Рішення № 136218849, 27.04.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/12/26

Провадження № 2/638/10/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27 квітня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Агапова P.O.,

за участю секретаря судового засідання: Суслової К.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом до Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області про звільнення майна з-під арешту.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлової будівлі, склад «Ангар» за адресою: АДРЕСА_2 .

Нещодавно позивачу стало відомо, що у Державному реєстрі речових трав нерухоме майно та їх обтяжень наявна інформація про те, що щодо вказаного майна існує заборона відчуження, підстави якої позивачу невідомі.

У зв?язку з виявленням наведеної інформації ОСОБА_1 звернувся до відділу державної виконавчої служби із запитом про наявність будь-яких виконавчих проваджень щодо нього, в межах яких міг бути накладений арешт, але отримав відповідь, що будь-які виконавчі провадження щодо нього на цей час відсутні.

Проте, із вказаної відповіді також встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, арешт накладений на: 1/2 частину будинку, за адресою АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю, склад «Ангар», за адресою АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Ізюмською ВДВС серії АА №965036 від 22.11.2005 року, який зареєстрований Ізюмською державною нотаріальною конторою 24.11.2005 року, реєстраційний номер обтяження № 2626112 та № 2626152.

Також позивачем з постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження було встановлено, що Відділом державної виконавчої служби по м. Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції серії АА № 965036 від 22.11.2005, арешт був накладений згідно виконавчих документів, виданих Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на кори держави держмита та штрафів на загальну суму 127,50 грн.

На підставі вищевикладеного, ВДВС запропоновано позивачу звернутися до суду з відповідною заявою щодо зняття вищевказаного арешту, оскільки зняти його рамках виконавчого провадження неможливо через сплив терміну зберігання документів в органах державної виконавчої служби.

Позивач вказав, що існування заборони на відчуження нерухомого майна порушує права позивача та перешкоджає позивачу розпоряджатися його майном.

У зв`язку з чим, просить звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Ухвалою від 27 лютого 2026 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку загального провадження, призначено підготовче судове засідання.

20 березня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де остання вказала, що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 965036 від 22.11.2005, згідно якої накладено арешт на вищевказане майно та заборонено його відчуження, видана державним виконавцем відділу державної виконавчої служби по м. Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції.

Зазначає, що в період 2005-2009 років, реєстрація заборон та арештів в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна з паперових носіїв здійснювалась тільки в державних нотаріальних конторах, в період 2010-2012 років - реєстраторами Інформаційного центру Міністерства юстиції України, державна виконавча служба доступу до цього реєстру на той час не мала.

В даному випадку Ізюмська державна нотаріальна контора мала статус реєстратора обтяження - вносила дані до електронного реєстру з паперового носія.

З 2013 року із запровадженням Державного реєстру речових прав та їх обтяжень державні виконавці самостійно реєструють та вилучають арешти нерухомого майна, що передбачено ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зауважила, що посилання позивача на пункт 5.1. глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій, згідно яких документів нотаріус знімає заборону відчуження, зокрема на підставі рішення суду, не має відношення до зняття арештів на нерухоме майно; нотаріус знімає тільки заборони, накладені при посвідченні цивільно-правових договорів, оформлення спадщини після особи, визнаної померлою судом та інших (ст.74 Закону України про нотаріат), а не заборони відчуження, яка виникла в результаті накладення арешту на майно. Нотаріуси не накладають та не вилучають арешти.

Також вказала, що в позовній заяві позивач просить скасувати заборону відчуження, проте потрібно скасувати арешт майна, заборона відчуження нерухомого майна автоматично припиниться при вилученні арешту державним виконавцем на підставі рішення суду із Державного реєстру речових прав.

У зв?язку з чим, представник відповідача заперечує проти залучення Ізюмської державної нотаріальної контори в якості відповідача за позовом, оскільки вважає, що відповідачем по даній позовній заяві має бути Ізюмський відділ державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області, як видавник постанови про накладення арешту.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року було закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явилася, у відзиві просила розглянути справу без її участі.

Відповідно до вимог ст. 244 ЦПК України судове засідання було відкладене для складання та проголошення судового рішення.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, з постанови державного виконавця ВДВС по м. Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Вовк А.А. про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження 22.11.2005 вбачається, що на підставі виконавчих документів, наданих Ізюмським міськрайонним судом, було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме: 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_1 та склад «Ангар» за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене вище підтверджується відповідними витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 5619376, №5619533.

Також, згідно листа Ізюмського ВДВС в Ізюмському районі Харківської області від 16.12.2025 № 85191, встановлено, що, станом на день надання відповіді, виконавчі провадження, за якими боржником є ОСОБА_1 на виконанні у відділі не перебувають.

У відповідності до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

За правилами ч.4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що підставами для знання арешту з майна є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Частиною 5 статті 59 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого виду судочинства (пункт 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц).

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про звільнення майна з-під арешту.

Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносинах щодо такого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19).

Однак в даному випадку відомості про те, що виконавче провадження завершено, відсутні, а відтак пред`явлення позову до особи, в інтересах якої накладено арешт, не вбачається можливим.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.10 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Таким чином, належним відповідачем у справі є орган ДВС, постановою якого накладено арешт.

Обов`язок та право визначати відповідачів, до яких пред`являється позов, покладається на позивача. Жодних клопотань з цього приводу позивач не заявив, в тому числі і клопотань про витребування необхідних йому доказів, у разі якщо він був позбавлений можливості такі докази добути і подати суду сам. Позов, для того, щоби бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача (відповідачів).

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, про що неодноразово зазначалося зокрема у постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 759/17146/20, від 22 травня 2024 року в справі № 128/285/18, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року в справі № 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 927/977/23.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Тому підстав для задоволення позову, який не пред`явлений до належного відповідача, навіть і у випадку встановлення порушення певного права позивача, - суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 76-89, 223, 258-265, 273, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області про звільнення майна з-під арешту - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.О. Агапов