Ухвала суду № 136267597, 24.04.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1163/26

1-кс/308/2225/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області клопотання представника власника майна ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 22025070000000189, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.11.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Представник власника майна ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 звернулася до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із клопотанням про скасування арешту майна у рамках кримінального провадження № 22025070000000189, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.11.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: предметів, схожих на грошові кошти, у загальній сумі 7850 доларів США та 23850 Євро; витягу з Державного реєстру речових прав № 456590299 від 15.12.2025 на 1 арк., договору купівлі продажу квартири від 15.12.2025 на 1 арк., квитанції № 0062910035 від 15.12.2025 на 1 арк., розписки про отримання завдатку від 06.12.2025 на 1 арк., технічного паспорта на квартиру на 7 арк., договору оренди квартири від 21.12.2025 на 3 арк., копії довіреності від 15.12.2025 на 1 аркуш.

Клопотання мотивоване тим, що вищенаведені документи належать ОСОБА_5 та були передані ОСОБА_6 на зберігання, а грошові кошти буди передані останній для проведення оплати квартири за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи, що майно, на яке накладено арешт, належить ОСОБА_5 , заявник вважає, що відсутні підстави вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного чи обвинуваченого, третіх осіб тощо, можливої конфіскації майна. як стверджує заявник, майно, на яке накладено арешт, немає жодного доказового значення у даному кримінальному проваджені, а відтак відсутня потреба у перебуванні майна під арештом, і таке майно підлягає поверненню власнику.

Розгляд клопотання представник власника майна просила провести у їх відсутності, про що подала письмову заяву, у якій також зазначила, що заявлені у клопотанні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Слідчий у судове засідання не з`явився, однак, подав до суду письмову заяву, в якій просить розглянути клопотання у його відсутності, у задоволенні клопотання відмовити. У заяві слідчий також вказав, що стороною захисту не було надано органу досудового розслідування достовірних відомостей, які могли б підтвердити законність походження зазначених у клопотанні грошових коштів. Додав, що органом досудового розслідування з`ясовуються факти та обставини походження цих грошових коштів, а скасування арешту на грошові кошти та вилучені документи може призвести до порушення прав та інтересів третіх осіб та унеможливить досягнення цілей кримінального провадження.

Дослідивши матеріали додані до клопотання, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

У ході розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року в справі № 308/1163/26 (провадження 1-кс/308/700/26) накладено арешт на майно, яке вилучено 25-26 січня 2026 року в ході проведення обшуку квартири АДРЕСА_2 , зокрема, на предмети, схожі на грошові кошти, у загальній сумі 7850 доларів США та 23850 Євро та документи: витяг з Державного реєстру речових прав № 456590299 від 15.12.2025 на 1 арк., договір купівлі продажу квартири від 15.12.2025 на 1 арк., квитанцію № 0062910035 від 15.12.2025 на 1 арк., розписку про отримання завдатку від 06.12.2025 на 1 арк., технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на 7 арк., договір оренди квартири від 21.12.2025 на 3 арк., копію довіреності від 15.12.2025 на 1 арк.

Метою арешту, згідно з ухвалою слідчого судді є збереження майна, зокрема, уникнення можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження даного майна та з метою конфіскації майна як виду покарання.

Підставою для накладення арешту на дане майно, згідно з вищевказаною ухвалою, є достатність підстав вважати, що воно може мати значення речового доказу, а також те, що прокурором на тому етапі початку розслідування доведено необхідність арешту вищевказаних речей, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

З ухвали також встановлено, що на переконання слідчого судді, вилучене майно може мати значення речового доказу в даному кримінальному провадженні з огляду на те, що воно може бути знаряддям чи засобом вчинення кримінального правопорушення.

З наданої слідчим копії постанови від 26 січня 2026 року встановлено, що зазначені вище грошові кошти та документи визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Дослідивши клопотання про скасування арешту майна слідчий суддя встановив, що арешт майна, після спливу значного часу, враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеження права власності є надто обтяжливим, не виправдовує такий ступінь втручання в права і свободи володільця майна, та не відповідає завданню такого арешту, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказується про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

У той же час, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак, він має бути об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", та рішення у справі "Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").

