Рішення № 136270832, 05.05.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1822/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Кирилюка А. І.,

за участю секретаря судового засідання Шандри В. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку окремого провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за заявою заяви ОСОБА_1 , Заінтересована особа: нотаріус сьомої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Гуділіна Ірина Іванівна, ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання,

встановив:

Короткий виклад обставин справи.

ОСОБА_1 , 04.03.2026 року (вх. № 5538) звернулась у Залізничний районний суд м. Львова із письмовою заявою у якій просить суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом із сином ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на час відкриття спадщини;

Зявник вимоги обґрунтовує тим, що 01.03.1999 року набула право спільної сумісної власності у рівних частках, а саме одну третю на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та з цього моменту проживала у ньому без реєстрації розом з сином, ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . За час спільного проживання з ОСОБА_2 до дня його смерті, вели спільний побут, піклувалися один про одного, мали спільний сімейний бюджет. За таких обставин просить задовольнити заяву.

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Кирилюка А. І. (а.с. 26).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05.03.2026 року заяву залишено без руху у зв`язку із істотними недоліками (а.с. 28-29).

16.03.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, зі змісту якої вбачається, що остання виконала вимоги ухвали суду від 05.03.2026 року (а.с. 31-34).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17.03.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку окремого провадження. Призначено судове засідання у справі. Разом з цим, було витребувано у Львівської державної нотаріальної контори Львівської області копію спадкової справи (належним чином завірену), заведеної на майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 37-38).

25.03.2026 року (вх. № 7779) від вказаної нотаріальної контори до суду надійшла копія спадкової справи, заведена 26.12.2025 року після смерті ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позиція сторін по справі.

Заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, у таке не з`явилась. 05.05.2026 року (вх. № 11646) на адресу Залізничного районного суду м. Львова надійшла заява від ОСОБА_1 про розгляд справи за відсутності останньої та її представника, зазначивши, що вимоги своєї заяви про встановлення факту спільного проживання підтримує у повному обсязі.

Заінтересована особа ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, у таке не прибула, про причини неявки суд не повідомила. 30.03.2026 року (вх. № 8258) на адресу Залізничного районного суду м. Львова надійшли пояснення, у якому остання не заперечує факту спільного проживання матері ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2 та просить проводити розгляд даної справи за її відсутності.

Заінтересована особа нотаріус Сьомої львівської державної нотаріальної контори Львівської області Гуділіна І. І. належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, у таке не прибула, про причини неявки суд не повідомила. 29.04.2026 року (вх. № 11160) надійшло клопотання, у якому остання просить розглядати справу без участі заінтересованої особи.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов`язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об`єктивного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, заслухавши покази свідка, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення про відмову у задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області від 28.08.2017 року, стверджується що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14).

Згідно паспортних даних на момент відкриття спадщини ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить штамп у паспорті Виконкому Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області від 21.06.2019 року (а.с. 5).

Відповідно до свідоцтва про право власності на майно від 01.03.1999 року ОСОБА_1 набула право одної третьої на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та має право спільної сумісної власності у рівних частках із ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (а.с. 17-18). Разом з тим суд дослідив технічний паспорт на квартиру, що знаходиться у власності громадянки ОСОБА_1 (а.с. 19-20).

Із дослідженої копії матеріалів спадкової справи № 321/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , яку заведено (почато) 26.12.2025 року, встановлено, що будь-які особи, крім ОСОБА_1 не зверталися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_2 (а.с. 42 зворот).

Окремо суд приймає до уваги, що матеріали справи містять клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів від 08.04.2026 року (вх. № 9323), а саме: відповідь ОСОБА_5 від 26.03.2026 року на адвокатський запит від 24.03.2026 року, у якій повідомляє про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала спільно зі своїм сином ОСОБА_2 ; відповідь ОСОБА_6 на адвокатський запит від 24.03.2026 року у якій підтверджує про те, що ОСОБА_1 дійсно проживала спільно зі своїм сином ОСОБА_2 та вела спільний побут; довідка № 6895 від 15.09.2020 року якою підтверджується місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та інші долучені документи.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді справи та застосовані норми права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) від 10.04.2019 року зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. 1218, 1231 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з нормами ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки

Відповідно до роз`яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

За змістом норми ст. 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

В пункті 4.11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 20.02.2012 (який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 від 22.02.2012), для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. При цьому нотаріус має виконати всі дії, які передбачені цим Порядком.

Правовий аналіз законодавства свідчить, що право на спадкування у особи виникає саме за фактом постійного проживання із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, а не за самим лише фактом його реєстрації разом із спадкодавцем.

При цьому враховується, що місцем проживання фізичної особи за змістом ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкодавця за місцем проживання заявника і навпаки не може бути доказом того, що заявник не проживав зі спадкодавцем, оскільки, сама по собі відсутність такої реєстрації згідно з ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є достеменним підтвердженням обставин того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідні правові позиції щодо застосування норм права сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.01.2019 року у справі № 484/747/17 та від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц, які приймаються судом до уваги як такі, що є обов`язковими до застосування в силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Висновки суду.

Суд звертає увагу на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, у рішенні «Bellet v. France» («Белле проти Франції») від 04.12.1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду висловленою у постанові № 733/324/21 від 15.09.2021 року.

Згідно вимог ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Так, з огляду на досліджену судом доказову базу, у даній конкретній справі підстав для сумніву у правдивості пояснень позивача про факт його постійного проживання разом із спадкодавцем, не виявлено.

Дослідивши обставини справи та враховуючи наведені норми, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов висновку, що заявником на підтвердження заявленої вимоги надані докази, які є належними і допустимими, оскільки, ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, що підтверджують факт його проживання з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю до часу відкриття спадщини. У зв`язку із зазначеним, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Оскільки позовні вимоги про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом є похідними від вимоги про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем, то вони також підлягають задоволенню.

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , Заінтересована особа: нотаріус сьомої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Гуділіна Ірина Іванівна, ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) разом із сином ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на час відкриття спадщини.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Відомості щодо сторін у справі (учасники процесу):

Заявник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 );

Заінтересована особа: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ).

Заінтересована особа: нотаріус сьомої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Гуділіна Ірина Іванівна (код ЄДРПОУ: 33951362, адреса місця реєстрації: м. Львів, вул. Городоцька, 299).

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: