Рішення № 136228172, 04.05.2026, Новодністровський міський суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 639/73/26

Номер провадження 2/719/111/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

судді Цицак В.Л.,

за участю секретаря Тартус І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Новодністровськ, Чернівецької області цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», за підписом представника Незамай Аліни Дмитрівни, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

06 січня 2026 року в Новобаварський районний суд міста Харкова надійшла позовна заява ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (надалі - ТзОВ «ФК «ЄАПБ»), за підписом представника Незамай А.Д., до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 24570,00 грн. та судового збору в розмірі 3028, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13 вересня 2024 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір позики №2161945, який підписано одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію». За умовами Договору Позикодавець зобов`язувався передати Позичальнику у власність грошові кошти на погоджений строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язувався повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики або достроково, сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики. Право грошової вимоги за Договором позики №2161945 на суму 24570,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу 7800, 00 грн., за відсотками 936, 78 грн., за пенею 15600, 00 грн., за комісією 233, 22 грн., перейшло до ТзОВ «ФК «ЄАПБ» за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021р. Повідомляє, що всупереч умовам Договору позики, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання, не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні попередньому, ні новому кредитору. З огляду на зазначене, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики №2161945 в загальному розмірі 24570,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу 7800, 00 грн., за відсотками 936, 78 грн., за пенею 15600, 00 грн., за комісією 233, 22 грн., та судові витрати.

Ухвалою суду від 11.03.2026р. відкрито спрощене позовне провадження у справі із викликом (повідомленням) сторін, надано строк учасникам справи для подачі заяв по суті справи, призначено судове засідання на 06 квітня 2026 року о 10 год. 00 хв., яке двічі відкладалось у зв`язку із неявкою відповідача, зокрема, останній раз на 04 травня 2026 року о 09 год. 00 хв.

В судове засідання представник позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення такого засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 66), не з`явилася. Проте у позовній заяві просила розгляд справи здійснювати за відсутності представника Товариства; у випадку неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення (а.с. 1-4).

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, хоча неодноразово повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ; жодних заяв чи клопотань в суд не подавав. При цьому, в суд повернулись поштові конверти у зв`язку із відсутністю адресата (а.с. 52-53, 58-59, 69-70).

Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, враховуючи відсутність відповідача за адресою його реєстрації, що підтверджена матеріалами справи, зокрема, відповіддю № 2214469 від 07.01.2026р. з Єдиного державного демографічного реєстру. (а.с. 40), у зв`язку з чим в суд повернулися конверти із викликом на судові засідання, суд вважає відповідача таким, що повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 хоч правом на надання відзиву на позов не скористався, проте 03 квітня 2026 року та 15 квітня 2026 року засобами електронного зв`язку надіслав довідку № 1939 від 23.03.2026р. та копію військового квитка серії НОМЕР_1 від 26.04.2022р.

Інших заяв чи клопотань учасники справи суду не подавали.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про судові засідання, подане клопотання представника позивача та обізнаність відповідача про розгляд справи, беручи до уваги положення ст. 223, 240 ЦПК України, суд прийшов до висновку про проведення судового засідання у відсутності учасників справи за наявними матеріалами.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, суд встановив, що 13 вересня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2161945 (надалі Договір позики), який підписано електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 083151, та уповноваженою особою кредитодавця - виконавчим директором ОСОБА_2 (а.с. 6-9).

У п. 23 Договору позики зазначено. Що Позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою Системи BankID НБУ.

Відповідно до п. 5. Договору позики підписання Договору Позичальник підтверджує, що ознайомився на сайті https://clickcredit.ua/informaciya з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, в тому числі з інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами Національного банку України; з Офіційними правилами програм лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (TM «ClickCredit»), в якій визначені умови застосування процентної ставки зі знижкою; до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «ClickCredit» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://clickcredit.ua/informaciya (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, йому зрозумілі.

Згідно з п. 1. Договору позики Кредитодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк кредиту»), з метою придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використання реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики та Комісію за надання позики.

Відповідно до підпунктів 2.1.-2.4. п. 2. Договору позики позика надається у розмірі 7800,00 грн. строком на 30 днів, тобто до 12 жовтня 2024 року, із фіксованою денною процентною ставкою з другого дня користування Позикою до дати повернення Позики 0,01% в день, денною процентною ставкою 0, 50% в день і процентною ставкою за понадстрокове користування кредитом 5,00% в день, пенею 5,00% в день та комісією за надання кредиту 14,71% від суми наданої позики, що у грошовому виразі складає 1147,38 грн. Орієнтовна загальна вартість позики 8970, 00 грн.

Параметри, порядок і графік повернення Позики, сплати Процентів та Комісії за надання Позики визначено в додатку №1 до цього Договору.

Так, у додатку № 1 до Договору позики Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит зазначено, що кредит надається із 13 вересня по 12 жовтня 2024 року на суму 7800,00 грн. із сплатою процентів в розмірі 22,62 грн. та комісії в розмірі 1147,38 грн. в останній день кредитування.

У пункті 29 Кредитного договору зазначено дані Позичальника, зокрема, номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_2 .

У п. 4 Договору позики зазначено, що проценти за Договором нараховуються щоденно, починаючи з другого дня користування Позикою до повернення Позики (включно), на залишок Позики, виходячи із строку фактичного користування Позикою та повного погашення заборгованості за Договором. Проценти не нараховуються за перший день користування Позикою. Комісія за надання Позики нараховується одноразово в дату надання Позики (в перший день користування Позикою), що визначена п. 2 Договору.

Відповідно до п. 16 Договору позики встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Позикодавцем в односторонньому порядку. Зазначена у Договорі процентна ставка за користування Позикою можу бути змінена виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін. У разі збільшення на підставі додаткової угоди Суми наданої Позики, на суму такого збільшення нараховується Комісія за надання Позики, яка не може бути збільшена Позикодавцем в односторонньому порядку.

Згідно з підпунктом 2.6. п. 2 Договору позики у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за Договором у повному обсязі, сума Позики за яким перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення Договору, зарахування сплачених Позичальником коштів за Договором здійснюється Позикодавцем в наступному порядку: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума Позики та прострочені проценти за користування Позикою. Простроченими процентами за користування Позикою вважаються проценти, які були передбачені договором позики та застосовувались за весь період користування Позичальником Позикою у відповідності до умов Договору, які не були сплачені Позичальником в строк, встановлений Договором; у другу чергу сплачуються сума Позики та проценти за користування Позикою; у третю чергу сплачуються неустойка, проценти за понадстрокове користування Позикою, Комісія за надання Позики та інші платежі відповідно до Договору (у випадку їх нарахування).

А відповідно до п. 9. Договору Позики Позичальник має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути Позику. У разі дострокового повернення Позики Позичальник сплачує Позикодавцеві усі проценти за користування Позикою за період фактичного користування Позикою та Комісію за надання Позики. У випадку часткового дострокового повернення Позики у першу чергу сплачуються всі проценти за користування Позикою за період фактичного користування Позикою та Комісія за надання Позики, залишок суми підлягає зарахуванню в рахунок погашення основної суми боргу. У випадку повного дострокового повернення Позики шляхом внесення повної суми заборгованості за Договором сплачуються всі проценти за користування Позикою за період фактичного користування Позикою, Комісія за надання Позики, а також основна сума боргу. При цьому нарахування Процентів проводиться за період фактичного користування Позикою, в тому числі за день повернення Позики.

Також п. 6. Договору позики передбачено, що Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування або строку виплати Позики, установлених цим Договором (пролонгація) на підставі поданого до Позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування Позикою здійснюється шляхом укладання додаткової угоди, що підписується із застування одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права.

Згідно з п. 8. Договору позики Позичальник має право протягом 14 календарних днів з дня укладення Договору відмовитись від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від Договору Позичальник повідомляє Позикодавця у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) до закінчення строку, передбаченого для відмови від Договору. Протягом 7 календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від Договору, Позичальник зобов`язаний повернути Позикодавцю Позику, одержану згідно Договору, сплатити Проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення (включно) за ставкою, що встановлена п. 2 Договору та Комісію за надання Позики.

У п. 17. Договору позики передбачено, що сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Позичальник несе повну відповідальність перед Позикодавцем за повернення Позики, сплату Процентів та належне виконання зобов`язань за цим Договором усім своїм майном.

Згідно з п. 18 Договору позики, якщо Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування Позикою понад встановлений Договором строк Позикодавець має право, у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору, нараховувати пеню в розмірі, визначеному. 2 Договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства. Якщо Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування Позикою понад встановлений Договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування Позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 Договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

З наданого ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» розрахунку заборгованості (а.с. 11) вбачається, що відсотки нараховувались з 14.09.2024р. по 24.10.2024р. наступним чином: з 14.09.2024р. по 12.10.2024р. у розмірі 0, 78 грн. за кожен день (загальна сума 22, 62 грн.); з 13.10.2024р. по 24.10024р. у розмірі 78, 00 грн. за кожен день (загальна сума 936, 00 грн.).

Окрім того, відповідачу нараховано комісія 13.09.2024р. у розмірі 1147,38 грн. та пеню з 25.10.2024р. по 03.12.2024р. у розмірі 390, 00 грн. за кожен день (загальна сума 15600,00 грн.)

Відповідач свої зобов`язання за Договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2161945 від 13.09.2024р. не виконав в повному обсязі, оскільки внесення коштів на погашення кредиту здійснив лише один раз 11 жовтня 2024 року в розмірі 936,00 грн., яке зараховане на погашення комісії (914, 16 грн.) та відсотків (21, 84 грн.).

Таким чином, із врахуванням проведених часткових погашень боргу, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» нарахувало ОСОБА_1 заборгованість станом на 21 лютого 2024 року в розмірі 24570,00 грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту 7800,00 грн., за відсотками 936,78 грн., за пенею 15600,00 грн. та комісією 233,22 грн.

Відповідно до підпункту 5.5. п. 5 Договору позики Позичальник попереджений, що у випадку неналежного виконання зобов`язань за Договором Позикодавець має право, зокрема, без згоди Позичальника передати свої право (відступити право вимоги) за Договором.

Так, на підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021р. та додаткових угод №2 від 28.07.2021р., №7 від 13.06.2022р. та №48 від 21.023.2025р. до нього ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило ТзОВ «ФК «ЄАПБ», яке є юридичною особою, фінансовою установою та має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 624024 від 05.12.2007р., Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серії ФК №183 від 27.12.2007р., розпорядженням № 691 від 23.03.2017р. та Статутом ТзОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с. 26-33), свої права вимоги до боржників, а ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до боржників згідно з реєстром боржників (а.с. 14-17).

21 лютого 2025 року ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» підписали Акт прийому-передачі Реєстру Боржників №43 від 21.02.2025р. за Договором факторингу №14/06/21 від 14.06.2021р. та Реєстр Боржників № 43 (а.с. 18, 20).

Відповідно до Реєстру Боржників № 43 від 21.02.2025р. ТзОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики № 2161945 від 13.09.2024р. в сумі 24570,00 грн., з яких: 7800,00 грн. сума заборгованості за тілом позики; 9936,78 грн. сума заборгованості по відсотках за користування; 15600,00 грн. сума заборгованості за пенею; 233,22 грн. комісія за надання Позики (а.с. 20).

А 28 лютого 2025 року ТзОВ «ФК «ЄАПБ» здійснило оплату за відступлення права вимоги згідно додаткової угоди № 48 від 21.02.2025р. до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021р. (а.с. 19).

Відповідно до копій довідки військової частини НОМЕР_3 №1939 від 23.03.2026р. та військового квитка серії НОМЕР_1 від 26.04.2022р. (а.с. 54, 60-65) ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року призваний у Збройні Сили України (СЗРУ) по мобілізації та з 27 грудня 2024 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 .

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Так, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до абз. 2 ч. 3, ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

У ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму і є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Отже, якщо форма договору електронна, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Дана позиція висловлена в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду ВС від 12.01.2021р. по справі № 524/5556/19 (провадження №61-16243св20).

Як вбачається з матеріалів справи, у Договорі позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2161945 від 13.09.2024р. відповідач вказав своє ім`я, паспортні дані, ідентифікаційний номер, номер карткового рахунку, місце проживання, номер телефону, а також смс з кодом, що свідчить про використання одноразового ідентифікатора при здійсненні підпису стороною кредитного договору, зокрема, здійснення підпису ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, провівши аналіз законодавства у сфері комерційної концесії, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 уклав у письмовій формі Договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2161945 від 13.09.2024р. на суму 7800,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності.

Відповідач ОСОБА_1 не заперечив факт укладення Договору позики та отримання кредитних коштів.

Таким чином, судом встановлено, що сторони Договору позики узгодили істотні умови такого договору, зокрема, розмір кредиту, строк кредитування, строк дії договору, умову продовження строку надання кредиту, процентну ставку, розмір пені і комісії, порядок їх нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач ОСОБА_1 не надав суду докази відмови від Договору позики та погашення заборгованості в розмірі більшому, ніж вказано у розрахунку заборгованості.

У разі порушення зобов`язання відповідно до ст. 611 ЦК України настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Порушенням зобов`язання згідно з ст.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту та сплати процентів. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

У ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Окрім того, відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно з 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Водночас, як зазначалось вище згідно з підпунктом 2.2. п. 2., п. 6. Договору позики строк Позики/строк Договору 30 днів, який може бути продовжено шляхом укладання додаткової угоди, що підписується із застування одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права.

Позивач не довів, що сторони Кредитного договору узгодили строк кредитування, строк дії договору та умови продовження строку надання кредиту будь-яким іншим чином.

Оскільки в матеріалах справи відсутні додаткові угоди, укладені із ОСОБА_1 про продовження строку Позики/строку договору, то суд приходить до висновку, що строк кредитування/договору закінчився 12 жовтня 2024 року.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020р. у справі № 912/1120/16 та від 24.05.2023р. у справі № 408/8199/16-ц.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а строк кредитування сплив, то така бездіяльність позичальника є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст.625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст.1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч. 2 та 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У ч. 3 ст. 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто ч. 3 ст. 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст.625 ЦК України (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).

Із аналізу положень підпункту 2.4. п. 2 Договору позики вбачається, зокрема, що у разі порушення позичальником зобов`язань щодо погашення кредиту Позичальник сплачує Кредитодавцю проценти за понадстрокове користування Позикою (її частиною). Отже, зміст цього пункту Договору позики не свідчить, що передбачені ним відсотки можуть бути нараховані після припинення дії договору відповідно до ст. 625 ЦК України.

Умовами підпункту 2.2. п. 2 Договору позики сторонами погоджено розмір процентів за користування кредитом, тобто проценти за "правомірне користування кредитом" у розумінні наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду.

В свою чергу, із встановлених та досліджених умов Договору позики вбачається, що у підпункті 2.4. п. 2 Договору позики містить посилання на

- порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення процентів;

- сплату підвищених процентів як наслідок порушення кредитного зобов`язання саме за користування кредитом.

За наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду, користування кредитом може бути як правомірним, так і не правомірним. Закінчення строку кредитування припиняє й нарахування договірних процентів.

Отже, сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у царині охоронних відносин, зокрема, ст. 625 ЦК України.

У цій справі Договір позики не містить в собі посилання на статтю 625 ЦК України.

У силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сума кредиту та процентів належить до основного зобов`язання у кредитних відносинах.

Встановлюючи у підпункті 2.4. п. 2 Договору позики підвищений процент саме за користування кредитом після порушення кредитного зобов`язання, сторонами було встановлено підвищене основне зобов`язання зі сплати договірних процентів.

Пов`язуючи одночасно підвищений процент за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично підвищений договірний процент як частину основного зобов`язання за неправомірне користування кредитними коштами, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що закінчення строку кредитування та неповернення позичальником суми кредиту у визначений у Договорі позики строк не може бути підставою для нарахування процентів за підвищеною ставкою (підпункт 2.4. п. 2 Договору позики) як відповідальність за ст. 625 ЦК України, оскільки такі проценти є підвищеними процентами основного зобов`язання, фактично - договірні проценти за "неправомірне користування" з урахуванням ст. 212 ЦК України. Натомість основне зобов`язання з нарахування будь-яких договірних процентів припиняється, зокрема, у зв`язку із закінченням строку кредитування з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що положення підпункту 2.4. п. 2 Договору позики не охоплюються нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд вважає, що нарахування у даному випадку заборгованості за процентам за користування грошовими коштами у розмірі 936, 00 грн. понад встановлений договором строк (з 13 жовтня 2024 року по 24 жовтня 2024р.) за прострочення грошового зобов`язання на підставі підпункту 2.4. п. 2 Договору позики є необґрунтованим.

Таким чином, сума заборгованості за нарахованими процентами протягом усього строку кредитування (30 дні) з врахуванням ст. 1048, 1050 ЦК України становить 22, 62 грн.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Отже, з врахування положень чинного законодавства України проценти за користування кредитом та пеня не повинні були нараховуватися ОСОБА_1 як військовослужбовцю з початку його військової служби, тобто з 01 березня 2022 року, та протягом усього періоду проходження такої служби, а нараховані підлягають списанню в повному обсязі.

Натомість кошти внесені відповідачем за вищезгаданим Договором позики в загальному розмірі 936, 00 грн. слід зарахувати в рахунок погашення комісії за надання кредиту.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, здійснивши перевірку розрахунку заборгованості, зважаючи на строк кредитування та положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», беручи до уваги часткове внесення відповідачем коштів на погашення кредиту, суд приходить до висновку, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 по Договору позики №2161945 від 13.09.2024р. становить 8011, 38 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту в сумі 7800, 00 грн. та заборгованість за комісією в сумі 211, 38 грн.

Згідно з ч.1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За приписами ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

У ч. 1 ст. 1082 ЦК України вказано, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Окрім того, згідно з ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У ст. 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що до ТзОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2161945 від 13.09.2024р. на загальну суму 8011, 38 грн., а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач поніс витрати на сплату судового збору в розмірі 3028, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією кредитного переказу коштів №149092 від 09.12.2025р. (а.с. 5).

Докази витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивач суду не надав та заяви в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України не зробив.

Отже з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір на користь позивача ТзОВ «ФК «ЄАПБ» в пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог, що становить 987,32 грн. (3028,00 грн.* 8011, 38 грн./24570,00 грн.); в іншій частині сплачений судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.

На підставі ст. 8, 42 Конституції України, ст. 1, 3, 203-205, 207, 212, 215, 509, 512, 514, 516-517, 526-527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638-639, 1048-1050, 1052, 1054-1055, 1056-1, 1077-1078, 1080, 1082 ЦК України, Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», керуючись ст. 2-4, 7-13, 15, 17-19, 23, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 240, 247-248, 258-259, 263-265, 268, 272-275, 279, 352, 354-355, п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (адреса місця знаходження: м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30; адреса для листування: Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул.Лісова, буд. 2, поверх 4, код ЄДРПОУ 35625014), за підписом представника Незамай Аліни Дмитрівни (адреса місця праці: Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх №4), до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (адреса місця знаходження: м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30, код ЄДРПОУ 35625014, реквізити ІВАN № НОМЕР_5 АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за Договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) № 2161945 від 13.09.2024р. в розмірі 8011, 38 грн. (вісім тисяч одинадцять гривень 38 копійок), з яких 7800, 00 грн. (сім тисяч вісімсот гривень 00 копійок) сума заборгованості за основним боргом та 211, 38 грн. (двісті одинадцять гривень 38 копійок) комісія за надання позики.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» » (адреса місця знаходження: м.Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30, код ЄДРПОУ 35625014, реквізити ІВАN № НОМЕР_5 АТ «ТАСкомбанк») судовий збір в розмірі 987,32 грн. (дев`ятсот вісімдесят сім гривень 32 копійки).

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: