Рішення № 136239243, 29.04.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 521/13776/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 521/13776/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ТОВ «Він Фінанс» звернувся до Хаджибейського районного суду М.Одеси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду в справі № 1519/2-4817/11 у розмірі 49874,78 гривень та понесені судові витрати у розмірі 2422,40 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 14.10.2011 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено рішення по справі № 1519/2-4817/11 за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товаріства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11079320000 від 17.11.2006 р. у розмірі 161625,55 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Рішення, яке виніс Малиновський районний суд м.Одеси виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Позивач вказує, що кредитний договір № 11079320000 від 17.11.2006 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . В подальшому, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», який відступив своє право вимоги до ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору купівлі-продажу права вимоги № 1930/К від 18 вересня 2019 року.

Крім того, позивач вказує, що цей факт підтверджено в судовому порядку 23 вересня 2021 року Малиновським районним судом м. Одеси в ухвалі по справі № 1519/2-4817/11 в якою середь іншого підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 11079320000 від 17.11.2006 до ТОВ «ФК Довіра та Гарантія»

Позивач вважає що відповідно до укладених договорів станом на дату звернення до суду право вимоги за кредитним договором № 11079320000 від 17.11.2006 належить ТОВ «ФК Довіра та Гарантія».

Позивач вказує що 25.07.2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс». Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.

Таким чином, позивач вважає правомірним стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду в справі № 1519/2-4817/11 у розмірі 49874,78 гривень та понесені судові витрати у розмірі 2422,40 гривень.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду міста Одеси від 18 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі.

В подальшому, ухвалою судді Хаджибейського районного суду міста Одеси від 30 січня 2026 року за клопотанням представника відповідача та відповідача ОСОБА_2 (яка змінила прізвище на ОСОБА_3 ) матеріали даної позовної заяви передано за підсутністю до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.03.2026 року дану цивільну справу прийнято до провадження та призначено відкрите судове засідання для розгляду справи по суті.

06.04.2026 року від представника відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позовнку заяву, в якому позовні вимоги не визнає у повному обсязі, а також подано заяву про застосування строку позовної давності.

23.04.2026 року представником позивача ОСОБА_5 подано до суду додаткові пояснення у справі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, до Овідіопольського районного суду Одеської області заяв та клопотань не подавав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просить позовні вимоги залишити без задоволення.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

17.11.2006 року між Акціонерним комерційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №11079320000 про надання кредиту в сумі 21320 (двадцять одна тисяча триста двадцять) доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язалась щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних, а також здійснювати щомісячне погашення кредиту у строк до 17.11.2013 року. Також для забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язання, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 17.11.2006 року був укладений договір поруки №60782, відповідно до умов якого ОСОБА_6 зобов`язався відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором. У зв`язку з тим, що відповідачі порушили умови зобов`язання, у них виникла заборгованість у розмірі 20344 (двадцять тисяч триста сорок чотири) доларів США 33 цента, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 161625 (сто шістдесят одна тисяча шістсот двадцять п`ять) гривень 55 коп.

За даними позивача право вимоги Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» за кредитним договором №11079320000 від 17.11.2006 року перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

Згідно із копією рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.10.2011 року у справі №1519/2-4817/11, наданого позивачем, останній доводить, що вказаним рішенням з ОСОБА_1 (відповідач) на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №11079320000 від 17.11.2006 року сумі 161625,55 грн.

18.09.2019 між ПАТ «ДельтаБанк» (продавець) та ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (покупець) укладений договір №1930/К купівлі-продажу прав вимоги, згідно із яким продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами.

Про перехід та набуття таких прав вимоги заборгованості за кредитним договором до відповідача, позивач окрім договору №1930/К купівлі-продажу прав вимоги від 18.09.2019 додає знеособлену копію судового рішення/ухвали із ЄДРСР від 14.10.20011 року у справі №1519/2-4817/11.

За даними позивача 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239) про що відповідно до наказу №55 від 25.07.2024 на виконання протоколу №1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів товариства.

Відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ідентифікаційний код юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» - 38750239 за датою та номером запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 25.07.2024.

Позивач доводить, що з часу набрання рішенням законної сили, за яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №11079320000 від 17.11.2006 року у розмірі 161625,55 грн., вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, однак рішення Малиновського районного суду м. Одеси не виконане відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022.

Відтак, зважаючи на набуття прав вимоги за кредитним договором та внаслідок невиконання відповідачем рішення суду у період з 23.02.2019 до 23.02.2022, позивач на пдітсаві ст. 625 ЦК України заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати і 3% річних у розмірі становить 49874,78 грн., з яких: 35341,76 грн. інфляційні втрати; 14533,02 грн. 3% річних.

Оскільки, відповідач допустила порушення грошового зобов`язання, позивач за захистом свого порушеного права звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

З аналізу викладеного слідує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Про вказане резюмує і Верховний Суд у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.

Водночас, позивач на підтвердження викладених у позові обставин не надає належним чином засвідченої копії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.10.2011 року у справі №1519/2-4817/11, згідно з яким, як стверджує позивач, з ОСОБА_1 (відповідач) на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором №11079320000 від 17.11.2006 року в сумі 161625,55 грн.

Окрім того, позивач не надає доказів щодо вчинення дій, направлених на примусове виконання рішення суду від 14.10.2011 року, що позбавляє суд можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов`язання не відбулось, зокрема, у період з 23.02.2019 до 23.02.2022.

Матеріали справи не містять і доказів того, що на виконання рішення суду були видані виконавчі листи та те, що між сторонами існувала домовленість щодо добровільного виконання рішення суду.

Окремо, суд вказує і на відсутність належних, допустимих та достатніх доказів про набуття прав вимоги позивачем за договором №1930/К купівлі-продажу прав вимоги від 18.09.2019, безпосередньо за кредитним договором №11079320000 від 17.11.2006 року у тому чи іншому розмірі.

При цьому, суд звертає увагу, що надані позивачем копії знеособлених рішень з ЄДРСР не є тими належними та достатніми доказами, які підтверджують невиконання відповідачем рішення суду від 14.10.2011 року, так і набуття права вимоги за виниклою заборгованістю.

У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до норм закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому в силу приписів ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд констатує, що позивач, реалізовуючи свої процесуальні права, не маючи можливості самостійного надання відповідних доказів з тих чи інших причин, не був позбавлений можливості звертатися до суду з клопотанням про їх витребування, однак з таким клопотанням до суду не звертався.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторони.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позивач належними, допустимими та достатніми доказами не довів обгрунтованість заявлених вимог як відносно заборгованості за кредитом, прострочення виконання грошового зобов`язання так і набуття прав вимоги за таким кредитним договором.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

На підставі викладених вище фактичних обставин справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Стосовно заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності, то суд зазначає про таке.

Позовна давність застосовується у випадках, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив відповідач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Отож, зважаючи на те, що суд не знайшов обґрунтованих підстав для задоволення позову, правові підстави для відмови у позові через сплив позовної давності відсутні.

У порядку ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13,79,81, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04.05.2026 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко