Рішення № 136252027, 05.05.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 травня 2026 року м. Рівне№460/3917/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР з врахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний календарний рік»; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з врахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний календарний рік», щомісячно, з врахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 01.01.2026. В обґрунтування позовних вимог стверджує, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та особи з інвалідністю 2 групи. Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу основної пенсії по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний календарний рік» та вважає її протиправною. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як отримувач пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особа з інвалідністю 2 групи.

Позивач має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 03.03.2020.

На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі №460/6400/25, яке набрало законної сили, проведено перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 з 03.10.2024 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-BP, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Після вищезазначеного перерахунку на виконання судового рішення основний розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 03.10.2024 становить 18888,00 грн

Для виконання вищезазначеного рішення суду застосовано розмір мінімальної пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 2361,00 грн.

Розмір пенсії становить з 01.01.2026 21710,76грн (з урахуванням надбавок). Пенсія відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується в розмірі 18888грн.

У зв`язку із зміною прожиткового мінімуму згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», позивач звернулася з відповідним зверненням про перерахунок пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Однак, відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII).

Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 №230/96-ВР.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Крім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно матеріалів справи, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі №460/6400/25, яке набрало законної сили, проведено перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 з 03.10.2024 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-BP, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачу в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - 2361грн. З урахуванням розміру прожиткового мінімуму, що діяв до 01.01.2026 року (2361грн), розмір пенсійних виплат позивача становив 18888 грн (2361грн х 8). Водночас, у зв`язку зі зміною законодавства та збільшенням прожиткового мінімуму до 2595грн, розмір пенсійних виплат позивача має становити 20760грн (2595грн х 8).

Суд зазначає, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах урегульовані розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, за правилами частини другої статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382- 3 і 383 цього Кодексу.

Так, за приписами частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої, третьої та дев`ятої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Також з метою належного виконання судового рішення статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість зміни способу і порядку його виконання.

Отже, нормами Кодексу адміністративного судочинства України, визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, які мають на меті забезпечення належного виконання судових рішень.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 17.04.2019 у справі №355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі №295/13613/16-а, від 22.08.2019 у справі №522/10140/17, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №320/19014/23, від 21.02.2024 у справі №140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24, від 30.11.2023 у справі № 420/6135/22, від 21.02.2024 у справі №140/17323/23, від 28.01.2025 у справі № 460/10443/24.

У постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/19014/23, від 21.02.2024 у справі №140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

У постановах від 18.01.2024 у справі №160/2888/23 та від 30.04.2025 у справі №440/10814/24 Верховний Суд констатував, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених процесуальним законодавством та про виконавче провадження. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

ОСОБА_1 фактично просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які полягають у невиконанні / неналежному виконанні рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/6400/25, яке набрало законної сили.

Із врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а має місце продовження тих самих спірних правовідносин, які розглядалися у справі №460/6400/25, а тому вимоги позивача, заявлені нею в межах цієї справи слід розглядати в порядку, визначеному статтями 378, 382-382.3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позовної заяви належить відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 05 травня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Т.О. Комшелюк