Ухвала суду № 136252570, 05.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

05 травня 2026 року cправа № 520/10397/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тітов О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Держави України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність держави Україна щодо незабезпечення ефективного механізму звільнення для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі;

- визнати, що відсутність такого механізму порушує мої права, гарантовані статтею 3 Конвенції;

- зобов`язати відповідні органи державної влади вжити заходів для забезпечення реального механізму перегляду мого покарання.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи суд прийшов до наступного висновку.

Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.

Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так зі змісту позовної заяви вбачається, що фактично предметом оскарження є механізм звільнення довічно засуджених осіб.

Такий механізм встановлено Кримінальним кодексом України.

При цьому, позивачем, в обгрунтування позову, зазначено про протиправність бездіяльності Держави Україна.

Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

З доводів і вимог позивача вбачається, що порушення своїх прав він бачить у бездіяльності Держави Україна щодо незабезпечення ефективного механізму звільнення для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Отже за всі невчинені дії/ бездіяльність вищенаведених органів на думку позивача повинна відповідати саме Держава Україн, що власне і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Однак Суд зазначає, що в контексті заявлених позовних вимог, держава не може бути відповідачем у спорі, який виникає у зв`язку з вирішенням порушених ним питань. Незгода чи критика діяльності держави через призму особистих (індивідуальних) поглядів на розвиток певних суспільних відносин не може породжувати публічно-правового спору у розумінні приписів процесуального закону.

Іншими словами, судовий контроль не може охоплювати питань, які визначаються виключно законами України, а також питань, вирішувати які уповноважено відповідні державні органи (в межах визначеної компетенції і встановленої процедури); поза тим, не може виникнути предмету спору у правовідносинах, учасником яких позивач не є, тобто коли акти / дії / бездіяльність держави не створюють безпосередніх юридичних наслідків саме для позивача. У цьому зв`язку варто нагадати, що нормотворча діяльність не є управлінською функцією, тому не може спричинити виникнення публічно-правового спору, зокрема й за участі позивача.

Отже позовні вимоги здебільшого стосуються не вирішення публічного-правового спору, а є намаганням позивача (за посередництва суду) спонукати державу реалізувати свої повноваження як суб`єкта законодавчої ініціативи і суб`єкта права на конституційне подання, що не охоплюється завданням адміністративного судочинства та суперечить встановленому конституційному ладу, за яким державна влада поділена на три гілки, а органи держави та їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, оскільки позивач оспорює дії і бездіяльність Держави України, які за своїм змістом не є його управлінською діяльністю, яка би створювала безпосередньо для позивача певні правові наслідки, відповідно з таких правовідносин не може виникати публічно-правового спору, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду, тому згідно з наведеними положеннями пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Однак поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому неможливо зазначити суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд заявлених позивачем позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 170, 248, 295 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тітов