Рішення № 136244216, 28.04.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/35734/25

Провадження № 2/127/8237/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Федчишена С.А., при секретарі Підвисоцькій О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Українські фінансові операції» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 10.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та відповідачем був укладений договір № 5029305 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в формі електронного документа на суму 20 000,00 грн., строком на 360 днів (з 10.10.2024 по 05.10.2025. Періодичність сплати процентів кожні 15 днів), на пільговий строк 15 днів погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,9% в день, стандартна відсоткова ставка 1%. 02.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу № 02-1/06/2025, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача. У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань відповідно до умов кредитного договору, за відповідачем наявна заборгованість в розмірі 92 000,00 грн., з яких: 20 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 47 200,00 грн. - сума заборгованості за відсотками нарахованими первісним кредитором; 24 800,00 грн. - сума заборгованості за відсотками нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції». Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, не сплатив існуючої заборгованості, у зв`язку із чим ТОВ «Українські фінансові операції» було змушено звернутись до суду за захистом свої прав. Посилаючись на викладені обставини, представник позивача просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 01.12.2025 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 24.03.2026 витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив проводити судове засідання у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача та відповідач в судове засідання, призначене на 28.04.2026 о 10:20 год. не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися судом належним чином. 28.04.2026 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, оскільки ухвалою суду було задоволено клопотання про витребування доказів з АТ КБ «ПриватБанк» та від банку не надходило ні витребуваних документів, ні повідомлень про причини затримки, у зв`язку з чим просив відкласти судове засідання.

Щодо цього клопотання суд зауважує, що 22.04.2026 на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали від 24.03.2026 надійшла витребувана інформація (а.с. 194), та на переконання суду, у сторони відповідача було достатньо часу для ознайомлення з витребуваними документами, а тому зазначена обставина не є підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач та його представник мали достатньо часу для ознайомлення з витребуваними документами та надання пояснень, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, повторно не з`явилися до суду, а причини їх неявки суд визнав неповажними, суд з урахуванням положень ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 10.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №5029305 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

На умовах, встановлених Договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:

Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 20 000,00 грн.

Згідно з п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Додатком №1 до договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту, в якій вказаний строк договору з 10.10.2024 по 05.10.2025.

Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 5 4 1 8 9.

Згідно з п. 3.1. договору проценти, що нараховуються за цим Договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредитування, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт.

Пунктом 1.4.1. договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 1,00% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 договору.

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку Відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 20 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку №НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» (Вих. № 20250610-1802 Від 10.06.2025 14:48:23).

02.06.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 02-1/06/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до Відповідача. Перехід права вимоги підтверджується наданим суду реєстром боржників (додаток № 1 до Договору факторингу) від 02.06.2025, платіжною інструкцію, за якою ТОВ «Українські фінансові операції» сплатило грошові кошти за договором факторингу.

В АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 була випущена банківська картка № НОМЕР_2 на вказану картку зараховано 20 000,00 грн (кредит).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна» та невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в кредит коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором факторингу.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсними не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним установленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме нормам чинного законодавства.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування даних обставин як на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 в електронній формі уклав кредитний договір з ТОВ «Лінеура Україна», за умовами якого у безготівковій формі отримав у кредит грошові кошти в сумі 20 000,00 грн.

Зобов`язання щодо повернення отриманих у кредит грошових коштів у повному обсязі відповідач не виконав, тому виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 20 000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, який отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу.

Згідно з умовами кредитного договору, сторони узгодили, що відповідач сплачує відсотки за користування кредитом за зниженою відсотковою ставкою 0,9 %, за стандартною 1,00%.

Як вбачається з дослідженого судом розрахунку ТОВ «Лінеура Україна» відсотки за кредитним договором нараховані первісним кредитором за період з 10.10.2024 по 02.06.2025 в розмірі 47 200,00 грн.

Крім того згідно з розрахунком ТОВ «Українські фінансові операції» відсотки за 124 календарних днів з 03.06.2025 по 05.10.2025 (в межах строку кредитування) нараховані за відсотковою ставкою 1,00% в розмірі 24 800,00 грн.

Таким чином, оскільки на момент переходу права вимоги за Договором факторингу до позивача, кредитний договір ще діяв, то до нового кредитора (позивача у справі) перейшли всі права та обов`язки за цим договором, зокрема, право нараховувати процента за користування кредитними коштами.

Загальна сума нарахованих відсотків становить 72 000,00 грн. (47 200 відсотки нараховані первісним кредитором + 24 800 відсотки нараховані позивачем).

Щодо застосування положень частин одинадцять, дванадцять статті 265 ЦПК України, то суд враховує наступні висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22. Частина десята статті 238 ГПК України, частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону «Про виконавче провадження», якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплюють механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов`язання між тими ж сторонами.

Застосування частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.

Тобто можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду). Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що нарахування відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову судом за результатом розгляду справи та які зазначені в мотивувальній частині рішення.

За своєю природою відсотки, зазначені в частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України, є заходами відповідальності, що застосовані судом за порушення боржником виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені норми не визначають якоїсь іншої чи особливої правової природи відсотків, про нарахування яких суд може зазначити у рішенні про стягнення до моменту його виконання.

Стягнення процентів річних та суми інфляційних втрат визначено частиною другою статті 625 ЦК України, тобто не ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення даного позову судом за результатом розгляду справи та не зазначені в мотивувальній частині рішення.

Отже, підстави для застосування положень частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України відсутні, а тому в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає задоволенню частково, саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості за Договором №5029305 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 10.10.2024 в розмірі 92 000,00 грн., з яких: 20 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 72 000,00 грн. - сума заборгованості за нарахованими відсотками.

Згідно з ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з повним задоволенням позову, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню документально підтверджених витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 2 422,40 грн.

Також вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд керується положеннями ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: а) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; б) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

До матеріалів справи позивачем долучено Договір про надання правової (правничої) допомоги№ 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, Заявка № 5029305 від 01.07.2025 на виконання доручення до Договору № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 р., ДЕТАЛЬНИЙ ОПИС РОБІТ (НАДАНИХ ПОСЛУГ) № 5029305 від 30.10.2025, ордер на надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд враховує, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо консультування клієнта, узгодження правової позиції, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин. Дана категорія справ є поширеною.

Враховуючи вищезазначене, на думку суду, вартість витрат на правничу допомогу у заявленій сумі 10 000 грн. є вочевидь завищеною, що не відповідає критеріям розумності, співмірності, а тому підлягає зменшенню та стягненню у розмірі 2 000,00 грн., з урахуванням складності справи, наданих адвокатом послуг та витраченим часом.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 629, 1046, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4,13,18,141,259,263-265,280,352,354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5029305 від 10.10.2024 у загальному розмірі 92 000 (дев`яносто дві тисячі) грн. 00 коп., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 20 000,00 грн.; нараховані проценти первісним кредитором 47 200,00 грн.; нараховані відсотки нараховані ТОВ «Українські фінансові операції» - 24 800,00 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 2 422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 2 000,00грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 05.05.2026.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНАСОВІ ОПЕРАЦІЇ", код ЄДРПОУ : 40966896, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1

СУДДЯ: