Враховуючи таке суттєве зменшення бази нарахування (тіла кредиту) унаслідок перерозподілу нікчемної комісії (17 872,32 грн), загальна сума правомірно нарахованих відсотків за ставкою 15% річних у межах 36-місячного строку кредитування (з 21.10.2019 по 20.10.2022) є значно меншою за розрахунки банку. Здійснених відповідачем платежів у загальній сумі 7 455,09 грн достатньо для повного покриття правомірно нарахованих відсотків за вказаний період.

Заявлена ж позивачем до стягнення сума заборгованості по відсотках у розмірі 10 976,97 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки вона розрахована банком на штучно завищений на суму незаконно нарахованої комісії залишок основного боргу, а також частково сформована за рахунок нарахувань, здійснених поза межами строку кредитування (після 20.10.2022 року).

Отже, позовна вимога про стягнення 10 976,97 грн заборгованості за відсотками є частково такою, що вже погашена боржником, а частково незаконною щодо нарахувань після 20.10.2022, а тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 6 794,97 грн, що становить виключно заборгованість за кредитом (основний борг). У задоволенні решти позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та комісією слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, який сплачений позивачем у розмірі 2662,40 грн, пропорційно задоволеним вимогам (6 794,97 грн від заявлених 75 647,40 грн, що становить 8,98%), тобто у сумі 239,15 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01.07.2025 року, що був укладений позивачем з Адвокатським об`єднанням «АЛЬЯНС ДЛС» з додатками, ордер представника Журавльова С.Г., Реєстр боржників та акт приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги № 12070981 від 05.01.2026 року, відповідно до якого позивачу надано послуги професійної правничої допомоги (проведення юридичного та фінансового аналізу боржника, складання та подання до суду позовної заяви) щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на загальну суму 11 200,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на правову допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог (6 794,97 грн від заявлених 75 647,40 грн, що становить 8,98%), а саме у розмірі 449,12 грн (5 000,00 грн ? 8,98%).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № 66-413-850-2-19-Г від 21 жовтня 2019 року у розмірі 6 794 (шість тисяч сімсот дев`яносто чотири) гривні 97 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 239 (двісті тридцять дев`ять) гривень 15 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 449 (чотириста сорок дев`ять) гривень 12 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (код ЄДРПОУ 40932411, адреса місцезнаходження: 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105);

відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 05 травня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський