Рішення № 136270119, 05.05.2026, Ширяївський районний суд Одеської області

Ширяївський районний суд Одеської області

05.05.2026 Справа №: 518/1521/25 Провадження № 2/518/93/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року

Ширяївський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Тарасенко М.С.,

за участю секретаря судового засідання Логвенюк О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ( ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ( ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 06 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ( ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5062963 - кредитний договір, відповідно до умов якого (повернення, платності, строковості) ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредитні кошти в користування у розмірі 15000 грн., а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

18 жовтня 2021 року згідно умов договору відступлення права вимоги №77МЛ, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за кредитним договором №5062963 від 06 липня 2021 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», відповідно, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до відповідача.

Посилаючись на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №5062963 від 06.07.2021 року у загальному розмірі 64500,00 грн. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечує щодо задоволення позовних вимоги в повному обсязі.

Суд дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 06 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ( ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5062963 щодо кредитування - кредитний договір, відповідно до умов якого (повернення, платності, строковості) фінансова установа надала відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 15000 грн., а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Строк кредитування - -20 днів, тобто до 26.07.2021 року.

18 жовтня 2021 року згідно умов договору відступлення права вимоги №77МЛ, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за кредитним договором №5062963 від 06 липня 2021 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», відповідно, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до відповідача.

Згідно з договором відступлення загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 64500 грн., з яких: 15 000 грн. - заборгованість за кредитом; 48000 грн. - заборгованість за відсотками; 1 500 грн. заборгованість за комісійними винагородами.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у строк встановлений договором.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).

Згідно положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладення електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини інших електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

За статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що 06 липня 2021 року між відповідачем та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит №5062963, відповідно до якого ( ОСОБА_1 , отримала в борг 15 000,00 грн. на строк 20 днів, з процентною ставкою 1,00 відсотків за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї додатків кредитний договір між відповідачем та ТОВ «МІЛОАН» було укладено 06 липня 2021 року, а договір №77МЛ про відступлення прав вимоги між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 18 жовтня 2021 року.

Пунктом 1 частини 1 статті 512, статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано.

Так, 06 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та (Бондаренко) ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №5062963 щодо кредитування - кредитний договір, відповідно до умов якого (повернення, платності, строковості) фінансова установа надала відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 15 000 грн., а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Вказаний кредитний договір укладено за допомогою електронного підпису.

Факт укладення договору про споживчий кредит суд вважає доведеним з огляду на наявні у матеріалах справи документи, зокрема копії договору, який містить ідентифікуючі дані відповідача ( ОСОБА_3 ) ОСОБА_2 .

У матеріалах справи наявне платіжне доручення №50594850 від 06.07.2021 року, яка підтверджує перерахування ( ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 коштів у розмірі 15 000,00 грн.

З огляду на зазначене, суд вважає доведеним укладення відповідачем 06 липня 2021 року з ТОВ «МІЛОАН» договору про споживчий кредит №5062963.

Суд враховує, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про споживчий кредит №5062963 від 06 липня 2021 року виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Факт переказу (Бондаренко) ОСОБА_2 коштів у розмірі 15 000,00 грн. підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 50594850 від 06 липня 2021 року.

Отже, доведено виконання первісним кредитодавцем ТОВ «Мілоан» зобов`язань за кредитним договором.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання/часткове виконання відповідачем взятих зобов`язань за кредитним договором.

Водночас, відповідно до умов кредитного договору №5062963 від 06 липня 2021 року строк користування кредитом становив 20 днів з 06.07.2021 року по 26.07.2021 року, розмір процентів за користування кредитом за весь строк кредитування становив 3000 грн.

У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якою після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Досліджений судом розрахунок заборгованості, що поданий позивачем, свідчить про те, що визначені позивачем до стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою включає період, який виходить за межі строку кредитування.

Суд зауважує, що, позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків з врахуванням умов договору.

В той же час, в порядку ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи таких не містять щодо пролонгації строку кредитування та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів, тощо.

Оскільки після закінчення строку кредитування відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування позикою поза межами строку, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача виключно суми основного боргу та процентів, нарахованих за період фактичного користування кредитом, у загальному розмірі 18000 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача комісії в розмірі 1500 грн., то суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні простроченої заборгованості за комісією, оскільки такі вимоги є необґрунтованими. При цьому фінансова установа не мав права встановлювати до кредитного договору щомісячну комісію за обслуговування кредиту, за дії, які фінансова установа вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач, як новий кредитор за кредитним договором, набув право вимоги до відповідача. Отже, суд вважає, що позов є частково обґрунтованим, а тому з ( ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору від 06 липня 2021 року №5062963 у загальному розмірі 18000 грн., яка складається з: 15000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 3000 грн. заборгованість за відсотками.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно із статтею 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи зазначене, з відповідача підлягають стягненню судові витрати за сплачений позивачем судовий збір у розмірі 676,09 грн.,

Щодо стягнення витрат понесених позивачем за надану професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн., суд задовольняє такі вимоги з урахуванням часткового задоволення позову. Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за надану правничу допомогу у розмірі 1953,70 грн.

При цьому судом враховано, що до матеріалів справи представником позивача долучено належні докази, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 178, 247, 261, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ( ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ( ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, місце реєстрації 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за Кредитним договором № 5062963 від 06.07.2021р. у розмірі 18000 грн.

Стягнути з ( ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, місце реєстрації 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) сплачений судовий збір в сумі 676,09 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 1953,70 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя М.Тарасенко