Тому, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами (арешт майна, із забороною відчуження, розпорядження та користування до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні), які застосовуються, та мету, яку прагнуть досягти, зокрема, отримання фактичних даних щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та притягнення винних до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

При цьому, слідчим суддею в ході розгляду клопотання не встановлено наявність доказів того, що такий захід забезпечення як арешт грошових коштів, які належать ОСОБА_3 , виправдовує подальше втручання держави у право на мирне володіння належним їй майном.

Так, слідчий суддя звертає увагу на те, що з огляду на матеріали щодо накладення арешту та долучені до клопотання документи, що обґрунтовують належність грошових ОСОБА_3 , арешт накладено 03 лютого 2026 року, в той час як на момент розгляду клопотання про скасування арешту майна, поданого в порядку ст. 174 КПК України, ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 22025070000000189, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.11.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, не є підозрюваною чи особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не набула жодного процесуального статусу, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу розумності строків, та суттєво обмежує непорушне право власника на мирне володіння своїм майном, закріплене Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що в сукупності свідчить про те що, підстави для подальшого застосування такого заходу забезпечення, як арешт вищезгаданого майна відсутні.

Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення, кримінально процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, у даному випадку - представника ОСОБА_3 , разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати.

При цьому, органом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025070000000189, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.11.2025, не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт грошових коштів, а також інших вилучених під час обшуку документів, належних ОСОБА_3 , які знаходились на зберіганні у ОСОБА_7 .

Більш того, стороною об винувачення не надано жодних даних, що у період дії арешту майна взагалі проводилися чи проводяться будь-які слідчі та/або процесуальні дії щодо вилучених під час обшуку грошових коштів та документів, не встановлено в ході судового розгляду, що органом досудового розслідування вживаються заходи, спрямовані на встановлення походження вказаних грошових коштів.

У той же час, стороною захисту надано документи, які у сукупності підтверджують факт законного походження арештованих грошових коштів, вилучених під час обшуку 25-26 січня 2026 року квартири АДРЕСА_2 .

Так, з розписки від 19.12.2025, долученої до матералів клопотання, встановлено, що ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 5350 доларів США та 23700 Євро для здійснення необхідних оплат та витрат (або завдатку) за квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , про що надана відповідна довіреність.

За договором бронювання № 4056/12 від 19.12.2025 між ТОВ «Франківський дім» ІФ» та ОСОБА_3 та додатком № 1 до Договору, вона забронювала майбутній об`єкт нерухомості квартиру за вищевказаною адресою загальною вартістю 49044 доларів США, за яку було внесено 22936 доларів США і залишок становив 26108 доларів США.

Таким чином, у ході судового розгляду слідчим суддею не встановлено, що такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна, належного ОСОБА_3 , виправдовує завдання кримінального провадження чи відповідає загальним засадам та свідчить, що таке втручання органу досудового розслідування у володіння майном є тим необхідним фактором, який би міг з урахуванням інших доказів встановити причетність осіб до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 307 КК України, за ознаками вчинення яких здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22025070000000189 від 28.11.2025.

На підставі наведеного, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, зазначеного у клопотанні, у зв`язку з чим клопотання представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 170-174, 309 КПК України, слідчий суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.02.2026 у справі № 308/51163/26 (провадження 1-кс/308/525/26)на майно, вилучене 25-26 січня 2026 року в ході проведення обшуку квартири АДРЕСА_2 , а саме на: предмети, схожі на грошові кошти, у загальній сумі 5350 доларів США та 23700 Євро, та документи: витяг з Державного реєстру речових прав № 456590299 від 15.12.2025 на 1 арк., договір купівлі продажу квартири від 15.12.2025 на 1 арк., квитанцію № 0062910035 від 15.12.2025 на 1 арк., розписку про отримання завдатку від 06.12.2025 на 1 арк., технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на 7 арк., договір оренди квартири від 21.12.2025 на 3 арк., копію довіреності від 15.12.2025 на 1 арк., - скасувати, а вилучене майно повернути ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , або її уповноваженому представнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1