Рішення № 136273192, 05.05.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2026 Справа №607/4861/26 Провадження №2/607/3725/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Козак О.Є., представника відповідача - Німченко А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача заборгованість за Договором 46526396 від 11.06.2025 у розмірі 23765 грн.

Позов мотивовано тим, що ТОВ "ЕКО ФІН" та ОСОБА_1 11.06.2025 уклали Договір № 46526396 на суму 7000 грн.

12.02.2026 укладено договір №12-02/26, відповідно до умов якого ТОВ "ЕКО ФІН" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №46526396.

Розмір заборгованості за Договором №46526396 від 11.06.2025 станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23765 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16345.00 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 420.00 грн.

ОСОБА_1 надала суду відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що у матеріалах справи відсутній детальний та обґрунтований розрахунок заборгованості. Наданий розрахунок: не містить розбивки по датах; не містить періодів нарахування процентів; не містить формули нарахування; не містить інформації про рух коштів по кредиту. Таким чином, перевірити правильність заявленої суми неможливо.

Відсутність інформації про здійснені платежі Позивач не надав: повної виписки по кредиту; інформації про здійснені платежі; підтвердження відсутності оплат. Це свідчить про неповноту доказової бази.

Сума процентів (понад 16000 грн при тілі кредиту 7000 грн) є явно завищеною та такою, що порушує принципи розумності та справедливості.

Позивач посилається на договір факторингу, однак: відсутні належні докази повідомлення відповідача про заміну кредитора; не доведено передачу саме цього зобов`язання.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначала, що розмір відсотків є непропорційним.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

ТОВ "ЕКО ФІН" та ОСОБА_1 11.06.2025 уклали Договір про споживчий кредит № 46526396. Сума кредиту - 7000.00 грн.; строк користування кредитними коштами - 365 днів, з 11.06.2025 та закінчується 10.06.2026 (включно) та складається із дисконтного (пільгового) періоду та поточного періоду.

Договір підписано позичальником одноразовим ідентифікатором YWQ4Nzg3, відправлено 11.06.2025, час відправлення: 12.08.09, введено 11.06.2025 час 12.08.20.

Додаток № 1 до Кредитного договору № 46526396 від 11.06.2025 є графіком платежів, відповідно до якого визначена загальна вартість кредиту у розмірі 32060 грн, в тому числі 7000 грн - тіло кредиту та 25060 грн - відсотки.

Як убачається із квитанції № 44963-29210- 50784, дата: 2025-06-11 12:08:41, ТОВ «ПрофітГід» (ліцензія НБУ № 21/991 від 29.05.2023); здійснено операцію №46526396_1749632921, платник ТОВ «ЕКО ФІН», отримувач: власник платіжної картки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , кредитний договір № 46526396 від 11.06.2025, сума 7000 грн.

ТОВ "ЕКО ФІН" та ОСОБА_1 23.06.2025 уклали додатковий договір про пролонгацію № 1/46526396 до договору про споживчий кредит/кредитного договору від 11.06.2025 №46526396, в якому погодили новий дисконтний період та дату остаточного погашення кредиту 10.06.2026.

Згідно додатку № 1 до Кредитного договору № 46526396 від 11.06.2025 в редакції Додаткового договору від 23.06.2025 № 1/46526396 сторони погодили графік платежі за кредитом до 10.06.2026.

Договір підписаний одноразовим ідентифікатором Y2UwNTAx , відправлено 23.06.2025, час відправлення: 18.08.44, введено 23.06.2025 час 18.09.10.

12.02.2026 укладено договір №12-02/26 відповідно до якого ТОВ "ЕКО ФІН" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників.

Згідно п. 5.2 вказаного Договору Права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді.

Відповідно до платіжної інструкції №0614750000 від 19.02.2026 ТОВ «Факторинг Партнерс» перерахувало «ТОВ «ЕКО ФІН» 60732 грн фінансування за договором відступлення прав вимоги № 12-02/26 від 12 лютого 2026 р.

Згідно акту приймання передачі Реєстру Боржників від 12.02.2026 (додаток №2 договору) та реєстру боржників, (додаток №3 договору) ТОВ "ЕКО ФІН" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитним договором №46526396 до відповідача.

Згідно із виписки за кредитом перед ТОВ «ЕКО ФІН» ТОВ «ЕКО ФІН» та розрахунком ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 23765 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 16345.00 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 420.00 грн.

Позивач надав електронну копію вимоги від 20 лютого 2026 року, якою 12:04 звернувся до відповідача на електронну пошту Вих. № 16511245 від 19.02.2026 про дострокове погашення заборгованості на підставі пунктів 3.2.2.2.1 та 4.2.2.1 договору та повернути Повернути / оплатити Суму кредиту (Основну суму боргу) - 7000,00 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом (заборгованість за платою за користування Кредитом) - 16765,0 грн.

Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 по справі №524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Судом встановлено, що ТОВ "ЕКО ФІН" та ОСОБА_1 11.06.2025 уклали Договір про споживчий кредит № 46526396 на суму 7000 грн, строком на 365 днів.

Факт одержання коштів відповідачем підтверджується квитанцією № 44963-29210- 50784.

Відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували вказані обставини, зокрема тих, які є у його володінні, - відомості про наявні в нього рахунки та банківської карти в банківських установах, зокрема, ті, на які перераховувалися кошти, виписки по банківських рахунках, тощо.

Згідно з статтею 81 Цивільним процесуальним кодексом України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, реалізуючи принцип змагальності сторін.

Як встановлено судом, на підставі договору факторингу від 12.02.2026 №12-02/26 право вимоги до відповідача за кредитним договором 46526396 перейшло до позивача, що підтверджується змістом договору, актом приймання передачі, реєстром права вимоги, які досліджені судом.

Відповідач, заперечуючи факт переходу права вимоги, не зазначив, чому вказані докази не підтверджують цей факт.

Суд зауважує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)

Тому, оскільки судом встановлено, що зміст договору містить всі істотні умови договору позики, підписаний сторонами, зважаючи на те, що презумпція правомірності правочину не спростована, у встановленому законом порядку договір порядку не визнавалися недійсними, а тому всі права, набуті сторонами договору за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, в тому числі і по сплаті відсотків, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, відсотки за користування кредитом не є компенсацією (неустойка, штраф, пеня) в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Отже, у цій справі регулювання правовідносин щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.

Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач посилався на те, що відповідач не повернув наданий йому кредит.

Як видно з умов договору, строк повернення кредиту - 10.06.2026, коли відповідач повинен повернути тіло кредиту.

Отже, строк повернення кредиту ще не настав.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач надав вимогу від 20 лютого 2026 року, якою він звернувся до відповідача на електронну пошту із вимогою Вих. № 16511245 від 19.02.2026 про дострокове погашення заборгованості.

Разом із тим, така вимога не відповідає критеріям, передбаченим частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, про надіслання такої вимоги у письмовій формі, оскільки відсутні відомості, що така вимога підписана, в тому числі електронним цифровим підписом, факт отримання її відповідачем не підтверджено.

Крім того, позивач звернувся в суд із позовом через 12 днів, не дочекавшись 30 денного строку від моменту отримання вимоги.

Тому, в суду відсутні підстави стягувати тіло кредиту у розмірі 7000 грн, за зобов`язаннями, строк виконання якого ще не настав, а отже позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Разом із тим, виходячи із розрахунку заборгованості, зважаючи на наявність у відповідачки простроченої заборгованості з відсотками станом на 18.02.2026 у розмірі 16765 грн, враховуючи приписи статтей 530, 610 ЦК України, в цій частині позов підлягає до задоволення.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18).

Відповідачем не спростовано розмір заборгованості за наданими відсотками у зазначеному вище розмірі.

Позивачем понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Позивач стверджує що поніс витрати на правову допомогу у розмірі 13000 гривень, на підтвердження яких надає: договір про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, заявку №6 від 13.02.2026, витяг з Акту №28 про надання юридичної допомоги від 23.02.2026.2026 та види Прайс - листу АО «Лігал Ассістанс».

Відповідач вважає вказані витрати непропорційними.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/ дії/бездіяльність обох сторін.

Згідно додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. (відповідна правова позиція викладена у Постановах ВС від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 у справі № 910/12591/18).

Суд вважає, що такі послуги, які зазначені у переліку які зазначені у заявці, як надання усної консультації з вивченням документів складання - 2 години на суму 4000 грн (п.1.2) не підтверджені матеріалами справи, не відповідають критеріям обґрунтованості та розумної необхідності, не доведено, що вказані послуги стосуються розгляду цієї справи, а не інших, є необхідними та неминучими для цієї справи, при цьому, на думку суду вказані послуги охоплюється послугою написання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду.

На підставі наведеного, суд доходить висновку що позивачу слід відшкодувати лише необхідні і розумні витрати на правову допомогу. Такими у цій справі є витрати у розмірі 5000 грн.

Загалом судові витрати будуть становити 7662,40 (2662,40+5000) грн.

Судом задоволено позовних вимог на суму 16765 грн із 23765 грн, що становить 70,54 %. Отже, в силу статті 141 ЦПК України, із відповідача в користь позивача слід стягнути 5405,06 (7662,40 Х 70,54 %) грн судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 258, 259, 264, 265, 280-282, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» 16765 гривень заборгованості за кредитним договором № 46526396 від 11.06.2025 та 5405 гривень 06 копійок судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, оф. 521, м. Київ, 03150.

Відповідач: ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Головуючий суддя В. М. Позняк