Рішення № 136240940, 21.04.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 187/337/25

Провадження № 2/202/542/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді - Бєсєди Г.В.

за участю секретаря - Міщенко М.С.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпра справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Петриківської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини, визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпра надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Петриківської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини, визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрували шлюб 03 серпня 2013 року. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Фактично родинні відносини між ними припинились, вони не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. З кінця 2021 року у сторін почали погіршуватись відносини та після початку військової агресії з боку росії на території України, у 2022р. через нервовий стан викликаний бойовими діями, відповідач поїхала від родини. Відповідач залишила дітей разом із батьком і до цього часу вихованням та утриманням не займалася. Батьківські обов?язки повністю виконував він.

Наголошує, що має стабільний достатній дохід, щоб винаймати квартиру, забезпечувати себе, і утримувати дітей без шкоди їх інтересам.

Необхідність юридичної фіксації факту знаходження дітей на його одноособовому вихованні та утриманні, визначення місця проживання дітей необхідно, щоб діти не залишилися без догляду батька.

Проситьь суд визначити місце проживання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком - ОСОБА_1 , та встановити факт, що ОСОБА_1 без участі матері самостійно виховує та утримує своїх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач та представник позивача у судове засідання, призначене на 16.04.2026 з`явився у судове засідання, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Представник Петріківської селищної ради Столбченко А. надав заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 02 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпра.

У судовому засіданні заслухана думка дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зазначила, що дійсно проживає з батьком, та не заперечує у подальшому з ним проживати.

Суд, дослідивши докази у справі, заслухавши позивача та його представника, думку дитини, приходить до таких висновків.

03 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , було укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної слуюби Петриківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 83.

Під час перебування у шлюбу у позивача та відповідача народилося двоє дітей: ?? ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Шевченківським районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 26 червня 2020 року, серія НОМЕР_2 , актовий запис 718, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого відділом державної реєстраційної служби Петриківського районного Управління юстиції у Дніпропетровській області, серія НОМЕР_3 ,актовий запис 192, від 13 жовтня 2014 р.н.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2025 року у справі № 187/2061/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 03 серпня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Петриківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 83 - розірвано.

Згідно з довідкою від 02 червня 2025 року N? 111, виданою Лобойківським ліцеєм Петриківської селищної ради, в якому навчається ОСОБА_5 , батько дитини спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дитини. Мати контакту із школою не підтримує, із вчителями не спілкується. До школи дитину приводять та забирають: батько, бабуся та дідусь.

Відповідно до інформації від 02 червня 2025 року N? 13 наданої КЗО (Ясла-садочок) «Метелики», батько дитини завжди спілкується з вихователями групи, цікавиться життям дитини в садочку. Мати ОСОБА_6 контакту з із садочком не підтримує, з вихователями не спілкується. Дитину до садочка приводять та забирають: батько, бабуся та дідусь.

Заступником селищного голови Петриківською селищною радою 18.07.2025 був затверджений висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого орган опіки та піклування вважав доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей разом із батьком

Щодо позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання дітей.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У зв`язку із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Положеннями СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Згідноч. 3, 4 ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Враховуючи, що положеннями сімейного законодавства не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, відтак, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що діти проживають разом з ним та перебувають на його утриманні, він самостійно займається їх вихованням.

Водночас, позивачем не надано доказів ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із спільними дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання.

Долучені до позовної заяви докази не свідчать про відмову чи ухилення матері від утримання та виховання своїх дітей, а лише підтверджують факт проживання дітей разом із батьком, що сторонами не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує /судовий розгляд.

Відтак, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Враховуючи вищевикладене, а також встановивши відсутність підстав для задоволення позову, суд не бере до уваги факт визнання позову відповідачем. Саме лише подання такої заяви, не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження своїх вимог.

Суд вважає, що позивачем не надано суду достатніх доказів, які свідчать про перебування спільних дітей на його самостійному вихованні та утриманні.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дітей з батьком.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)).

Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

З вказаного випливає, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків (постанова Верховного Суду 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, провадження № 61-9115св22).

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема: обстеження умов проживання; характеристики психоемоційного стану дитини; поведінки батьків стосовно дитини; висновку органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20).

Згідно матеріалів справи діти сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Мати дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за іншою адресою.

Щодо місця проживання дітей разом із батьком, відповідач ОСОБА_3 не заперечує, не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею.

Також, зі змісту висновку органу опіки та піклування Петриківської селищної ради, діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешкають разом із батьком без будь-яких перешкод з сторони матері.

Також судом встановлено, що мати дітей не заперечує щодо проживання їх з батьком, не чинить будь-які перешкоди.

Таким чином, з матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком.

За таких обставин, суд вважає, що відсутній між сторонами спір про визначення місця проживання дітей, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою ОСОБА_3 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання дітей, які проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дітей разом із батьком у позасудовому порядку.

Відповідно до приписів ч.1 статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, зверненню до суду із позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання. При цьому той із батьків, хто звернувся до суду із таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини, і з даного приводу між ними існує спір.

Фактично спір щодо місця проживання дітей у даній справі був ініційований батьком дітей, з яким діти і так фактично проживають. При цьому, відповідач у справі - мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_5 , у визначеному Законом порядку із самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом, в межах розгляду даної цивільної справи, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, не зверталась, жодних належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дітей із нею, відповідач суду не надала, натомість, надіслала на адресу суду заяву, в якій вказала, що фактично визнає заявлену вимогу позивача про визначення місця проживання їх дітей разом із батьком.

Щодо поданої відповідачкою ОСОБА_3 заяви відносно того, що вона не заперечує проти позову ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки судом не встановлено законних підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, то вказана заява відповідача ОСОБА_3 не може бути підставою для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При визначенні способу участі у вихованні та спілкуванні батька з дітьми, суд частково не погоджується з висновком органу опіки та піклування Петріківської селищної ради від 18.07.2026, оскільки він не повній мірі відповідає встановленим судом обставинам, оскільки між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволені позову судові витрати по справі залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 264, 293, 294, 315, 316, 319 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Петриківської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання дитини, визначення місця проживання дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Г.В. Бєсєда