Рішення № 136243506, 05.05.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/468/26

Провадження № 2/135/407/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

05.05.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижин в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відсутність заперечень відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі ТОВ «ФК «Позика», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року в розмірі 34 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (ЄДРПОУ 42427514, первісний кредитор) та відповідачем в електронній формі було укладено кредитний договір № 89935514, підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (ЕПОІ), за умовами якого кредитодавець на засадах платності, строковості та зворотності надав відповідачу кредит у сумі 10 000 грн, шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок відповідача.

Позивач зазначає, що електронний кредитний договір укладено з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про споживче кредитування», а використання одноразового ідентифікатора як електронного підпису відповідача відповідає правовим підходам, висловленим у постановах Верховного Суду у справах № 524/5556/19 та № 561/77/19.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/1, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Позика» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували на момент відступлення права вимоги.

Позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у загальній сумі 34 000 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн та заборгованості за процентами 24 000 грн; штрафні санкції та комісії за розрахунком позивача відсутні.

Крім основних вимог, позивач просить стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, сплачений при поданні позову в електронній формі із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір»; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 500 грн, посилаючись на договір про надання правничої допомоги, акти приймання-передачі послуг та правові позиції Верховного Суду щодо співмірності та документального підтвердження таких витрат.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву до суду не подав, доказів сплати заборгованості чи заперечень щодо розміру та складу заявлених до стягнення сум не надав. Судових заяв про визнання кредитного договору недійсним чи оспорювання договору факторингу також не надходило.

ІІ. Процесуальні дії у справі

24 березня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

У позовній заяві представник позивача Міньковська А. В. заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення за наявними у справі доказами.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами суд направив відповідачу ОСОБА_1 рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу його зареєстрованого місця проживання, зазначену в позовній заяві та підтверджену матеріалами справи. Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою», при цьому відомостей про зміну місця проживання чи перебування відповідача, наявність іншої поштової або офіційної електронної адреси матеріали справи не містять, звернень від відповідача з цього приводу до суду не надходило.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 вказав, що надсилання судової кореспонденції рекомендованим листом на зареєстровану адресу є достатнім для належного повідомлення особи, оскільки подальше отримання чи неотримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічний підхід викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (провадження № 11-268заі18), де наголошено, що належне повідомлення має місце у разі надсилання судового документа на дійсну (реальну) адресу особи, а також у постановах Верховного Суду щодо оцінки відміток поштових відправлень як доказу вручення процесуальних документів.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 дійшов висновку, що поштові відправлення, повернуті з позначками «закінчення терміну зберігання» чи подібними формулюваннями, за умови їх направлення на адресу реєстрації фізичної особи, вважаються належно врученими. Вказані висновки підлягають застосуванню й до випадку повернення кореспонденції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», якщо вона надсилалася на зареєстровану адресу відповідача.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України учасники справи зобов`язані інформувати суд про зміну свого місця проживання (перебування, місцезнаходження), а за відсутності такої заяви судові документи надсилаються на останню відому суду адресу і вважаються доставленими, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає чи не перебуває.

За таких обставин суд доходить висновку, що шляхом направлення кореспонденції на зареєстровану адресу відповідача та отримання поштового повідомлення з відміткою «адресат відсутній» суд вчинив усі необхідні та достатні дії для належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі та про її розгляд, що відповідає вимогам статей 128131, 274, 280 ЦПК України та узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

ІІІ. Підстави для ухвалення заочного рішення

Частина перша статті 280 ЦПК України передбачає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасної наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, заяв про відкладення розгляду чи повідомлень про поважні причини неявки не подавав, відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень по суті спору не подав, доказів сплати заборгованості не надав.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з`явився в судове засідання без поважних причин. Представник позивача у позовній заяві та у поданому згодом клопотанні просила розглянути справу за її відсутності та прямо не заперечувала проти ухвалення заочного рішення, чим виконано умову пункту 4 частини першої статті 280 ЦПК України щодо згоди позивача на заочний розгляд.

За сукупності наведених обставин суд констатує наявність усіх передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України умов для ухвалення заочного рішення: відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, він у засідання не з`явився без поважних причин, відзив на позовну заяву не подав, позивач не заперечує проти заочного вирішення спору. У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в заочному порядку за правилами статей 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у матеріалах доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

16 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (товариство) та відповідачем ОСОБА_1 (клієнт) було укладено кредитний договір № 89935514 (а.с. 8-13), згідно з умовами якого: сума кредиту 10 000 грн (п. 3. 1.); строк кредитування - 90 днів, який складається з: пільгового періоду, що становить 30 календарних днів з 16.10.2021 по 15.11.2021, під час якого застосовується пільгова процентна ставка 2 % (п. 3.2.1); стандартного періоду, що становить 60 календарних днів з 16.11.2021 по 14.01.2022, під час якого застосовується стандартна процентна ставка 3 % (п. 3.2.2).

Відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, яка є додатком № 1 до договору № 89935514 від 16 жовтня 2021 року, загальна вартість кредиту становить 34 000 грн, з них: 10 000 грн - сума кредиту, 24 000 грн - відсотки за користування кредитом. Кількість днів кредитування 90, з 16.10.2021 по 14.01.2022 (а. с. 13 зворотна сторона).

Кредитний договір № 89935514 підписаний відповідачем 16 жовтня 2021 року шляхом введення одноразового ідентифікатора «407793» в інформаційно?телекомунікаційній системі ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс», що підтверджується довідкою кредитодавця про ідентифікацію клієнта (а.с. 16). З указаних документів убачається, що ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію як клієнт первісного кредитора, після чого на вказаний ним номер мобільного телефону було відправлено СМС?повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який відповідач ввів для підтвердження волевиявлення на укладення договору.

Кредитні кошти в сумі 10 000 грн відправлені 16.10.2021 через систему iPay.ua шляхом зарахування на карту № НОМЕР_1 , що підтверджується копією листа за підписом директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с.17).

На підтвердження розміру заборгованості відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року, згідно з яким загальна сума заборгованості станом на 01.09.2025 становила 34 000 грн, яка складається з заборгованості за: тілом кредиту - 10 000 грн та відсотками 24 000 грн (а.с. 14-15).

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 01092025/01, відповідно до умов якого перша сторона передає (відступає) другій стороні за плату право грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі прав вимоги, за кредитними договорами, укладеними між кредитором і боржниками (а.с. 18-20, 24-25). Того ж дня сторони договору факторингу підписали акт прийому-передачі реєстру прав вимог (а.с. 23). ТОВ «Фінансова компанія «Позика» перерахувало відповідну плату за набуття права вимоги згідно з платіжною інструкцією (а.с. 44).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог, складеного до договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року у загальному розмірі 34 000 грн (а.с. 21).

Отже, суд установив, що між первісним кредитором та відповідачем виникли кредитні правовідносини, зміст яких полягає в наданні відповідачу грошових коштів у сумі 10 000 грн на умовах строковості, платності та зворотності з обов`язком повернути суму кредиту й сплатити проценти відповідно до умов договору, а між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» відносини з відступлення права грошової вимоги за цим договором. У межах цих правовідносин між позивачем як новим кредитором та відповідачем виник спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, водночас відповідач доказів погашення боргу або належного виконання зобов`язань перед первісним кредитором чи новим кредитором суду не надав.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування

Укладення електронного договору про споживчий кредит

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин вчиняється у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Частина третя статті 215 ЦК України передбачає, що якщо недійсність правочину не встановлена прямо, але одна із сторін чи інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на визначених законом підставах, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідач із позовом чи зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним не звертався, доводів про його нікчемність не навів, у зв`язку із чим презумпція правомірності правочину, закріплена статтею 204 ЦК України, не спростована.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно?телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Статті 205, 207 ЦК України передбачають, що правочин у письмовій формі може бути вчинений шляхом фіксації волевиявлення в тому числі за допомогою електронних засобів зв`язку, якщо це відповідає вимогам закону.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Підстав для висновку про недійсність будь-якої частини спірного кредитного договору у матеріалах справи не встановлено.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, оформлена в електронній формі, яка укладається та виконується у порядку, передбаченому ЦК України, ГК України та іншими актами законодавства.

Частина п`ята статті 11 цього Закону передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може містити умови, які включені до іншого електронного документа, шляхом надання доступу до такого документа, і це не є підставою для визнання договору нікчемним за умови забезпечення можливості ознайомлення з ним. Згідно зі статтею 12 Закону «Про електронну комерцію» електронний правочин вважається підписаним у разі використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який дозволяє ідентифікувати підписувача та пов`язати підпис з відповідним електронним документом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, а кожен електронний документ з накладеним на нього таким підписом вважається оригіналом.

Суд установив, що 16 жовтня 2021 року відповідач, авторизувавшись у особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс», подав заявку на отримання кредиту, з умовами якого міг ознайомитися шляхом відображення тексту договору та пов`язаних з ним документів у зазначеній системі. Після подання заявки на вказаний відповідачем номер мобільного телефону первісний кредитор надіслав одноразовий ідентифікатор «407793», введення якого відповідачем підтвердило акцепт пропозиції та укладення договору про надання фінансового кредиту № 89935514 в електронній формі, що підтверджується довідкою кредитодавця.

Отже, укладання оспорюваного кредитного договору відбулося у спосіб, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, а сам договір вважається вчиненим у письмовій формі. Подібний спосіб підписання договорів Верховний Суд неодноразово визнавав таким, що відповідає законодавству, зокрема у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, де зроблено висновок, що підписання договору одноразовим паролем?ідентифікатором є належним підтвердженням волевиявлення сторони.

Факт надання відповідачу кредитних коштів у сумі 10 000 грн підтверджується довідкою (листом) платіжного сервісу про перерахування 16.10.2021 через систему iPay.ua зазначеної суми на банківську платіжну картку з номером НОМЕР_1 , реквізити якої були вказані відповідачем. Відповідач доказів, які б спростовували факт отримання ним кредитних коштів, суду не надав.

Частини перша і друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язують кредитодавця до укладення договору про споживчий кредит надати споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних кредитних продуктів та прийняття обґрунтованого рішення, у тому числі шляхом надання паспорта споживчого кредиту за формою, визначеною цим Законом.

З матеріалів справи убачається, що умови кредитування, у тому числі розмір кредиту, строки його повернення, процентні ставки, а також таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (додаток № 1 до договору № 89935514), були відображені у тексті електронного договору та пов`язаних з ним документах. З цієї таблиці випливає, що загальна вартість кредиту складає 34 000 грн, з яких 10 000 грн сума кредиту, 24 000 грн проценти за користування кредитом протягом 90 днів, із розбивкою за пільговим та стандартним періодами.

Отже, суд виходить з того, що відповідач, укладаючи кредитний договір в електронній формі, мав можливість повно і належно ознайомитися з істотними умовами кредитування, у тому числі з розміром та порядком нарахування процентів і загальною вартістю кредиту, що свідчить про усвідомленість його волевиявлення щодо укладення договору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 належним чином укладено в електронній формі кредитний договір № 89935514 від 16 жовтня 2021 року, який відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим ЦК України та спеціальним законами. Докази видачі кредитних коштів у сумі 10 000 грн на платіжну картку відповідача є належними та допустимими і не спростовані відповідачем.

Правочин не визнаний судом недійсним, відсутні підстави для висновку про його нікчемність, а тому застосовується презумпція його правомірності відповідно до статті 204 ЦК України. Відповідач, отримавши грошові кошти за кредитним договором, набув обов`язку повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі й строки, передбачені договором, що надалі підлягає оцінці суду при вирішенні питання про розмір заборгованості, яка підлягає стягненню.

Відступлення права вимоги (заміна кредитора)

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Поряд із цим право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частина перша статті 1078 ЦК України передбачає, що предметом договору факторингу може бути як наявна грошова вимога, строк платежу за якою настав, так і майбутня грошова вимога. Згідно із статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; клієнтом може бути фізична або юридична особа суб`єкт підприємницької діяльності, а фактором банк або інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 668/7544/15?ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а згідно з частиною першою статті 519 ЦК України відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, якщо інше не передбачено договором поруки. Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України, наведених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2?2035/11 та постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6?979цс15, свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право виконати зобов`язання первісному кредитору, і таке виконання вважається належним.

На підтвердження набуття права вимоги за спірним зобов`язанням позивач надав копію договору факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика», а також витяг з реєстру прав вимоги до зазначеного договору, в якому містяться дані про право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 89935514 у сумі 34 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі № 2?383/2010 (провадження № 14?308цс18) наголосила, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: правочин вважається правомірним, доки інше не встановлено судом. У разі неспростування цієї презумпції усі права, набуті сторонами за договором, підлягають безперешкодному здійсненню, а обов`язки виконанню.

Матеріали справи не містять доказів визнання договору факторингу № 01092025/01 недійсним; відповідач відповідних доказів суду не надав. За відсутності спростування презумпції правомірності цього правочину суд виходить із того, що договір факторингу є чинним, а права вимоги за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року правомірно перейшли від ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» до ТОВ «Фінансова компанія «Позика» в тому обсязі й на тих умовах, які існували на момент відступлення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло статусу нового кредитодавця за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року та має право звертатися до суду з вимогою про стягнення заборгованості з відповідача як з боржника за цим договором.

Розрахунок заборгованості та доказування її розміру

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення, з`ясовує, чи мали місце обставини, на які посилалися сторони, якими доказами вони підтверджуються, а також встановлює інші факти, що мають значення для вирішення спору, і докази на їх підтвердження.

Звертаючись із позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року в розмірі 34 000 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом 24 000 грн. З матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично отримав кредитні кошти у розмірі 10 000 грн, про що свідчить довідка платіжного сервісу щодо перерахування 16.10.2021 зазначеної суми на платіжну картку відповідача, а доказів належного виконання кредитного зобов`язання на користь первісного кредитора ТОВ «ФК «Ірбіс» чи позивача матеріали справи не містять.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором № 89935514 свідчить, що за період з 16.10.2021 по 14.01.2022 включно (90 календарних днів строку кредитування) щоденно нараховувалися проценти відповідно до умов договору: 2% на день у пільговий період та 3% на день у стандартний період. У результаті сума нарахованих процентів за користування кредитом за весь строк кредитування склала 24 000 грн, а загальна сума заборгованості станом на 01.09.2025 34 000 грн (10 000 грн основний борг, 24 000 грн проценти), що узгоджується з умовами договору та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача. Доказів подальшого нарахування договірних процентів поза межами погодженого строку кредитування матеріали справи не містять.

Відповідач не подав до суду власного розрахунку заборгованості, не навів конкретних заперечень щодо правильності чи повноти розрахунку позивача та не надав жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення боргу чи інший його розмір. За усталеною практикою Верховного Суду, за відсутності спростування розрахунку заборгованості з боку позичальника та за наявності документального підтвердження умов договору, руху коштів і нарахування процентів, такий розрахунок може бути покладений судом в основу рішення.

За сукупністю наведеного суд доходить висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року, а факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань знайшов об`єктивне підтвердження. Доводи та розрахунок позивача відповідачем не спростовано, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 34 000 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

Щодо витрат на правничу допомогу

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу адвоката та витрати, пов`язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до нього. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 500 грн. На підтвердження понесення таких витрат представником позивача надано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 45), договору про надання правової (правничої) допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 (а.с. 3941), додаткової угоди № 89935514 від 16.02.2026 до цього договору (а.с. 42), детального опису наданих послуг (а.с. 43), акта надання послуг від 16.02.2026 (а.с. 22).

З наведених документів убачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Позика» отримувало професійну правничу допомогу адвоката Горобей Р. Г. у зв`язку зі спором про стягнення заборгованості за кредитним договором, при цьому предметом наданої допомоги були, зокрема, письмова консультація, правовий аналіз спірних правовідносин, надання правових рекомендацій, складання позовної заяви та формування пакета додатків до неї.

Оцінюючи заявлений розмір витрат, суд враховує характер і складність справи (спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 34 000 грн), обсяг та зміст виконаних адвокатом робіт, час, необхідний для підготовки процесуальних документів, а також те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Відповідач клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу, заперечень щодо їх розміру чи доказів їх неспівмірності до суду не подав.

За таких обставин суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 5 500 грн є співмірними зі складністю справи, обсягом та характером наданих адвокатом послуг, пропорційними розміру задоволених позовних вимог, належним чином підтверджені та підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Щодо судового збору

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 03.03.2026 (а.с. 7). Позов подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим розмір судового збору визначено із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 89935514 від 16 жовтня 2021 року у загальному розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн, з яких 10 000 (десять тисяч) грн заборгованість за тілом кредиту, 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ЄДРПОУ 39493634;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення складено та підписано суддею 05.05.2026.

Суддя