Рішення № 136259357, 04.05.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/1305/26

2/154/1073/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Вітера І.Р.,

з участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2026 року до Володимирського міського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 72 922,05 грн.

Обґрунтування позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 5221614 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

За доводами позивача, відповідно до умов договору первісний кредитор надав відповідачу кредит у сумі 20 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Позивач зазначив, що згідно з пунктом 1.2 договору тип кредиту кредит, сума кредиту становить 20 000,00 грн. Відповідно до пункту 1.3 договору строк кредиту становить 360 днів, а саме з 03 січня 2025 року по 29 грудня 2025 року, із періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

На підтвердження факту надання кредиту позивач послався на те, що відповідно до пункту 2.1 договору кредит мав бути наданий у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу платіжної картки НОМЕР_1 , яку, за твердженням позивача, відповідач вказав особисто під час укладення договору.

Позивач також послався на те, що кредитний договір укладено в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему первісного кредитора, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Зокрема, у позовній заяві зазначено, що договір № 5221614 від 03 січня 2025 року відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором «16733».

Крім того, позивач вказав, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало свої зобов`язання за договором та надало відповідачу кредитні кошти у сумі 20 000,00 грн шляхом їх перерахування на платіжну картку НОМЕР_1 через платіжного провайдера ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».

На обґрунтування свого права вимоги позивач послався на укладення договору факторингу, за яким до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 5221614.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість у загальному розмірі 72 922,05 грн, з яких: 16 756,95 грн сума кредиту; 36 613,70 грн сума процентів за користування кредитом; 9 551,40 грн нараховані позивачем проценти за 60 календарних днів; 10 000,00 грн штрафні санкції.

Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 02 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Також ухвалою від 02 квітня 2026 року суд витребував у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки НОМЕР_1 , а також щодо зарахування на неї кредитних коштів 03 січня 2025 року у сумі 20 000,00 грн.

16 квітня 2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву та клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги.

27 квітня 2026 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив.

28 квітня 2026 року до суду надійшла інформація АТ «ОЩАДБАНК», з якої вбачається належність платіжної картки НОМЕР_2 відповідачу ОСОБА_1 , а також зарахування на вказану картку 04 січня 2025 року грошових коштів у сумі 20 000,00 грн.

Представник позивача у позовній заяві просив проводити розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідач та його представник до суду не з`явились, причин неявки не повідомили.

Сторони скористалися правом на подання заяв по суті справи, зокрема відповідач подав відзив на позовну заяву, а позивач відповідь на відзив.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи або його представника без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з частиною восьмою статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, відповідач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак до суду не з`явились, причин неявки не повідомили, а сторони реалізували право на подання заяв по суті справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не проводиться.

Стислий виклад заперечень відповідача

16 квітня 2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, у якому сторона відповідача позов визнала частково.

Представник відповідача зазначила, що 03 січня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 5221614 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 20 000,00 грн строком на 360 днів, а стандартна процентна ставка становить 0,95 % на день та застосовується в межах строку кредиту.

Водночас представник відповідача послалася на частину п`ятнадцяту статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначила, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 з 06 жовтня 2023 року по теперішній час, що, за твердженням сторони відповідача, підтверджується довідкою форми 5 від 07 січня 2026 року.

У зв`язку з цим сторона відповідача вважає, що відповідачу як військовослужбовцю, призваному на військову службу під час мобілізації, не можуть нараховуватися штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, а також проценти за користування кредитом.

Представник відповідача також зазначила, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 сплатив за договором 17 500,00 грн. Враховуючи суму отриманого кредиту 20 000,00 грн та сплачені кошти у розмірі 17 500,00 грн, сторона відповідача вважає, що заборгованість за кредитним договором становить лише 2 500,00 грн.

З цих підстав представник відповідача просила позов ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 2 500,00 грн заборгованості за кредитним договором.

Крім того, у відзиві представник відповідача заявила попередній орієнтовний розрахунок судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн за написання заяви по суті справи та просила стягнути ці витрати з позивача на користь відповідача.

Одночасно з відзивом представник відповідача подала клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу. У клопотанні зазначено, що позивач просить стягнути 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, однак, на думку сторони відповідача, така сума є неспівмірною, завищеною, не відповідає складності справи, обсягу виконаної роботи, часу, витраченому адвокатом, та принципам розумності й пропорційності.

Представник відповідача послалася на те, що справа не належить до категорії складних, розглядається у спрощеному позовному провадженні, а надані адвокатом позивача послуги є типовими для позивача, оскільки стягнення заборгованості є предметом його діяльності. У зв`язку з цим представник відповідача просила зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн до 2 000,00 грн та здійснити їх розподіл відповідно до статті 141 ЦПК України.

Стислий виклад відповіді позивача на відзив

27 квітня 2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, у якій позивач не погодився із доводами сторони відповідача та просив врахувати подані заперечення під час розгляду справи.

Позивач зазначив, що факт укладення 03 січня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 електронного договору № 5221614 про надання коштів на умовах споживчого кредиту є доведеним. На підтвердження цього позивач послався на те, що кредитний договір укладено через інформаційно-телекомунікаційну систему ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», а відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором «16733».

Також позивач зазначив, що сторони погодили істотні умови договору, зокрема суму кредиту 20 000,00 грн, строк кредиту 360 днів з 03 січня 2025 року по 29 грудня 2025 року, а також періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів.

Щодо факту надання кредиту позивач вказав, що кредитні кошти були перераховані на банківську картку НОМЕР_1 , яку відповідач особисто зазначив у заяві на отримання кредиту. За твердженням позивача, перерахування коштів здійснювалося через платіжну систему iPay.ua та підтверджується довідкою платіжного провайдера ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».

Позивач заперечив проти доводів відповідача щодо розміру заборгованості та зазначив, що у період з 03 січня 2025 року по 30 жовтня 2025 року відповідач здійснив платежі у загальному розмірі 15 500,00 грн, які були спрямовані на погашення тіла кредиту в розмірі 3 243,05 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 12 256,95 грн.

На думку позивача, залишок основної заборгованості становить 16 756,95 грн. Крім того, позивач зазначив, що первісним кредитором нараховано проценти у сумі 36 613,70 грн, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» після набуття права вимоги додатково нарахувало проценти за період з 31 жовтня 2025 року по 29 грудня 2025 року, тобто за 60 календарних днів, у сумі 9 551,40 грн.

Позивач вказав, що нарахування процентів за цей період здійснено в межах строку дії договору, оскільки строк кредиту відповідно до пункту 1.3 договору визначено до 29 грудня 2025 року. У зв`язку з цим позивач вважав, що такі проценти не мають штрафного характеру, а є платою за правомірне користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій позивач зазначив, що розділом 6 кредитного договору передбачена відповідальність клієнта за порушення грошових зобов`язань у вигляді штрафних санкцій у розмірі 75 % від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання на другий день кожного факту такого невиконання або неналежного виконання. Позивач вважав, що вимога про стягнення штрафних санкцій у сумі 10 000,00 грн є законною та обґрунтованою.

Заперечуючи проти застосування до спірних правовідносин частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач зазначив, що відповідач не надавав ні первісному кредитору, ні позивачу документів, які підтверджують підстави для припинення або звільнення від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом. У зв`язку з цим позивач вважав, що зазначена норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Щодо переходу права вимоги позивач зазначив, що 30 жовтня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 30/10/2025, на підставі якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Позивач також послався на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги.

Окремо позивач заперечив проти стягнення з нього на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та просив відмовити у задоволенні відповідного клопотання сторони відповідача. Водночас позивач наполягав на стягненні з відповідача витрат позивача на правничу допомогу, зазначаючи, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, а понесені витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом за доказами сторін

З копії договору № 5221614 про надання коштів на умовах споживчого кредиту вбачається, що його укладено 03 січня 2025 року о 23 год. 11 хв. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 .

У договорі відповідач зазначений як клієнт із такими ідентифікаційними даними: РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Володимир-Волинським МВ УМВС України у Волинській області 17 лютого 2010 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору його укладення здійснюється сторонами за допомогою інформаційно-комунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний застосунок «Credit7».

З реквізитів договору вбачається, що для перерахування коштів клієнту зазначено реквізити платіжного засобу платіжної картки НОМЕР_1 . Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором 16733, 03 січня 2025 року о 23 год. 11 хв. 02 сек.

Згідно з пунктом 1.2 договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язалося надати клієнту грошові кошти у гривні на умовах строковості, зворотності та платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію, проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту становить 20 000,00 грн.

Пунктом 1.3 договору визначено строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів кожні 30 днів.

Пунктом 1.4 договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 2 000,00 грн. Тип комісії разова комісія, яка нараховується при наданні кредиту в дату надання кредиту. Цим же пунктом визначено, що тип процентної ставки є фіксованим.

Відповідно до пункту 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 0,95 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах усього строку кредитування. Згідно з пунктом 1.4.2 договору знижена процентна ставка становить 0,9025 % за кожен день користування кредитом та застосовується за умови виконання клієнтом передбачених договором умов для отримання індивідуальної знижки.

Відповідно до пункту 2.1 договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу платіжної картки НОМЕР_1 .

Пунктом 2.2 договору передбачено, що суму кредиту товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення договору, а датами надання кредиту визначено 03 січня 2025 року або 04 січня 2025 року.

Згідно з пунктом 2.4 договору кредит вважається наданим у день перерахування товариством суми кредиту за реквізитами, зазначеними у пункті 2.1 договору.

Згідно з пунктами 3.1, 3.1.1 договору проценти за договором нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування. Базою для розрахунку процентів є залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.

Відповідно до пункту 3.2 договору до періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту.

Зі змісту розділу 6 договору вбачається, що сторони окремо врегулювали питання відповідальності клієнта за порушення умов договору.

Згідно з пунктом 6.3 договору у випадку невиконання або неналежного виконання клієнтом грошових зобов`язань товариство має право нарахувати, а клієнт зобов`язаний на вимогу товариства сплатити штраф у розмірі 75 % від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання на другий день кожного факту такого невиконання або неналежного виконання.

У цьому ж пункті договору визначено, що фактом невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань клієнтом є нездійснення ним сплати або сплата не в повному обсязі чергового платежу та/або повернення суми кредиту у строки сплати платежів, установлені договором, графіком платежів або новим графіком платежів.

Відповідно до пункту 6.4 договору штрафні санкції у вигляді неустойки штрафу за договором нараховуються в момент сплати. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв, заборон або обмежень на нарахування штрафних санкцій неустойка у вигляді штрафу протягом періоду дії такого мораторію або обмеження не нараховується та клієнтом не сплачується.

У паспорті споживчого кредиту зазначено, що пеня за договором відсутня. Водночас у разі нездійснення споживачем сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу та/або неповернення суми кредиту у строки, встановлені договором, передбачено штраф у розмірі 75 % від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання на другий день кожного факту такого порушення.

З листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 1-0311 від 03 листопада 2025 року вбачається, що між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року.

Згідно з цим листом, відповідно до зазначеного договору 03 січня 2025 року о 23 год. 12 хв. 07 сек. було успішно перераховано кошти у сумі 20 000,00 грн на платіжну картку клієнта НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 614856565, призначення платежу: «Зарахування 20000 грн на карту НОМЕР_1 ».

З листа АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» від 22 квітня 2026 року № 46/12-11/56965/2026/БТ вбачається, що на виконання ухвали Володимирського міського суду Волинської області від 02 квітня 2026 року у справі № 154/1305/26 банк надав інформацію щодо банківського рахунку № НОМЕР_6 , до якого емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_2 , відкриту на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

У цьому ж листі зазначено, що факт зарахування коштів у сумі 20 000,00 грн підтверджується доданою платіжною інструкцією від 04 січня 2025 року № 1796822826904.

З доданої до листа платіжної інструкції вбачається зарахування 04 січня 2025 року на зазначений рахунок відповідача грошових коштів у сумі 20 000,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 5221614 від 03 січня 2025 року, складеного первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» станом на 30 жовтня 2025 року, вбачається поденний рух заборгованості відповідача за договором із відображенням нарахованих сум, сплачених сум та залишку до сплати за такими складовими: тіло кредиту, проценти за користування кредитом, штрафні санкції та комісія за надання кредиту.

Згідно з цим розрахунком 03 січня 2025 року первісним кредитором відображено нарахування тіла кредиту у сумі 20 000,00 грн, процентів за користування кредитом у сумі 180,50 грн та комісії за надання кредиту у сумі 2 000,00 грн.

З розрахунку вбачається, що відповідачем у період дії договору вносилися платежі, які первісний кредитор розподіляв між тілом кредиту, процентами та комісією. Зокрема, 23 січня 2025 року платіж було зараховано на погашення тіла кредиту у сумі 1 209,50 грн, процентів у сумі 3 790,50 грн та комісії у сумі 2 000,00 грн; 15 лютого 2025 року на погашення тіла кредиту у сумі 1 474,78 грн та процентів у сумі 4 025,22 грн; 14 березня 2025 року на погашення тіла кредиту у сумі 558,77 грн та процентів у сумі 4 441,23 грн.

Після платежу від 14 березня 2025 року залишок тіла кредиту у розрахунку первісного кредитора становив 16 756,95 грн і в подальшому не змінювався.

Окремо у розрахунку відображено нарахування штрафних санкцій: 15 квітня 2025 року 3 581,80 грн, 15 травня 2025 року 6 418,20 грн. Після цього загальний залишок штрафних санкцій до сплати становив 10 000,00 грн.

У підсумковому рядку розрахунку зазначено, що відповідачем сплачено загалом 17 500,00 грн, з яких 3 243,05 грн зараховано на погашення тіла кредиту, 12 256,95 грн на погашення процентів за користування кредитом, 2 000,00 грн на погашення комісії за надання кредиту, а на погашення штрафних санкцій кошти не зараховувалися.

Станом на 30 жовтня 2025 року у розрахунку первісного кредитора зазначено залишок до сплати: 16 756,95 грн тіло кредиту, 36 613,70 грн проценти за користування кредитом, 10 000,00 грн штрафні санкції, 0,00 грн комісія за надання кредиту.

З договору факторингу № 30/10/2025 від 30 жовтня 2025 року вбачається, що його укладено між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» як фактором та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» як клієнтом.

Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги до боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі.

З копії платіжної інструкції № 6433 від 31 жовтня 2025 року вбачається, що ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перерахувало на користь ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» грошові кошти у сумі 4 552 371,37 грн з призначенням платежу: «Сплата за договором факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025р., без ПДВ».

З витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 30/10/2025 від 30 жовтня 2025 року вбачається, що до нього включено боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , за кредитним договором № 5221614.

У цьому витягу щодо відповідача зазначено такі складові заборгованості: 16 756,95 грн заборгованість за основною сумою боргу; 36 613,70 грн заборгованість за відсотками; 0,00 грн заборгованість за комісією; 10 000,00 грн заборгованість за пенею/штрафом. Загальна сума заборгованості за реєстром становить 63 370,65 грн.

З розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за договором № 5221614 вбачається, що після набуття права вимоги позивач здійснив окреме нарахування процентів за 60 календарних днів з 31 жовтня 2025 року по 29 грудня 2025 року.

У цьому розрахунку зазначено такі вихідні дані: сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка, 16 756,95 грн; процентна ставка 0,95 %; щоденна сума процентів 159,19 грн; загальна сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами 9 551,40 грн.

З урахуванням розрахунку первісного кредитора станом на 30 жовтня 2025 року та окремого розрахунку ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за період з 31 жовтня 2025 року по 29 грудня 2025 року, позивач заявив до стягнення загальну заборгованість у розмірі 72 922,05 грн, яка складається з: 16 756,95 грн залишок основного боргу; 36 613,70 грн проценти, нараховані первісним кредитором; 9 551,40 грн проценти, нараховані позивачем після відступлення права вимоги; 10 000,00 грн штрафні санкції.

З поданих відповідачем доказів убачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 з 06 жовтня 2023 року по теперішній час.

На підтвердження цієї обставини стороною відповідача подано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 288 від 06 жовтня 2023 року про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, довідки військової частини НОМЕР_3 форми 5, а також копію військового квитка з відмітками щодо проходження військової служби.

Застосовані судом норми права, мотиви та висновки суду

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що у цій справі між сторонами фактично не є спірними сам факт оформлення кредиту, факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 20 000,00 грн та факт часткового виконання відповідачем зобов`язання шляхом внесення платежів.

Основний спір між сторонами стосується правових наслідків встановленого судом статусу відповідача як військовослужбовця, можливості стягнення з нього процентів за користування кредитом, правомірності стягнення штрафних санкцій у період дії воєнного стану, а також правильного визначення залишку основного боргу з урахуванням фактично сплачених відповідачем коштів.

Щодо доведеності факту укладення кредитного договору та дійсності правочину

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У цій справі поданий позивачем договір № 5221614 від 03 січня 2025 року за своїм змістом спрямований на виникнення між первісним кредитором та відповідачем цивільних прав та обов`язків, а саме надання кредитних коштів відповідачу та виникнення у нього обов`язку повернути отримані кошти на умовах договору.

Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним договору № 5221614 від 03 січня 2025 року суду не подано. Відповідач у відзиві не заперечує факту укладення договору, а навпаки визнає позов частково, посилаючись на те, що заборгованість має визначатися лише у межах неповернутого залишку фактично отриманого кредиту.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Установлено, що договір укладений в електронній формі через інформаційно-комунікаційну систему ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», що прямо передбачено пунктом 1.1 договору.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилався ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Зміст договору № 5221614 зафіксований в електронному документі, який містить істотні умови кредитного зобов`язання: сторони договору, суму кредиту, строк кредитування, порядок надання кредиту, процентну ставку, комісію, порядок повернення кредиту та відповідальність за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки договір № 5221614 укладено за допомогою інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора, такий договір за законом прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зі змісту договору вбачається, що сторони погодили істотні умови кредитного договору: суму кредиту 20 000,00 грн, строк кредитування 360 днів, спосіб надання кредиту шляхом перерахування коштів на платіжну картку відповідача, порядок повернення кредиту та умови оплати за користування кредитом.

Верховний Суд у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 виходив з того, що електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а використання одноразового ідентифікатора може підтверджувати волевиявлення особи на укладення договору. Актуальний підхід Верховного Суду також полягає у необхідності перевіряти не лише формальну наявність тексту договору, а й сукупність обставин: ідентифікацію особи, використання одноразового ідентифікатора, реквізити платіжного засобу, факт зарахування коштів і подальшу поведінку позичальника.

У цій справі договір містить одноразовий ідентифікатор 16733, реквізити платіжної картки відповідача НОМЕР_1 , а відповідач після отримання кредитних коштів здійснював платежі за договором. Такі обставини у сукупності підтверджують волевиявлення відповідача на укладення договору та отримання кредиту.

Тому доводи позивача про укладення договору в належній формі суд визнає обґрунтованими.

Щодо доведеності факту надання кредиту та виникнення обов`язку повернення основної суми кредиту

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Правова природа кредитного договору передбачає, що після фактичного отримання грошових коштів у позичальника виникає обов`язок повернути кредитодавцю суму отриманого кредиту.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту цієї норми вбачається, що обов`язок позичальника повернути основну суму кредиту є самостійним елементом кредитного зобов`язання та не припиняється у зв`язку з наявністю передбачених законом пільг щодо процентів або відповідальності.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Отримавши кредитні кошти, відповідач зобов`язаний повернути суму фактично отриманого кредиту в тій частині, у якій вона не була погашена здійсненими платежами.

Позивач на підтвердження факту надання кредиту подав договір, довідку платіжного провайдера та інші документи. Крім того, на виконання ухвали суду АТ «ОЩАДБАНК» надало інформацію про те, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 емітована до рахунку, відкритого на ім`я відповідача ОСОБА_1 , а 04 січня 2025 року на цей рахунок зараховано 20 000,00 грн.

Отже, суд вважає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 20000,00 грн та виникнення в нього обов`язку повернути основну суму кредиту.

Щодо переходу права вимоги до позивача

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

З договору факторингу № 30/10/2025 від 30 жовтня 2025 року, витягу з реєстру боржників та платіжної інструкції № 6433 від 31 жовтня 2025 року вбачається, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» право вимоги за кредитним договором № 5221614 щодо відповідача.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застосовуючи цю норму до встановлених обставин, суд виходить з того, що позивач як новий кредитор набув право вимоги до відповідача лише у тому обсязі, у якому таке право належало первісному кредитору та могло бути реалізоване відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сам факт непогодження відповідачем переходу права вимоги не може бути підставою для висновку про відсутність у позивача статусу нового кредитора, оскільки законом не вимагається згода боржника на заміну кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц та від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц виходив з того, що неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не припиняє зобов`язання і не звільняє боржника від його виконання, а лише означає, що виконання первісному кредитору до моменту отримання повідомлення може вважатися належним виконанням.

У цій справі доказів того, що після відступлення права вимоги відповідач виконав зобов`язання первісному кредитору, матеріали справи не містять. Тому перехід права вимоги до позивача суд вважає доведеним.

Разом з тим перехід до позивача права вимоги не змінює правового режиму спірного зобов`язання, не усуває спеціальних гарантій, установлених законом для військовослужбовців, і не створює для нового кредитора права стягувати ті платежі, які не підлягають нарахуванню або стягненню відповідно до імперативних норм закону.

Щодо доводів позивача про стягнення процентів, нарахованих первісним кредитором

Позивач просить стягнути з відповідача 36 613,70 грн процентів за користування кредитом, нарахованих первісним кредитором станом на 30 жовтня 2025 року.

Доводи позивача у цій частині зводяться до того, що проценти передбачені умовами договору, нараховані в межах строку кредитування, не мають штрафного характеру та є платою за правомірне користування кредитними коштами.

Суд погоджується з тим, що за загальним правилом проценти за користування кредитом є платою за користування чужими грошовими коштами, а не штрафною санкцією.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Саме застереження «якщо інше не встановлено законом» має істотне значення для цієї справи, оскільки правовідносини сторін охоплюються спеціальною нормою, яка прямо забороняє нарахування процентів за користування кредитом відповідній категорії військовослужбовців.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а також іншим визначеним у цій нормі військовослужбовцям, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім прямо визначених цією нормою винятків.

Суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 з 06 жовтня 2023 року по теперішній час. Ця обставина підтверджується витягом з наказу командира військової частини, довідками форми 5 та копією військового квитка.

Кредитний договір № 5221614 укладено 03 січня 2025 року, тобто вже після призову відповідача на військову службу під час мобілізації. Отже, весь період нарахування процентів за цим договором припадає на час проходження відповідачем військової служби.

Мета отримання кредиту за договором визначена як споживчі, особисті потреби. Матеріали справи не містять даних про те, що цей кредитний договір належить до винятків, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема щодо придбання житла, автомобіля або обладнання, проценти за яким можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, крім цільової, або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» в Україні оголошено та проведено загальну мобілізацію. Указом Президента України від 27 квітня 2026 року № 343/2026 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» строк проведення загальної мобілізації продовжено у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, особливий період в Україні діяв як на час призову відповідача на військову службу 06 жовтня 2023 року, так і на час укладення кредитного договору 03 січня 2025 року, на час нарахування процентів та штрафних санкцій за договором, а також діє на час ухвалення судом цього рішення.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 06 жовтня 2023 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 . Тому відповідач належить до категорії осіб, на яких поширюється гарантія, передбачена частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме ненарахування штрафних санкцій, пені за невиконання зобов`язань, а також процентів за користування кредитом на весь час його призову під час особливого періоду.

Тому, незважаючи на те, що договір передбачає стандартну процентну ставку 0,95 % на день, проценти за користування кредитом у період проходження відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації не підлягали нарахуванню на підставі прямої імперативної норми закону.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що частина п`ятнадцята статті 14 зазначеного Закону не може бути застосована через те, що відповідач не надавав первісному кредитору або позивачу документи про проходження військової служби до звернення з позовом.

