Ухвала суду № 136227358, 04.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/14076/26

Провадження № 2-з/761/192/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Савчук Ю.Н., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 2 Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) в частині рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 , заборони Національному агентству з питань запобігання корупції вчиняти дії щодо складення протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , заборони будь-яким іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам приймати рішення або вчиняти дії, що грунтуються на визнанні ОСОБА_1 керівником політичної партії «Київська Русь-Україна»,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до Політичної партії «Київська Русь-Україна» про визнання протиправним та скасування пункту 2 Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) в частині рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 .

Позивачем одночасно з поданням позову подано заяву, відповідно до якої вона просить забезпечити позов шляхом зупинення дії пункту 2 Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) в частині рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 , заборони Національному агентству з питань запобігання корупції вчиняти дії щодо складення протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , заборони будь-яким іншим органам державно влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам приймати рішення або вчиняти дії, що ґрунтуються на визнанні ОСОБА_2 керівником політичної партії «Київська Русь-Україна».

Заява обґрунтована тим, що 07.07.2025 року відбувся Позачерговий VI з`їзд Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6), яким прийнято рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 .

Після проведення з`їзду стало відомо, що вказана партія раніше мала найменування «Ми маємо мету» (МММ) і її очільником був ОСОБА_3 . Вказана особа є колабораціоністом із росією, другим ватажком терористичного утворення «ДНР» з 20.12.2018 року, головою так званої «Народної ради ДНР», виконуючим обов`язків ватажка «Донецької Народної Республіки». Зазначене підтверджується записами у довідці сайту youcontrol.com.ua щодо експрес-аналізу контрагента політична партія «Київська Русь-Україна». Позивач була введена в оману щодо попередньої історії та репутації партії, яка має вкрай негативну репутацію.

19.08.2025 року Міністерство юстиції України прийняло рішення № 136/19.4 про відмову у державній реєстрації змін до відомостей про політичну партію «Київська Русь-Україна», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до статуту.

Державним реєстратором МЮУ було додатково підтверджено неможливість встановлення правомочності з з`їзду, невідповідність найменувань структурних підрозділів, суперечності у статуті, порушення норм законодавства, недостовірність та неповнота відомостей про керівництво.

Таким чином позивач вважає таке рішення вищого органу управління партії таким, що не відповідає вимогам закону.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення політичної партії від 07.07.2025 року сприймається судами та контролюючими органами як чинне, що призводить до систематичного притягнення позивачки як керівника політичної партії до адміністративної відповідальності, вона змушена нести тягар незаконних штрафів, а відтак є обґрунтовані підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову позивач змушена буде ініціювати додаткові судові провадження, а тому вжиття заходів забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову і яким чином цей захід реалізує мету його вжиття.

При цьому суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 640/31815/21 дійшов такого висновку: «Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України, основними засадами (принципами) судочинства, а саме: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними».

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія забезпечує внесення змін до відомостей про політичну партію, її обласні, міські і районні організації або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, а також про первинні осередки політичної партії, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у 10-денний строк після прийняття рішень з цих питань.

Рішення про зміни до відомостей про політичну партію, її обласні, міські і районні організації або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, а також про первинні осередки політичної партії, що містяться в Єдиному державному реєстрі, приймаються в порядку, визначеному статутом партії, та оформляються протоколом засідання відповідного уповноваженого органу.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено порядок державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі у разі внесення змін до складу керівних органів, а також визначено перелік документів, які подаються для вчинення відповідних реєстраційних дій.

Обов`язок надання відомостей про юридичну особу, зокрема для включення до Єдиного державного реєстру змін до відомостей про юридичну особу, покладено на юридичну особу.

З положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що лише уповноважена, в даному випадку політичною партією, особа має право звернутись до державного реєстратора із заявою про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про політичну партію, пов`язаних із зміною керівника.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» реєстрація політичних партій, їхніх обласних, міських і районних організацій, первинних осередків або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", після перевірки поданих матеріалів.

Відповідно до п.11 ч.5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить: державна реєстрація політичних партій, всеукраїнських профспілок, їх об`єднань, всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців, постійно діючих третейських судів, засновниками яких є всеукраїнські громадські організації, всеукраїнських творчих спілок, символіки громадських формувань.

За змістом п.83-13 п.4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 року № 228, Мін`юст згідно з покладеними на нього завданнями здійснює відповідно до закону державну реєстрацію політичних партій.

Міністерством юстиції України 19.08.2025 року було прийнято рішення № 136/194, яким відмовлено у державній реєстрації змін до відомостей про політичну партію «Київська Русь-Україна», зокрема зміни у складі керівних органів, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, причиною для відмови було те, що частина поданих для державної реєстрації змін до відомостей про політичну партію документів суперечила вимогам Конституції та законів України, статуту політичної партії.

Таким чином, зміни до складу керівних органів Політичної партії «Київська Русь-Україна» Мін`юстом не були зареєстровані.

Згідно з п.13 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Як вбачається з Витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №36399621 від 27.11.2025 року, інформація якого перебуває в публічному доступі, уповноваженою особою та керівником юридичної особи - політична партія «Київська Русь-Українає Кравченко Олександр Олександрович.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 910/16580/23 (провадження № 12-30гс24) дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо керівника юридичної особи є офіційними та додаткового підтвердження не потребують.

За приписами ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1 - 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, ОСОБА_1 як посадова (уповноважена) особа політичної партії «Київська Русь-Україна не зареєстрована як така у встановленому законодавством порядку, а відтак вказані відомості не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 758/10170/20 Верховним Судом зазначено наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) відомості про юридичну особу включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. У Єдиному державному реєстрі в тому числі містяться відомості щодо уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах із третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що державна реєстрація юридичних осіб шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру щодо уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах із третіми особами, або вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, є лише засвідченням цього факту і самостійного значення для виникнення такого права у відповідної посадової особи не має.

Реєстрація визначає лише момент, з якого держава засвідчує таке право у відповідного посадовця юридичної особи, яке виникло з підстав, передбачених законом та статутними документами цієї особи, а не у зв`язку із вчиненням чи невчиненням реєстраційної дії, як помилково вважає позивач.

Наведені висновки узгоджуються із приписами частини третьої статті 18 вказаного Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Аналогічні положення містить частина п`ята статті 89 ЦК України, яка вказує, що зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до Єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації.

Тобто, дані норми пов`язують факт внесення чи невнесення відомостей до реєстру щодо повноважень посадових осіб виключно із правами третіх осіб у спорі з цією юридичною особою, проте ніяким чином не вказують на відсутність відповідних повноважень у посадової особи.

У зв`язку з наведеним, у відповідь на адвокатський запит представника позивача Міністерство юстиції України листом від 16.03.2026 року № 50-24/2822-26 повідомило, що повноваження керівника юридичної особи виникають не моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач у заяві зазначає, що оскільки оспорюване рішення вищого органу управління політичної партії залишається чинним, вона систематично притягується до адміністративної відповідальності за ст. 212-21 КУпАП, що підтверджується доданою до матеріалів заяви постановою Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/44223/25.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу правомірності прийняття рішення про обрання позивача головою Політичної партії «Київська Русь-Україна» та наявність у ОСОБА_1 відповідних повноважень як у посадової особи політичної партії, відомості щодо якої не внесені до Єдиного державного реєстру.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з приписами ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11,12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Позивач у заяві зазначає, що наявність чинного рішення вищого органу управління політичної партії про обрання ї керівником партії буде мати наслідком і подальше притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 212-21 КУпАП, та створюватиме для неї інші негативні наслідки, що унеможливить виконання рішення суду або істотно ускладнить реалізацію права на ефективний засіб юридичного захисту.

Зі змісту заяви вбачається реальна загроза невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову.

Вжиття заходів забезпечення позову в обраний судом першої інстанції спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову, такий захід забезпечення позову не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених КАС України. Розгляд справи судом і ухвалення рішення (про задоволення позову), яке буде неможливо виконати, та яке не спричинить ефективного захисту, поновлення порушених прав/інтересів позивача, не буде відповідати завданням та основним засадам адміністративного судочинства, визначеним у статті 2 КАС України.

Заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) до набрання законної сили відповідним судовим рішенням, не змінюють обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, не спричиняють негативних наслідків для інших осіб, не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті; такі заходи є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, спрямовані виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, мають тимчасовий характер - до набрання законної сили рішенням у справі.

Застосовуючи заходи забезпечення позову, судом не розглядається питання протиправності рішення як підстав для задоволення позову. Правомірність оскаржуваного рішення буде встановлено судом у ході розгляду справи по суті.

Наведені позивачем підстави для забезпечення позову підтверджені належними та допустимими доказам

Таким чином, суд, дійшов висновку про те, що заявником подано докази того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Враховуючи наведене, заява про забезпечення позову є обґрунтованою та такою, що підлягає до часткового задоволення, в частині зупинення дії пункту 2 Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) в частині рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 .

У задоволенні заяви в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Національному агентству з питань запобігання корупції вчиняти дії щодо складення протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , заборони будь-яким іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам приймати рішення або вчиняти дії, що грунтуються на визнанні ОСОБА_1 керівником політичної партії «Київська Русь-Україна», слід відмовити з огляду на наступне.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Предметом спору є визнання протиправним та скасування пункту 2 Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) в частині рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 . Жодні рішення чи дії НАЗК, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадовим особам в межах даної справи не оскаржуються.

Таким чином, вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони Національному агентству з питань запобігання корупції вчиняти дії щодо складення протоколів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 , заборони будь-яким іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам приймати рішення або вчиняти дії, що грунтуються на визнанні ОСОБА_1 керівником політичної партії «Київська Русь-Україна», не узгоджуються з предметом та підставами позову.

Також слід зазначити, що такі види заходів забезпечення позову процесуальним законом не передбачені та можливість їх застосування судом є сумнівною.

Крім того, зупинення судом дії оскаржуваного рішення буде слугувати ефективним захистом порущеного права позивачки без вжиття додаткових заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Заходи забезпечення позову у вигляді зупинення дії дії пункту 2 Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) до набрання законної сили відповідним судовим рішенням, не змінюють обсягу прав та обов`язків сторін у спорі, не спричиняють негативних наслідків для інших осіб, не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті; такі заходи є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, спрямовані виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, мають тимчасовий характер - до набрання законної сили рішенням у справі.

З врахуванням того, що в силу приписів ст.158 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або ухвалення рішення про повну відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані та будуть діяти до моменту набрання рішенням законної сили, суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Таким чином, обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення відповідно до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити частково.

Зупинити дії пункту 2 рішення Позачергового VI з`їзду Політичної партії «Київська Русь-Україна» від 07.07.2025 року (протокол № 6) в частині рішення про обрання Головою партії ОСОБА_1 .

В іншій частині заяви - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Суддя: