Рішення № 136230055, 23.04.2026, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/2387/25

провадження № 2/136/930/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2026 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судових засідань Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Липовецька державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) через представника Кислова Ю.А. звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), ОСОБА_3 (далі - відповідач 2), обґрунтовуючи підставність позову тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшло майно у вигляді земельної частки (паю), розміром 3,44 га, що перебуває у колективній власності КСП «Нива», що розташована в с. Іванька Вінницького (раніше Липовецького) району Вінницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , який доводився рідним сином ОСОБА_5 та чоловіком позивача - ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина за законом, позивач, будучи дружиною спадкодавця, а відтак спадкоємцем першої черги спадкування, спадщину прийняла шляхом постійного проживання із спадкодавцем, інші спадкоємці таким своїм правом не скористались, отож позивач є єдиним спадкоємцем після смерті чоловіка ОСОБА_6

14.11.2025 із листа Липовецької державної нотаріальної контори позивач дізналась, що ОСОБА_5 залишила заповіт за змістом якого заповіла усе своє майно, у тому числі земельний пай розміром 3,44 га, що перебуває у колективній власності КСП «Нива», розташований у с. Іванька Вінницького (раніше Липовецького) району Вінницької області своїм дітям, у тому числі ОСОБА_6 .

Ураховуючи те, що ОСОБА_6 помер через 4 місяці після смерті своє матері - ОСОБА_5 , не встиг прийняти та оформити спадщину, тоді як після смерті свого чоловіка спадщину в повному обсязі прийняла позивач - ОСОБА_1 , однак до складу спадкового майна не було включено частку у майні, яку за заповітом мав прийняти та оформити її померлий чоловік ОСОБА_6 після смерті своєї матері - ОСОБА_5 , про даний факт позивачеві стало відомо лише 14.11.2025, окрім того позивач є особою похилого віку, яка тривалий час хворіла, в Україні було введено воєнний стан, що є загальновідомим, позивач об`єктивно не знала і не могла знати про існування спадкового майна, право на успадкування якого вона має у зв`язку зі смертю чоловіка, вважає вказані обставини тими об`єктивними причинами, що унеможливили її своєчасне звернення до нотаріуса, тому просила визначити додатковий строк у 3 місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стало підставою звернення до суду із даним позовом.

У визначений судом строк відповідач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_7 подала відзив, відповідно до якого просила в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, мотивуючи тим, що наведені у позові обставини не можуть бути визнані судом поважними для визначення позивачеві додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки позивач посилається на події, що відбувалися до часу відкриття спадщини та виникнення права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії (до 30.11.2004 року), а також на обставини, які настали вже після строку, встановленого законом для її прийняття (після 28.02.2005 року), відтак не можуть бути визнані поважними причинами. Окрім цього ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , відтак станом на день смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) їй було 54 роки, вона не належала до людей похилого віку. У період від моменту відкриття спадщини й до спливу тримісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії, на території України не діяв воєнний стан. Не може бути визнана поважною причиною і необізнаність позивача про наявність заповіту та майна, що входить до складу спадщини, оскільки позивач є дружиною рідного сина спадкодавця, відтак не могла не знати про смерть близької родички. З урахуванням фактичних обставин даної справи, не може слугувати підставою для задоволення позову не вчинення державним нотаріусом публічного оголошення або повідомлення у пресі про відкриття спадщини, оскільки позивач, знаючи про смерть ОСОБА_5 , будучи спадкоємицею до якої перейшло право спадкоємця першої черги на спадкування за законом та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мала обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений тримісячний строк як спадкоємець за спадковою трансмісією спадкоємця першої черги за законом, й незалежно від її обізнаності про наявність заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_6 , оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами. Тож за наведених обставин невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання нею заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1276 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку в адресу суду відправив відзив, копію якого направлено іншим учасникам справи та отримано судом 03.02.2026.

Судом встановлено, що ухвалою суду від 29.12.2025 було відкрито провадження у справі та встановлено відповідачам строк для подачі відзиву у 15 днів з дня отримання копії ухвали суду.

Зі змісту платіжних документів та поштового відстеження про відправлення відзиву встановлено, що його направлено до суду та іншим учасникам 02.02.2026, тоді як останній день строку для подачі відзиву припадає на 23.01.2026, а перший робочий день 26.01.2026, утім відправлено відзив було 02.02.2026, тобто поданий із порушенням строку, разом з цим відповідач просив йому поновити строк для подачі цієї заяви по суті, мотивуючи тим, що являється інвалідом першої групи «А», потребує постійного стороннього догляду та допомоги, в підтвердження чому є довідка до Акту огляду МСЕК (а.с.80).

Правилами ч.1, 2 ст.126 ЦПК України, передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.127 ЦПК України, передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, в перелік яких включено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи викладене вище, з метою забезпечення прав сторін на доведення тих обставин, на які вони посилаються, наявність об`єктивних перешкод для реалізації відповідачем-2 свої прав, суд дійшов висновку про необхідність продовження строку ОСОБА_3 для подачі відзиву.

Згідно відзиву ОСОБА_3 просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, мотивуючи тим, що за життя ОСОБА_5 склала заповіт, в червні 1997 року, яким заповідала все своє майно, яке буде належати їй на день смерті своїм дітям порівну, у тому числі й ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_5 померла. Після її смерті вони із сестрою ОСОБА_2 прийняли спадщину у визначений законом термін. Брат ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не прийнявши спадщину, оскільки із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався, тоді як наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини є неповажними, на що вказують долучені до позову докази, отож вона мала можливість прийняти спадщину у порядку спадкової трансмісії, але упродовж більш як 20 років спадщину не прийняла та будь-яких дій не вчиняла. Твердження позивачки про те, що вона дізналася, що ОСОБА_5 залишила заповіт за змістом якого заповіла все своє майно своїм дітям, у тому числі покійному чоловікові ОСОБА_6 лише з листа в.о. завідувача Липовецької державної нотаріальної контори О. Швеця від 14.11.2025 № 320/01-16 не відповідають фактичним обставинам справи та не є тими поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки після смерті чоловіка у позивачки залишилося майже три місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії як по заповіту, так і по закону, однак нею не було вчинено жодних активних дій, водночас юридична необізнаність, хвороба у 2002 та 2004 роках, ще до смерті чоловіка, не є переконливим та достатніми доказами поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини. Не відповідають дійсності твердження позивачки, що вона є особою похилого віку і має тривалі проблеми зі здоров`ям, так як на день смерті чоловіка ОСОБА_6 позивачці було лише 54 роки, а додані виписки з медичної амбулаторної карти є лише за 2002, 2004 роки та не підтверджують наявність тяжких хвороб, що унеможливили своєчасне звернення до нотаріуса. Отож позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки статтею 1276 ЦК України передбачено перехід права на прийняття спадщини спадкоємця, який не встиг її прийняти внаслідок смерті в межах строку для прийняття спадщини, а не перехід права на подання позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Інші заяви по суті учасниками цивільного процесу не подавались.

Ухвалою суду від 29.12.2025 було прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження, а у справі призначено п підготовче судове засідання.

10.02.2026 ухвалою суду задоволено заяву представника позивача - адвоката Кислова Юрія Анатолійовича про участь у справі дистанційно в режимі відеоконференції.

12.02.2026 ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_7 про витребування матеріалів спадкових справ із нотаріальних установ, а у справі оголошено перерву.

18.03.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони, їх представники та третя особа не з`явились, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи по суті.

Представники сторін надали до суду заяву, у яких заяви по суті підтримали та просили про розгляд справи у їх відсутність та їх довірителів.

Ураховуючи те, що учасники в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими, отож суд не вбачає правових підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні на підставі зібраних у справі доказів, при цьому не здійснюючи фіксування судового процесу технічними засобами, що відповідає положенням ст.247 ЦПК України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши усі зібрані у справі докази в їх сукупності встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 20.06.2025 серії НОМЕР_1 (а.с.11).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина.

На виконання вимог ухвали суду надано матеріали спадкової справи до майна померлої ОСОБА_5 №714/2004(а.с.106-125), із яких встановлено, що спадщина відкрилась за заповітом, який був вчинений спадкодавцем 13.06.1997, відповідно до якого ОСОБА_5 зробила особисте розпорядження, яким заповіла належний їй на праві особистої власності жилий будинок з надвірними будівлями та все що буде належати їй на день смерті своїм дітям - ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с.116). Вказаний заповіт було посвідчено 13.06.1997 секретарем виконавчого комітету Іванківської сільської ради народних депутатів Бартош Л.В. По відомостях виконкому заповіт не змінено та не скасовано, про що зроблено запис відповідного змісту.

Із матеріалів спадкової справи №714/2004 встановлено, що своїм правом на спадкування скористались відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подавши заяви відповідного змісту нотаріусу про прийняття спадщини (а.с.107, 108).

Із свідоцтва про смерть від 03.12.2004 серії НОМЕР_2 (а.с.111) встановлено, що ОСОБА_6 помер.

Факт родинних відносин ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а саме те, що вони приходяться відповідно матір`ю та сином підтверджено архівною довідкою від 14.05.2025 № 08-1146/7 (а.с. 14), актовим записом про народження відділу актів громадянського стану Іванецької сільської ради депутатів трудящих Липовецького району Вінницької області від 28.09.1945 (а.с.15).

Із свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 (а.с.114 на звороті) встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Інших спадкоємці за матеріалами спадкової справи, у тому числі ті які б мали право на обов`язкову частку у спадщині за наявності заповіту, після смерті ОСОБА_5 не встановлено.

До складу спадкової маси після смерті ОСОБА_5 увійшло право на земельну частку (пай) розміром 3,44 га, що перебуває у колективній власності КСП «Нива», розташований у с. Іванька Вінницького (раніше Липовецького) району Вінницької області, що підтверджується сертифікатом серія ВН №0217746 (а.с.118).

Отож після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли дві особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а державним нотаріусом на їх ім`я було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно у вигляді права на земельну частку (пай) в рівних частках.

Відповідно до матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_6 №81/05 (а.с.127-162) встановлено, що своїм правом на спадкування за законом скористалась позивач ОСОБА_1 , як дружина померлого, подавши заяву відповідного змісту нотаріусу за місцем відкриття спадщини, інші спадкоємці - син спадкодавця ОСОБА_9 від свого права на спадкування відмовився, подавши заяву відповідного змісту (а.с.131), дочка ОСОБА_10 заяви про прийняття спадщини не подавала.

Таким чином за матеріалами спадкової справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, який спадщину прийняв після смерті ОСОБА_6 та нотаріусом на її ім`я було видано нотаріальні акти на майно, що увійшло до складу спадкової маси.

Як слідує зі змісту з листа в.о. завідувача Липовецької державної нотаріальної контори О. Швеця від 14.11.2025 № 320/01-16 (а.с.13), ОСОБА_1 було відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що увійшло до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_5 , згідно спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_6 , оскільки пропущено строк на прийняття спадщини та у ситуації яка склалась необхідно збирати докази.

Позивач звернулась до суду із даним позовом, у якому просила визначити їй додатковий достатній строк для прийняття спадщини у порядку спадкової трансмісії після смерті її чоловіка ОСОБА_6 .

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Положеннями ст. 1217 ЦК Україна передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до приписів статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Частиною першою статті 1221 ЦК України регламентовано, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Як кореспондує ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Одним із майнових прав, яке могло виникнути у спадкоємця, проте не було реалізоване ним, є право на прийняття відкритої на його користь спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьої ст.1268 ЦК України, передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1276 ЦК України, передбачено, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Зі змісту вказаної норми слідує, що право на прийняття спадщини внаслідок спадкової трансмісії переходить до спадкоємців за заповітом особи, яка не встигла прийняти спадщину, а за його відсутності, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини до спадкування закликаються спадкоємці за законом (ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК). Право на прийняття спадщини за спадковою трансмісією переходить до спадкоємців трансмітента у межах строків для прийняття спадщини. Однак, якщо строк, що залишився, менший ніж три місяці, він продовжується до трьох місяців. Строк для прийняття спадщини у порядку спадкової трансмісії може бути продовжений за письмовою згодою спадкоємців або у судовому порядку, якщо суд визнає причини пропуску цього строку поважними (частини 2, 3 ст. 1272).

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика судів вищих інстанцій у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, ці обставини визнані судом поважними, закон гарантує йому право на визначення додаткового строку на подання такої заяви (ст.1272, 1276 ЦК).

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року справі № 686/5757/23(провадження № 14-50цс24).

Повертаючись до обставин даної справи судом встановлено, що позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини вона надала до позову медичні документи, а саме: Виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого виданого на ім`я ОСОБА_1 , дата документу 24.11.2025; План «Д» огляду на 2004 рік; Акт 14.02.2004; записи із медичних документів датовані 13.01.2002, 10.01.2002, 18.01.2002, 10.02.2004, 04.10.2004, 19.02.2004 (а.с.21-30).

Згідно паспортних документів виданих на ім`я ОСОБА_1 (а.с.8, 9), встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини наведених позивачем у позові, суд враховує й позиції вищих судів, а саме наведені у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі №6- 1320цс17, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18 та від 17.08.2023 р., у справі №626/274/22, відповідно до яких оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Аналізуючи зібрані у справі докази судом встановлено, що станом на день смерті ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивачеві ОСОБА_1 виповнилось повних 54 роки.

Відповідно до вікової класифікації Всесвітньої організації охорони здоров`я: особи віком від 44-60 років становлять середній вік, тоді як з 60-75 років - це похилий вік.

Така класифікація віку відповідає діючому законодавству України.

Отож на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , позивач не належала до осіб похилого віку.

З урахуванням зазначених висновків судів вищих інстанцій не спроможними є доводи позивача в частині поважності причин пропуску строку через введення на усій території України воєнного стану, оскільки на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» він введений 22.02.2024, у зв`язку із вторгненням російської федерації на територію України, який неодноразово було продовжено та триває на даний час.

Також судом встановлено, що докази, які надані на підтвердження поганого стану здоров`я позивача, хоча й частково стосувались періоду, що мав місце від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії, однак наявність таких хвороб як остехондроз, скарги на головний біль, тощо не є тими тяжкими захворюванням, що унеможливлювали звернення позивача із заявами відповідного змісту до нотаріуса, оскільки сама по собі хвороба не у всіх випадках може вважатися поважною причиною в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України, у такому випадку підлягає з`ясуванню: ступінь захворюваності позивача; тривалість його лікування; установлення факту саме стаціонарного лікування в закладі охорони здоров`я.

Окрім того, згідно висновків зазначених у постанові Верховного Суду від 17.02.2022 р. у справі №953/15603/20, факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров`я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 року у справі №691/481/18 виснував, що наявність хронічних захворювань не є поважними причинами пропуску вказаного строку та не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджали б позивачу, у встановлений законом строк, звернутися із заявою про прийняття спадщини, у розумінні положень статті 1272 ЦК України.

Отож надані позивачем докази її захворювань не є достатніми, оскільки з них убачається, що позивач не перебувала на стаціонарному лікуванні, а її амбулаторне лікування мало місце в періоди, що виходить за межі строку для прийняття спадщини та не свідчать про наявність об`єктивних і непереборних перешкод саме протягом цього строку.

Щодо необізнаності позивача про наявність заповіту, то суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року по справі № 686/5757/23, яка полягає у тому, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту. Проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом.

Так, необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

У даних спірних правовідносинах, у позивача, в порядку спадкової трансмісії, виникло право на спадкування після смерті ОСОБА_5 , як в порядку спадкування за заповітом так і в порядку спадкування за законом першої черги.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, але за умови, що заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Така позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 року по справі №686/5757/23.

Повертаючись до фактичних обставин даної справи, слід дійти висновку, що незнання позивача про наявність заповіту, не перешкоджало їй реалізувати право, в межах строків визначених ст. ст. 1270, 1276 ЦК України, на подання заяви про прийняття спадщини за законом, в порядку спадкової трансмісії, і таким чином дізнатись про наявність заповіту, куди було включено чоловіка позивача, заповіт для позивача був не єдиною підставою для спадкування, позивач в силу вимог частини першої статті 1276 ЦК України мала повне право на прийняття спадщини за законом, належної її чоловіку як спадкоємцю першої черги після смерті ОСОБА_5 .

Зважаючи на вищевказані обставини, необізнаність позивача про наявність заповіту у даному спорі не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Щодо доводів про те, що нотаріус не повідомив позивача про заповіт, що свідчить про порушення нотаріусом п. 2.2 гл. 9 п.п. 2.2 і 3.2 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 та посилання на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №703/4978/19, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 106 постанови ВП ВС від 26.06.2024 року по справі №686/5757/23, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила (конкретизувала) від висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 2/235/10/16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 та в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 932/16345/19, від 25 травня 2022 року у справі № 459/2973/18, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 08 червня 2023 року у справі № 585/2163/22, від 14 червня 2023 року у справі № 292/564/22, відповідно до яких незнання про заповіт та відсутність повідомлення нотаріуса із закликом до спадкування є поважною причиною для визначення спадкоємцю за заповітом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Статтею 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

Згідно пункту 214 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 283/8882 від 03.03.2004 року, положення якої діяли станом на час виникнення спірних правовідносин, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Перевірка наявності заповіту (секретного заповіту), спадкового договору, а також їх чинності здійснюється за допомогою Єдиного реєстру заповітів, спадкових договорів та спадкових справ у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів, спадкових договорів та спадкових справ.

Так, з наведених норм Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, передбачено обов`язок нотаріуса після одержання від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Наведене не передбачає для нотаріуса обов`язку у всіх випадках робити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим (п. 108-112 постанови ВП ВС від 26.06.2024 року по справі №686/5757/23).

З урахуванням фактичних обставин даної справи, позивач, знаючи про смерть ОСОБА_5 , будучи спадкоємицею до якої перейшло право спадкоємця першої черги на спадкування за законом та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мала обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений тримісячний строк як спадкоємець за спадковою трансмісією спадкоємця першої черги за законом, й незалежно від її обізнаності про наявність заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_6 , оскільки спадщину спадкоємець може прийняти лише повністю, а не частинами.

Згідно пункту 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № 283/8882 від 03.03.2004 року у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна.

Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

За наведених обставин, невчинення нотаріусом певних дій стосовно позивача саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання нею заяви про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1276 ЦК України.

Крім того, пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою».

Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину. (Постанова Великої Палати Верховного суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини (більш як 20 років), а також встановлені вище судом обставини, факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за заповітом, суд дійшов висновку, що позивач не довела існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття нею спадщини, а отже нею не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних, об`єктивних причин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обстави, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання судових витрат в частині судового збору, суд керується правилами Глави 8 ЦПК України, а оскільки в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі то сплачений при пред`явленні даного позову судовий збір суд відносить на рахунки позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1270, 1272 ЦК України ст.ст. 258, 259, 265 -268 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Липовецька державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники цивільного процесу:

Позивач - ОСОБА_1 тел. НОМЕР_4 адреса АДРЕСА_1 РНОКПП - НОМЕР_5 );

Відповідачі:

- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_6 )

- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 );

Третя особа без самостійних вимог - Липовецька державна нотаріальна контора Вінницької області (22500, Вінницька обл., Липовецький р-н, місто Липовець, вул. В. Липківського, будинок 57, ЄДРПОУ - 02887208).

Суддя С.В. Шпортун