Зміст частини п`ятнадцятої статті 14 Закону не пов`язує саму заборону нарахування процентів із попереднім зверненням військовослужбовця до кредитора. Норма встановлює матеріально-правову гарантію, яка виникає в силу закону та з факту належності особи до визначеної законом категорії та діє на весь час призову. Подання відповідних документів до суду є належним способом доведення цієї обставини у процесі, а не умовою виникнення самої пільги.

Тому вимога позивача про стягнення 36 613,70 грн процентів, нарахованих первісним кредитором, задоволенню не підлягає.

Щодо доводів позивача про стягнення процентів, додатково нарахованих ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» після відступлення права вимоги

Позивач також просить стягнути 9 551,40 грн процентів, які, за його розрахунком, нараховані ним за 60 календарних днів з 31 жовтня 2025 року по 29 грудня 2025 року на залишок основного боргу 16 756,95 грн за ставкою 0,95 % на день.

Доводи позивача у цій частині полягають у тому, що на момент укладення договору факторингу строк кредитування за договором № 5221614 ще не закінчився, а тому новий кредитор мав право продовжувати нарахування договірних процентів до 29 грудня 2025 року.

Суд відхиляє ці доводи з таких підстав.

Як уже зазначено вище, за загальним правилом право кредитора нараховувати договірні проценти може існувати в межах погодженого сторонами строку кредитування. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де розмежовано проценти як плату за правомірне користування кредитом у межах строку кредитування та відповідальність за прострочення після припинення права нараховувати договірні проценти.

Однак у цій справі спір не зводиться лише до питання меж строку кредитування. Визначальним є те, що відповідач на час укладення договору, на час відступлення права вимоги та на час додаткового нарахування процентів позивачем був військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації.

Частина п`ятнадцята статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не робить винятку для процентів, які нараховуються новим кредитором після відступлення права вимоги. Заборона стосується процентів за користування кредитом як виду платежу, а не конкретної особи кредитора.

Відповідно до статті 514 ЦК України новий кредитор набуває права первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права. Тому позивач не міг набути більше прав, ніж мав первісний кредитор, і не міг після відступлення права вимоги нараховувати проценти, які в силу закону не підлягали нарахуванню відповідачу як військовослужбовцю.

Отже, вимога позивача про стягнення 9 551,40 грн процентів, нарахованих ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за період з 31 жовтня 2025 року по 29 грудня 2025 року, також задоволенню не підлягає.

Щодо доводів позивача про правомірність стягнення штрафних санкцій

Позивач просить стягнути з відповідача 10 000,00 грн штрафних санкцій, посилаючись на розділ 6 кредитного договору, яким передбачено штраф у розмірі 75 % від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання.

Доводи позивача у цій частині зводяться до того, що договір укладено після спливу тридцятиденного строку з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, тому, на думку позивача, обмеження, передбачені пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», на цей договір не поширюються.

Суд вважає ці доводи такими, що не впливають на результат вирішення спору в частині штрафу.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Заявлена до стягнення сума 10 000,00 грн за своєю правовою природою є неустойкою у вигляді штрафу, оскільки вона нарахована за невиконання або неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит позику банком або іншим кредитодавцем позикодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця позикодавця неустойки штрафу, пені за таке прострочення. Також установлено, що неустойка штраф, пеня та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем позикодавцем.

Ця норма має загальний характер для позичальників за кредитними та позиковими договорами у період воєнного стану і застосовується незалежно від того, чи є позичальник військовослужбовцем. Військовий статус відповідача у цій справі додатково підтверджує неможливість стягнення штрафних санкцій, однак навіть без цього статусу штраф, нарахований за прострочення виконання кредитного зобов`язання у період воєнного стану, не підлягав би стягненню.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що штрафні санкції були нараховані первісним кредитором 15 квітня 2025 року у сумі 3 581,80 грн та 15 травня 2025 року у сумі 6 418,20 грн, тобто після 24 лютого 2022 року та в період дії воєнного стану.

Крім того, пункт 6.4 самого договору № 5221614 передбачає, що у випадку встановлених законодавством України мораторіїв, заборон або обмежень на нарахування штрафних санкцій неустойка у вигляді штрафу протягом періоду дії такого мораторію або обмеження не нараховується та клієнтом не сплачується.

Отже, заявлені до стягнення штрафні санкції суперечать як пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, так і умовам самого договору, який враховує можливість дії законодавчих мораторіїв або обмежень.

Тому вимога позивача про стягнення 10 000,00 грн штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Щодо визначення залишку основного боргу та контрольного перерахунку

Позивач просить стягнути з відповідача 16 756,95 грн основного боргу, виходячи з того, що з отриманих відповідачем 20 000,00 грн первісний кредитор зарахував на погашення тіла кредиту лише 3 243,05 грн.

Відповідач заперечує проти такого визначення заборгованості та вказує, що фактично сплатив за договором 17 500,00 грн, тому залишок заборгованості, на його думку, становить 2 500,00 грн.

Суд частково погоджується з доводами відповідача, однак вважає, що під час визначення залишку основного боргу необхідно врахувати також комісію за надання кредиту у розмірі 2 000,00 грн, яка була прямо передбачена умовами договору та фактично погашена відповідачем.

Згідно з умовами договору № 5221614 від 03 січня 2025 року відповідачу було надано кредит у сумі 20 000,00 грн. Пунктом 1.4 договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 2 000,00 грн, яка є разовою комісією та нараховується при наданні кредиту.

З наданого позивачем розрахунку первісного кредитора вбачається, що відповідач сплатив за договором загалом 17 500,00 грн. Із цієї суми первісний кредитор зарахував 3243,05 грн на погашення тіла кредиту, 12 256,95 грн на погашення процентів за користування кредитом, 2 000,00 грн на погашення комісії за надання кредиту.

Суд виходить з того, що комісія за надання кредиту у сумі 2 000,00 грн не є процентами за користування кредитом, штрафом або пенею. Вона передбачена договором як разова плата за надання кредиту, була включена до умов договору та паспорта споживчого кредиту, а також фактично погашена відповідачем під час виконання договору.

Тому положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які забороняють нарахування військовослужбовцям процентів за користування кредитом, штрафних санкцій і пені, самі по собі не охоплюють комісію за надання кредиту, яка не є ані процентами, ані відповідальністю за порушення зобов`язання.

У зв`язку з цим суд не вбачає підстав для перерозподілу сплаченої відповідачем комісії у сумі 2 000,00 грн на погашення основної суми кредиту.

Разом з тим суд уже дійшов висновку, що проценти за користування кредитом відповідачу як військовослужбовцю, призваному на військову службу під час мобілізації, не підлягали нарахуванню на підставі частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, сума 12 256,95 грн, яку первісний кредитор зарахував на погашення процентів, не може вважатися такою, що правомірно погасила належні до сплати проценти, оскільки такі проценти не підлягали нарахуванню відповідачу. З огляду на це зазначена сума підлягає врахуванню при визначенні фактично погашеної частини основного боргу.

Таким чином, із загальної суми платежів відповідача 17 500,00 грн суд враховує: 2000,00 грн як правомірно сплачену комісію за надання кредиту; 15 500,00 грн як суму, що підлягає зарахуванню на погашення основної суми кредиту.

Контрольний перерахунок залишку основного боргу є таким: 20 000,00 грн отриманого кредиту 15 500,00 грн фактично сплачених коштів, що підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту = 4 500,00 грн неповернутого залишку кредиту.

Саме ця сума відповідає фактичному залишку неповернутого основного боргу за умови врахування правомірно сплаченої комісії за надання кредиту та виключення з розрахунку процентів і штрафних санкцій, які не підлягають стягненню з відповідача.

Тому позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню частково у розмірі 4 500,00 грн, а не 16 756,95 грн, як просить позивач, і не 2 500,00 грн, як зазначає сторона відповідача.

Щодо доводів позивача про те, що договір та його умови не визнані недійсними

Позивач у відповіді на відзив посилається на те, що кредитний договір та його окремі положення не визнані недійсними, а тому підлягають застосуванню в повному обсязі.

Суд частково погоджується з цим доводом лише в тій частині, що договір є чинним і породжує для відповідача обов`язок повернути фактично отриману суму кредиту.

Разом з тим чинність договору не означає, що всі його умови можуть застосовуватися без урахування імперативних норм закону, які у цьому випадку мають пріоритет над умовами договору.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, зміст кредитного зобов`язання у цій справі визначається не лише умовами договору № 5221614, а й імперативними нормами пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору не є абсолютною і не дозволяє кредитодавцю вимагати від позичальника сплати платежів, нарахування яких прямо заборонене законом.

Тому посилання позивача на чинність договору не спростовує висновку суду про відмову у стягненні процентів і штрафних санкцій.

Загальний висновок за результатами розгляду справи

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів факт укладення 03 січня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 кредитного договору № 5221614, факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 20 000,00 грн, а також факт переходу до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» права вимоги за цим договором.

Водночас суд встановив, що відповідач з 06 жовтня 2023 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 , тобто належить до категорії осіб, на яких поширюються гарантії, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з цим проценти за користування кредитом, заявлені позивачем до стягнення у загальному розмірі 46 165,10 грн, з яких 36 613,70 грн нараховано первісним кредитором, а 9 551,40 грн позивачем після відступлення права вимоги, не підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, штрафні санкції у сумі 10 000,00 грн не підлягають стягненню, оскільки відповідач як військовослужбовець звільнений від їх нарахування на підставі частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також з огляду на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який звільняє позичальників у період дії воєнного стану від обов`язку сплати неустойки, штрафу, пені за прострочення виконання кредитного зобов`язання.

Разом з тим зазначені законодавчі гарантії не звільняють відповідача від обов`язку повернути фактично отриману основну суму кредиту в непогашеній частині. Також суд не встановив підстав для перерозподілу сплаченої відповідачем разової комісії за надання кредиту у сумі 2 000,00 грн на погашення тіла кредиту, оскільки така комісія була передбачена договором, не є процентами, штрафом або пенею та фактично була погашена відповідачем.

З урахуванням отриманого відповідачем кредиту у сумі 20 000,00 грн, фактично сплачених ним коштів у загальному розмірі 17 500,00 грн, з яких 2 000,00 грн правомірно зараховано на погашення комісії за надання кредиту, суд дійшов висновку, що на погашення основного боргу підлягає врахуванню 15 500,00 грн. Тому неповернутий залишок основної суми кредиту становить 4 500,00 грн.

Отже, позов ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» підлягає частковому задоволенню: з відповідача слід стягнути 4 500,00 грн основного боргу, а в задоволенні позовних вимог про стягнення 36 613,70 грн процентів, нарахованих первісним кредитором, 9 551,40 грн процентів, нарахованих позивачем після відступлення права вимоги, та 10 000,00 грн штрафних санкцій відмовити.

Судові витрати

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позов задоволено частково у розмірі 4 500,00 грн із заявлених 72 922,05 грн, частка задоволених позовних вимог становить 6,17 %. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позову у розмірі 164,30 грн.

Щодо витрат сторін на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 та від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19, у яких зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі заявлені витрати на адвоката, якщо їх розмір є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим часом та предметом спору.

Позивач заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. На підтвердження цих витрат подано договір про надання правничої допомоги № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, заявку № 16584 від 23 лютого 2026 року, акт прийому-передачі виконаних робіт № 16584 від 23 березня 2026 року, рахунок на оплату, ордер адвоката та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. З акта та заявки вбачається, що загальна вартість послуг адвоката позивача визначена у сумі 10 000,00 грн.

Представник відповідача подала клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність, завищеність, типовий характер спору, розгляд справи у спрощеному позовному провадженні та невідповідність заявленої суми критеріям розумності й пропорційності.

Відповідач також заявив про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. На підтвердження представництва інтересів відповідача подано договір про надання правничої допомоги від 07 квітня 2026 року, ордер адвоката Свередюк Ю.А. та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. З договору вбачається, що фіксований розмір гонорару за написання заяви по суті справи, зокрема відзиву на позовну заяву, становить 5 000,00 грн. До договору долучено копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 11 про сплату адвокату 5000 грн згідно договору від 07 квітня 2026 року.

Оцінюючи заявлені сторонами витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує, що справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, не вимагала значного обсягу судових засідань, позовна заява та відзив ґрунтувалися переважно на письмових доказах, а основний спір стосувався правової оцінки нарахування процентів і штрафних санкцій з урахуванням статусу відповідача як військовослужбовця та дії воєнних законодавчих обмежень.

Разом з тим суд враховує і те, що справа не була повністю типовою, оскільки потребувала оцінки електронного кредитного договору, доказів фактичного зарахування кредитних коштів, договору факторингу, розрахунку заборгованості, спеціальної гарантії для військовослужбовців, пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та контрольного перерахунку залишку основного боргу.

За таких обставин суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн є завищеними та неспівмірними з фактичною складністю справи, обсягом необхідної роботи адвоката та результатом розгляду справи. Водночас заявлені відповідачем витрати у розмірі 5 000,00 грн також підлягають оцінці за тими самими критеріями співмірності, необхідності та розумності.

З урахуванням предмета спору, ціни позову, часткового задоволення позову, обсягу поданих сторонами процесуальних документів, складності правових питань та принципів справедливості, розумності й пропорційності, суд вважає обґрунтованим визначити розумний розмір витрат кожної сторони на професійну правничу допомогу, який підлягає подальшому розподілу між сторонами, у сумі по 3 000,00 грн.

Оскільки позов задоволено на 6,17 %, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати позивача на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позову у розмірі 185,13 грн.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено на 93,83 %, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати відповідача на професійну правничу допомогу пропорційно до відхиленої частини позову у розмірі 2 814,87 грн.

З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 164,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 185,13 грн.

З позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 814,87 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, статтями 3, 11, 202, 204, 205, 207, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 639, 1046, 1048, 1054 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за договором № 5221614 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 03 січня 2025 року у розмірі 4 500,00 грн (чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» про стягнення з ОСОБА_1 36 613,70 грн процентів, нарахованих первісним кредитором, 9 551,40 грн процентів, нарахованих позивачем після відступлення права вимоги, та 10 000,00 грн штрафних санкцій відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 164,30 грн (сто шістдесят чотири гривні 30 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 185,13 грн (сто вісімдесят п`ять гривень 13 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до відхиленої частини позовних вимог у розмірі 2 814,87 грн (дві тисячі вісімсот чотирнадцять гривень 87 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо рішення суду не було проголошено у судовому засіданні або якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04 травня 2026 року.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 44559822.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Ігор Вітер