Рішення № 136249759, 05.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 травня 2026 року м. Ужгород№ 260/9658/25 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника адвоката Гумен Наталії Василівни (далі представник позивача) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі - відповідач), яким просить суд:

1) відкрити провадження у справі;

2) визнати протиправним та скасувати рішення №071750014831 від 03.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025 року про призначення пенсії по інвалідності та зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.05.1984, а саме: з 27.05.1984 року по 14.09.1984 року (3 місяці 19 днів) період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у пансіонаті «Береговой»; з 16.10.1984 року по 19.02.1990 роки (5 років 4 місяці 4 дні) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у столовій №12, м. Ужгород, з 19.02.1990 року по 02.03.1993 роки (3 роки 12 днів) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду в Закарпатському ТО; з 03.03.1993 року по 14.09.1994 роки (1 рік 6 місяців 12 днів) - період роботи позивача на посаді кухаря 4-го розряду в їдальні № 5, м. Ужгород та призначити їй пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з моменту набуття права на призначення пенсії по інвалідності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 27.10.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Вік заявниці на дату звернення становив 59 років 5 місяців 11 днів. Засобами програмного забезпечення Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області визначено органом, що уповноважений розглянути заяву позивачки. За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №071750014831 від 03.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, яке обґрунтоване тим, що страховий стаж особи складає 7 років 10 місяців 19 дні. Вказує, що до загального стажу не зараховано: - періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 27.05.1984, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою підприємства, яке її заповнювало, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників від 20.07.1974 року № 162; - період підтвердження трудового стажу з 16.10.1984 по 19.02.1990 показаннями свідків, оскільки відповідно до п. 17 Постанови № 637 від 12.08.1993 року за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботи з ним на роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Вказане рішення відповідача позивач вважає протиправними, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом за захистом своїх порушених конституційних прав на соціальний захист.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

16 грудня 2025 року відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позову не визнає з огляду на те, що згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності від 03.11.2025 №071750014831 вік заявниці 59 років 05 місяців 11 днів. Страховий стаж позивачки становить 07 років 10 місяців 19 дні. Згідно поданих документів до страхового стажу не зараховано: - періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 27.05.1984, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою підприємства, яке її заповнювало, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників від 20.06.1974 №162; - період підтвердження трудового стажу з 16.10.1984 по 19.02.1990 показаннями свідків, оскільки відповідно до п 17 Постанови №637 від 12.08.1993 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Згідно п.18 Постанови №637 від 12.08.1993 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Документи, які підтверджують неможливість одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, відсутні. За таких обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності 03.11.2025 №071750014831 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно поданих документів право на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у позивача відсутнє. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні пенсії позивачу є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України.

Представник позивача скористалася своїм правом та подала до суду відповідь на відзив.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.10.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

Постановою Пенсійного Фонду України від 16.12.2020 № 25-1 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій. Відповідно до пункту 4.2 Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності та за результатами розгляду вищевказаної заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №071750014831 від 03.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, яке обґрунтоване тим, що страховий стаж особи складає 7 років 10 місяців 19 дні. Вказують, що до загального стажу не зараховано: - періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 27.05.1984, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою підприємства, яке її заповнювало, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників від 20.07.1974 року № 162; - період підтвердження трудового стажу з 16.10.1984 по 19.02.1990 показаннями свідків, оскільки відповідно до п. 17 Постанови № 637 від 12.08.1993 року за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботи з ним на роботі на одному підприємстві, в установі, організації(в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом , а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV, та інші особи, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії по інвалідності за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).

Згідно з п. 1 ч. 22 Закону № 1058 відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду поміж іншого для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788 ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій» за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області обґрунтовує своє рішення тим, що страховий стаж особи складає 7 років 10 місяців 19 днів. Вказує, що до загального стажу не зараховано періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 27.05.1984, оскільки перша сторінка трудової книжки не засвідчена печаткою підприємства, яке її заповнювало, що є порушенням Інструкції ведення трудових книжок працівників від 20.07.1974 року № 162; - період підтвердження трудового стажу з 16.10.1984 по 19.02.1990 показаннями свідків, оскільки відповідно до п. 17 Постанови № 637 від 12.08.1993 року за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботи з ним на роботі на одному підприємстві, в установі, організації(в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Записи у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 підтверджують факт роботи у спірний період та наявність у ОСОБА_1 необхідного стажу роботи для призначення пенсії по інвалідності. Всі записи в трудовій книжці хронологічні та послідовні, жодних суперечливих моментів така не містить.

Відповідачем до трудового стажу зараховано період навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, період догляду за дитиною, період виплат по безробіттю.

Відповідач не врахував жодного періоду роботи, що зазначені у належній позивачці трудовій книжці НОМЕР_2 , зокрема: з 27.05.1984 року по 14.09.1984 року (3 місяці 19 днів) період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у пансіонаті «Береговой»; з 16.10.1984 року по 19.02.1990 роки (5 років 4 місяці 4 дні) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у столовій №12 м. Ужгород; з 19.02.1990 року по 02.03.1993 роки (3 роки 12 днів) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду в Закарпатському ТО; з 03.03.1993 року по 14.09.1994 роки (1 рік 6 місяців 12 днів) - період роботи позивача на посаді кухаря 4-го розряду в їдальні № 5.

Неврахований період стажу становить 10 років 2 місяці 17 днів (загальний стаж 18 років 1 місяць 6 днів, що перевищує 14-річний стаж необхідний для призначення особі у віці 59 років та наявності інвалідності ІІІ групи, встановлений частиною 1 статті 32 Закону №1058-VI).

Так, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.

Не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах правильність записів у трудовій книжці.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» працівників від 27.04.1993 року № 301 (далі - Постанова № 301) закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Нечіткість печатки підприємства в жодному випадку не може бути самостійною підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в цілому виконані у відповідності до вимог Інструкції.

Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Згідно з Інструкцією № 162 заповнення трудової книжки проводиться роботодавцем, а не працівником.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.

Всі записи у трудовій книжці є чіткі і хронологічні, не містять виправлень. У випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідачі наділені правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

З урахуванням наведеного правового регулювання спірних правовідносин та усталеної судової практики, суд формулює висновок по суті спору, відповідно до якого позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки.

Виявлені відповідачем розбіжності на переконання суду, ґрунтуються на неповному з`ясуванні усіх обставин, які мають значення у спірному випадку, оскільки не спростовують дійсність наданих позивачем документів.

Таким чином, оскільки спірний період роботи позивача підтверджений записами в трудовій книжці, а тому наявні підстави для зобов`язання пенсійного органу зарахувати його до страхового стажу позивача.

Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №071750014831 від 03.11.2025 року та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025 року про призначення пенсії по інвалідності та зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.05.1984, а саме: з 27.05.1984 року по 14.09.1984 року (3 місяці 19 днів) період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у пансіонаті «Береговой»; з 16.10.1984 року по 19.02.1990 роки (5 років 4 місяці 4 дні) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у столовій №12, м. Ужгород, з 19.02.1990 року по 02.03.1993 роки (3 роки 12 днів) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду в Закарпатському ТО; з 03.03.1993 року по 14.09.1994 роки (1 рік 6 місяців 12 днів) - період роботи позивача на посаді кухаря 4-го розряду в їдальні № 5, м. Ужгород та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення №071750014831 від 03.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025 року про призначення пенсії по інвалідності та зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 27.05.1984, а саме: з 27.05.1984 року по 14.09.1984 року (3 місяці 19 днів) період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у пансіонаті «Береговой»; з 16.10.1984 року по 19.02.1990 роки (5 років 4 місяці 4 дні) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду у столовій №12, м. Ужгород, з 19.02.1990 року по 02.03.1993 роки (3 роки 12 днів) - період роботи позивача на посаді повара 4-го розряду в Закарпатському ТО; з 03.03.1993 року по 14.09.1994 роки (1 рік 6 місяців 12 днів) - період роботи позивача на посаді кухаря 4-го розряду в їдальні № 5, м. Ужгород та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) судовий збір в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець